Життя Валі з самого початку складалося непогано. Вона жила в повній родині з мамою, татом і старшим братом у передмісті столиці.
Поруч, у столиці, у власній двокімнатній квартирі жила бабуся Валі, уже старенька, але ще цілком бадьора.
Валентина ходила до школи, старший брат скоро мав іти працювати. Життя текло своєю чергою.
Роки йшли, випускний клас наближався. Коли Валя вчилася в 10-му, її мама й тато вирішили, що жити разом вони більше не можуть:
– Якби ти тільки знала, як ти мені набридла! – кричав батько Валентини на дружину, – усе життя мені зіпсувала!
– Це я? Я зіпсувала?! Та це ти найкращі мої роки забрав! – огризалася мати Валі, – бачити тебе не хочу! Була б моя воля, я б тебе просто зараз би з квартири викинула!
Батьки розлучилися, і Валя опинилася між двох вогнів: вона не знала, з ким їй залишитися. Ніхто з батьків особливо й не намагався переманити її на свій бік.
Одночасно з розлученням відбувся поділ спільної, купленої в шлюбі, квартири. Нерухомість було продано, а натомість куплено дві однокімнатні в різних частинах міста.
Валя залишилася жити з мамою, але не надовго – мати знайшла собі нового коханого, і вже доросла дочка ніяк не вписувалася в її уявлення про нову сім’ю.
Валі довелося задуматися про те, щоб перебратися на постійне проживання до батька.
– Тату, я буду жити з тобою! – звернулася Валя до батька.
– Доню, ти знаєш, я б із радістю. Але в мене з’явилася жінка. Де ж ти будеш спати? На кухні – незручно, а з нами в одній кімнаті – теж не піде, – виправдовувався батько.
Тоді Валя вирішила, що можна закінчити останній клас школи в столиці, а жити разом із братом, у квартирі, яку їм обом залишила бабуся.
Але й тут на неї чекала невдача.
– Ти що! У мене ж сім’я, дитина маленька! Ти будеш нам тільки заважати. І взагалі, у цій квартирі твоєї кімнати немає. Мама оформила її всю на мене!
Шукай собі інше місце, – виявилося, брат уже забув про свою обіцянку.
Валя кинулася до матері, та відпиратися не стала:
– Так, я оформила квартиру на Івана. У нього сім’я, він доросла людина, і робота в столиці в нього вже є. Йому окрема житлоплоща потрібна більше, Валя.
– А де ж мені жити? Куди мені тепер діватися? Я, виходить, нікому не потрібна? Ніхто мені допомогти не хоче? – дивувалася Валя.
– А тебе я в селі прописала, у будиночку, де бабуся жила раніше, – відповіла мати, – туди й їдь. А що? У селі школа є, там одинадцятий клас і закінчиш.
З оформленням документів я тобі допоможу. Тобі сподобається – там тихо і спокійно, заважати ніхто не буде.
Ти доросла вже, Валько, можеш жити окремо!
Валю нове місце проживання зовсім не порадувало: село знаходилося за 50 км від найближчого міста, централізованого водопостачання там не було, тільки свердловина.
Митися потрібно було в лазні, яку слід було заздалегідь підготувати, а туалет розташовувався на вулиці.
Зручностей ніяких, але Валя швидко пристосувалася і воду тягати, і грубку топити. Дівчині себе жаліти було ніколи – покинута батьками і братом, вона навчилася з усіма труднощами справлятися сама.
Наближався новий навчальний рік, і Валя перевелася в сільську школу. Ходити доводилося пішки, навчальний заклад розташовувався за 5 кілометрів від її будинку. Добре ще, що місцевий автобус возив дітвору туди і назад.
Батьки перераховували дівчині по п’ять тисяч щомісяця і всіляко натякали, що їй скоро вісімнадцять і потрібно починати самостійно заробляти собі на життя.
Цих крихт майже ні на що не вистачало, допомагали тільки добросерді сусіди – вони не дали Валі замерзнути взимку, ділилися дровами і зробленими восени запасами.
Жилося Валі важко, вона була морально розчавлена. Чому всі члени її сім’ї знайшли своє місце, а її просто викреслили з пам’яті? Чим вона заслужила таке ставлення? Ночами Валя часто плакала від страху і безвиході.
Валя закінчила школу, про вступ до столиці вона тепер навіть і мріяти перестала. Кудись випарувалися всі думки про інститут, роботу у великому місті.
Валя вступила до училища, збиралася стати товарознавцем. А ще, щоб добути хоч якісь гроші на життя, почала вечорами підробляти в продуктовому магазині.
Місцеві жителі намагалися підтримувати міську дівчину. То в гості запрошували, щоб нагодувати, то пригощали чимось, приносили продукти.
А місцева молодь зраділа можливості проводити час не на вулиці, а під дахом будинку, і зачастила до Валі. Так у її маленькому будиночку стали збиратися великі компанії.
У дівчини почали з’являтися хлопці, спочатку один, потім інший. У 19 років вона дізналися,що в неї буде дитина , чого зовсім не очікувала.
Батько дитини і говорити про спільне майбутнє не став:
– Звідки я знаю, що це моя дитина? Може ти її від іншого нагуляла! Виховуй сама, як знаєш! – ось і вся його розмова.
Більше дівчина його не бачила.
Валя в сльозах зателефонувала батькам:
– Допоможіть мені, будь ласка. Я зовсім заплуталася і не знаю, що мені робити, – просила вона.
– Сама нагуляла, сама й розбирайся! Як із хлопцями зустрічатися ти знала, а як розсьорбувати наслідки, то відразу до нас, – відповіли батьки.
Брат сестру теж не підтримав. Валя залишилася зовсім одна, тільки сусіди по селу знову допомагали.
Найближча сусідка, тітка Ганна виявилася дуже приємною жінкою. Дітей у них із чоловіком не було, і вони всю любов віддавали Валентині.
Тітка Ганна з чоловіком і з лікарні Валю з малюком забрали, і до його появи завчасно допомогли підготуватися.
Коли почали розбиратися з будинком, у якому жила Валя, виявилося, що вона в ньому лише прописана. Хоча мама стверджувала, що переписала житло на доньку.
Потрібно було якось жити далі. Грошей катастрофічно не вистачало, а дитина вимагала багато чого. Довелося Валі швидко дорослішати.
Вона домовилася із сусідами і вирушила на заробітки до Фінляндії.
У далекій країні дівчина збирала овочі у теплицях. Там Валя пробула місяць, повернулася додому і знову ж таки вирушила шукати іншу роботу.
Вона обрала працювати кухарем вахтовим методом.
Увесь цей час за дитиною дивилися сусіди, вони немов знайшли онука, якого в них ніколи не було. А Валя їздила на заробітки і знову поверталася до дитини, привозячи гроші на її утримання і свою материнську любов, якої виявилася позбавлена сама.
Орала Валентина кілька років без продиху. Зароблених грошей їй вистачило на купівлю власного будиночка.
Син підріс, і Валя вирішила спробувати заробляти гроші в рідному селі або в найближчому місті, щоб мати можливість дитину ростити самостійно.
Довго не могла знайти справу до душі, поки знайома не запитала:
– А чому б тобі не зайнятися вирощуванням і продажем ягід чи овочів? Город свій є, далеко ходити не потрібно.
Ідея була цікава, тож Валя взяла її на озброєння і вже наступного літа продавала власноруч вирощену полуницю.
Потім пробувала ростити зелень і цибулю, огірки й помідори, навіть тюльпани розводила.
Жити самостійно Валі було складно. Весь час здавалося, що ось зараз її покличуть назад, у сім’ю, вона знову знайде брата і батьків, буде їм потрібною.
Мати, батько і брат першими навіть не дзвонили, вони жодного разу за весь цей час не приїхали провідати онука і племінника.
Із соціальних мереж вона дізналася, що її мати знову вийшла заміж і навіть сина на світ привела.
Батько так само жив із жінкою, щоправда, з іншою, змінив їх уже кілька.
Брат про сестру і не згадував.
Спільні друзі Валі донесли, що батьки говорили про неї:
– Вона гуляє, постійно до себе чоловіків водить. Не вийшло з неї користі… А ми ростили, старалися, стільки грошей і зусиль у неї вклали! А вона по руках пішла.
Коли Валі виповнилося тридцять років, вона нарешті знайшла свою долю і вийшла заміж за Миколу.
Чоловік був на чотири роки старший, у село переїхав після розлучення разом із сином.
Життя стало набагато повнокровнішим, чи що. Валя в особі Миколи знайшла опору, тепер вона знала, що не одна.
Через півтора року у пари з’явився спільний син, стали жити вп’ятьох. Чоловік працював трактористом, Валя розводила кіз, варила сир.
Мати зателефонувала несподівано:
– Привіт, донечко, давно не зустрічалися. Може, хоч у гості покличеш, з онуками б побачитися! А то чого ми не спілкуємося зовсім? Давай я приїду?
–
Батько теж захотів побачитися з донькою:
– Валюшо, мені сказали, що в тебе другий синок вже? Ну вітаю! Хотів запитати дозволу приїхати до тебе… Заразом і з дружиною коханою тебе познайомлю!
А тут і брат пише:
“Давай частіше зустрічатися. Може на шашлик покличеш, у лазні скупаємося, поговоримо?!”
Валя була здивована. Понад десять років не спілкувалися, нікому було нецікаво, як і чим вона жила.
У них прокинулися родинні почуття саме в той момент, коли вона виїхала з розваленого будиночка, живе в новому котеджі з усіма умовами.
Над пропозицією родичів Валентина думала довго, а потім взяла і змінила номер телефону.
Так і не змогла жінка змусити себе відновити спілкування з матір’ю, батьком і братом. Навіть попри те, що іншої рідні, окрім чоловіка та дітей, не мала.
Думаючи про них, завжди згадувала, як кинули її, неповнолітню, в селі напризволяще. І хоч би раз приїхали провідати! Сина старшого за онука не вважали, ображали позаочі, а тепер дружити хочуть.
Ні вже!
