—Ну що, приймай блудного чоловіка! Уяви собі, я зрозумів — кращої за тебе нікого не може бути! Ого, непогано виглядаєш! Ну, посунься вже, дай пройти коханому чоловікові! — Матвій спробував протиснутися між дверним отвором і дружиною, яка не зрушилася ні на сантиметр.
—А як, власне, ти тут опинився? Здається, ми все вирішили. Ти — безцінний скарб і суперприз, а я недостатньо зусиль доклала, так?
—Ой, кинь тут грати роль ображеної. Мабуть, вже й підготувала мені все, і сама при повному параді, — чоловік спробував обійняти дружину, одночасно відсуваючи її з місця.
—А чому я повинна тобі тут щось організовувати? — Ліза щиро не зрозуміла натяку.
—Я ж тобі повідомлення надіслав. Невже не бачила? — Матвію не вірилося, що Ліза могла так поставитися до його повернення.
—Але ж ти сам попросив видалити твій номер. Я й видалила.
—Лізо, та годі вже! Не вдавай із себе ту, ким ти не є.
Ліза дивилася на чоловіка, а перед очима миготіли кадри подій місячної давності.
Виходячи заміж за Матвія, Ліза була впевнена: призначення дружини — затишний дім і задоволений чоловік. Так жили її мати й бабуся, так привчили й Лізу.
З самого весілля вона підтримувала в домі ідеальну чистоту, на кухні завжди вигадувала щось дивовижне, та й у спальні намагалася не лінуватися. Адже чоловік повинен отримувати вдома все, чого забажає, інакше його потягне наліво.
У такому ритмі життя Ліза й подумати не наважувалася про власні потреби та бажання. Поступово вона й сама звикла не звертати на себе уваги, і чоловіка привчила до цього.
А Матвій і до весілля не відрізнявся вмінням піклуватися про кого-небудь, крім себе. Вихований мамою та бабусею, обожнюваний і розпещений, він, немов ніжна квіточка, потрапив у дбайливі руки Лізи, і з часом став ще більш примхливим і вибагливим, ніж був до весілля.
Чоловік обіймав невисоку посаду, тому самостверджувався вдома. Ліза, незважаючи на те, що була талановитою дизайнеркою, сиділа на низькій посаді й отримувала мізерну зарплату, не наважуючись просити про підвищення. Вона допомагала старшим колегам виконувати їхні завдання, а потім спостерігала з кутка, як вони пожинають лаври.
—Лізок! Допоможи! У мене катастрофа! Вчора купила гарячі путівки до Туреччини на вихідні. На пару днів лечу, щоб оновити засмагу. — Начальниця Лізи ніколи не зверталася до дівчини по імені, якщо не збиралася звалити на неї якусь свою термінову справу.
—Вітаю. — Ліза внутрішньо напружилася, бо на вихідні чоловік змусив її поїхати на дачу до батьків. Поїхати на дачу, за його словами, означало приготувати їжу для всієї компанії, а до того — закупити всі необхідні продукти.
Коли встигнути виконати всі прохання чоловіка, та ще й завдання начальниці, Ліза просто не уявляла.
—Мені не потрібні твої привітання! Я й так усвідомлюю свою удачу. Тобі доведеться трохи попрацювати понаднормово. Не переймайся, потім, коли-небудь, я компенсую.
А якщо забуду — це буде плюсик до твоєї карми. Загалом, ось матеріали для завдання. До понеділка чекаю на ідеальне виконання. Ну, ти ж знаєш, ніби я сама це зробила. А ти в курсі, я погано не роблю.
“—Ти взагалі нічого не робиш уже рік, за тебе весь відділ ґарує, як негри на плантації!” — Подумала Ліза, але вголос лише боязко зауважила:
—Ольго Константинівно, я не зможу. У нас з чоловіком сімейне свято на дачі. Я тиждень тому просила дозволу піти раніше в п’ятницю. У мене купа справ.
—І що? Ти пропонуєш мені віддати путівку? Ти серйозно ставиш на один рівень своє нікчемне дачне свято і мою Туреччину?
Ну ні, дорога! Ти спочатку все зробиш, а потім поїдеш своєму чоловікові смажити смердючі котлети! Інакше полетиш геть, а я знайду більш кваліфікованого співробітника!
Замість тебе біля сміттєвого бака стоїть черга з тих, хто за пояс весь твій «професіоналізм» заткне.
Лізі хотілося заперечити, але вона, як завжди, не наважилася. Мовчки взявши з рук начальниці папку, вона почала відкривати пошту. Ольга завжди надсилала додаткові завдання поштою, щоб підловити Лізу на невиконаних умовах.
—Лізо, скільки ще можна підлаштовуватися? Не набридло? — До жінки підійшов колега, з яким вона вже п’ять років працювала за сусідніми столами. Нерідко чоловік допомагав їй розібратися з найтерміновішими замовленнями.
—А що мені робити? Пропонуєш бунтувати й втратити роботу? Чоловік вижене мене з дому. — Ліза відкрила папку й присвиснула, побачивши обсяг дорученої роботи.
Замовлення на тиждень, а виконати треба за дві ночі. Оце точно, замовлення для Попелюшки.
—Вона тебе не вижене. Крім тебе, ніхто так добре не вміє виконувати її роботу. Вона це знає, але тримає тебе в страху. Та й твій чоловік звик на твоїй шиї кататися! Скільки у вас років спільного життя?
—Сім років. І він не катається на моїй шиї.
—Ну так! Тільки от випрано — випрасувано, приготовано — це звичайні теми твоїх розмов. Ти ніколи не обговорюєш відпочинок, салони краси та нові наряди.
Подивися на себе! Тобі трохи за тридцять, а ти перетворилася на бабу! — Ліза не помітила, що колега вкладає у слова занадто багато емоцій. Та й взагалі занадто часто почав крутитися навколо неї.
—Романе, тобі що, не сидиться на місці?
—Хочу, щоб ти навчилася давати відсіч. А поки що — хочу тобі допомогти. Давай твоє завдання, я сам його виконаю. А ось номер доставки — готують класно! Пожалій себе — купи все готове на стіл! Це ж і твоє свято.
Ліза подякувала за допомогу в роботі, а от щодо кейтерингу навіть думати не стала. Вона вважала, що краще за неї ніхто не приготує.
Всю ніч вона не спала, варила, смажила й готувала десятки страв, якими планувала здивувати гостей. Упакувавши все, вирушила на дачу, куди чоловік поїхав напередодні, нібито щоб підготувати будиночок до свята.
Ліза раділа, що встигла все зробити швидше, ніж планувала. У неї був час привести себе до ладу перед святом, та й побути наодинці з чоловіком. Останнім часом їм майже не вдавалося побути удвох.
Він став затримуватися на роботі, міг і на вихідних поїхати виконувати термінове доручення. До того ж начальниця часто завантажувала Лізу роботою.
Гості мали прийти ввечері, тож у подружжя точно було пів дня. Ліза забігла до магазину, купила пляшку дорогого сухого та фруктів для побачення з чоловіком.
Однак уже під’їжджаючи до дачі, вона зрозуміла — побачення не буде. Автомобіль одного з гостей уже стояв біля воріт. Точніше, гості. Начальниця Матвія, яку він вимагав запросити на їхнє свято, вже встигла прибути. Причому не тільки прибути, а й облаштуватися.
Перед будинком валялися її туфлі та деякі предмети гардеробу. Все ще не розуміючи, що відбувається, Ліза увійшла в будинок.
Однозначність того, чим із захватом займалися чоловік і його начальниця, змусила Лізу застигнути в шоці й просто мовчки стояти у дверях, спостерігаючи за зрадою.
Чоловік не відразу помітив Лізу, а коли помітив, обрушився на неї з обвинуваченнями.
—Чого ти приперлася раніше часу? Хто тебе кликав? Смажила б далі свої котлети! Зіпсувала мені весь відпочинок.
—Я хотіла влаштувати нам побачення. — Ліза ніяково махнула пакетом, у якому дзвеніли пляшка та келихи.
—З тобою? Ти мене розсмішила! Ти давно дивилася на себе в дзеркало? Бабуся на базарі ще й красивіша! Ти мене доконала! Некрасива, недоглянута, у ліжку нудна, як варена вобла. Загалом, я від тебе йду!
—Але ж я все робила заради тебе! Намагалася, догоджала! — Ліза відчула, як затремтів голос, а по щоках покотилися сльози.
—Погано намагалася!! Не стежила за собою! А за мене треба боротися! Ось тепер залишайся сама й подумай над своєю поведінкою. – Чоловік навіть не вважав за потрібне встати з ліжка чи відпустити коханку з обіймів.
Ліза запам’ятала погляд розлучниці — впевнений, глузливий, презирливий!
Вона сіла в машину й поїхала навмання. У голові крутилася лише одна думка — чого йому не вистачало? У домі чистота, все випрано, випрасувано, смачно приготовано. Сама вона виглядала непогано. У всякому разі, Лізі здавалося, що вона виглядає цілком пристойно.
Довге волосся, скромний одяг, природна краса. Вона не нарощувала нігті та вії, не фарбувала волосся й не збільшувала частини тіла. Коханка її чоловіка була повною протилежністю. Але ж Матвій сам забороняв дружині змінювати зовнішність, вважаючи прийнятною лише природну красу.
Ліза зупинилася біля узбіччя й гірко розплакалася.
—Чого йому треба? Я ж ідеальна господиня! Якщо треба, я б ще й змінилася, аби тільки йому догодити.
У цей момент завібрував телефон. Дзвонив Роман.
—Лізо, вибач, якщо відволікаю тебе від неймовірної вечірки, але мені терміново потрібна твоя професійна порада. Я тобі надіслав фото. Перш ніж відправити мене далеко й без хліба, поглянь — чи підійде такий варіант нашій турецькій зірці? — Роман базікав, побоюючись, що Ліза дуже зайнята.
Але, почувши в трубці її схлипування, змінив тон і суворо запитав.
— Що сталося? Чоловік образив? Ти де зараз? Давай я приїду!
—Не треба приїжджати, все гаразд. Зараз подивлюся фото. Все нормально, я просто різала цибулю.
Ліза відповіла колезі й поїхала додому. Хотілося побути в тиші й подумати про майбутнє, але вдома все нагадувало про те, як чоловік вчинив з нею.
Не витримавши цих мук, Ліза зібралася й пішла прогулятися. Кілька годин вона безцільно блукала вулицями, поки не зупинилася біля вітрини модного магазину.
За склом кілька мініатюрних продавчинь одягали манекен, щоб показати покупцям варіанти готового образу. Ліза дивилася на речі, які ніколи й не подумала б купити. Ціна перевищувала її заробіток за кілька місяців.
Задивившись, Ліза помітила, як неприязно дивляться на неї дівчата. Вона перевела погляд з манекена та продавчинь на своє відображення. Подивилася й жахнулася. На неї дивилася втомлена, заплакана, виснажена жінка з пучком на голові, у старомодній спідниці та пошарпаній блузці.
А адже це був її святковий наряд, у якому вона планувала ввечері вийти до гостей. А може, чоловік має рацію — і вона не боролася за нього. Не думала про те, що йому просто неприємно бути поруч із такою непривабливою жінкою.
Ліза вирішила будь-що відвою..ти чоловіка у суперниці. І насамперед вирушила до салону краси.
На щастя, майстри салону швидко зрозуміли, що їй потрібно, і рішуче відрадили від непотрібних процедур збільшення губ та подібних до них.
Перукар підстриг зайву довжину волосся, освіжив колір і зробив модну стрижку. Потім майстер манікюру та візажист удвох привели до ладу обличчя та руки дівчини. Після всіх процедур на Лізу з дзеркала дивилася зовсім незнайома дівчина, яка відрізнялася від тієї, що увійшла до салону, як небо від землі.
Наступним пунктом став магазин одягу. Ліза хотіла на честь свята купити собі набір дорогого посуду. Тепер же місце посуду зайняли нові стильні речі.
Повернувшись додому, Ліза помітила, що зникли речі чоловіка. Вчора, у метушні підготовки до свята, вона навіть не звернула на це уваги. Мабуть, він заздалегідь усе вирішив і спланував. А свято влаштовував, щоб зганьбити й принизити дружину перед гостями.
Матвій не повертався додому майже місяць. Не дзвонив і не писав. Ліза вже почала думати, що все її перетворення не мало сенсу, адже час минав, а чоловік не бачив, якою вона стала.
Щоб бути готовою до раптового повернення чоловіка, Лізі довелося опанувати мистецтво догляду за собою. Вечорами вона почала бігати, а важкі сніданки та вечері взагалі зникли з її життя, адже чоловік любив смачно поїсти. Поруч із ним і Ліза налягала на шкідливу їжу.
Проживши в такому режимі всього місяць, Ліза помітила зміни у своїй зовнішності. Але абсолютно несподівано вона усвідомила, що зміни торкнулися й її внутрішнього світу.
Тепер вона не хотіла повернення чоловіка. Вона бачила, як змінився погляд оточуючих, і це додало їй впевненості. Роман, який тепер ледве приховував своє захоплення новою Лізою, буквально силою змусив її піти до начальника й попросити про підвищення.
Вже через два тижні після невдалої річниці Ліза обійняла нову посаду й досить впевнено освоїлася на ній. Вона із задоволенням помітила, що зацікавлені погляди їй почали кидати й інші чоловіки. Це відчуття сподобалося жінці, тому вона вирішила серйозно зайнятися своєю зовнішністю.
І ось, через місяць самотнього життя, збираючись на ранкову пробіжку, Ліза почула дзвінок у двері.
Не дивлячись у вічко, вона відчинила двері, бо очікувала побачити Романа, який тепер вирішив бігати з нею вранці, аби тільки частіше бути поруч.
Ліза намагалася вдавати, що не розуміє його натяків. Зараз вона не була готова до нових стосунків. Та й зі старими ще треба було розібратися.
Однак на порозі вона побачила не Романа, а свого чоловіка. У пом’ятому костюмі.
—Ну, привіт! Зустрічай свого блудного чоловіка! Я вирішив, що обираю тебе. Ти все-таки рідніша. А Марія хоч і красуня, але готувати не вміє, та й у неї вдома свинарник.
Загалом, ти перемогла в боротьбі, забирай свій головний приз! — Чоловік розвів руки, щоб Лізі було зручніше кинутися йому на шию.
Але молода жінка не поворухнулася й не зрушила з місця, щоб впустити чоловіка назад.
—Ну що це за вистава? Вирішила мене покарати? Досить, я ж ще можу передумати.
—Іди собі. До речі, я вже подала на розлучення. Розподілу майна не буде: квартира моя, ремонт у ній ти так і не зробив. А машину мені купив батько. Вона оформлена на нього. Загалом, не тримаю тебе, мій дорогоцінний трофей! Провалюй до своєї коханої. Ідеально зачесаної та нафарбованої.
А мені ти більше не потрібен. До речі, мене на роботі підвищили, тож я ще й фахівець, що й казати!
—Брешеш! Ти не могла за місяць стільки встигнути. Мабуть, плакала й скаржилася на долю весь час.
—Ну так, а між іншим привела в порядок і тіло, і голову. І виявилося, що ти мені не потрібен. Так, було боляче й прикро. Але ж і з тобою я щасливою не була. Що б я не робила, як би не старалася, тобі все не подобалося.
Як не намагалася догодити — ти завжди знаходив привід посварити й ніколи не хвалив. Дякую за стимул, а тепер ти вільний! — Ліза зачинила двері перед носом чоловіка.
Вперше з того моменту, як побачила Матвія в ліжку з коханкою, Ліза відчула себе такою легкою й вільною. Ніби за спиною виросли крила. Вона вирішила не йти на пробіжку. Захотілося просто прогулятися містом. Часу до роботи залишалося більш ніж достатньо, щоб дістатися до офісу пішки.
Ліза одягла найкращу сукню, зробила макіяж і зачіску, а потім, гордо піднявши голову, вирушила підкорювати світ.
Через місяць вона звільнилася від чоловіка і цілих три роки не дозволяла нікому знову затягнути її до РАЦСу. Але в другому шлюбі вона не стала зосереджуватися на чистоті в домі та смачній їжі, приділяючи час собі та стосункам із чоловіком.
