– Сергію, я вчора ввечері оголошення дивилася, там квартира продається така, як ми хотіли, трикімнатна, у потрібному нам районі. У нас якраз на неї вистачить, так? А як будинок продамо, допоможемо Танюшці іпотеку закрити. Давай з’їздимо подивимося, – Катерина дивилася на чоловіка палаючими від нетерпіння очима, але він тільки стомлено відмахнувся:
– Не сьогодні, я вчора до півночі звіт закривав, сьогодні знову, напевно, пізно приїду, – чоловік швидко допив каву, схопив з полиці ключі від машини та папку з паперами, вийшов із дому та поїхав.
Катерина засмучено зітхнула, суперечити чоловікові вона не хотіла. Їй не подобалося те, що Сергій останнім часом майже не бував удома. Приїжджав пізно, працював навіть у вихідні, але мав хорошу зарплату, а Катерина дуже хотіла переїхати жити в місто, ближче до дочки. Ось і збирали вони кілька років на квартиру, все, що чоловік отримував, відкладали на рахунок.
Жити доводилося на пенсію його мами та зарплату Катерини, вона працювала завідувачкою у селищному Будинку Культури та вела танцювальний гурток. Важко було, але жити у місті поруч із дочкою, працювати у великому Палаці Культури – це було її мрією, тож можна було й потерпіти. Катерина та Сергій познайомилися в обласному центрі.
Хлопець тоді навчався на п’ятому курсі інституту, а дівчина у хореографічному училищі. Вони так сильно покохали один одного, що, тільки-но дочекавшись диплома Сергія, розписалися і поїхали жити до нього в село. Катерина не доучилася всього один рік, покинула, але не шкодувала про це.
Головне, Сергій тепер був її законним чоловіком, значить, вони будуть разом все їхнє довге, щасливе життя, а в тому, що вона буде щасливою, дівчина анітрохи не сумнівалася, але почалося сімейне життя непросто. Майже одразу після того, як вони приїхали до Сергія додому, їм прийшло розлучитися, хлопця на рік забрали до армії.
Катерина і так була дуже засмучена через майбутню розлуку, а тут ще й мама Сергія, Ніна Іванівна. З першої хвилини, коли жінка побачила, що син приїхав не один, та ще й із уже законною дружиною, вона зненавиділа невістку.
Та й із сином принципово не розмовляла. Єдине, що вона з докором сказала йому під час зустрічі: «Ти ж обіцяв!» Катя намагалася знайти до неї підхід, допомагала, бралася за будь-яку роботу, але нічого не виходило.
– Я ж просила тебе поговорити з мамою наперед, чому ти не став їй дзвонити? Що ти обіцяв їй? За що вона мене ненавидить? – допитувалася дівчина у чоловіка.
Тоді Сергій і розповів їй, що два роки тому загинула його сестра, їй тоді було всього 17 років. Вона закохалася в недолугого хлопця, який тільки-но вийшов із в’язниці, куди на три роки потрапив за бійку. Та так закохалася, що зовсім не слухала маму, а варто було спробувати навчити доньку, як сестра одразу тікала з дому.
А якось вона з хлопцем поїхали на мотоциклі в сусіднє селище, молодик був сильно п’яний і не впорався з керуванням. Сестра загинула, а її наречений знову сів до в’язниці, тепер уже надовго. Після похорону доньки Ніна Іванівна змусила сина пообіцяти, що він ніколи не одружується без її дозволу. Він пообіцяв, але одружився, ось мама й образилася.
Сергій сумнівався, чи залишати Катерину жити з мамою, але дівчина твердо заявила, що нікуди не поїде, бо кохає його і все зробить, щоб потоваришувати з Ніною Іванівною. І в неї вийшло. Серце мами Сергія розтануло вже за кілька тижнів. Невістка виявилася дуже працьовитою, веселою та доброю дівчиною.
Ніна Іванівна, хоч би як ображалася на сина, але не могла не визнати, що дружину він вибрав гідну, а те, як щиро Катерина кохала Сергія і сумувала за ним, змусило жінку пом’якшитися та прийняти невістку. А ще Катерина розповіла Ніні Іванівні про себе, що її мама померла 11 років тому і дівчинку виховував тато.
Але нещодавно він одружився з жінкою з двома маленькими дітьми. Дівчина не заперечувала, вона розуміла, що батькові потрібна дружина, але після весілля мачуха прямо заявила, що тепер місця для Катерини вони не мають, вона вже повнолітня, тому повинна забезпечувати себе сама.
– Ви не подумайте, я не через це вийшла заміж за Сергія, – почервоніла Катя під похмурим поглядом свекрухи, – мені дали місце в гуртожитку, я отримувала підвищену стипендію за відмінне навчання, я прожила б. Я без Сергія не можу жити, кохаю його, дуже кохаю.
Ніна Іванівна спочатку спохмурніла, а потім обійняла невістку і на очах у неї з’явилися сльози. Сльози печалі і водночас радості. Вона прийняла Катерину, як рідну доньку, і несподівано відчула, що на душі їй стало набагато легше, ніби відпустило її горе, пішло, хай не зовсім, але все ж таки… Через рік повернувся Сергій, влаштувався працювати, їздив на роботу щодня.
Катерина влаштувалася до клубу організатором та керівником танцювального гуртка. Зарплата в обох молодих людей була невелика, до того ж, через рік у них народилася Тетянка. Грошей не вистачало, але їм дуже допомагала Ніна Іванівна, вона була з онукою і нічого не шкодувала. Потім Сергій перевівся в серйозну фірму.
Він став їздити у відрядження, показав себе так, що його з часом стали підвищувати на посадах, зарплата його теж зросла в рази. Замість невеликого клубу у селищі збудували просторий Будинок Культури, Катерину поставили завідувачкою, але свій улюблений гурток вона не покинула, продовжувала навчати місцевих дівчаток танцям, навіть возила їх на різні конкурси.
І потекло життя Катерини та Сергія тепер уже в достатку, спокійно та затишно. Вони купили дорогу машину, зробили ремонт у будинку, їздили у відпустку на море. Все було добре, поки їхня донька не поїхала вчитися до обласного центру та не вийшла там заміж. Катерина сумувала за дочкою, та й згадала про свою мрію працювати у великому Палаці Культури.
Одного разу запропонувала чоловікові зібрати грошей та купити квартиру у місті, де жила Тетяна, а будинок продати та допомогти дочці виплатити іпотеку. Сергій задумався на хвилину, а потім погодився, сказав, що там є філія його фірми, можна перевестися. Тільки попередив, що буде нелегко, доведеться його зарплату класти на рахунок, а жити на пенсію Ніни Іванівни та зарплату Катерини.
На сімейній нараді всі з нею погодились. І почали збирати. Жити стало помітно важче, але Катерина не скаржилася, вона з дитинства не була розпещеною, ось тільки чоловік згодом став усе частіше і більше затримуватись на роботі. Сергій пояснював це додатковим навантаженням, яке взяв на себе, щоб йому більше платили.
Катерина, звичайно ж, повірила, вона ніколи не підозрювала чоловіка в чомусь поганому, але їй це не подобалося, якось тривожило. Коли вона нерішуче сказала про це чоловікові, він раптом злісно накричав на неї.
– Я працюю з ранку до ночі, щоб грошей більше заробити, а ти будеш мені всяку нісенітницю городити? Визначься вже, чого ти хочеш, щоб я під боком у тебе сидів чи квартиру в місті поряд із донькою? А онук народиться чи внучка, тоді на автобусі будеш до них мотатися? Тож заспокойся і терпи.
Катерина й терпіла, але заспокоїтися їй не вдалося. Якось, коли Сергій третій день поспіль приїхав додому з роботи о пів на другу ночі, вона не витримала і сказала, що вже нікуди переїжджати не хоче, що згодна жити як раніше, але щоб Сергій вечорами був удома, щоб вони разом чимось займалися, ходили до друзів у гості.
Спали, зрештою, не як сусіди, а як чоловік і дружина, що кохають одне одного. Сергій вислухав її, роздягнувся і ліг спати. Мовчки, відвернувшись до стіни, а наступного дня знову приїхав пізно. Потім Сергій раптом зник. Поїхав уранці на роботу, а ввечері не приїхав. Не було його і до ранку, і наступного вечора.
Телефон Сергія був вимкнений, а зателефонувати комусь із його роботи Катерина не могла. Несподівано вона зрозуміла, що не знала нікого з його товаришів по службі, чоловік ніколи і нічого про роботу не розповідав. Обдзвонивши морг та лікарню, наревівшись уночі від невідомості та страху за чоловіка, Катерина вирішила вранці їхати до міста у фірму, де він працював.
Поки вона збиралася, Ніна Іванівна стояла поряд і важко зітхала. По її змарнілому обличчю було видно, що жінка, як і її невістка цієї ночі так і не змогла заснути.
– Мамо, Ви не переживайте, він знайдеться, живий і здоровий, – якомога спокійніше сказала свекрусі Катерина і м’яко обійняла її.
Катерина намагалася і собі теж вселяти ці думки, але в неї погано виходило. Сльози самі собою виступали на очах, горло перехоплювало від нападів страху, але Катерина стискала зуби і твердила собі: “Він живий, він знайдеться, я знаю точно!”
– Привіт, – раптом здригнулася вона від знайомого голосу, це її подруга зайшла до маршрутки на своїй зупинці. – Ти у місто? Разом поїдемо. Я чого хотіла запитати, ви машину нову купити хочете, так? А свою, може, недорого продасте нам?
– Ти про що? – скривилася Катя, незрозуміло дивлячись на подругу.
– Так Сергій твій пару днів тому купу грошей з рахунку зняв, я думала, купити чого надумав, – відповіла та, знизавши плечима. – Я там комуналку платила, от і побачила. А ти що – не в курсі?
Катя нічого не відповіла, вона зблідла від жаху. Напевно, через ці гроші з її Сергійком щось і сталося! Приїхавши до міста, вона насамперед побігла до офісу фірми, де працював її чоловік, але там її приголомшили ще більше, виявилося, що Сергій нещодавно звільнився звідти.
Секретар розповіла, що він начебто перейшов на іншу роботу, але куди саме ніхто не знав. Тоді Катерина рішуче попрямувала до поліції заявляти про зникнення чоловіка. Там до неї поставилися досить відповідально, записали всі її побоювання, прийняли заяву і навіть пообіцяли розпочати пошук. Але наступного ж дня Каті зателефонували та викликали до поліції.
– Чому Ви не повідомили, що розлучилися із чоловіком три місяці тому? – запитав незадоволений слідчий. – Це змінює справу. Можливо, він просто кудись поїхав, не вважаючи за потрібне попередити Вас. Ви ж не знайшли вдома жодних документів, правильно? Він все забрав із собою?
Катерина з підозрою зиркнула на поліцейського, може, він просто переплутав і говорить зовсім про іншу людину, але їй показали копію рішення суду і навіть витяг із РАГСу про видане свідоцтво про розірвання шлюбу. Тепер Катерина вже зовсім нічого не розуміла. Коли вона повернулася додому, все розповіла свекрусі. Почувши про розлучення, Ніна Іванівна раптом скрикнула і притиснула долоні до рота та злякано глянула на неї.
– Що? – не витримала за хвилину Катя.
– Вибач мені, це моя вина, – промовила жінка крізь пальці, що тремтіли, – Сергій попередив мене, що на твоє ім’я принесуть повістки до суду через кредит, який на тебе шахраї оформили. Він попросив, щоб я їх отримувала, але тобі не показувала, ховала, щоб ти не засмучувалася, не ходила в ці суди. Син пообіцяв розібратися, сказав, у нього суддя знайомий. Я тільки зараз зрозуміла, що то був за суд. Сергій так оформив ваше розлучення, але я нічого не знала, правда. Я б нізащо не приховала це від тебе.
– То він обманом розлучився зі мною? По-справжньому? – прошепотіла Катерина і, так і не роздягнувшись, повільно сіла на диван. – Нічого не розумію. Чому? Де він? Що з ним?
– Сьогодні вранці він написав мені повідомлення, що поїхав з іншою жінкою, і в них скоро буде весілля, – ще тихіше промовила Ніна Іванівна. – А гроші ваші він все забрав, сказав, це була його зарплата, – тут жінка підняла на Катерину повні сліз очі: – Я вирішила, що піду в будинок для людей похилого віку, а цей будинок на тебе перепишу. Може, тоді ти пробачиш мені.
Катерина піднялася з дивана та вийшла з дому. Декілька хвилин вона стояла посеред двору, її трясло як від крижаного холоду, тільки холод цей був не зовні, а в неї всередині, в душі. Катерина згадувала, як багато років тому разом із чоловіком вони посадили біля паркану бузок і дві берези, які вже виросли величезними деревами.
Міцними, на відміну їхнього шлюбу. Згадувала, як узимку чоловік катав вулицею біля двору їхню маленьку доньку на санчатах, як одного разу з загородки втекло порося і вони всією родиною ловили його, з реготом і поросячим вереском. Як… тут Катерина заплакала. Від порожнечі та болю в її серці.
– Я нікуди Вас не пущу, мамо, – твердо сказала Катерина, повернувшись до хати. – Так, Сергій мене зрадив. Я не знаю, чому він так жорстоко вчинив зі мною. Я ж мало не вмерла від страху за нього. Невже через гроші? – Катерина опустила голову, але тут же підвела погляд на Ніну Іванівну: – Але це він мене зрадив, не Ви. Я люблю Вас як рідну маму, вірю, що Ви не зробили б мені боляче, і знаю – ніколи не зробите, – вона підійшла до свекрухи та обійняла її.
Вдосталь наревівшись того вечора, Катерина та Ніна Іванівна подзвонили Тетяні і все їй розповіли. Дівчина була шокована вчинком батька, вона твердо заявила, що ніколи його за це не пробачить, а потім раптом запропонувала мамі та бабусі переїхати жити до них.
– Я хотіла пізніше вам сюрприз зробити, але доведеться зараз. В нас скоро буде поповнення. Двійня. Тож ви мені потрібні, бабусі, я без вас не впораюся. Давайте продавайте ваш будинок і переїжджайте сюди. Квартира у нас трикімнатна, всім місця вистачить. Згодні?
Катерина та Ніна Іванівна переглянулись і крізь сльози посміхнулися. Звісно, вони були згодні. А Сергій якось приїжджав до них у місто. Але Тетяна батька навіть не впустила у квартиру. Можливо, він хотів повернутися до родини. Можливо. Ось тільки на нього там уже ніхто не чекав. Навіть його мати….
