Наталя сиділа в кріслі й в’язала. Мабуть, якби вона не рахувала петлі, нічого доброго б не вийшло. Чоловік дуже неприємно пішов.
– Наталю, ти розумієш, що ти вже стара? Сидиш зі своїми спицями, тебе нічого не цікавить! Та з тобою соромно виходити на люди! – Холодним голосом промовляв чоловік.
– Сидиш вдома, тільки й чути від тебе – діти, діти, діти! Нічого іншого від тебе не почуєш! Ти коли востаннє ходила до салону краси? Та ти навіть не думаєш про те, що чоловікові хочеться бачити поруч із собою красиву жінку, а не те, на що ти стала схожа.
У мене буде красива жінка, з якою не соромно виходити у світ і показувати друзям. — Роман намагався якомога болючіше вколоти. Його дружина дуже сильно відрізнялася від його коханки. Та ніби зійшла з обкладинки модного журналу, а дружина — звичайнісінька домогосподарка.
А Наталя мовчала, дивилася на свої петлі, рахувала і мовчала. Намагалася тримати себе в руках. Було боляче.
– Аліменти платитиму. Але на багато не розраховуй. Мені нове життя треба будувати. У мене жінка молода і красива. — Роман злився, що дружина уткнулася в свої спиці і мовчить. – І не смій мені заважати жити! – Майже закричав Роман, покидаючи квартиру.
Наталя в’язала, довго в’язала, в’язала до того моменту, поки не вколола спицею палець. Від болю вона відкинула в’язання і розплакалася.
Радувало лише одне, дітей зараз не було вдома. Після школи вона відвезла їх до мами в заміський будинок. У дітей осінні канікули з понеділка, погода суха, тож чому б і не відправити дітей до бабусі на кілька днів. А сама планувала влаштувати романтичний вечір з чоловіком або сходити кудись, а вийшло так, що він пішов від неї.
Проплакавши, Наталя встала зі свого улюбленого крісла, пішла на кухню, увімкнула чайник, щоб заварити чай. Стан був жахливий. Все було закатано в асфальт.
Шістнадцять років шлюбу, двадцять років стосунків, троє дітей. І ось таке щастя ближче до сорока років. Чоловік пішов до молодої.
Познайомилися вони в студентські роки. Наталя— першокурсниця, а Роман — випускник. Красивий, спортивний, веселий і товариський. Зачарував дочку заможних батьків.
А Наталя була з дуже заможної родини. Для мами з татом вона була світлом у віконці. Вона народилася за півроку до відходу старшої дочки. Дівчинка хворіла, і надії не було. Тоді батьки ще були простими робітниками. Це були вісімдесяті. Але вже тоді вони жили у власній двокімнатній квартирі.
У дев’яностих батько Наталії вирішив, що заради єдиної дочки треба рухатися і щось змінити. І ось коли Наталія вже вступила до інституту, бізнес батька цілком процвітав.
Після весілля батько надав їм двокімнатну квартиру, в якій спеціально для цієї нагоди зробили свіжий ремонт. Самі батьки жили в новій просторій чотирикімнатній квартирі і будували будинок.
Після народження старшої онуки, бачачи, що зятю не вдавалося знайти нормальну роботу, батько Наталі взяв зятя на роботу. А після народження двох синів батьки передали у користування сім’ї дочки свою велику квартиру, а самі переїхали в заміський будинок.
Батько пішов з життя три роки тому, Роман став номінальним директором. Справами займався колишній заступник батька, але зять завжди мріяв стати наступником Леоніда Вікторовича, і тому Наталя погодилася, щоб її чоловік увійшов до керівництва компанії.
Сама Наталя з моменту народження дочки особливо не працювала. Була в курсі справ свого майбутнього спадку, але не більше того. Материнство її захоплювало набагато більше. А на додачу вона захопилася рукоділлям.
Нічого серйозного, але у них з дочкою з’явилося захоплення шарфами. У звичайних модниць головний аксесуар в наряді — це сумочка, а у Наталі з дочкою — шарф. А тут виявляється, що чоловікові це захоплення дружини було в тягар.
Заспокоївшись, Наталя зателефонувала матері й розповіла, що сталося.
– Наталя, навіть не смій його назад приймати. Ти зрозумій, якщо він один раз так вчинив, то потім буде й другий, і третій. І ти щоразу почуватимешся дедалі гірше. Він тебе виснажить.
– Мамо, – мляво промовила втомлена від усіх переживань Наталя. – Я ж не на смітнику себе знайшла. Дуже боляче, але я розумію, що його зарозумілість не з повітря взялася.
– Не смій себе звинувачувати! – Трохи підвищила голос мати. – Ти нормальна дружина! Ти все робила правильно! А ось він переоцінив себе!
– Я не про це. Не переймайся. Тільки дітям поки нічого не кажи. Мені треба прийти до тями. Вихідні. Треба подумати, – важко промовила дочка.
– Подзвони Людці. Нехай завітає в гості. Допоможе прийти до тями.
– Так, треба. – Наталя навіть не подумала про найкращу подругу. Хотіла полежати в ліжку і поплакати від болю.
– Якщо ти не подзвониш, я сама подзвоню. Тобі зараз не можна залишатися наодинці. А поки що відпочивай. Спробуй поспати.
Вранці квартиру Наталі заполонила буря на ім’я Людмила. Найкраща подруга ще зі старшої школи. Люда — творча людина, знайшла себе в організації свят. Вихідні в їхній сфері завжди робочий день, але заради подруги вона кинула все і приїхала.
– Ну, як будемо виходити з занепаду духу? – Людмила оглянула подругу з голови до п’ят. Вранці Наталя виглядала пом’ятою. – За класичною схемою чи за класично-альтернативною?
– Про що ти? – здивувалася Наталя.
– Ну, салон краси, магазини – це класика. А альтернатива – клуби, бари. За якою схемою підемо?
– Чесно кажучи, не хочу ні того, ні іншого. У мене немає комплексів щодо своєї зовнішності, і прокидатися вранці з головним болем я не хочу. Але, знаючи тебе, ти мене в спокої не залишиш. Давай підемо кудись на культурну програму? Може, є якась цікава виставка? Або в театрі щось вартісне йде?
– А ви, мадам, з фантазією. Ну тоді пішли на виставку. Є дещо цікаве.
Гуляючи виставкою, Наталя думала про те, що давно нікуди з чоловіком не виходили. У нього завжди не було часу, а вона любила ось такі заходи. Останніми роками вона ходила на культурні заходи з дітьми. Театри, цирки, виставки та інше, але дитяче. Вони з чоловіком взагалі останніми роками віддалилися, особливо після відходу тата.
Чоловік став багато часу проводити на роботі.
– Наталю, а ти не думала вийти на роботу? – Люда з Наталею йшли парком і їли морозиво.
– На роботу? А на яку? Я ж стільки років сиділа вдома. Тільки після інституту пару років у тата попрацювала. – Насторожено відповіла Наталя.
– І що з того? Невже у своїй компанії не знайдеш чим зайнятися? На якісь курси сходи. З заступником батька поговори.
– А діти? Хто їх буде водити на гуртки? – Трохи злякалася Наталя.
– Найми няню. Діти вже досить дорослі, – спокійно сказала Люда. У неї була няня для доньки. – Вдома вони впораються, а на гуртки відведуть.
– А може, ти й права. Я, мабуть, засиділася вдома. – Задумливо промовила Наталя. – Треба подзвонити дядькові Толі. Може, щось підкаже. І з мамою обговорити.
У понеділок вранці Роман зайшов у будівлю компанії, де працював уже багато років. Охоронець подивився на Романа й промовчав. Підійшовши до свого кабінету, він помітив відсутність секретарки. Зайшовши до свого кабінету, він побачив дивну картину.
У його кріслі сиділа Наталя, а його секретарка щось записувала в блокнот. Він навіть не відразу впізнав дружину. У діловому костюмі, зі строгою зачіскою.
– Що ти тут робиш? – здивовано вимовив Роман.
– Дарино, пришвидшіть оформлення документів, – спокійно сказала Наталя, перевівши погляд на чоловіка.
Секретарка лише кивнула і поспішила покинути кабінет.
– Я ще раз питаю тебе, що ти тут робиш?
– Нічого особливого. Працюю. Це все-таки моя компанія. – Наталя поклала лікті на стіл і стиснула руки в кулаки. – А у своїй компанії я можу робити все, що мені заманеться. Тож будь ласкавий, зайди зараз у відділ кадрів і напиши заяву про звільнення за власним бажанням. Моїй компанії такі співробітники не потрібні.
– Так зараз. – Усміхнувся Роман. – Я тут директор, і ти нічого мені не зробиш! Та ця контора розвалиться, якщо я піду.
– Ну добре. – Наталя відкинулася на спинку крісла. – Значить тебе звільнять за статтею. Анатолій Васильович уже підготував документи. І, найімовірніше, ці документи будуть направлені до компетентних органів.
Від слів Наталії у Романа аж очі на лоб вилізли.
– Ти не посмієш!
– Ще як посмію. Як прийшов ні з чим, так і підеш. І не забудь залишити ключі від машини. Вона корпоративна, якщо ти забув. А твої речі вже зібрані і будуть відправлені на ту адресу, яку ти вкажеш. І навіть не думай, поріг моєї квартири ти не переступиш. Замки замінені, охорона попереджена. Я зрозуміло пояснила?
– Яка ж ти дріб’язкова. Вирішила вдавати з себе великого начальника? Та ти ніхто! Дріб’язкова стара баба! — Вже не стримуючись у висловлюваннях, Роман почав виливати на неї свою злість.
— Можеш тішити своє самолюбство скільки завгодно, але ти нікому не потрібна. Твоя доля — спиці та шарфики.
Наталя лише посміхнулася куточком губ. Так, чоловік став іншою людиною, а вона цього навіть не помітила. Жила у своєму маленькому світі домашнього затишку.
– Якщо ти все сказав, то будь ласкавий, проходь до відділу кадрів. В іншому разі тебе в цю будівлю більше не пустять. Твої особисті речі Дарина зараз збере.
Наталя розуміла, що з боку це виглядає не дуже гарно. Але як він хотів? Піти від неї, образити і залишитися працювати в компанії?
Ні. Якби він просто пішов, спокійно, без образ. Не у всіх складається сімейне життя, в цьому немає нічого жахливого. Може, тоді вона б і не була проти, щоб він продовжував працювати в компанії. Але він наплював у колодязь, з якого пив багато років.
Роман вискочив з кабінету, щосили грюкнувши дверима. Жінку це лише розсмішило. І було дуже цікаво, що ж він ще зробить. Адвоката вже попередили.
Необхідні папери підписані, і у найближчи кілька годин будуть подані документи на розлучення.
Секретарка повідомила Наталії, що Роман влаштував скандал у відділі кадрів, коли йому почали оформляти виплати.
Виявилося, що його реальна зарплата була досить невеликою. Вона була великою за рахунок премій, а ось премії йому урізали при видачі розрахункового листка. Намагався прийти до Наталії, щоб розібратися, але охорона його не пустила.
На суді Роман виглядав не так пафосно, як у день свого від’їзду з квартири Наталії. Виявилося, що нічого, крім дітей, вони не нажили. Квартира — спадщина. Будинок — дістався тещі у спадок. Машина дружини — подарунок батька.
Машина Романа — службова, бо свою він продав, коли обійняв нову посаду. Компанія — спадщина Наталії. Грошей у Наталії на рахунках досить мало. Роман витрачав усе, що заробляв.
Ось так і вийшло, що у фінансовому плані Наталія не постраждала. Заступника батька вона поставила на місце директора, а сама вийшла на роботу, щоб з часом взяти управління компанією у свої руки. Роман же виявився не дуже затребуваним на ринку праці, а ось аліменти йому присудили.
Коханка чоловіка попросила залишити її в спокої, коли стало відомо, що матеріальне становище Романа суттєво погіршилося після розлучення.
Це навіть спонукало його спробувати повернутися до дружини, тільки Наталії тепер цікаво трохи більше, ніж петлі та спиці, поки готується смачна вечеря. Такий чоловік жінці більше не потрібен.
Спеціально для сайту Stories
