– Сергію, що трапилося? – Олексія розпирало від цікавості. – Телефоную сьогодні вам додому, а Ірка повідомляє: “Він тут більше не живе”.
– І тобі привіт, – криво усміхнувся Сергій. – А чого тут незрозумілого? Не живу я там більше.
– Та ви ж із нею мало не на горщиках разом сиділи. – Вигляд у Льохи був ошелешений. – Сто років одне одного знаєте, жодна людина у світі навіть засумніватися б не посміла, що з вас вийде ідеальна сім’я. Вона тобі зрадила? Чи ти її? Або… Та кажи вже!
– Та ніхто нікого не зраджував. Просто Ірку, схоже, коуч вкусив.
– Це як?
– У неї на новій роботі начальниця вся така незалежна і самодостатня – пробу ставити нікуди. Ось і співробітниць своїх потягла на якийсь семінар. Я слова не сказав. Хоче Ірка рости – нехай собі росте. Хто ж знав, що так все обернеться.
Іра і Сергій дійсно були знайомі з початкової школи. Дружили. А в старших класах зародилося кохання. Вони розуміли одне одного з півслова. Інтереси мали однакові. Завжди одне одного підтримували. Потім вступили в один інститут. Після нього одружилися, чому ніхто з близьких і друзів ні крапельки не здивувався.
– Ви, прямо еталон сімейної пари. В один бік дивитеся, підтримуєте один одного, навіть майже не сваритеся. Відмінна з вас сім’я вийде, я навіть не сумніваюся. Коротше, гірко! – видав Олексій тост на весіллі Іри та Сергія.
А батьки з обох боків сиділи розчулені й промокали щасливі сльозинки серветками.
***
Потім почалося сімейне життя. Квартиру поки що винаймали, але будували грандіозні плани з купівлі власного житла. Тим часом побутові обов’язки ділили порівну, заробляли практично однаково. Не було між Ірою та Сергієм ні сварок, ні скандалів. Вони завжди вміли дійти розумного компромісу.
Неприємності почалися, коли Іра влаштувалася у фірму, директором якої була Любов Едуардівна.
– Сергію, ти не уявляєш, що це за жінка! – захоплено ділилася Іра з чоловіком. – Бізнес свій із нуля побудувала, має крутий вигляд. Ну, звісно, не на двадцять п’ять, як вона сама вважає. Але все одно …
Сергій спочатку слухав, кивав, радів за дружину. Щоправда, з часом захоплення Ірини трохи втомили, але в іншому це була та сама рідна і знайома Ірочка, з якою вони жили душа в душу.
Одного вечора, коли Сергій мив посуд після вечері, Іра повідомила:
– Завтра затримаюся. Любов Едуардівна запросила коуча з особистісного та кар’єрного зростання. Зазвичай вони за свої тренінги шалені гроші деруть. Але для нас це буде безкоштовно. Уявляєш?
Сергій сунув чашку в сушарку і схвалив:
– Зростання – це добре. Іди рости. Повечеряю завтра один.
***
З того самого семінару Іра потихеньку почала змінюватися.
– Я не буду сьогодні готувати! – заявила вона одного разу ввечері.
Сергій знизав плечима:
– Втомилася? Ну, давай я що-небудь на вечерю зроблю. Хоч сьогодні і твоя черга, але що ж я, звір, чи що. Дружина в мене одна, її треба берегти.
Іра насупилася, відповідь, схоже, їй чимось не сподобалася.
– Ні, Сергію, ти не зрозумів. Я не буду готувати не тому, що я втомилася, а тому що я не хочу. І їсти поки що не хочу. А готувати тільки заради тебе – це неправильно. Я не зобов’язана.
– Он як! – Сергій присів на табуретку. – Не хочеш, не готуй, звісно. Але мені здавалося, що ми просто одне про одного піклуємося.
Іра задумалася. Було майже чутно, як її нові пізнання, засунуті в голову коучем, намагаються ужитися з колишніми переконаннями. Сергій встав і зайнявся вечерею.
***
Далі – більше. Іра збиралася на роботу.
– Я сильна, самодостатня, ділова, незалежна – бормотіла Ірина афірмацію, дивлячись на себе в дзеркало перед виходом.
Сергій, заставши дружину за цим дивним заняттям, хіхікнув. Іра грізно подивилася на нього:
– Не бачу нічого смішного! Я повинна привчити себе до цієї думки. Варто хоч трошки дати слабину, і тобі тут же сядуть на голову.
– Іро, та хто тобі сяде на голову? Що за маячня? Ми з тобою прекрасно жили, ділили обов’язки порівну, вміли завжди домовитися. І раптом ти йдеш на якісь сумнівні збори і повертаєшся звідти, немов тобі мізки промили.
Я не знаю, як уся ця нісенітниця про успіх передається. Але поводишся ти так, немов цей коуч тебе вкусив, і ти потихеньку перетворюєшся з нормальної людини на кар’єристку.
– Так! – Іра ткнула в бік чоловіка вказівним пальцем. – Ось вона, твоя справжня натура! Рветься на свободу. Тобі навіть чути нестерпно, що я сильна і самодостатня.
– Так, усе! – Сергій примирливо підняв руки. – Давай на цьому зупинимося. А то посваримося перед роботою.
***
Але найбільшою помилкою Сергія була розмова про дитину. Вони мирно лежали на дивані й дивилися кіно. Було так спокійно і затишно, що Сергій сказав:
– Чудова у нас сім’я все-таки, навіть незважаючи на твоїх злих кусючих коучів. Час би уже й про дитину задуматися…
Такого ефекту, який справили його слова, Сергій не очікував.
– Ось уже ні! Знаю я, чого ти хочеш: удома мене посадити, у пелюшках і підгузках закопати. А коли я з цієї купи виберуся, то вже кар’єру будувати буде пізно. Усе! Потяг пішов.
А я йому вслід дивлюся, вбрана в байковий халат і з щурячим хвостиком на немитій голові! Дітей заводити треба після сорока. Коли всього досягла! От нашій Любові Едуардівні вже сорок два й нічого. Поки що не поспішає. Каже, встигне.
Сергій дивився на дружину, а бачив якусь незнайому, озлоблену жінку.
– Та звідки в тебе такі ідеї, Іро? Чому обов’язково з хвостиком, який потяг, що значить закопати? – здивовано і незв’язно поцікавився він.
– Потяг моєї кар’єри й успіху. А з щурячим хвостиком тому, що якщо з’явиться дитина, то на себе часу в мене не залишиться! Ось Любов Едуардівна каже…
– Та твоя Любов Едуардівна, може, взагалі дітей не хоче! Та ще й чоловіків ненавидить. Може, її образив хтось, ось вона такою отруйною змією і стала. Усе б нічого, але тільки вона свою філософію в маси несе і нормальним людям мізки бруднить! – вибухнув Сергій.
Ображена в найкращих почуттях Іра вискочила з кімнати.
***
Після цього вони не розмовляли кілька днів. Але Сергій кохав дружину, вибачився за різкі слова, і вони помирилися. Намагалися не торкатися слизьких тем і жили деякий час більш-менш спокійно. Але одного разу до Іри в гості прийшла подружка Тетяна.
Таня примудрилася зібрати в собі все те, що так намагалася ненавидіти Іра. Вона була повненька, затишна, обожнювала свою домівку, кохала чоловіка і маленького синочка, тож із задоволенням про них піклувалася.
Іра деякий час трималася, але за чаєм не витримала.
– Таню, от скажи мені, ти щаслива?
– А чому б і ні, – усміхнулася Таня. – У мене гарна сім’я, прекрасний будинок, улюблена робота. Щоправда, не дуже грошова. Але мені вистачає.
– А хто у вас займається домашнім господарством? – тоном прокурора поцікавилася Іра.
– Я в основному. Люблю створювати затишок, – сказала Таня.
– Зрозуміло, – констатувала Іра. – Чоловік зробив із тебе безкоштовну домробітницю, а ти, дурна, цьому радієш. Він же тебе зневажає! Рости не дає. Ти б кар’єру могла зробити, якби не він.
Таня здивовано дивилася на подругу: чого це вона так завелася.
– А, може, я не хочу робити кар’єру.
– Ти не хочеш бути незалежною і самодостатньою? – не повірила Іра.
– Ні, – Таня мотнула головою. – Я хочу бути щасливою. А щастя, воно у кожного своє. Ти, Ірка, мене даремно агітуєш.
– Ну й нерозумно! – буркнула Іра.
Таня тільки плечима знизала і спробувала змінити тему. Але кінець у вечора вийшов зім’ятий.
– От квочка! – скаженіла Іра після того, як подруга пішла. – Не хоче вона бути самодостатньою! Вона, бачте, і так щаслива. Не вірю! Сидить біля своїх чоловіків і пискнути напевно боїться!
– Та з чого ти це взяла? – нарешті не витримав Сергій. – Не схожа вона на нещасну домробітницю. Красива, щаслива, аж заздрість бере!
Очі Іри недобро звузилися.
– Може, тобі така, як Танька, дружина потрібна? Буде борщі варити, шкарпетки брудні прати і захоплено в рот заглядати.
– Іро, мені потрібна колишня ти. Адже ми розуміли одне одного, через усілякі дурниці не сварилися, а зараз… – Сергій замовк.
– Мене попереджали, що ти будеш чинити опір. Відстоювати свій домострой.
– Та який домострой, Іро? У нас була нормальна сім’я. Схоже, марно сперечатися. Я тебе досі кохаю. Але жити з тією, на кого ти зараз перетворилася, просто неможливо. Я йду.
– Давай, йди!
Сергій пішов. Іра демонстративно дивилася в телевізор і навіть не повернула голову, щоб попрощатися з чоловіком.
***
Важко Сергію дався цей розрив. Добре, хоч друг Льоха підтримав.
– Так, справи… Цих коучів саджати треба! А ти тримайся, друже! Сподіваюся, в Ірки мізки на місце встануть і вона зрозуміє, що накоїла.
– А раптом не встануть?
– Тоді постраждаєш … Зустрінеш іншу жінку.
Сергію було дуже погано, але він усміхнувся.
– Дякую, Олексію.
***
Сама Іра спершу злилася і думала: “Ну нічого, ще пошкодує! Усе зрозуміє і повернеться!”
Через деякий час, коли Сергій не повернувся, Ірині стало сумно. “Стільки років дружби і любові коту під хвіст. Сергій – просто егоїст. Не захотів прийняти мою самодостатність і незалежність”, – сумувала Ірина, чомусь у всьому звинувачуючи чоловіка.
Минуло три місяці. Одного ранку Ірина встала і попленталася збиратися на роботу. Чомусь останнім часом іти туди не хотілося. Самотність, якій Ірина мала б за ідеєю радіти, пригнічувала.
– Я самодостатня, незалежна, сильна, ділова… – як автомат, бурмотіла Ірина, не вірячи собі. – Та кому я брешу! Дурість усе це!
Іра скорчила гримасу своєму відображенню, дістала з сумки телефон і набрала номер чоловіка.
– Алло, Сергію, здається, мене відпустило. Може, дамо ще один шанс нашій родині?
– Їду. Тільки ти більше не підпускай до себе кусючих коучів, – було чутно, що Сергій посміхається.
“Та я й роботу, мабуть, зміню, – подумала Іра. – Хто ж знав, що я промиванню мізків так легко піддаюся”.
***
Сергій з Іриною помирилися і зажили, як колись, до зустрічі з модним коучем. У їхній родині Ірі зовсім необов’язково бути самодостатньою і демонстративно незалежною. Можна просто любити, допомагати й іноді поступатися.Спеціально для сайту Stories
