Степан овдовів, коли Василькові виповнилось п’ять рочків.
Важко було, працюючи, справлятися з малюком, тож привів у дім на рік старшу за себе жінку , Жанну. Разом працювали на виробництві .
Вона давно стріляла очіма в бік Степана, ще відтоді, як дружина його тяжко захворіла.
А вже після того,як він залишився без дружини, проходу не давала , все Васильком цікавилася.
Під час «випадкових» зустрічей липла до хлопчика, пиріжками і цукерками пригощала, хапала на руки й цілувала.
Бог їй своїх діток не дав, то після реєстрації шлюбу всю любов віддавала осиротілому Василечку.
Пролетіли роки.
Василь виріс, закінчив технікум, повернувся зі служби в армії. Повідомив, що планує одружитися.
Та мама Жанна чомусь вважала, що саме вона має допомогти синові обрати супутницю життя.
«Вальку не бери, у неї мама геть ніяка господиня, дівка картоплі не може зварити», «Женька тобі не пара, занадто низенька, а ти ж у нас високий та гарний», «Галка- писана красуня, мужики очей з неї не зводять, з рогами ходитимеш»… – набридала хлопцеві порадами.
Він закохався у добру, милу медсестру Марину. «Мямлю якусь обрав»,- плескала язиком сусідам і знайомим Жанна.
Василь не зважав на ці розмови.Відремонтували з молодою дружиною, ніжним русявим сонечком, бабусин дім і зажили в ньому.
Згодом Оленка народилася. І все було б добре, якби Жанна заспокоїлася, змирилася з синовим вибором. Де там! Прийде, позазирає у всі каструлі, у холодильник свого носа впхне, у шафи з білизною та одягом… І давай торочити Василеві на нерви:
— Я як у воду дивилася! Я ж казала, що хльобнеш ти, синочку, горя з цією Мариною.Борщ лінується з квасолею готувати. А якже, аби швидше, у неї ж робота на першому плані, а не родина. Зайнята! Чайник – бачив який на плиті стоїть? Ще вчора слід було помити. А хрустики її хіба такі хрусткі, як треба?
— Мамо,- говорить Василь,- не втручайся до нас, самі розберемось, що коли прати і як варити.
Так тривало рік за роком.
Після постійних свекрухиних відвідувань і повчань Марину, чудову медсестру, вмілу хозяйку , душили сльози.
Василь спочатку заспокоював, та з часом почав злитися. «Чого ти завжди нюні розпускаєш? Пора звикнути до маминого характеру. Не подобається – не слухай! А, може, мама й права?».
— А ти коли востаннє допомагав у хаті прибрати, коли востаннє у щоденник доньки зазирав чи взагалі спілкувався з нею? Друзі тобі дорожчі…
Настає вечір – свекруха з свекром тут як тут, вже зелені «Жигулі» біля воріт сигналять. Відчиняйте, мовляв, ми приїхали. Жанна з порогу галасує:
— Сьома година, а ти лише вечерю готуєш!Господиня, нічого не скажеш.
— Я ж тільки з роботи прибігла, мамо. Поки плиту розпалила…Зараз супчик буде готовий, сідайте, пригощатиму.Дуже сардельки смачні купила.
—Ти б лише на дурниці гроші й витрачала…
Посмакували незвані гості супом із запашними сардельками, ще кілька словесних колючок загнала безжалісна Жанна невістці в серце – і додому.
Плакала Марина, горювала цілих чотирнадцять років .
Не розуміла тих постійних знущань свекрухи, яка ніяк не хотіла відпустити сина в доросле життя, не навчилася поважати його рішення, влаштовувала постійні змагання між невісткою і собою, бачила в ній ворога .
Василеві ж було шкода і мати , і дружини.
Втомившись від тих непорозумінь , Марина якось сказала доньці: «Все, Оленко, я не можу і не хочу більше терпіти цих знущань та принижень . Здоров’я дорожче.Тато мене від неї не захищає, то нехай шукають собі кращу господиню».
— Я з тобою! Ти – найкраща мама!Давай поїдемо до бабусі Ніни, мені скоро в медучилище вступати, – відповіла дівчинка.
Поїхала невістка з онучкою – Жанна аж перехрестилася .
— Ну, тепер, Васильку , знайду тобі дружину, яку сама схочу! – радісно оголосила.
— Не трудіться, мамо, ви вже й так мені життя зіпсували.Рідної дитини не бачу, за Мариною сумую, повернути не можу.
За півроку зійшовся Василь з Катериною, швачкою, на шість років молодшою за нього.
Жанні вона відразу не сподобалась, бо зухвала й незалежна, куди там! «Нічого, нічого, дівко, скоро весь твій пафос куди й дінеться, пообламую.Ще побачимо, чия візьме», – бурмотіла.
І почалося…
Та Катя, як виявилось, не Марина.Супчиками, голубчиками, домашніми ковбасками й випічкою у неї не поласуєш.Вона їх не вміє готувати.
Слухати лекції й правила Жанни не мала наміру, бо чула про Маринин гіркий досвід.Вчинила просто, аби залагодити конфлікт, що назрівав.
«Ніякого диктаторства з боку твоєї мами я терпіти не збираюсь. Я розробила стратегію й тактику нашого вдалого сімейного життя,- заявила чоловікові. – Твої батьки з’являтимуться у нашому домі лише тоді, коли ми їх покличемо!».
Наступного разу Катя стукнула кулачком по столу й заборонила Василеві висиджувати з мужиками в гаражі без толку.
Відтоді він у всьому їй допомагає, вихідні проводять з сином Максимкою, панує повна сімейна ідилія.
Не раз , бувало, свекор зі свекрухою за власним бажанням приїздили в суботу чи неділю.З пів години гатили в двері хвіртки, той стукіт було чути, здається, на десятій вулиці, всі собаки навколо лаяли , але ніхто їм не відчиняв, так і поверталися додому.
За кілька хвилин після їхнього від’їзду Катя з Василем виходили й поралися на подвір’ї.
— О-оо, то ви вдома, каже хтось з сусідів,- а батьки стукали, стукали…
— Ми не чули, спали…
— Ох і міцний у вас сон!
— Не скаржимось.
На великі свята чи дні народження, одержавши запрошення від сина й невістки, пече Жанна торт, крутить зі Степаном голубці, фарширує рибу і урочисто несуть з машини удвох цю смакоту другій невістці, аби хоч дозволила з онуком погратися.
Як тільки Жанна починає плакатися на Катю своїй сестрі Павліні, та відповідає:
— Бо ти сама винна! Скільки я тебе умовляла: поважай невістку, тоді й вона тебе поважатиме.Вона любить твого сина! Вже раз обпеклася, зруйнувала сім’ю.Не лізь вдруге зі своїм статутом в чужий монастир, якщо хочеш, щоб Василько був щасливим!
