Я давно мріяла про свою квартиру. Іноді доводилося працювати на двох роботах, щоби відкладати гроші. Звичайно, я економила на всьому. Колеги по роботі вважали мене скупою – я звикла купувати одяг під час знижок та готувати самій.
Мені вдалося здійснити мрію через 10 років тяжкого життя в режимі економії. А потім життя почало налагоджуватися. На роботі мене підвищили, стосунки з моїм коханим стали теплішими.
Ми жили порізно, але з покупкою квартири коханий почав натякати, що час би почати жити разом. До цього він жив із батьками, а я винаймала квартиру. Коли я облаштувалась у своїй квартирі, то покликала його жити до себе.
За місяць коханий зробив мені пропозицію. Я щиро вірила, що ця людина любить мене і хоче зі мною одружитися. Ми почали готуватися до весілля, я була щаслива.
А потім я побачила, що мій наречений почав дивно поводитися, він став мовчазним і задумливим, постійно був у поганому настрої. Коли я запитала, що трапилося, він сказав, що живе на пташиних правах, що у моїй квартирі він не почувається господарем.
Я сказала, що він мій коханий чоловік і те, чиє це житло, немає жодного значення. Як я помилялася. Коханий почав наполягати на тому, щоб я прописала його у своїй квартирі, щоб він був повноправним господарем, а не просто людиною зі штампом у паспорті.
За його словами, тільки так він зможе бути повноцінним членом сім’ї. Потім він взагалі вийшов із себе і заявив, що якщо я не перепишу на нього половину квартири, то весілля не буде. Звичайно ж ми розійшлися.
З того часу я з побоюванням ставлюся до різноманітних стосунків. Мені й самій непогано живеться. Я успішна жінка із власним житлом. Тільки зараз я почуваюся вільною та щасливою. Про серйозні стосунки я зараз не думаю.
