Коли я чую слово леді, мене починає трохи каламутити, бо був у мене якось хлопець, схиблений на цих ледях. Як не намагалася я поводитися належно, все одно постійно чула:
— А справжні леді не виходять на сніданок у піжамі.
А справжні леді не кусають цибулину і не кричать: «Заціни, я Буратіно!».
А справжні леді не штурхають, коли робиш їм зауваження!
І так нескінченно.
Якось я зайшла в туалет, а він цокає язиком з-за дверей:
-А справжні леді тихо роблять свої справи!
– Звідки ти знаєш? — кричу йому.
– Я документальний фільм бачив. Леді все роблять тихо. Навіть якщо їм молоток на ногу впустити, вони посміхаються і кажуть: «Треба ж якась неприємність, ха-ха-ха».
– Капець який!
— А ще вони не розмовляють, сидячи на унітазі.
– Ти ж перший почав!
– Я тебе перевіряв.
– Ось і знайди собі леді! Чого ти зі мною зв’язався?
— А ти спершу така тиха була, в окулярах.
Як я його не прибила, не знаю. Розійшлися ми смішно. Думаю, він просто шукав привід мене нарешті позбутися і знайшов. Пішли ми з ним увечері у супермаркет за буряком.
Він буряк дуже любив, казав, що від нього душі в організмі легше. Як із нього вся душа через пряму кишку не вийшла, не знаю. Ну, я трохи його обігнала, відчиняю двері і тут він мені вслід репетує:
– Ага! Все, ми розходимося!
— Що не так цього разу?
— Справжня леді почекала б, коли їй двері відчинять! — зробив ображене обличчя і втік.
Бабуся якась мимо йшла, поплескала мене по плечу і каже:
— Перекинувся на твоїй вулиці камаз із пряниками, дівко. Вітаю з достроковим визволенням.
Мабуть, також мала аналогічний досвід. Окуляста така бабця, приємна. Тобто, за його логікою, справжні леді — це кішки, бо вони сідають перед дверима і кричать, щоб впустили.
Ось, до речі, з кого приклад брати треба, то це з кішок. Вони й гарні, і граціозні, і манери в них прекрасні. Загалом, будьте собою. Живими, справжніми. Цього цілком достатньо для кохання та для життя.
