Раїса Миколаївна сама виховувала двох синів. Вони жили в районному містечку, у затишному двоквартирному будинку з невеликим двориком і городом; чоловік ще в молодості поїхав на заробітки, та так там і зник, навіть на розлучення не приїхав.
Вона більше не виходила заміж, вирішила не наступати на ті самі граблі вдруге. Те, що могло обійтися «без граблів», вона навіть не допускала, була переконана, що всі чоловіки… вільно обходяться без совісті та почуття обов’язку.
І вирішила, що сама виховає з синів гідних людей.
Гена і Макар були погодками, та за характером дуже відрізнялися. Гена був веселим, міцним хлопцем, серйозно займався спортом, грав за районну збірну з волейболу, а Макар більше любив сидіти за книгами та комп’ютером, але не грати на ньому, а шукати нову інформацію, вчитися.
Він був спокійним і розсудливим, у всьому любив знаходити сенс і перспективу на майбутнє.
Хлопці закінчили школу, вступили до вищих навчальних закладів: Гена — на будівельний факультет, а Макар — на історичний.
Раїса Миколаївна пишалася своїми синами: якщо з кимось із подруг заводилася розмова про дітей, вона починала так хвалити своїх, що подругам було важко вставити й слова, тоді вони, зрештою зітхнувши, в тисячний раз слухали про її талановитих синів.
Закінчивши навчання, хлопці залишилися жити в обласному центрі, кожен знайшов роботу за фахом.
Все було б добре, якби не настав час синам одружуватися. Першим привіз познайомитися зі своєю нареченою Макар. Емма була дочкою професора, викладача в інституті.
Струнка красуня в елегантному костюмі, у дорогих золотих прикрасах. Ввічлива й така, що знає свою ціну.
Раїса Миколаївна була задоволена: з такою дружиною не соромно з’являтися на заходах, адже Макар — вчений, тож мусить мати й культурну дружину.
А те, що вона не вміє готувати, — не страшно, навчиться, якщо захоче, аби чоловік і діти були нагодовані.
Весілля було розкішним. Емма сяяла в дивовижній сукні та діадемі. Батьки нареченої поблажливо дивилися на матір нареченого — всього лише бухгалтера в невеличкому районному заводі, але Раїса Миколаївна цього не помічала, вона була щаслива.
Ось тільки до матері в гості Макар приїжджав сам, та й то дуже рідко, і всього на пару годин. Казав, що у Емми немає часу: то її запросили на якусь виставку, то на ділову зустріч. У неї якась комп’ютерна фірма.
Раїса Миколаївна у цьому нічого не розуміла, тому намагалася не задавати зайвих питань і не ображатися.
А коли вона запитала, чи не збираються вони подарувати їй онука, син навіть обурився: мовляв, про що ти, мамо? Яка дитина, робота й бізнес — ось що зараз головне. Вона більше не питала.
Через пів року й Гена привіз познайомити свою дівчину. Свєта була невисокого зросту, трохи повненька, красунею її важко було назвати, лише величезні веселі очі та дуже мила посмішка привертали погляд, але не це шокувало Раїсу Миколаївну, а те, що Свєта працювала штукатуром на будівництві!
Хіба заради такої невістки вона виростила й виховала синочка? Не спала ночами з ним, терпіла без чоловіка, дала освіту? Не про таку дружину для Гени вона мріяла, з цією Свєтою навіть у театр соромно піти. Мабуть, і в місто приїхала з якогось села.
Раїса Миколаївна, звичайно, теж не живе у великому місті, але ж син заслуговує на краще!
— Геночко, навіщо тобі ця сільська дівчина? Та ще й потворна, — шепотіла вона синові, коли Свєта зайшла у ванну, — ось, поглянь, яку дружину собі вибрав Макар, чи не соромно перед людьми.
— Мамочко, ти ж теж не в місті народилася, а вона дуже хороша, поруч із нею в мене душа співає, сонечко яскравіше світить, а щодо сільської дівчини — вона, до речі, школу закінчила майже на одні п’ятірки, просто не могла відразу піти вчитися.
У неї мама пішла з життя, вона разом із батьком виховувала чотирьох молодших братиків, працювала, щоб грошей вистачало, і ростила їх.
Зараз двоє з них уже самі заробляють, тож вона зможе вступити на заочне навчання. На денне не вийде, ми не збираємося зволікати з дітьми.
Раїса Миколаївна незадоволено знизала плечима й скоса поглянула на Свєту, яка вийшла з ванної з мокрим волоссям і сяючими очима, і одразу ж запитала, чим може допомогти по дому.
— У своєму домі я ще в силах сама впоратися, — буркнула Раїса Миколаївна, а Свєта навіть здригнулася від такого холодного тону.
Але Гена так ласкаво її обійняв, що вона одразу ж знову посміхнулася.
Весілля вони влаштували скромне, зате маму не обділили почестями. За столом прозвучало багато тостів і добрих слів. Та тільки розтопити серце Раїси Миколаївни молодим так і не вдалося — вона не полюбила нову невістку.
Через рік приїхали Гена зі Свєтою вже з маленьким Славіком. Свекруха подивилася на малюка й скривилася:
— Чого він рудий? Він не схожий на тебе, Гено, напевно, не твій?
— Мамо, навіщо ти так, у Свєти всі братики руді, Славік схожий на діда, на батька Свєти, а підросте — і на мене стане схожим.
— Ось коли стане схожим на тебе, тоді й приїжджайте, а чужого мені не треба!
Свєта не витримала, розплакалася, і вони поїхали додому, залишивши на столі нерозпаковані привезені гостинці.
Минуло п’ять років. Макар із дружиною за цей час приїжджали всього один раз, хоч їхати й було всього пару годин на машині. Та й то проїздом — їхали до друзів на море відпочивати.
Про дитину вони навіть думати не хотіли, сказали, що ще мало грошей заробили, їхній майбутній спадкоємець не повинен ні в чому не мати потреби.
Але й матері не допомагали, просто їм не спадало на думку, що їй це потрібно. А вона нічого не просила — вони ж на малюка копили.
Геня не приїжджав, хоча дзвонив, щоправда, часто. Питав, як здоров’я у матері, чи не потрібно чогось? Гроші надсилав, небагато, адже у них ще й дівчинка народилася, Оксаночка, а Свєта ще й на заочне навчання вступила, на архітектурний факультет.
Як вони давали собі раду, Раїса Миколаївна навіть уявити собі не могла. Вона сумувала на самоті, але Макару було не до неї, а Гену першою покликати не могла — гордість не дозволяла. Лише серце стискалося, коли під час розмови з сином чула, як дзвінко сміються малюки і як ласкаво з ними розмовляє невістка.
Так би вони й жили, кожен на своєму місці, якби одного разу Раїса Миколаївна не захворіла.
Навесні вона підхопила грип, який спричинив ускладнення з серцем. Вона зовсім злягла. Лікарка оглянула її й сказала, що лікуватися потрібно вдома, але необхідний ретельний догляд. Виписала рецепт на ліки та ін’єкції й запитала:
— У вас є хтось, хто зможе доглядати за вами?
— Так, звичайно, — впевнено відповіла Раїса Миколаївна і, коли лікарка пішла, набрала номер Макара.
— Синочку, я захворіла, мені не можна вставати з ліжка, приїжджайте з Еммочкою, поживіть у мене, мені потрібно робити уколи, та й їсти я собі не приготую.
— Мамо, ми не можемо, — одразу відрізав син, — Емма зараз проходить обстеження, ми хочемо зробити штучне запліднення, ось вирішили народити дитинку, та ніяк не виходить. Їй треба здати багато аналізів, на це потрібно купа часу й жахливо багато грошей.
Раїса Миколаївна мовчала, вона чула, як Емма шепотіла біля телефону: «Я не збираюся їхати у вашу діру, щоб доглядати за старою!» Серце знову стиснулося, їй стало зле, і вона, не прощаючись, вимкнула телефон. Зі сльозами на очах вона набрала номер Гени. Її голос тремтів, коли вона промовила:
— Гено, мені погано, ти можеш приїхати?
— Так, звичайно! Ти захворіла? Що тобі привезти? — Гена серйозно злякався, а поруч пролунав шепіт Свєти: «Запитай, чи можу я теж чимось допомогти?»
— Так, привези мені, синку, найдорожчі ліки…
— Які, мамо? Я все привезу, аби ти тільки одужала!
— Привези свою сім’ю, я дуже хочу вас усіх обійняти, тоді й на поправку піду. І… попроси за мене вибачення у Свєти за мою дурість і гордість.
Раїса Миколаївна вимкнула телефон, рішуче витерла сльози й посміхнулася. Скоро приїдуть її онуки, вони не повинні побачити незадоволену буркотливу стару, вони побачать найдобрішу, люблячу бабусю. І вона обов’язково одужає, адже скоро з’явиться полуниця, треба буде зварити дітям варення.
