Марія вже давно не була підлітком. Але життя склалося так, що до 30 років вона не могла похвалитися наявністю сім’ї чи власного житла. Через здоров’я матері їй довелося одразу після університету повернутися додому до села. Постійний догляд та робота на городі забирають увесь час. Тому й не дивно, що Марія самотня.
Мати виховувала Марію одна. Коли тій було 6 років, її батьки розлучилися, і батько переїхав до міста. На щастя, стосунки з ним Марія зберегла. Вони часто говорили телефоном.
А коли та навчалася у місті, батько постійно кликав її до себе в гості. Іноді він навіть міг приїхати до села і допомогти по хаті. Достатньо було лише попросити.
Так сталося, що кілька років тому батько Марії знайшов собі жінку і одружився з нею. Марія не була налаштована негативно по відношенню до мачухи. Навпаки, вона була рада, що хоч хтось зміг знайти своє кохання. Однак згодом виявилося, що нова родичка зовсім не поділяла дружелюбність падчерки.
Це була дуже зарозуміла і горда жінка, яка судячи з усього вважала себе набагато вищою за Марію та її матір. Стало відразу очевидно, що без її впливу не обійшлося. Оскільки після укладання шлюбу батько став менш товариським.
Він міг зателефонувати лише раз на місяць, коли раніше дзвонив 1-2 рази на тиждень. У гості не кликав жодного разу, та й узагалі став якимось закритим. А про допомогу по дому чи посидіти з матір’ю і просити не було чого.
Востаннє Марія зустрічалася з ним у кафе недалеко від вокзалу. І то в присутності мачухи. А коли її матері стало недобре і вона розповіла про це батькові, той лише махнув рукою зі словами, що все буде гаразд. Наче і не він зовсім говорив. Надалі він так і не поцікавився станом колишньої дружини. Марія була дуже засмучена, але її не залишала надія, що стосунки ще можна виправити.
Якраз у батька незабаром був день народження. Вона вже розуміла, що запрошення їм із матір’ю не дочекатися. Тому Марія вирішила сама відвідати іменинника. Вона зібрала сумку з домашніми продуктами, купила подарунок та трохи цукерок до солодкого столу.
– Сюрприз! — вигукнула Марія, одночасно махаючи рукою батькові у вікно його квартири. – Так, вирішила привітати тебе особисто! Можна до вас?
— Так, звичайно, — відповів батько, дивлячись на Марію з сумками, що стояла біля під’їзду. — Навіщо ж ти стільки набрала?
Марію впустили та дали викласти продукти. Вона вручила подарунок батькові, той вислухав вітання та запросив дочку до столу. Марії поставили чашку чорного чаю і насипали у блюдце її цукерки.
– Вибач, ми нічого не готували, – сказав батько.
— Ми взагалі ввечері в гості зібралися. Тому було б чудово, якби ти попередила заздалегідь, — не без роздратування в голосі сказала мачуха. — А так нам навіть зайняти тебе нема чим.
— Але все одно дякую за гостинці та за подарунок, — додав батько. – Це було дуже приємно.
За годину Марія їхала додому. Їй було дуже гірко, що з нею так чинить рідний батько. Що якась чужа жінка настільки сильно впливає на їхні стосунки. І тепер, можна сказати, у Марії більше не було тієї людини, яку вона знала.
Але ще більше прикро їй було від того, що батько сам дозволив так маніпулювати. Чи це означає, що він справді так ставиться до своїх рідних людей? А все, що було раніше, лише напускне?
