Три місяці тому Роман звільнився. Так, звільнився! Причому, за власним бажанням.
Хоча це, в наш непростий час, було дещо необачно і, навіть, шалено.
От чому зараз можна захотіти звільнитися? Тільки якщо на роботі сталося щось надприродне! Наприклад, тобі значно урізали зарплату. Урізали? Ні.
Викотили абсолютно нездійсненні умови? Знову ні. Створили жахливу атмосферу в колективі? Знову ні. Оголосили догану? Ну, ні ж! А що тоді, Ромо?
Усі розумні варіанти скінчилися!
Виявилося, що чоловік не хотів бути приниженим.
– І ображеним? – єхидно поцікавилася здивована такою заявою начитана Ліля.
– І ображеним! – погодився Роман.
– І хто ж спробував тебе образити? Покажи мені! – запропонувала дружина.
І Рома показав. Точніше, розповів.
Усе було гранично просто: його мали підвищити. Але підвищили його друга Вовчика, який був безпосереднім начальником Романа.
Тому Вовчик із відділу пішов на підвищення. А на місце, що звільнилося, знову ж таки призначили не його, Рому, як очікувалося, а якусь абсолютно не відому йому жінку.
– Напевно, чиюсь коханку! – зробив висновок чоловік за вечерею.
– І що тепер? – поцікавилася здивована Ліля. – Ти-то чому звільнився? Адже тебе ніхто не попросив із твого насидженого місця: сиди собі далі Зарплату виплачують регулярно. Ти там – на непоганому рахунку: сам розповідав. Особливо не чіпляються. Ти ж навіть пасьянси встигаєш розкладати в робочий час! Що не так?
– Не хочу бути в жінки під каблуком! До того ж вона – молодша за мене! Це ж – принизливо!
– Принизливо зараз – сидіти без роботи! І що значить – хочу чи не хочу? Це – твоя начальниця! І, так чи інакше, вона буде тобою командувати!
Тому, не тільки ти, всі ви у вашому відділі будете у неї під каблуком! – резонно припустила розумна Ліля.
– От усі й нехай будуть підкаблучниками! А я не бажаю! – гордо заявив чоловік.
– А ще хтось написав заяву за власним бажанням? – поцікавилася дружина.
– Та я не знаю! – відмахнувся Роман.
І за його фальшивим тоном Ліля зрозуміла, що чоловік, мабуть, усе зробив у гордій самоті.
Але навіщо? Навіщо демонструвати свої переконання і кредо в наш такий непростий час? Ти що – дуже ідейний? Відповіді не було, але був неприємний факт: він виявився безробітним.
– Та не переживай ти так – знайду я собі що-небудь! – заспокоїв Роман.
– Ось саме, що що-небудь! – підсумувала розлючена Ліля. – Це ж треба – через якусь дурість позбутися гарного місця! Що в тебе в голові – солома замість мізків?
– А ось бруду не треба! Такого фахівця, як я, з руками відірвуть! – глибокодумно прорік чоловік і пішов подрімати, як завжди робив після вечері.
– Ну-ну, – підсумувала дружина, – це ми ще подивимося, який ти фахівець.
Хорошого фахівця несподівано з руками відривати ніхто не захотів. Точніше, дехто запрошував Рому на співбесіди, але все закінчувалося нічим.
“Невже таке могло бути? – здивується багато хто. – Адже він же працював, і навіть був на хорошому рахунку!”
Але це було.
Тому що Рома, чомусь, став поводитися на співбесідах якось дивно: сперечатися не по ділу, жартувати недоречно і, взагалі, впиватися власним красномовством.
Зовсім забувши, чиї в лісі шишки! І що його мета – не поставити людину на співбесіді на місце, вказавши їй на брак розуму і кмітливості, а спробувати влаштуватися на роботу.
Звідки Ліля про все дізналася? Та просто Рома хизувався своєю поведінкою і після кожної співбесіди описував те, що відбувається.
– У нього після моїх слів навіть обличчя витягнулося! – із захопленням розповідав чоловік.
– Після яких, Ромочко? – втомлено поцікавилася Ліля, якій уже довелося взяти підробіток.
– Він запитав, як я ставлюся до дрес-коду! А я відповів, що, судячи з того, що він – у шортах і майці, це і є дрес-код! І на такий дрес-код я, мабуть, погоджуся!
– А далі?
– А далі – все: ви нам не підходите! Подумаєш – не дуже-то й хотілося! – підсумував чоловік.
А Лілі хотілося. І, з кожним днем, дедалі більше.
Ну, в шортах. Ну, в майці: але ж саме він, той, хто питає, а не Рома, був у цей момент господарем становища!
І що коштувало чоловікові трохи стриматися, не демонструвати свою дотепність і відповісти про цей самий дрес-код нормально? – досадувала засмучена дружина.
Як там кажуть: не так боляче за безцільно прожиті роки, як за відсутність коштів на решту…
А за такого розкладу їх, цілком імовірно, могло й не бути. Час минав, а нічого не змінювалося: хтось не подобався Ромі. Комусь – Рома: і таких була більшість.
У суботу чоловік поїхав на чергову співбесіду. Хоча перед цим довго бухтів: чому саме в суботу? Це ж – вихідний!
– Напевно, хочуть перевірити, чи можеш ти виходити по суботах, – припустила розумна Ліля. І просто стусанами виперла чоловіка на співбесіду:
– А якщо я не піду, Лілечко? Давайте всі втрьох сходимо в кіно!
– Яке тобі кіно, Ромо? – закричала дружина, яка втратила терпіння. – У нас вдома щодня – кіно! Комедія разом із драмою – невже тобі мало?
Ображений Рома поїхав, а вона впустила дзеркало: так, таке маленьке дзеркальце – разом із пудреницею.
І воно розбилося вщент. А всі знають, що це – дуже нехороший знак. Значить, знову не вийде!
– Ну, що – знову? – з поганим передчуттям поцікавилася Ліля після повернення Роми: вони відразу сіли обідати.
– Не знову, а ще раз! – гордо пожартував чоловік: так, він знову спритно відшив когось на співбесіді. Уже вдев’яте за цей місяць!
“На рекорд іде! – сумно подумала дружина. – Гіннес – готуйся!”
– Ти уявляєш, що він у мене запитав?
– Чи не хочеш ти злітати в космос, не інакше! – не витримала Ліля.
– Не іронізуй! – чоловік поклав собі ще котлету. – Чому я пішов із колишнього місця роботи!
– І що ти відповів?
– Через ідейні переконання! І пояснив, за якими!
“Ну й бовдур!”, – хотіла сказати дружина, але стрималася і лише запитала:
– А він що?
– Дуже здивувався і сказав, що я їм не підходжу! Точніше, вони мені не підходять, бо в них начальник – теж жінка! І щоб я йшов!
– А ти що?
– А що я? Я і пішов! Але на прощання сказав, що ніколи не відступлю від своїх принципів!
“Так, усе-таки, бовдур! – сумно думала Ліля, дивлячись на Рому, який смачно присьорбує чай. Але – який принциповий! І з – ініціативою! А це – набагато гірше за звичайну недоумкуватість!”
Мабуть, як не сумно це було визнати, розумові здібності чоловіка залишали бажати кращого. І куди, цікаво, вона раніше дивилася?
– І чим ти пишаєшся, принциповий ти мій? – не стрималася дружина. – Аліска росте – їй новий одяг потрібен. І скільки ще можна сидіти на чужій шиї?
– Чому це на чужій? – образився Роман. – Ти мені, все-таки, рідна людина.
– І що, раз я тобі рідна, можна кататися на моєму хребті без зупинки? – висловила те, що її хвилювало, Ліля. – Я ж не залізна – зламатися можу! Ти ж – хлопчик у нас вгодований: черево-то собі наїв – ого-го! Думаєш, мені легко?
– Знову натякаєш, що я весь дім обжер?
– Чому це – натякаю? Я вже не натякаю, а кажу відкритим текстом: скільки можна, кривлятися, Ромочко?
Може, сховаєш свої амбіції куди-небудь і влаштуєшся хоч на якісь гроші? Все ж таки нам легше буде! А то який місяць ти вже себе шукаєш? Чи не третій?
– Як ти можеш усе перекрутити! – чоловік невдоволено поморщився! – У людини є мрія! А ти – все про гроші та про гроші!
– Добре – я не буду більше про гроші! – погодилася Ліля. – Але й ти тоді живи разом зі своєю мрією – нехай вона тебе годує! А то мріяти-то ти вмієш. А на вечерю, чомусь, приповзаєш до Лілі. І, що характерно, апетит у тебе не страждає! І совість абсолютно не мучить! Так, моя засохла лиса Ромашка?
– Скільки разів просив – не називай мене цим паскудним жіночим ім’ям! – зареготав чоловік, який уже почав втрачати волосся: Ліля влучила точно в ціль.
А ще Роман угледів у цьому висловлюванні дружини натяк на відомий анекдот про чоловіка, який живе, як кавун: сам – лисий, живіт у нього росте, а хвостик сохне…
– І що в тому такого, що я вбачаю в підпорядкуванні жінці щось для себе ганебне? – спробував викласти свою точку зору дружині розлючений Роман, який перейшов на підвищений тон. – Я ніколи не був підкаблучником і не буду!
– Ах, які ніжності за нашої бідності! Отже, бути під каблуком у жінки тобі соромно, а на її шиї їхати – не соромно? – не могла зупинитися Ліля.
– А що тобі не подобається в моїй ідеології?
– Якась у тебе дивна ідеологія і трактування того, що відбувається! Просто хренологія, що не піддається жодному розумному поясненню! – закричала дружина, яка втратила терпіння.
Це була нескінченна розмова двох глухонімих.
Роман теж не стримався і послав свою Лілечку. Так, прямо так і запропонував: “А чи не піти тобі, моя радість, у відомому напрямку?”
Зовсім забувши про мудре застереження не кусати руку, яка тебе годує. Причому, годує дуже смачно.
Але чого не зробиш у стані афекту? А тут цей стан був присутній: його розлютили! Тому Лілька сама винна!
У результаті, все вилилося в негарну сварку – це була перша серйозна сварка за десять років їхнього спільного життя!
До речі, наближалася урочиста дата. Якій, мабуть, не судилося відбутися. Так, тому що дружина забрала Аліску і пішла до батьків.
“Порозумнішаєш і знайдеш роботу – телефонуй: може, я погоджуся дати тобі ще одну спробу!”
На голодний шлунок це відбувалося не дуже. Бо гроші на своїй картці в Роми давно закінчилися. А смачних безкоштовних обідів і вечерь без Лілечки не було.Спеціально для сайту Stories
Ну, а йому, напевно, доведеться взяти кредит. Або попросити кого-небудь: та того ж друга Вовчика – сам-то він – без роботи!
Але яка ж підступна виявилася Лілька! Він же – все для неї й Аліски! А дружина пару якихось місяців потерпіти не може?
Він же – чоловік чи хто? Чоловік! Тому просто не може підкорятися якійсь малолітці! І як ви собі це уявляєте?
Він, дорослий буде виконувати розпорядження якоїсь сопливої начальниці?
Значить, потрібно шукати собі керівника чоловічої статі: просто варто трохи почекати!
А Лілька від нього нікуди не дінеться! Адже, крім тимчасової відсутності роботи, він її, як чоловік, повністю влаштовує.
Та й сваритися вони почали, коли він почав шукати себе. А хто шукає, той – що? Правильно: завжди знайде! Ось він і зробить їй подарунок на їхню десяту річницю весілля!Спеціально для сайту Stories
До речі, до неї залишилося всього одинадцять днів: тож треба було поспішати.
Так вирішив Роман, розіслав резюме і домовився про чергову співбесіду. Ну, що, роботодавці, готуйтеся і тримайтеся, бо я йду прямо до вас!
