Перший чоловік Галини Андріївни був гарний, культурний, по ньому половина дівчат села страждали, але насправді він був – звичайний пройдисвіт. У радгоспі його не поважали: мало того, що він був лінивий, так ще й увесь час хворим вдавався. Тому на жодному місці не затримувався. Заробляти в нього не виходило, а ось витрачати він був мастак.
То костюм новий купить, то черевики модні дістане. Галина ображалася на чоловіка, але нічого йому не говорила і про розлучення навіть не думала, кохала його дуже, та й дочка потім з’явилася, Тамарочка, копія тата, а ще боялася Галина без чоловіка залишитись. Так вийшло, що матір Галини зникла безвісти, а батько пішов у засвіти. Вона мріяла про свою родину.
От і працювала на двох роботах: їздила чергувати медсестрою в районній лікарні та працювала у місцевій селищній школі на півставки, щоб грошей і на чоловіка, і на життя вистачало, але, коли Томочці було три роки, чоловік Галину все ж покинув. Знайшов іншу, старшу за себе, але в місті, з гарною посадою, з великою зарплатою, і одразу подав на розлучення.
Галина Андріївна дуже важко переживала втечу чоловіка з сім’ї і від розпачу через два роки, без будь-якого кохання, вийшла заміж за Миколу, який довго і наполегливо залицявся до неї. Микола виявився гарною людиною, роботящою, спокійною, мав свій будинок, невеликий, але доглянутий. З Галиною був дуже уважний, добре ставився до маленької Тамари.
Але ні дівчинка, ні сама Галина стати йому близькими так і не змогли, втім, вони й не намагалися. Народжувати другу дитину Галина не хотіла, але випадково завагітнівши, дитину залишила. Микола її вмовив, пообіцявши виконувати будь-які капризи дружини і те, що сам займатиметься малюком. Появі Надюшки щиро тішився лише Микола.
Для нього вона була єдиною, найулюбленішою і найріднішою донечкою, тоді як для Галини – дитиною від нелюбимої людини. До того ж жінка в душі досі сподівалася, що до неї повернеться перший чоловік і готова була розлучитись і піти до нього. А хіба потрібна вона йому буде з цим тягарем? Микола ж малюка обожнював, сам сповивав, купав, майстрував іграшки, санки, брав в ліс і на рибалку.
Надя до тата була дуже прив’язана, своєю дитячою душею вона відчувала, що найближча їй людина саме він, а не мама чи сестра. Тамара бачила ставлення матері до молодшої дочки та вітчима і теж вважала їх зайвими у їхній родині, але при цьому не гребувала вимагати у Миколи гроші на косметику та одяг. Микола їй не міг відмовити, боявся, що скаже, що він падчерку любить менше.
Тим більше, це було правдою, щиро полюбити егоїстичну, холодну Тамару чоловік не міг, як не намагався, тому постійно мучився від почуття провини, а потім Микола помер. Несподівано. Серцевий напад. Щиро й відчайдушно плакала тільки Надя. Дівчинка навіть подумати не могла, що її улюблений татко може кудись зникнути, залишити її ось так, несподівано та назавжди.
Їй нічого від нього не треба було, аби він був поруч, але він пішов. Життя дівчинки дуже змінилося. Раніше байдужість матері та неприязнь старшої сестри компенсувала любов батька, тепер же нікоум було пригорнути її, навіть просто поговорити з нею ніхто не хотів. Тамара постійно принижувала Надю, називаючи потворною, висміювала за кожну дрібницю.
Вимагала у матері нові вбрання, а Наді «великодушно» віддавала свої поношені сукні та взуття, яке часто навмисне псувала. Захищати молодшу дочку і сперечатися зі старшою Галиною не хотіла, Тамара при найменшому зауваженні чи відмові влаштовувала таку жахливу істерику, що матері, що втомилася на роботі, простіше було не чіпати її.
Жінка переконала себе, що Наді це тільки на користь, легше буде в житті, і заспокоїлася. Минуло кілька років. Після закінчення школи Тамара нікуди вступати не захотіла, вийшла заміж та поїхала жити до чоловіка в інше село. Надя була рада, що сестра тепер жила окремо. Без неї стало набагато спокійніше. Навіть мама змінила ставлення до молодшої доньки.
Галина Андріївна здивувалася, коли зрозуміла, що саме Надя завжди готувала їжу, прибирала у хаті, прала та прасувала. До цього жінка думала, що це все робила старша дочка, і Тамара сама їй говорила про це. Виходить, брехала. Сама Галина майже завжди була на роботі, спочатку працювала на двох роботах, бо перший чоловік нічого не заробляв.
Потім, коли вийшла за Миколу, намагалася якнайменше бути вдома, щоб його не бачити, а після смерті чоловіка не хотіла бути при сварках дочок. Із чоловіком Тамара із самого початку жила погано. Хлопець він був, загалом хороший, але постійні скандали, ревнощі і докори дружини, в основному в тому, що він мало заробляє, його жахливо дратували.
Не витримавши, він улаштувався на роботу за кордоном. Спочатку приїжджав на вихідні щомісяця, потім через раз, на кшталт як просили залишитись попрацювати, а потім заявив, що зустрів там іншу жінку і подав на розлучення. Довелося Томі з трирічною донькою Юлею повертатися до батьківського дому.
При цьому вона, звичайно, забрала все, що тільки спромоглася, чоловік не став з нею сперечатися, знав, що марно. За той час, що Тамара прожила з чоловіком, Галина Андріївна та Надя трохи зблизилися, жінка нарешті розгледіла, яка добра і турботлива у неї молодша дочка, на відміну від старшої, яка не поважала і не любила нікого, окрім себе.
Ні маму, ні тим більше Надю, яку вона і за сестру не вважала. Вчиняла вона тільки так, як сама вважала за потрібне, головне, щоб їй була хоч якась вигода. Без неї вдома стало так тихо та затишно, що Галина Андріївна навіть почала відмовлятися від підробітку і після зміни з радістю поспішала додому. Це було для неї незвично, але приємно, а тепер знову все поверталося.
Галина Андріївна не могла, звичайно, залишити дочку та маленьку онучку на вулиці, і їй було шкода Тамару, яка повторювала її долю, але й жити з нею вона вже не хотіла. Надя в той час якраз закінчувала восьмий клас. Дівчинка хотіла вчитися до десятого, щоб вступати після школи в інститут, але через повернення сестри передумала і, склавши іспити, поїхала вступати до технікуму.
Вступила, оселилася в гуртожитку та зажила самостійним життям. Додому їздила не часто й ненадовго, тільки щоб побачитися з мамою, допомогти їй чимось, трохи погратися з племінницею і одразу їхала, намагаючись не спілкуватися зі старшою сестрою. Надя влаштувалася вечорами, після занять, працювати, їй вистачало грошей і на скромне життя, і навіть на гостинці для матері.
Галина Андріївна сумувала за Надією, весь час чекала на неї, а проводжаючи, потай, щоб не побачила старша, давала їй із собою в гуртожиток трохи домашніх закаток і овочів з городу.
– Чого це ти їжею розкидаєшся? – обурювалася Тамара, коли помічала щедрість матері. – Вона це ростила, закатувала? Може, їй ще й грошей тишком-нишком даєш? Мені ніхто не допомагав, мене ніхто в технікум не влаштовував, не годував. Значить їй все, а мені нічого?
– Але я сама всього зробила, – одного разу наважилася заперечити сестрі Надя, – і з городом все літо допомагала. Грошей мені мама ніколи не давала, маю зарплату, а не вчинила ти, бо заміж захотіла швидше.
Краще б вона промовчала. Тамара так розлютилася, що тут же виставила з хати Надю і речі її просто надвір викинула. Довелося дівчині ночувати у сусідів, а наступного ранку їхати в місто. Знову Галина Андріївна нічого не сказала Тамарі, побоялася, що її з рідного дому викинуть. Після закінчення технікуму Надя вийшла заміж за хлопця, разом із яким навчалася.
Він був міським, тож у своє село дівчина не повернулася. Влаштувалася на роботу, через два роки народила сина і зажила щасливим, спокійним життям. Чим до безумства дратувала свою старшу сестру. Додому Надя, щоб зайвий раз не зустрічатися з Тамарою, як і раніше майже не їздила, посилала матері грошей, щоб вона сама приїжджала до неї в гості.
Іноді разом із Галиною Андріївною приїжджала й Юля. Племінниця дуже добре ставилася до тітки, а двоюрідного братика обожнювала. Якось, після чергового скандалу, влаштованого Тамарою, Галина Андріївна не витримала, зняла всі свої гроші з рахунку і віддала їх дочці, щоб та купила невелику квартирку, що продавалася в їхньому селі.
Не могла жінка більше жити з нею в одному будинку. Тамара гроші взяла, але подумала та купила не квартиру у селі, а кімнату у райцентрі. Вона давно мріяла виїхати із села. Юля з матір’ю їхати не захотіла, але Тамара особливо й не кликала. Вона влаштувалася в місті на роботу і зажила на своє задоволення.
Через півтора року вийшла заміж, підвернувся їй чоловік, вдівець із трикімнатною квартирою, тихий та спокійний, що слово їй упоперек не говорив, кроку без її вказівок не ступав. І, схоже, це його цілком влаштовувало. Як і те, що його сина, який щойно повернувся зі служби в армії, Тамара вижила з квартири, відправивши жити до бабусі.
Минуло ще майже двадцять років. Юля закінчила інститут, поїхала до столиці, там вийшла заміж, народила сина. З матір’ю вона майже не спілкувалася, лише зрідка надсилала привітання. Зате постійно дзвонила бабусі та тітці Наді. Галина Андріївна жила сама. Вона вже давно вийшла на пенсію, але з усім поралася сама.
А в тому, на що сил не вистачало, їй допомагали Надя з чоловіком, вони разом із дітьми, яких було вже троє, часто приїжджали до села. Привозили продукти, ремонтували будинок, обробляли город. І, на щастя, не бачилися з Тамарою, бо вона, хоч і жила набагато ближче від Наді, але приїжджала до матері лише кілька разів на рік і то, щоб узяти щось із городу, та грошей.
При цьому ніколи й нічим їй не допомагала. Все було добре, але одного разу Галина Андріївна впала і зламала ногу. Їй тоді було вже 74 роки. Надя взяла відпустку і весь місяць пробула поряд із матір’ю. Спочатку у лікарні, потім вдома, а потім вона запропонувала їй переїхати до них у місто.
Галина Андріївна з радістю погодилася, відразу подзвонила Тамарі. Вона повідомила, що хоче продати будинок і переїхати жити до Надії. Вже за дві години після її дзвінка старша дочка була на порозі їхнього дому.
– Що це ти надумала? – люто накинулася жінка на свою молодшу сестру. – Вирішила продати будинок, мати до себе забрати, щоб усі її гроші привласнити, щоб пенсію вона вам віддавала? Ось чому ти довкола мами в’єшся, все продумала! І чи не соромно тобі перед людьми? Прикидаєшся добренькою, а насправді все собі захопити хочеш?
І так все найкраще тобі з дитинства дістається, то й тут вирішила прилаштуватися? Ні, я сама маму заберу, сама буду за нею дивитися! Не гірше тебе впораюся! Збирайся мама, до мене поїдемо, – і, не чекаючи нічиїх відповідей, кинулась збирати одяг матері у спеціально привезену величезну сумку.
Галина Андріївна розгубилася, вона несміливо намагалася сказати, що не хоче їхати до Тамари, але Надя побоялася виглядати корисливою і не змогла відмовити сестрі, тільки попросила її дбати про маму і не ображати її. Тамара відмахнулася, покликала чоловіка, і той переніс Галину Андріївну на руках із дому в таксі, на якому вони приїхали.
– І не думай навіть більше приїжджати в цей будинок, я його завтра ж на продаж виставлю, – з викликом сказала Наді сестра, – треба ж матері дорогі ліки купити, масажиста найняти. Чи ти щось проти маєш?
Надя нічого не відповіла. Вона підійшла до машини і сумно усміхнулася мамі:
– Ти не хвилюйся, якщо тобі у Томи не сподобається, я тебе відразу заберу, ти тільки дзвони мені частіше, а я тебе відвідуватиму.
– Ну ні, сестричка, мамі спокій буде потрібен, не треба зайвий раз її турбувати, – тут же влізла Тамара. – Досить вам і розмов. Ти мамі мобільний купила? Не забувай гроші на нього класти, мусиш і ти чимось допомагати.
Тамара почекала, доки сестра збере речі і вийде з дому, закрила його на замок і поїхала, навіть не попрощавшись і не запропонувавши довести сестру до міського автовокзалу. Надя сумнівалася в тому, що мамі буде у старшої дочки добре і злилася на себе за нерішучість, за те, що знову не змогла заперечити сестрі та довести, що не за гроші допомагала мамі, а бо любить її.
Але Надя знала, що Тамара не повірить їй, бо сама вона любити когось, крім себе, просто не вміє. Залишалося сподіватися, що мама отримає у старшої доньки належний догляд, а якщо їй щось не сподобається, заспокоювала себе Надя, вона відразу забере до себе.
– Надя, у мене все добре, – розповідала телефоном Галина Андріївна, – Тамара весь час на роботі, а мене доглядає в основному зять. Чоловік він, так непоганий, готує добре, книжки мені почитати приносить. Телевізор навіть у кімнату поставили. Старенький, але показує, – жінка на мить замовкла, а потім продовжила: – Тамара покупців на будинок знайшла, за гарною ціною. І навіть обіцяла частину грошей тобі віддати. Тож я погодилася і підписала договір купівлі-продажу. Ти ж не проти, так?
Надя зітхнула, звичайно, їй було шкода продавати будинок, у якому вона виросла, у дворі якого вона грала зі своїм татом. Там біля хвіртки досі росли берізки, які вони посадили вдвох, але маму треба було піднімати на ноги. Поки ще вона насилу вставала з ліжка, могла робити лише кілька кроків і то з милицями.
На те, що Тамара поділиться грошима, Надя навіть не розраховувала, дуже добре вона знала жадібність своєї сестри. Так і сталося. Навіть ще гірше. Через кілька днів після продажу будинку Тамара просто перестала відповідати на дзвінки Надії. Галина Андріївна дзвонила ще кілька разів, але дуже рідко.
В останній розмові встигла поскаржитися, що в неї забрали милиці, їй не дають необхідних ліків та годувати стали набагато гірше. Жінка зі сльозами розповіла, що постійно хоче їсти, у неї все болить, але її ніхто не слухає. Тамара весь час кричить, що мама вдає, а зять боїться без дозволу дружини навіть води тещі занести.
Більше ні до матері, ні до сестри Надя не додзвонилась. Тоді вона приїхала до Тамари, але та її до квартири не пустила, навіть двері не відчинила. Надя знайшла дільничного, пояснила йому ситуацію, він прийшов, спробував умовити Тамару відчинити двері і дати поговорити з Галиною Андріївною, але Тамара заявила, що нікого у квартиру не пустить, ламати двері не мають права, а якщо спробує, вона напише заяву до прокуратури.
Що мати жива і здорова, а телефон їй не дають, бо має з головою проблеми і вона постійно дзвонить чужим людям. Дільничний вислухав, знизав плечима і пішов. Наді не залишалося нічого іншого, як теж поїхати. Майже місяць вона нічого не знала про маму.
Сестра на дзвінки не відповідала, а телефон Галини Андріївни був вимкнений. Раптом у суботу вдень дзвінок із номера Тамари. У Наді навіть руки затремтіли, коли вона відповідала: боялася почути найстрашніше.
– Надю, – несподівано почула вона шепіт мами, – Тома у мене в кімнаті телефон забула, ось дзвоню сказати, що сьогодні ввечері вони йдуть на весілля до когось, приїдь, забери мене, будь ласка. Не можу тут більше, помру я, доню. У мене ключ є, я доповзу, відкрию, ти тільки не дзвони, постукай тихенько, я чекатиму, почую. Ти приїдеш, га?
Надя не могла нічого відповісти, сльози передавили горло. Вона закивала, але зрозуміла, що мама не бачить її.
– Звичайно, – нарешті промовила вона і витерла сльози, треба було терміново поговорити з чоловіком.
За дві години вони були біля будинку, де жила сестра. За годину очікувань вони побачили, як Тамара та її чоловік вийшли з під’їзду, сіли в машину та поїхали. Зачекавши ще півгодини, Надя з чоловіком піднялися на другий поверх. Тихо постукали і стали напружено прислухатися. За кілька довгих хвилин замок відкрився.
Коли Надя відчинила двері, вона ахнула, мама сиділа на підлозі і тремтіла від плачу. Виглядала вона жахливо, була дуже худою та блідою. Чоловік Надії швидко заскочив у квартиру та підхопив Галину Андріївну на руки. Надія, стримуючись, щоб теж не заплакати, схопила речі мами і вони кинулися в машину. Приїхавши додому, одразу звернулися до лікарні, де працював їхній хороший друг. Галину Андріївну одразу поклали до стаціонару.
– Що ж ви так матір занедбали? – з докором заявив Наді літній лікар після огляду. – Більше тижня вона б уже не протягла. Судити вас за таке треба.
– Це моя сестра, я тільки сьогодні маму в неї забрала, та й то потай, – зі сльозами відповіла йому жінка, – Ви допоможете? Вона не помре?
І тут задзвонив телефон Наді, то була Тамара.
– Як ти посміла? – закричала вона в слухавку. – Поверни маму, я на тебе до суду подам! Напишу заяву, що ти мене пограбувала! У мене суддя знайомий, він тебе та твого чоловіка…
Надя нічого не встигла відповісти, лікар узяв у неї з рук телефон і спокійно перебив Тамару:
– Тихіше, громадяночко, вислухайте мене. Ваша мама у тяжкому стані, з Вашої вини. Якщо вона помре, я дам такий висновок, що Вас ув’язнять. І жодний знайомий суддя не допоможе. Зрозуміло? Хоча навіть зараз потрібно подати на Вас до суду. Я подумаю про це.
Тамара відразу відключилася, але за кілька хвилин зателефонувала знову.
– Надя, та ти чого? Я ж не проти, щоб ти з мамою спілкувалася, – затараторила вона. – Я сама хотіла їй лікаря викликати, щось захворіла вона останнім часом. Ти, якщо хочеш, забирай її, – тут Тамара зам’ялася і додала: – тільки грошей у мене немає тих, що мама за будинок отримала, я все до копієчки на неї витратила, на ліки там, на їжу.
Надя міцно стиснула зуби, намагаючись не зірватися та не нагрубити сестрі.
– Приготуй її речі, документи та альбом із фотографіями не забудь, я скоро заберу, – видавила вона через силу і відключилася.
Коли Галину Андріївну виписали і Надя з чоловіком привезли її до себе, жінка навіть заплакала.
– Пробач мені, доню, – обійнявши Надю, тихо промовила Галина Андріївна, оглянувши приготовлену для неї світлу кімнату та зручне ліжко, – з самої молодості жила я неправильно, не любила, не берегла тих, хто був цього гідний. Скільки горя завдала тобі та Миколі, батькові твоєму!
А була б лагіднішою, могли б жити щасливо. Може, не помер би він так рано. Ось і покарав мене Бог дочкою, Тамара ж мені прямо сказала, що їй тільки гроші за будинок потрібні були, щоб машину нову купити, а коли помру, мовляв, навіть краще, клопоту менше.
Надія нічого мамі не відповіла, обійняла її міцно і в ліжко відпочивати поклала. Прожила Галина Андріївна у сім’ї молодшої доньки ще дев’ять років, спокійних та щасливих. Юля із чоловіком до них часто приїжджали, онуків привозили, а от Тамара за цей час до них не приїхала жодного разу.
Коли Галина Андріївна померла, Надя зателефонувала сестрі, але та, щойно почула про смерть матері, одразу закричала в телефон, що грошей у неї немає, що вона хвора, слабка жінка і від похорону у неї може піднятися тиск, тому вона не приїде, і вимкнулася. За три роки несподівано приїхала. З валізою та жалюгідною посмішкою.
– Надюш, – пролепетала Тамара, – пусти мене до себе пожити. Я ж знаю, ти добра, сестру в біді не залишиш, на вулицю не викинеш. У мене і грошей трошки є, я поділюсь, але тільки трохи, – Тамара не змогла втримати усмішку на губах і гидливо скривилася: – Чоловік мій помер, уявляєш? А дім, виявляється, він уже давно, ще до нашого весілля, на сина свого безглуздого оформив, ось цей гаденя і вигнав мене.
Але я йому життя зіпсую, відсуджу все до половичка. У мене суддя знайомий. І Юлька, стерво невдячна, заявила, що навіть на поріг мене не пустить, – тут вона з силою відсунула з дороги Надю і не роззувавшись пройшла до квартири: – Давай, показуй, де я житиму?
Надя не залишила сестри на вулиці. Вона поговорила з чоловіком та дітьми, вони склалися та купили маленьку кімнату в комуналці на околиці міста. Ось туди й пустили жити Тамару, а через кілька років, коли вона остаточно посварилася з сусідами, оформили її в будинок для людей похилого віку, де Тамару до самої смерті чомусь ніхто жодного разу так і не відвідав.
