Після розлучення з чоловіком, з яким Лариса прожила всього два роки, їй було дуже погано – вона ночами не спала, запитуючи себе: «Як я могла не розгледіти у своєму обранцеві егоїста і шалапута? Як я могла бути настільки сліпа?».
Її історія була банальнішою нікуди. У якийсь момент її чоловік Віктор вирішив, що забезпечувати сім’ю йому не треба – кинув роботу, і весь вільний час проводив із друзями: полювання, риболовля, посиденьки в гаражі.
Лариса намагалася його напоумити – але куди там. Одного чудового дня її терпець увірвався і вона подала на розлучення. І не пошкодувала ні секунди – в будинку стало тихо і спокійно. Вона з маленьким сином Сергієм якось примудрялася виживати удвох на свою арплату, хоч Ларисі й доводилося відмовляти собі багато в чому.
Однак, коли синові виповнилося сім років, вона почала розуміти, що його характеру бракує чоловічої твердості – адже хто, як не чоловік, має навчити сина бути сміливим і терплячим, водити його грати у футбол і хокей (і ще багато важливих дрібниць).
Звісно, з Сергійком спілкувався Лорін тато, брат та інколи – чоловіки, які доглядали за нею. Але ні з ким у сина не виникало особливого контакту – він ріс хлопчиком замкнутим і потайним.
Вона одного разу намагалася записати Сергійка в секцію карате, щоб прищепити йому типово чоловічі риси, але син постійно тікав із занять і благально говорив:
– Мам, ну навіщо мені махати руками і ногами, немов вітряк? Це має дурний вигляд. смішно навіть. У мене ось книжка недочитана лежить, давай я сяду сюди і її почитаю в тиші.
І посміхався своєю неповторною посмішкою, від якої в нього з’являлися ямочки на щоках, а серце Лори тануло. Ну, звісно, вона здавалася і думала, що жорсткості й суворості в нинішньому світі й так більш ніж достатньо. Нехай врешті-решт Сергійко вибере собі творчу професію, наприклад.
Одного разу її настрій серйозно зіпсував учитель фізкультури сина, який викликав її до школи і прочитав нотацію.
– Ваш син серйозно відстає з фізкультури, – сказав мені високий спортивний чоловік із блакитними холодними очима, – і навіть не бажає працювати над собою. Він міг би цілком пристойно бігати і стрибати у висоту, але лінується!
Лариса віджартувалася – мовляв, не всім же бути переможцями Олімпійських ігор, але цей фізкультурник, схоже, жартів не розумів і сказав, що, якщо Сергійко не візьметься за голову, то він поставить йому двійку у чверті.
– Але це ж несправедливо! – обурилася Лариса
– А як інакше змусити його попрацювати? – парирував учитель.
Лариса йшла додому зла і думала – як такого солдафона взагалі допускають до роботи з дітьми? Щоб розвіятися, вона, прийшовши додому, відкрила сайт знайомств – вона заходила туди раз на місяць, хоча давно втратила надію зустріти когось пристойного.
Більшість кандидатів, дізнавшись про наявність у неї дитини, відсіювалися на першому ж побаченні. Вона вже навіть почала звикати до думки, що проживе життя одна. Але оголошення переглядала – хіба мало!
І раптом натрапила на таке: «Самотній чоловік бажає познайомитися з самотньою дамою, можна з дитиною. Про себе: виховую доньку, розлучений, без шкідливих звичок». Треба ж – батько-одинак, подумала Лариса.
І вирішила спробувати. Вона написала повідомлення цьому чоловікові – його звали Роман – і стала чекати відповіді. Відповідь надійшла швидко і була рішучою – Ларису кликали назавтра прогулятися набережною і сходити в кафе – мовляв, треба зрозуміти, чи підходять вони одне одному.
Назавтра Лариса відправила Сергійка разом із другом і його мамою в кіно, гарно вдяглася і поспішила на набережну. На домовленому місці, біля пам’ятника стояв, не хто інший, як той самий солдафон-фізрук
– Господи, це ви? – пролепетала вона.
Роман узяв мене за руку, його крижані блакитні очі раптово потеплішали.
– Світлано, ви ж не знаєте, який я насправді. Ви розсердилися, бо я чогось вимагав від вашого сина. Але зрозумійте ж, він хоч хлопчик, але має вирости справжнім чоловіком, а для цього він має навчитися долати себе. Я, наприклад, у юності був справжнім дохляком, і потім довелося довго й болісно наздоганяти інших.
Якось так вийшло, що весь цей вечір вони проговорили про виховання дітей, і відразливе враження від першої зустрічі з Романом у Лариси начисто розсіялося. Виявилося, що дружина від нього пішла і тепер він один виховує доньку – Алісу.
Вони розлучилися, домовившись знову зустрітися, але вже привести на побачення наших дітей, щоб ті познайомилися один з одним. Наступного дня під час зустрічі Сергійко й Аліса одразу почали базікати, як старі друзі. Лариса з Романом переглянулися – і вона почервоніла від непрошеної думки.
Ось так вийшло, що її син знайшов собі справжнього батька, який зміг добре на нього вплинути і стати для нього авторитетом, а Аліса знайшла собі другу маму в особі Лариси. Тепер вечорами вони з Романом часто читаємо один одному вірші (він виявився любителем поезії), а жінка думає, що ніколи не варто втрачати надії на щастя, хоч би як важко не доводилося часом.
