Надя розгорнула зім’ятий чек.
Швидко пробігла очима і скрикнула.
— Зовсім забула. Мені треба було заплатити, а я, ти пам’ятаєш, як раз в лікарні лежала,— і не втрималася від докору .— Ти до речі, два рази до мене прийшов.
Боря не піддався на її прийом і голосно вигукнув:
— Ти мені давай, тему не переводь. Говори, навіщо кредит брала? І кому?
Надя зрозуміла, що найкраще буде зізнатися і тихо сказала:
— Ти пам’ятаєш, в минулому році у моєї тітки будинок сильно постраждав від повені? То їй допомогти треба було. А ти тоді сказав, що у неї інших родичів повно і нехай вони ворушаться. А я так не можу просто відмовити, ось і пішла в банк.
Я думала, що ти не дізнаєшся, завжди обережно платила. Але тоді, коли я захворіла, мені було не до цього. Ось так і просрочила — розвела вона руками.
Борю аж затрясло.
— Ти знаєш, коли я на тобі одружився, твоя безвідмовність мене на початку навіть розчулювала. Ти ж ніколи нікому не могла сказати «ні». Я ще тоді думав, яка відповідальна дівчина, така ніколи не покине в біді.
Якщо щось трапиться зі мною, поруч буде. Але я ж не знав, що навколо тебе занадто багато безпомічних . Яким постійно потрібна допомога і чомусь завжди в грошовому еквіваленті. І це не рахуючи твоїх родичів.
Бачить Бог, я терпів. Але і будь-якому терпінню кінець приходить, зрозумій. У нас же з тобою нічого немає, крім однокімнатної квартири. Ми навіть ремонт зробити не можемо, тому що грошей немає.
Не можна бути жалісливою для всіх на шкоду собі. Тому, з мене вистачить, я йду від тебе.
Надя крізь сльози кивнула і опустила голову.
– Якщо вирішив, йди. Ти маєш рацію, але повір, я не можу по іншому.
Я не можу відмовити людині, яка просить мене про щось. Мені чомусь соромно стає за себе. Адже я можу допомогти, це в моїх силах. Знаю, що іноді мене обманюють. І мені знову соромно, що я занадто довірлива. І це замкнуте коло, але вирватися з нього не можу, прости.
Борис стомлено сказав:
– Ось ти це зробила, так? Допомогла, соромно, не можу відмовити. А ти згадай, коли ми вирішили подумати про дитинуі у нас не виходило, ти звернулася до свого дядька? Що він тобі сказав? Плати за прейскурантом і буде тобі щастя.
А він на хвилиночку в тій клініці не остання людина. І так завжди. Якщо нам допомога потрібна, все відразу виявляються зайнятими і недоступними. Де справедливість?
Тебе питаю, жаліслива наша. Мовчиш? Відповісти нічого? А хоч раз би відмовилася і всі відразу відстануть.
Надя спробувала заперечити:
— Твій приклад з дядьком не показник.Він же не в приватній лавці працює, з нього теж запитують.
А про інших. Не завжди у всіх знаходиться час, щоб відгукнутися. Та й не часто я просила допомоги. Незручно мені.
Чоловік огризнувся.
— Тобі незручно, а їм завжди все зручно. Серед ночі піднімуть і все скиглять і скиглять. Ось якби не любив тебе, давно б покинув. Та й шкода тебе без нагляду залишити, точно залишишся ні з чим.
Казочку про свої проблеми розкажуть і ти вперед. Квартиру продаси і повір, ніхто не допоможе, коли ти на вулиці залишишся.
І тут, як точка в їх суперечці, задзвонив телефон. Надя нерішуче натиснула на кнопку. Чоловік єхидно додав:
– Почалося. Ану, включи гучний зв’язок.
З трубки пролунало:
-Наденька, рідна наша. Опора і надія нашої сім’ї. Мій Ванька в біду потрапив. На тракторі в сарай сусіда заїхав. Їй Богу, випадково. Тепер Матвій компенсації вимагає. Каже, що кури там були, кози. Обманює він, Надюша. У нього крім собаки приблудної, та трьох гусей, нікого не було. Образився він на Ваньку за те що той йому город не зорав, тому і наговорює. А з Матвієм сперечатися марно, у нього все тут під контролем.
Його брат у нас в селі у старости шофером працює. Хто ми проти нього. Так ніхто. Ми ж не чужі люди, ти мені племінниця рідна, за тітку Галю, дружину дядька Петра. Допоможи.
Надя дивлячись на усмішку чоловіка, запитала:
— Тітка Віра, давно запитати хотіла. Пам’ятайте, ви у мене грошей попросили на корову. Я вам вислала. Натомість ви обіцяли мені раз в тиждень , молоко з сиром через дядька Рому відправляти.
Минуло півроку і я до сих пір все в магазині купую .
В трубці почувся шум, неначе її прикрили рукою. Але мабуть не сильно, тому Надя і Борис почули.
— Що їй сказати? — І чітку відповідь — Скажи, що пішла корова її з дому і не повернулася. Мабуть на південь подалася — і регіт. — Ось, телепень. Що, так і сказати?
– Сам же казав, подзвони Надькі, нехай грошенят підкине. Вона в місті живе, багачка. А ми копійки не бачимо.
Тут уже Надя не стрималася і натиснула на відбій.
– Тепер зрозуміла? Ти для них гаманець, причому бездонний. Давай так. Ми міняємо номера телефонів і забиваємо на всіх твоїх безпомічних родичів.Або розлучаємося. Раз і назавжди !— сказав Борис.
Надя заплакала і притулилася до чоловіка.
— Чому вони зі мною так? Адже я як краще хотіла .
Він притиснув її до себе.
— Таке життя, Надя. Не можна бути хорошою для всіх. Треба вміти відмовляти. Інакше тебе надовго не вистачить. Вони навіть плакати не будуть, просто знайдуть таку ж, безвідмовну.
