– Тетяна? – Жанна не очікувала побачити на порозі сестру свого колишнього чоловіка. Дівчина була вся промокла, з довгого волосся струмочками стікала вода.
– Я поки йшла, злива почалася. Речі промокли, можна вичавлювати… Пустиш?
– Ну… Проходь. – Жанна розуміла, що Тетяна пройшла доволі довгий шлях: будинок Жанни розташовувався в закритому селищі, на дальній вулиці, куди потрібно було йти хвилин п’ятнадцять від центральних воріт. Як Тетяна знайшла будинок Жанни, і як її впустили на територію, було загадкою.
– Чаєм напоїш? – Таня обтрусила зі щоки краплі води.
– Для початку витрися, – Жанна простягнула їй паперові рушники. Підлога не терпіла вологи, а мокрі кросівки Тетяни становили загрозу для нового ремонту.
– Дякую.
– Тепер кажи, навіщо прийшла.
– Мені дуже потрібні гроші.
– А я до чого? У борг не даю.
– Знаю, я й не прошу. Прийшла, щоб ти допомогла мені з роботою. Я на все згодна. На будь-яку роботу! Аби платили… Знаю, що в твого нового чоловіка мережа готелів. Попроси його, щоб влаштував мене…
– А досвід у тебе є?
– Є! – закивала Таня. – Я працювала в кафе.
– Ким?
– Керуючою… Збиралася працювати… Але тимчасово взяли офіціанткою! Небагато не допрацювала до підвищення.
– Скільки ти працювала?
– Близько двох місяців. В одному місці два тижні, в іншому тиждень… а з третього пішла вчора. Не зійшлася характером із директором.
Жанна здивовано подивилася на Тетяну.
– Ти ж розумієш, що з таким “списком” тебе нікуди не візьмуть?
– Як же так? Три різні кафе! Та я супердосвідчена!
– Те, що ти стрибаєш з місця на місце, не дає тобі цінності, скоріше навпаки.
– І що ж робити? Мені справді дуже потрібні гроші… – Таня подивилася на Жанну і розплакалася.
– Навіщо тобі гроші? І чому ти вирішила, що зможеш заробити їх тут?
– А де ще я можу їх заробити? У нашому “колгоспі”, де три будинки?!
– У Києві дороге життя, дороге житло… Де ти зупинилася?
– Спочатку я жила в подруги, потім пішла до брата, але він мене вигнав… У нього нова жінка, вона не дозволила мені з ними жити.
– Он як! – Жанна скривилася. Згадки про колишнього чоловіка викликали в неї неприємні відчуття.
– Він узагалі з цією жінкою став грубим і злим! Я в нього хотіла зупинитися, а ця … взяла й виставила мене за двері! Жанночко, ти мені допоможеш? Крім тебе мені більше ні до кого звернутися…
– Я не можу тобі обіцяти, бо сама я не працюю і, відповідно, влаштувати тебе на роботу не можу.
– Ну ти ж жінка! Маєш вплив на чоловіка… ну, попроси його, нехай він мене влаштує до себе, за знайомством…
– Нічого не обіцяю, все залежатиме від того, які вакансії в нього є. Зараз мій чоловік у відрядженні, приїде тільки до вихідних.
– Дякую! Я знала, що ти хороша, не те, що ця … Жанно, люба, а можна я в тебе переночую? Ну будь ласка… – Тетяна склала долоні біля грудей. – Бачиш, яка злива! Скоро стемніє, а в мене на зворотну дорогу грошей немає.
– А як ти сюди дісталася?
– Автостопом…
– Та вже… – Жанна розуміла, що відпускати дівчину в ніч одну на трасу небезпечно. І хоча Таня була для неї зовсім чужою людиною, Жанна зглянулася над нею і дозволила переночувати в гостьовій кімнаті.
– Гаразд. Але завтра вранці поїдеш. Мені нахлібники не потрібні.
– Добре, – Таня просяяла. Вона розтягнулася на ліжку і подивилася на сучасну люстру, красиві шпалери і дорогі штори.
“У нашому селищі таких ні в кого немає… пощастило Жанні, багатого чоловіка схопила… Мені б такого ж знайти! І всі проблеми будуть вирішені!” – мріяла Таня.
Вона розраховувала, що її візьмуть на якусь цікаву посаду, вона познайомиться там з успішним і вільним чоловіком і вдало вийде заміж, як у любовних романах. От тільки Таня не розуміла, що успішні чоловіки не дивляться на таких, як Таня. І що 19-річну дівчину без досвіду роботи ніхто на високі посади наймати не стане.
Саме це і сказав чоловік Жанни, Степан, повернувшись із відрядження.
– Не знаю, чим допомогти. У мене для Тетяни тільки одна вакансія знайдеться.
– Яка?
– Яка їй не сподобається.
– Вона сказала, що згодна на будь-яку роботу, – уточнила Жанна.
– Так? Ну нехай приходить завтра о 6:30. Якщо так хоче працювати, то буде їй працевлаштування.
Таня знайшла сучасну будівлю офісу мережі готелів досить швидко. Щоправда, вона запізнилася… прийшла о 9.00. Але винуватою вона себе не відчувала – у Тані була заготовлена поважна причина – автобус зламався.
Будівля вражала.
Піднімаючись сходами, вона замріялася – уявила, як входить до офісу на правах дружини директора, ну або хоча б його помічника.
На роботу Таня навіть вбралася по-особливому: одягла незручні туфлі на високих підборах, коротку спідницю і топ, схожий на москітну сітку.
Йти було незручно – підбори постійно застрявали, і дівчина кілька разів ледь не впала. На щастя, йти довелося не так далеко.
Тетяна різко відчинила двері і зіткнулася з охоронцем.
– Ви куди? – він зміряв її оцінювальним поглядом.
– На роботу!
– Ваша перепустка?
– Немає в мене перепустки.
– Значить, ви дверима помилилися. Тут вхід тільки за перепустками.
– Таким як я перепустка не потрібна. – Тетяна задерла ніс. – А тебе… завтра ж звільнять. Не знаєш в обличчя високопоставлених осіб!
Охоронець подивився на Таню і розсміявся. Він хотів сказати їй, що в такому вигляді тільки на трасу, “наречених” ловити. Але не встиг.
– Вітаю, Степане Сергійовичу, – він витягнувся по струнці.
– Привіт, Миколо, – Степан привітався,подивився на Таню і скривився. Він хотів сказати охоронцеві, щоб цю дамочку вивели, але не встиг.
– А я до вас. На роботу. – Радісно заявила вона і додала: – Таня я. Подруга вашої дружини.
Степан почервонів. Він не думав, що Тетяна так вирядиться, і тим паче не хотів асоціювати це “диво” з Жанною.
– Запізнилася! На три години! Гаразд, йдемо… – він схопив її за лікоть. – І не базікай, що ти маєш відношення до моєї дружини. Ви не подруги. І більше не одягайся так.
– Занадто ошатно, так?
– Ні! Ти як дама низької соціальної відповідальності маєш вигляд! – прошипів він, відводячи дівчину подалі від колег.
– А що за секрет? А… розумію, не хочете пліток, що взяли мене за знайомством на хорошу посаду… – припустила Таня. Степан навіть поперхнувся.
– Хто тобі “хорошу посаду” пообіцяв?
– Жанна… А у вас службова квартира далеко від офісу? Я подумала, що поки що в ній поживу.
– Не бреши! Ніякої квартири тобі не обіцяли! Максимум, на що можеш розраховувати – ліжко в загальній кімнаті для обслуговуючого персоналу.
– Ну я думала, що раз ви бос, значить…
– Що? Поставлю тебе своїм заступником?
– Ну або хоча б помічницею.
– У моєї помічниці три вищі освіти і вільне володіння п’ятьма мовами. А ти яку мову, крім рідної, знаєш?
Таня ненадовго задумалася:
– Солону.
– Це ще що за мова?!
– Це коли після кожного складу додається “с”, а за нею така сама голосна буква, яка знаходиться перед буквою “с”.
– Ти жартуєш, так? Утім, почуття гумору на новій роботі тобі знадобиться.
– Коли приступати?
– Зараз і приступай. Іди на нульовий поверх і запитай там Марію. Вона тобі все покаже і видасть уніформу.
– Клас! – Таня уявила діловий костюм, як у бізнесвумен із фільмів.
– Розрахунок отримаєш наприкінці тижня. Будемо за угодою працювати.
– А скільки?
– Залежно від твоїх успіхів. Якщо постараєшся, можлива премія, – Степан написав на папірці цифру. Таня, звісно, засмутилася. Вона розраховувала на вищу оплату праці. Але вирішила, що відмовлятися рано.
Тепер у неї з’явився доступ до кола успішних людей і можливість закохати в себе когось із місцевих начальників, щоб скоріше вийти заміж. І тоді працювати їй взагалі більше не довелося б.
З такими думками Таня і пішла на нульовий поверх. Там на неї чекала жінка в білому фартусі.
– Ти – Таня?
– Я…
– Ходімо.
– Ви, напевно, мене з іншою Танею переплутали… – Тетяна підняла брови, побачивши місце роботи. – Я… не наймалася покоївкою! Це помилка!
– Щоб бути покоївкою треба ще повчитися цього ремесла. А поки що будеш помічницею молодшої прибиральниці. Переодягайся. На таких підборах толку від тебе не буде.
Із цими словами Марія вручила Тані відро, швабру, халат і гумові капці.
– Але я…
– Сьогодні миєш підлогу від нульового до п’ятого поверху. І не забудь про сходи.
Таня хотіла щось заперечити, але її “начальниця” вже відволіклася на телефонний дзвінок.
– Ні вже. Я на це не підписувалася.
Тетяна кинула робочі інструменти і рушила розбиратися з босом. Але його на місці вже не виявилося. Він був людиною зайнятою.
Тоді Таня зателефонувала Жанні і висловила їй усе, що думала:
– Ти вирішила наді мною познущатися?!
– А що сталося?
– Твій чоловік влаштував мене прибиральницею!
– Ти сказала, що тобі потрібна будь-яка робота.
– Але не така! Я не буду драїти туалети!
– Не будеш – справа твоя, – Жанна зітхнула і скинула виклик. У неї були важливіші справи, ніж няньчитися із сестрою колишнього чоловіка.
Тетяна, почувши гудки, розлютилася, штовхнула двері і випадково зламала каблук. Довелося йти босоніж.
Колоритній дівчині сигналили тюнінговані машини. Але олігархів серед водіїв не було. Довелося повертатися додому до брата пішки – зі зламаними підборами, у дірявих колготках, і з ущемленою зарозумілістю.
– Слухай, може, все-таки допоможеш із роботою? – схрестивши руки на грудях, запитала вона. – Не будь таким, як Жанна…
– Ні, Таня. Спочатку повчися, а потім приїжджай підкорювати столицю, – із цими словами він зачинив двері перед носом молодшої сестри.
Тані довелося повертатися додому до батьків і відкласти думку про вдале заміжжя.
– Просто ніхто мене не оцінив… у цьому Києві, – сказала вона подружці, сидячи на лавочці і гризучи насіння.
– Правду кажуть, злі там усі, – кивнула подруга.
– Злі й гордовиті.
Вони ще трохи попліткували і розійшлися, сподіваючись, що пощастить іншим разом.Спеціально для сайту Stories
