– Оксаночко, що сталося? – занепокоїлася Ірина Петрівна, зустрівши в місті подругу дитинства своєї дочки.
Молода жінка виглядала схудлою. Очі, що завжди сяяли пустотливими вогниками, згасли. Гордовита постава зникла, ніби на спині Оксани лежав важкий тягар.
– Все нормально, тітонько Іро. Вже нормально…
– Ти впевнена? Давай поговоримо.
Оксана на секунду замислилася і якось приречено відповіла:
– Так нема про що говорити. Все в минулому. Просто я ще не відновилася, – Оксана насилу зобразила посмішку.
– Ні, моя дорога, так не піде, – Ірина Петрівна взяла Оксану за руку, як колись у дитинстві, і повела за собою під крони міського парку. Оксана не пручалася.
Вибравши відокремлену лавку, жінки присіли.
– Розповідай, – твердо сказала Ірина Петрівна, уважно дивлячись на Оксану.
«Викрутитися не вийде, – подумала та, – тітка Іра просто так мене не відпустить, а обдурити її неможливо».
– Та нічого особливого, – молода жінка замовкла, не знала з чого почати.
Ірина Петрівна допомогла їй:
– Дівчинко моя, ти ж мені не чужа. З дитинства з моєю дочкою дружиш. Виросла у мене на очах. Ти зрозумій, у мене ціле життя за плечима. Може, я зможу тобі чимось допомогти, підказати вихід.
А те, що у тебе щось сталося – відразу видно. І, швидше за все, це пов’язано з твоїм чоловіком. Його, здається, Сашком звуть? Тільки неприємності з коханою людиною можуть перетворити красиву, квітучу жінку на стару. Вибач…
Оксана подивилася на тітку Іру з подивом: вона все знає! Але як? Невже подруга розповіла? Не може бути, адже вона дала слово мовчати.
– Бачу, що я не помилилася. Не думай: дочка мені нічого не говорила. Тож давай, вводь в курс справи.
І Оксана почала свою сповідь.
– Я закохалася в Сашка відразу: він був найкрасивішим на курсі. Стільки сил витратила, щоб він мене помітив! Схудла, почала ходити в ту ж секцію, що і він.
До кінця навчання ми зустрічалися. Багато хто нашіптував Сашкові, що я йому не пара. А він нікого не слухав. Було видно, що прив’язався до мене. Не знаю, чи кохав, але прив’язався точно.
Тоді я і вирішила, що стану для нього ідеальною дружиною: він вже встиг зробити мені пропозицію.
Якось жартома назвав мене «дурепою», так я ще дві вищі освіти отримала. Одного разу не зміг приховати, що суп не сподобався – я навчилася готувати як справжній шеф-кухар. Навіть на курси ходила.
Засмутився, що я в’язати не вмію, мовляв, светри ручної в’язки дуже теплі і затишні, так я через три місяці такий светр зв’язала, що всі дивувалися.
І все це паралельно з народженням дітей. Коли Владик з’явився, Сашко на крилах літав. А після появи Андрія всього через півтора року, і зовсім носив мене на руках.
Все було добре. Діти підросли. Сашко працював, забезпечував нас, а я синами займалася до самої школи. У які тільки гуртки їх не водила! Хотіла, щоб правильно розвивалися, щоб Сашко ними пишався.
Коли хлопці пішли до школи, влаштувалася на роботу. Заробляла добре, і вдома справлялася. Сашка не напружувала, про допомогу по дому не просила. Навіщо докучати, якщо я все могла сама зробити?
Поступово наше матеріальне становище значно покращилося. Купили машину, гараж, дачу. Залишилося відкритим питання з квартирою: ми так і живемо в однокімнатній квартирі, яку нам віддали батьки.
Мені моє життя здавалося щасливим. Ні, іноді ми з Сашком сварилися, але це було рідко і ми дуже швидко мирилися.
Він взагалі легкий у спілкуванні, не дуже вимогливий, добрий. Все для сім’ї, все для дітей і «улюблениці» – так він називав мене перші десять років спільного життя.
Те, що все змінилося, я зрозуміла, коли Сашко вперше не попередив, що не прийде ночувати. Залишився у друга – так він мені тоді сказав.
Потім ці ночівлі стали регулярними. Я ні про що таке не думала. Не допускала думки, що Сашко може мені зрадити, поставити під удар всю нашу сім’ю.
Спочатку нічого не питала, претензій не висувала. Але одного разу ми посварилися через якусь дурницю, і в запалі я досить грубо сказала:
– Мало того, що ти в будинку пальцем не поворухнув, з дітьми жодного разу не допоміг, так тепер ще й вдома не ночуєш! Зовсім совість втратив!
Пам’ятаю, як перекосилося від злості його обличчя:
– Совість? Та я її втратив, коли на тобі одружився! Хочеш по совісті? Тоді знай: я не люблю тебе і ніколи не любив. У мене є інша жінка. А з тобою я живу просто з жалю. Навіть не до тебе! До дітей!
Я ніколи не бачила Сашка в такому стані. Ніколи не припускала, що почую від нього щось подібне.
Він, тим часом, вискочив з квартири, голосно грюкнувши дверима. Я сиділа приголомшена. Розгубилася: а що тепер? Як бути далі? Адже я тільки заради нього і жила. А вийшло: даремно старалася.
Сашко прийшов додому через три доби, хоча мені здалося, що минула ціла вічність.
Прийшов, попросив вибачення, сказав, що щодо іншої жінки… пожартував:
– Ти так розлютила, що мені захотілося зробити тобі боляче. Ось і випалив перше, що спало на думку.
– То ніякої жінки немає? – уточнила я.
– Звичайно, немає. Заспокойся. Мені ніхто не потрібен, крім тебе і моїх синів.
І я йому повірила…
Тільки тепер я постійно плачу, колишня веселість кудись зникла. Нікого не хочу бачити і чути, тим більше зустрічатися.
Нещодавно стало боліти серце. Сходила до лікаря. Мене обстежили, але нічого такого не знайшли. А воно продовжує боліти. Живу як на пороховій бочці.
Трохи Сашко затримується хвилин на п’ятнадцять, у мене починається істерика. Так і бачу його в обіймах іншої жінки. Реву..
І взагалі: ніщо не радує, дітей закинула, готувати не хочу. Створювати комусь настрій – тим більше… І чим далі, тим більше я думаю, що Сашко мене не любить. Що я йому заважаю. Що терпить мене тільки через дітей. Жити не хочеться…
Оксана розплакалася…
Ірина Петрівна мовчала і думала: «Бідна дівчинка. Наскільки тебе вистачить? Такий стрес пережила. Страшно розчаровуватися в коханій людині.
Пожартував він…
Як би не так. Розлютився, перестав себе контролювати, ось правда і вилетіла на волю немов птах. А потім страшно стало: розлучення, діти, роки, прожиті разом. І Оксана – диво, а не дружина. Таку ще пошукати треба.
Однак, чим їй допомогти?»
– Оксано, знаєш, у чому твоя помилка? – запитала Ірина Петрівна загадковим тоном, щоб відволікти Оксану від важких думок.
– У чому?
– Ти неправильно розставила пріоритети. Дивись: на першому місці у тебе чоловік, на другому – діти, і тільки на третьому – ти сама. Хоча ні. Тебе і на третьому немає. Швидше – на триста тридцять третьому.
А треба: на першому – ти, на другому – знову ти, на третьому – знову ти. Потім чоловік, діти і все інше.
– Та ви що, тітонько Іро! Хіба так можна? Я ж люблю їх!
– Так потрібно. Тільки щаслива жінка здатна зробити щасливими всіх, хто її оточує. Подумай про це. Крім того, дуже корисно різко змінювати свою поведінку на протилежну.
Знаєш, це шокує, і люди починають поводитися зовсім інакше. Сашко звик купатися в твоїй любові, тому й не цінує те, що має.
А ти стримай емоції. Покажи, що не впевнена у своїх почуттях: тим більше, що він це заслужив. Подивишся, що буде.
– А що буде? – розплющені очі Оксани загорілися цікавістю.
– У нього виникне проблема: а що це з Оксаною? Невже розлюбила? Як? Чому? Мене?
Так!!! Приведи себе до ладу! Зміни гардероб, зачіску. Сходи в кіно, в театр. Мабуть, забула, коли була там востаннє?
Так, особливо нічого йому не кажи. Подробиці не викладай. Напусти туману. Нехай здогадується, що і як. Головне, щоб у будинку все було в порядку: чистота, продукти, діти доглянуті. Ну, щоб причепитися було ні до чого. Розумієш?
– Розумію, – посміхнулася Оксана, – а навіщо все це?
– Покажи своєму чоловікові, що у тебе є своє життя, своя територія, свої інтереси. А то, знайшовши чоловіка, жінки дуже часто втрачають себе. Ось у чоловіків і пропадає до них інтерес. Все просто.
Зараз м’яч на твоєму боці. Ось і почни СВОЮ гру. Сім’ю врятуєш, стосунки поправиш. А там дивись, і кохання повернеться. Головне, ненависть в душу не пускати.
– Ви так впевнено говорите про це, ніби …
– Так, ти правильно зрозуміла. Я сама так зробила свого часу. І знаєш, спрацювало. Чоловік зовсім по-іншому став на мене дивитися. Скоро тридцять вісім років разом, а він досі так і не знає, яка я насправді.
– Тітко Іро, а як ви думаєте, Сашко справді пожартував чи у нього все-таки є інша жінка?
Ірина Петрівна уважно подивилася на співрозмовницю:
– Хто ж його знає, люба. Якщо і є, то перемогти в такій битві ще солодше…Якщо хочеш, звичайно…
Спеціально для сайту Stories
