– Люба, у мене чудова новина… – Тимофій підійшов до дружини й обійняв її. Щоправда, з того, як бігали його очі, було ясно, що насправді новина не така вже й чудова.
– Розповідай свою новину, якщо вона така чудова. Мені не терпиться дізнатися!
– На Новий Рік ми їдемо у відпустку.
– Так, я пам’ятаю, любий. Ми купували квитки разом, – Лариса здивовано подивилася на чоловіка. – Ми ще сперечалися, який вагон краще взяти…
– Щодо цього, – Тимофій запнувся. – Я поміняв квитки.
– У якому сенсі?!
– Довелося поміняти, ти тільки не кричи, але ми їдемо в плацкарті.
– Що?!
– Розумієш, у купе не було зайвих місць. Усе розпродано, на новорічні свята дуже багато охочих поїхати до столиці.
– Тому ми й купили квитки за два місяці! Заздалегідь! І що, це і є твоя чудова новина?! – Лариса скинула його руку зі свого плеча.
Останнім часом із чоловіком не ладилося. Хоча одружені вони були всього півроку, але за цей час його колишня дружина встигла вимотати всі нерви. Галя ніяк не могла заспокоїтися і прийняти те, що її Тимофій після розлучення з нею знову одружився. І це при тому, що Галина сама пішла від Тимофія…
Тимофій почервонів, і на чолі в нього виступив піт.
– Річ у тім, що мені довелося. Я… Ми… Наша відпустка буде тільки веселішою!
– Я не можу нічого зрозуміти, Тимофій. Говори вже!
– Світлана їде з нами, – випалив чоловік.
– Свєта?! Твоя донька?! Але ми з нею майже не знайомі!
– Так.
– Дай вгадаю. Так вирішила твоя колишня дружина?
– Ні, я сам запропонував їй.
– А зі мною не треба було порадитися?!
– Я раджуся. Ось прямо зараз. Ти ж не проти? – Тимофій витер піт із чола фартухом дружини.
– Проти! Я не збираюся бути нянькою для 14-річного підлітка! Я хочу відпочити! Я сестрі відмовила в поїздці, тому що в них маленька дитина! А тепер з’ясовується, що ми їдемо зі Світланою! – Лариса не знала, як висловити своє обурення, тому почала рвати серветку на дрібні частини.
– Люба, заспокойся. Свєта вже не маленька. Вона сама може одягатися, їсти і займатися своїми справами, – виправдання Тимофія виглядало жалюгідно.
– Знаєш що? А їдь-но ти зі Світланою один. Або колишню дружину візьми. Вона напевно буде рада, що ти знову вільний! Ми розлучаємося! – Лариса кинула дрібні шматки серветки чоловікові в обличчя…і вийшла з кімнати.
Її переповнювала злість. Тимофій кудись пішов, але незабаром повернувся.
– Я знову поміняв квитки. До Києва ми їдемо на чотири дні. А потім Свєта їде назад, а ми з тобою летимо на море на п’ять днів.
– Та ну?! – Лариса не повірила своїм вухам.
– Я вирішив, що так буде правильно.
– Добре.
Про те, що чотири дні доведеться якось уживатися з падчеркою, Лариса намагалася не думати. Жінка розписала план походів: музей, площа, парк… Так, щоб вони не сиділи в готелі й були при ділі.
Звісно, поїздка в плацкарті її бентежила, але довелося змиритися. Місць у звичайному вагоні справді не було.
На щастя, колишня дружина не поїхала проводжати доньку. Але на цьому позитивні моменти скінчилися.
Місця чоловік обрав жахливі: бокові біля туалету.
– Ну й сморід… – пробурмотіла Лариса, проходячи у вагон. Пахло сумішшю поту, шкарпеток і швидкої їжі.
Світлана виглядала похмурою. Мабуть, вона не дуже раділа поїздці.
– Я взяла із собою курку, їсти хочеш? – почала Лариса, коли поїзд рушив і вони розклали речі.
–
– Я курку не їм, – буркнула Світлана.
– Люба, ти хіба не знаєш, що моя донька веган?
– Хто?!
– Траву вона їсть.
– Корови траву їдять, а люди нормально мають харчуватися.
Свєта спалахнула і, надівши навушники, залізла на полицю і відвернулася до стіни.
Дружби не вийшло.
– Ларо, ну що вона в нас голодувати буде тепер увесь цей час? – запитав Тимофій.
– А що ж ти, тату, не подбав про їжу для доньки-вегана?
– Ну це жіноча справа… Я квитки купив.
– Біля туалету! Боковушки! – ледь стримуючи емоції, процідила Лариса.
– Люба, давай не будемо сваритися. Де курочка? Я щось зголоднів…Лариса віддала чоловікові контейнер з їжею, а сама стала думати, чим годувати падчерку.
– Фруктовий салат будеш? – тицьнувши її пальцем, запитала вона.
– Із чого?
– Яблуко, банан, апельсин.
– На апельсини в мене алергія.
– Значить, яблуко і банан.
– Це вже не салат.
– Тоді голодуй. Корисне голодування для веганів – те, що лікар прописав, – Лариса відкусила банан і сіла на своє місце.
Через дві години Світлана все-таки простягнула руку за яблуком.
– Можу зробити салат із помідорів і огірка. Із сіллю.
– Гаразд. Давай, – погодилася Світлана.
– Але їсти будеш за столом, як усі нормальні люди.
Лариса сказала суворо, щоб показати, що вона в цій родині головна. Ось тільки коли дівчинка знехотя злізла з полиці, Лариса дуже пошкодувала про це…
– Донечко, у поїзді спека. Зніми кофту. Ти чого як капуста вбрана? – сказав Тимофій.
– Мені не жарко.
– Потім застудишся… Не треба пітніти, – наполягав батько.
– Мені нормально! Кажу ж!
– Дівчинко, ти чого сперечаєшся з батьком? – бабуся з сусідньої полиці пригрозила пальцем – Зовсім молоде покоління від рук відбилося.
– Знімай кофту, Свєто! Інакше матері подзвоню! – місце батька було подалі від доньки й дружини. І він не постраждав, коли Свєта, під тиском, усе-таки зняла кофту.
Лариса якраз вирішила сісти поруч і, нарешті, перекусити. Але апетит одразу ж пропав.
Від падчерки, яка, як виявилося, була у двох кофтах і теплій водолазці, пахло зовсім не трояндами. Мабуть, колишня дружина Тимофія не вважала за потрібне розповісти дівчинці про особисту гігієну.
У Лариси навіть очі засльозилися від того, як запахло в плацкарті. І найжахливіше, що джерелом запаху була Світлана! Але ж люди, які їхали по сусідству, могли подумати, що вона її дочка!
– Приємного апетиту, – вона сунула падчерці їжу, а сама пішла до чоловіка.
– Тимофію, ходімо, допоможеш мені принести чай. Я не зможу дотягнути все сама.
– Ходімо… – чоловік знехотя пішов за дружиною, але Лариса пройшла повз купе провідниці.
– Куди ти?!
– Поговорити.
– Ларо… Ну ми тільки почали поїздку! Усе добре, подумаєш, що вона веган… Кожному своє. Давай не будемо…
– Від неї не приємно пахне! Як від… – Лариса навіть не змогла підібрати слів. Не було такого порівняння. Вона навіть не думала, що від дитини в 14 років може так пахнути. – Вона що, взагалі не миється?!
– Не розумію, про що ти… – Тимофій щиро не розумів дружину.
– Про те! 21 століття на дворі! Є купа засобів, дезодоранти, парфуми зрештою! Вона ж леді!
– Ти чіпляєшся. Просто не любиш мою дочку. Не хочеш її полюбити.
– Так?! У такому разі ми з тобою поміняємося. Ти поїдеш поруч із нею, як люблячий батько. А я на твоїй дальній полиці.
– Але я за зростом на боковушці не зможу лягти…
– А я не зможу там лягти через запах!
Лариса діяла рішуче: не чекаючи чоловіка, повернулася і перенесла свої речі на місце чоловіка.
Свєта вже доїла, і їй було все одно. Вона залізла на полицю і продовжила слухати музику, поширюючи “аромат” вагоном.
Тимофію довелося сісти на місце дружини. Він старанно вдавав, що все гаразд. Але ближче до вечора його заколисало і знудило.
– Лар… Ти, може, сходи з нею… Ну поговори… Дай свої парфуми або дезидорант.
– Та що ти кажеш? А щітку зубну свою їй не дати? Це особисті речі. Чув?
– Ларо…
– Іди і сам з нею розбирайся! Я її не виховувала і виховувати не збираюся! – крикнула Лариса, привертаючи увагу попутників.
– Вибачте, що я у ваші сімейні справи лізу, – сказала жінка, що сиділа навпроти, яка, як виявилося, чула все. – У мене теж донька підліток… І така сама проблема. Гормональний фон, усе таке…
– І? Що робити? – одночасно запитали Лариса і Тимофій.
– До лікаря треба, перевірити гормони.
– До лікаря? – у розмову вклинилася ще одна жінка. – Я лікар. І ось що я скажу: перш ніж по лікарях дитину тягати, поясніть їй, що таке шматок мила і дезодорант! Шукають болячки, замість того, щоб просто помитися! – проворчала жінка.
– Я повністю згодна, з дітьми треба проводити бесіди. Інакше далі буде гірше. Зараз вона у вас тільки овочі їсть, а потім що?
Дами почали обговорювати Світлану, а Лариса червоніла. Вона не була відповідальною за чужу дитину. У підсумку дійшло до того, що Свєту почали обговорювати всім вагоном. При цьому скарги сипалися і на Ларису, начебто вона була винною у всіх гріхах.
– Через вашу доньку я дихати не можу!
– Так! Я взагалі піду зараз скаржитися провіднику!
Ситуація вийшла з під контролю, і сімейна сварка стала проблемою,що переросла в скандал. Ніхто з попутників не здогадувався, що Світлана вимкнула музику і чула кожне слово. Чула і плакала…
– Нехай ваша донька вдома сидить! Нічого її в колектив пускати, а ви мамаша? Чого мовчите? – один із чоловіків, який, до речі, не вирізнявся охайністю, висловив своє авторитетне, і Ларису прорвало.
– Ану ж бо, товариші, всі роти закрили й зайнялися своїми справами! Можна подумати, ви всі ідеальні! Ось у вас, наприклад, дитина соплі по столу розмазує! – вона вказала на молоду матусю.
– А ваша кішка зіпсувала майно поїзда. Ви її навіщо випустили з переноски? Я зараз усе це провіднику розповім!
– А ви, я бачила, витирали руки об фіранки і викинули коробку від локшини повз смітник! Не соромно?!
Лара так розійшлася, що народ притих. Було чутно тільки схлипи Свєти.
– Ходімо, Світлано. – Вона обережно торкнула дівчинку за плече, але Свєта відмахнулася. – Ходімо, справді. Ці люди токсичні. Ми з тобою виходимо тут. Далі не поїдемо.
Поїзд саме стояв на платформі передмістя. До відправлення залишалося п’ять хвилин, і Лариса стала швидко запихати нечисленні речі в пакет.
– Ларо…
– Що? Ти навіть за дочку не можеш заступитися. Ти поганий батько, Тимофій. І чоловік теж неідеальний! Досить із мене!
Світлана напрочуд закінчила ревіти і зістрибнула з полиці. Вона взяла рюкзак і, накинувши куртку, пішла до виходу.
– А кофтину? – крикнув хтось із попутників. Червоний як рак Тимофій схопив залишок речей і побіг за своїми жінками.
– Ну куди ви? Стійте!
Лариса тим часом викликала таксі. У цьому містечку в неї жила двоюрідна сестра, яка давно кликала в гості. Тож рішення прийшло саме.
До потрібної адреси їхали мовчки. Лариса щось робила в телефоні, Світлана дивилася у вікно, а Тимофій совався на сидінні.
– Привіт, сестричко! Як я рада! – рідня зустріла з радістю. Швидко накрили стіл, затопили лазню.
– Синку, візьми Світлану, санки і сходіть на гірку, – розпорядилася господиня. Її синові було п’ятнадцять, але він був дуже вихованим хлопцем, тож не відмовив матері в проханні, хоча вважав себе занадто дорослим для таких прогулянок.
Світлана дуже ніяковіла, але пішла. На вулиці запах не був таким явним. Але Лариса вже знала, що треба зробити, щоб вирішити цю проблему раз і назавжди.
Вона замовила на маркетплейсі дезодорант, яким багато років користувалася сама. Серед речей у сумці вона знайшла чисту майку для Світлани, і коли діти прийшли з прогулянки, одразу повела дівчинку в лазню.
– Спочатку лазня, потім обід, – сказала вона.
На щастя, дезодорант привезли швидко, доставка спрацювала оперативно.
– Вибач за цю дурну ситуацію, – першою почала Лариса. – Я не думала, що люди такі злі…
– Це я винна. Треба було маму не слухати. – Тихо сказала Світлана.
– У якому сенсі?
– Вона каже, що не треба користуватися хімією. Що треба їсти тільки органічні продукти і виключити все шкідливе. Вона викинула мій дезодорант і косметику… З мене в школі сміються: називають смердючкою, – дівчинка заплакала.
– Отже, веган – це її ідея? Ось звідки ноги ростуть, – ахнула Лариса.
– Ну… так. Я іноді дуже хочу м’яса. Але мама не дає.
– Ясно. Знаєш, давай так: із мамою ти поводься як хочеш, але зі мною – будь собою! – сказала Лариса і посміхнулася.
Світлана витерла сльози і скромно посміхнулася у відповідь.
– А що стосується косметики, вона буває натуральною. Ось, дивись, це – натуральний дезодорант . Це найкраща альтернатива незручному дезодоранту і синтетичним антиперспірантам із хімозними складами. Так і скажи мамі, якщо вона буде сперечатися.
– І звичайно, головне, що він відмінно захищає від запаху , нейтралізує бактерії, які якраз спричиняють всі ці неприємні запахи! Я тобі вибрала зовсім легкий квітковий аромат жасмину, думаю, він дуже підійде! Тож ти більше не станеш об’єктом насмішок.
Світлана з вдячністю прийняла подарунок від мачухи.
– Ось чисті речі. Чекаємо тебе за столом.
– Дякую…
Перетворення Світлани відзначили всі. Із затиснутого підлітка, який комплексує з приводу зовнішності, вона перетворилася на молоду, приємну дівчину.
Сімейна вечеря пройшла дуже душевно. Лариса більше не бачила проблем у спілкуванні з падчеркою, між ними розтанув лід.
– Залишайтеся в нас на всі свята. Навіщо вам цей Київ? У нас ліс, гірка,свіже повітря…
– А що, я не проти, – сказала Лариса. Світлана теж кивнула. Вони з племінником Лариси дуже подружилися.
– А як же море? – Тимофій здивовано подивився на дружину.
– Море почекає.
