— Влад, це ж будуть наші спільні діти! Я хочу.
— Навіщо? У мене вже є діти. Що ти знову завела? Ми це вже обговорювали. Навіщо знову піднімати цю тему?
Регіна плакала. Як він не розуміє?
Регіна завжди мріяла про сім’ю та багато дітей. З самого дитинства вона мріяла про те, як стане хорошою мамою. Як у неї буде коханий чоловік, і вони в любові та злагоді дружно виховуватимуть своїх діточок.
З Владом вони зустрілися на вулиці. Банально зіткнулися. Він ішов, занурившись у телефон, а вона обернулася, щоб прочитати назву вулиці, і вони, обидва не бачачи, куди йдуть, буквально наткнулися один на одного.
Регіна, яка дуже любила носити туфлі на високих підборах, дивом зберегла рівновагу й не впала. А Влад був дуже сильно збентежений. Йому було страшенно ніяково від того, що він ледь не збив з ніг симпатичну дівчину; він довго вибачався й переймався з цього приводу.
А потім, на знак вибачення, запросив Регіну в кафе, щоб пригостити кавою з тістечком. Так вони й познайомилися.
Про те, що Влад розлучений і має маленьких дітей від першого шлюбу, Регіна дізналася досить швидко. Та він і не приховував цього. А Регіну це не збентежило. Навпаки, вона розчулювалася, бачачи, з якою ніжністю та любов’ю він ставиться до них.
Влад розповів, що його колишня дружина, Софія, виявилася досить легковажною особою, зовсім несерйозною. Двоє дітей-погодок її мало цікавили. Вона швидко знайшла Владу заміну, оскільки сидіти з дітьми в нескінченній відпустці по догляду за дитиною їй було неймовірно нудно, і почала «веселитися» разом з ним, залишаючи малюків на піклування батьків.
Влад, звісно, коли про це дізнався, влаштував скандал. І не один. А потім вони розлучилися.
Після розлучення діти залишилися з Софією. А якщо бути точніше, то з бабусею та дідусем, які, звісно ж, продовжували брати активну участь у їхньому вихованні.
Регіна та Влад одружилися. Почали жити разом у квартирі Влада. Він шалено любив своїх дітей. І кожні вихідні вони незмінно проводили з ним.
Влад брав участь у їхньому вихованні, оплачував деякі необхідні витрати. Возив їх на заняття. Завжди був «на зв’язку», допомагав і вникав буквально в усе, що було з ними пов’язано.
Регіна раділа: якщо, мовляв, він так ніжно ставиться до цих дітей, значить, і до їхніх спільних дітей він теж так ставитиметься. Це ж добре!
Але питання про те, щоб запланувати народження спільної дитини, зависло в повітрі. І так і висіло там довгих три роки. Спочатку Влад ухилявся від цих розмов. Потім, коли Регіна втомилася ходити навкруги і прямо сказала, що хоче вже дитину, Влад повівся дивно.
Він почав говорити незрозумілі речі про те, що третьої (!) дитини він не витримає. Ні, ніяк. І взагалі-то йому вистачає двох…
Регіна думала, що неправильно зрозуміла. Вона звикла до дітей Влада. Дітки були досить симпатичні, добрі й, на диво, не розпещені. Регіна так зрозуміла, що сім’я Софії не мала фінансових труднощів.
Мама Софії доглядала за онуками, а батько, судячи з усього, ще працював. Причому на якійсь дуже хорошій посаді. І пенсія в нього була чимала. Дітям купували все, що потрібно. Але й Влад дуже сильно вкладався.
Регіна часто думала, що аж надто сильно. Але мовчала, звісно. Що тут скажеш? Це ж його діти. Та й це, здається, не так уже й погано. А тепер виходить, що щастя Регіни — щастя її материнства — він готовий проміняти на благополуччя дітей від першого шлюбу?! Як це йому не потрібні діти? А їй?
Того дня, коли відбулася ця розмова, вона так розгубилася, що навіть нічого не відповіла чоловікові. А він і радий був закрити тему. Мабуть, вирішив, що вона згодна з його висновками й заперечень не має.
Регіна плакала. Адже вона ж казала йому з самого початку, ще до весілля, що дуже хоче дітей, що любить дітей. А він мовчав. Навіщо тоді одружуватися з нею? Навіщо обманювати надії?
Тиждень жінка ходила, засмучена, і не наважувалася знову розпочати розмову. Не вірилося, що Влад категорично не хоче від неї дітей. Це взагалі-то прикро. І несправедливо.
Настали вихідні. Малюки знову приїхали до них у гості. Точніше, їх, як завжди, привіз на своїй машині Влад. Вони забігли на хвилинку додому, випили трохи води, бо було спекотно, і вирушили до зоопарку.
Регіна відчувала, що починає дратуватися. Зрештою, у неї ж є чоловік! А вона тут, виходить, зовсім зайва. Вони поїхали! А вона, до речі, збиралася з Владом заскочити в будівельний супермаркет. Давно планували вибрати шпалери для кімнати. Вже три тижні збиралася. Але ж немає часу! Усі вихідні зайняті.
Увечері, після того, як Влад відвіз дітей назад, він, вкрай втомлений, сів на диван.
— Взагалі-то у них є мати. Або де вона?! Зникла зовсім? Випарувалася? — Регіна рішуче увійшла до кімнати й сіла поруч із Владом. Той скривився:
— Регіно… ну не заводи знову цю пісню! Я втомився. Цілий день на ногах. А ще ця спека. Хоча… вони такі класні! Морально я анітрохи не втомився, — він посміхнувся.
— Ось і я хочу таких самих класних. Наших дітей. Ти розумієш? Я мріяла все життя.
— Ні… Ну, кошеня, давай як-небудь потім, га? — Влад спробував притягнути до себе Регіну, щоб поцілувати, але вона опиралася, — Може… коли вони трохи підростуть? Знаєш, я вирішив збирати їм гроші на навчання.
Відкрив вклад. Зараз же все платно навколо. Ось підростуть, знадобляться гроші.
— Слухай, мені не цікаво чекати, коли вони підростуть! — Регіна відчувала, що буквально кипить від злості. — У них, крім тебе, є бабуся й дідусь, і зауваж, не бідні! І мати! Або вона сама відсторонилася? Роки минають. Мені тридцять п’ять, я хочу дітей! Як ти цього не розумієш?!
Регіна вже кричала на нього:
— Я для тебе взагалі нічого не значу? — сльози полилися з її очей.
— Тихо, тихо! Ти що, так розлютилася? Я ж сказав — почекаємо поки що, — Влад примирительно витягнув руки, долонями вперед.
— Куди ще чекати?! І що зміниться?
Того дня вони так і не дійшли згоди. А Регіна вирішила перестати пити таблетки. Ось перестати і все! А потім для Влада буде сюрприз. Ну і що? Нехай. А якщо він буде проти… то… то значить, так тому й бути. І ця дитина буде тільки її.
Вона вже й так давно підозрювала, що Влад її не кохає. Нітрохи не кохає. Настав час розставити крапки над «і».
Вагі.ність настала швидко. Регіна ходила з загадковим виглядом і потайки задоволено посміхалася. А Влад, теж потайки, радів, що Регіна перестала піднімати «дитячу» тему. «Ну й добре», — думав він.
— У нас буде малюк, — з посмішкою, нарешті, повідомила йому Регіна, спостерігаючи за реакцією Влада.
— Що? Зачекай… Що ти сказала? Регіна! — Влад підхопився зі стільця й почав нервово ходити по кухні.
— Те, що почув, те й сказала. Я маю намір народити. А чому ні? — Регіна посміхнулася. — Я заміжня жінка, хочу дітей від коханого чоловіка. Що в цьому поганого?.. Тобі дзвонять. Відповідай.
Влад був настільки приголомшений заявою Регіни, що не почув, як задзвонив його телефон. Він пішов до кімнати й відповів на дзвінок.
— Так. Г-гаразд… Т-так… Звичайно.
— Хто там? — запитала Регіна, присівши на м’який підлокітник крісла в кімнаті, де сидів Влад.
— Мати Софії. Вона сказала, що Софія повезе дітей цими вихідними кудись у розважальний центр. А наступними вихідними… вони теж кудись поїдуть… Дивно. Раніше вони нікуди не возили дітей.
Тим більше Софія. Все дозвілля лягало на мене, — він розгублено дивився на Регіну й мовчав. Замислився.
Наступні кілька вихідних Влад не бачився з дітьми. Софія дзвонила йому сама й казала, що скасувати заходи ніяк не можна. Надсилала фото квитків із датами. І фото дітей, які виглядали дуже щасливими.
Тему вагіт.ості Регіни з тих пір так і не піднімали. Сама Регіна просто не хотіла і навіть боялася про це говорити. А Влад… Влад весь час був задумливий і мовчазний.
Коли, нарешті, через два місяці він зустрівся з дітьми, і вони пішли гуляти в парк, Влад дізнався багато нового.
Судячи з уривчастих відомостей, які він зміг витягнути з захоплених розповідей дітей, справа була ось у чому.
Софія, схоже, зустрічається з чоловіком. Багатим. У нього теж є двоє маленьких дітей. А дружини у нього немає. Малюки не знають, чому. «Вона кудись поділася», — урочисто заявила донька, дивлячись Владу в очі.
І тепер вони часто вибираються з ними всі разом, куди-небудь. Їм весело й цікаво. А ще цей «дядечко» живе у великому красивому будинку. У нього є поні, а на території маєтку — дитячий басейн і ставок. «А ще іграшковий електромобіль, — додав син, — і мені дозволили їздити на ньому скільки завгодно.
Бо синові того «дядька» він уже давно набрид».
— А ще там є спеціальні тітоньки, які готують їжу та прибирають, — розповідала донька, злизуючи морозиво з палички.
Вони сиділи на лавочці й ласували.
— І садівник, — додав син, — він стриже газон.
— А наступних вихідних ми знову поїдемо туди в гості! — донька плескала в долоні.
Через деякий час Владу зателефонувала Софія й сказала, що допомога Влада більше не потрібна. Дітей відвозить водій, якщо кудись треба, тож можна не хвилюватися. І в них усе є: купувати теж нічого не треба.
— Стривай, ти що? Вийшла заміж? — встиг запитати Влад колишню дружину, перш ніж вона завершила розмову.
— Ні, поки що. Але дуже скоро збираюся. А що? Не можна? — посміхнулася Софія і, не чекаючи відповіді, поклала слухавку.
Через чотири місяці Регіна народила чудову дівчинку. Влад був щасливий. Він і забув, які діти класні, коли маленькі!
Хоч турбота про неї та допомога Регіні дуже захопили його, він, звичайно ж, не забував своїх старших дітей. Однак ті потребували його все менше й менше.
Здавалося б, він і надалі зустрічався з ними у вихідні (не так часто, як раніше), але це вже було не те. Вони сильно віддалилися від Влада. У них було своє, цікавіше життя. І йому було сумно.
Але в глибині душі він був вдячний Регіні за те, що вона ось так, самотужки, прийняла рішення народити. І завадити цьому у нього навіть рука не піднялася: адже це й його дитина теж!
А тепер у них є малятко, донечка, якій скоро виповниться рік. І це було таке щастя!
Регіна посміхнулася й притиснулася до чоловіка. «Сказати йому, що він, можливо, скоро знову стане батьком, чи почекати трохи, коли вже буде точно відомо? — розмірковувала вона, з любов’ю дивлячись на Влада. — Ось було б чудово, якби народився син!» Жінка інстинктивно поклала руку на ще зовсім плоский животик і посміхнулася.
Влад запитально подивився на неї, а Регіна знизала плечима, ніби вона тут ні до чого. Влад театрально підняв очі до стелі, вдаючи, що сердиться. Але потім не витримав і теж широко посміхнувся: адже щастя ніколи не буває забагато!
