У селищі міського типу, більше схожому на село, жила дівчинка Лариса. Одного разу мама, яка вірила у всяку містику, взяла доньку з собою до місцевої ворожки.
Та розклала карти і сказала:
– Щасливою буде твоя Лариса. У неї все складеться добре. Ось тільки чоловіка поруч з нею я не бачу.
Ларисі тоді було років десять. Слова таємничої старої врізалися в її пам’ять, хоча дівчинка толком не зрозуміла, що почула.
І ось минули роки. Лариса виросла статною, красивою. Місцеві хлопці божеволіли від неї. Але дівчина ні на кому не зупиняла остаточний вибір. Зустрічалася то з одним, то з іншим.
Після школи вступати нікуди не поїхала, хоча вчилася добре. Залишилася працювати на місцевому молокозаводі. Подейкували, що у неї роман з якимось начальником, але разом їх так ніхто і не бачив.
Жінки в цеху говорили новенькій:
– Дивись, Ларисо, не застрягни у нас, а то не помітиш, як життя пройде. Краще їдь до міста. З твоїми даними тебе там з ногами і руками відірвуть.
Лариса слухала, посміхалася і нічого не відповідала.
І раптом по селищу пронеслася новина: а Лариска-то – чекає на дитину!
І пішла аналітична дискусія про те, хто і коли встиг «ощасливити» першу місцеву красуню? Думали, гадали, але так і не дізналися, хто ж є батьком дитини.
Мати Лариси довго не думала:
– Догралася? Зганьбила! Живи тепер як знаєш. На мене не розраховуй. Змогла зробити, зможеш виростити. І ще: думай, де жити будеш. Тут ви мені не потрібні. Даю місяць.
– Добре, мамо, – спокійно відповіла Лариса, – я піду. Тільки потім не кличи назад.
Через два тижні Лариса купила невеликий будиночок з усім домашнім начинням.
Пощастило, як вважали сусіди: діти забрали господиню в місто і продали будинок за копійки. Де Лариса взяла навіть ці невеликі гроші, так і залишилося таємницею.
А далі почалися дива. Будиночок дуже швидко був приведений до ладу, став виглядати сучасно. Навколо з’явився новий паркан, а у дворі – колодязь. Приїжджали якісь люди і швидко все це робили.
Потім сусіди бачили, як доставка привезла Ларисі коробки з побутовою технікою і щось з меблів. Сама Лариса ходила щаслива, всім посміхалася. Словом, зовсім не схожа була на нещасну покинуту.
Восени у неї з’явився на світ син Антон. У дворі акуратного будиночка з’явилася новенька блакитна коляска. Лариса швидко відновилася після появи малюка.
Стала красивішою, ніж була. Завжди підтягнута, добре одягнена, вона йшла по селищу з високо піднятою головою і виглядала абсолютно задоволеною.
Вдома вона, звичайно, працювала: маленька дитина, присадибна ділянка, піч знову ж таки треба витопити, і в магазин збігати, і прання з малюком – купа. Але молода мати не сумувала. До роботи була привчена з дитинства, тому з усім справлялася. Ніколи нікому не скаржилася.
Сусідки, бачачи, що Лариса – велика трудівниця і хороша людина, поступово з нею подружилися. Навіть з Антошкою посиджували, коли їй потрібно було кудись збігати. Чому не допомогти?
І з городом виручали: то чоловіка пришлють, щоб грядки зробив. То самі з прополюванням допоможуть. Але це так, дрібниці. В основному Лариса справлялася сама.
Антону було близько двох років, коли одна з сусідок прибігла до іншої з витріщеними очима:
– Ти бачила?
– Що?
– Лариску-то наша – знову понесло!
– Та годі, тобі здалося!
– Нічого не здалося. Сама подивися!
І знову про Ларису заговорили в селищі. Чого тільки не базікали! Але найбільше кожному було цікаво: хто ж цього разу обробив красуню?
Дивно, але припущень так ніхто і не висунув. Ну не бачили її ні з ким!
Лариса на плітки уваги не звертала. Жила, як жила. Тільки ось на подвір’ї з’явилася лазня. Газовики відхилилися від маршруту і провели їй газ. У городі – сучасний парник з полікарбонату. Недешевий.
– Питається – звідки у самотньої жінки такі гроші? – говорили в селищі, – не інакше шанувальник у Лариски – великий начальник.
Однак таємниця Лариси залишилася нерозкритою і цього разу.
Незабаром у неї у дворі знову стояла та сама блакитна коляска. У Антошки з’явився брат Сергій.
А ще через два роки брат Михайло.
Трьох синів привела на світ Лариса, і ніхто не знав, від кого.
Хтось над нею відверто сміявся, вважав ненормальною. Хтось, бачачи, що діти у жінки здоровенькі, доглянуті, сама – працює день і ніч, захоплювався її сміливістю.
Хтось тикав у неї пальцем, називав останніми словами і на її прикладі намагався вмовити своїх дочок.
Мати Лариси не розуміла її, соромилася. Не намагалася допомогти і познайомитися з онуками.
А Лариса, як і раніше, ходила з високо піднятою головою і ні на кого не звертала уваги.
Минув час. І ось одного разу до будинку Лариси під’їхала шикарна машина. З неї вийшов директор молокозаводу з величезним букетом квітів. Він зайшов у будинок, і поки там перебував, навколо зібралися сусіди, інші мешканці селища. Всі дивувалися:
– Що відбувається? Навіщо Сергій Петрович (якого дуже поважали) з’явився до Лариси серед білого дня? Та ще й з букетом?
Люди знали, що рік тому директор поховав дружину. Жінка багато років була прикута до ліжка, і він сам доглядав за нею. Звертався, звичайно, до доглядальниці, але не відмовився, не покинув дружину до її останнього дня.
Коли Лариса вийшла проводжати гостя, навколо було так багато народу, що вона навіть розгубилася. А Сергій Петрович притягнув її до себе і публічно поцілував.
А потім голосно, щоб усі чули, сказав:
– Лариса погодилася стати моєю дружиною. Ми і наші сини запрошуємо всіх на весілля.
Зависла тиша. Люди дивилися на щасливу пару і не вірили своїм очам. Тільки зараз всі зрозуміли, кого їм нагадували хлопчики Лариси…
І тут з усіх боків посипалися привітання…
Після пишного, багатолюдного весілля Сергій перевіз Ларису з дітьми до свого будинку.
Грузити речі допомагала вся округа.
А ще через рік у родині з’явилася на світ довгоочікувана дівчинка…
Ось і вір після цього ворожкам.
Спеціально для сайту Stories
