— Ти що, з глузду з’їхала? — кричав не своїм голосом чоловік. — Ноги їх у моєму домі не буде! Без роду без племені! Нехай їх держава виховує!
Наталя дивилася на Максима і не впізнавала. Тринадцять років тому це була зовсім інша людина.
Турботливий, уважний, небайдужий… Правду кажуть: гроші і влада кардинально змінюють людей.
Наталя і Максим почали зустрічатися в університеті. Між ними була дивовижна прихильність, здавалося, що вони знають один одного все життя. Друзі і знайомі заздрили їм і вважали їх ідеальною парою.
На п’ятому курсі одружилися. Свекруха і свекор не були в захваті від вибору сина. Батько Максима займав високу посаду в міській адміністрації, а мама була головним бухгалтером великого промислового комбінату. Наталю і її старшого брата виховувала мама. Батько трагічно пішов з життя на виробництві, коли діти були зовсім маленькими.
Максим переконав батьків, що Наталя — кохання всього його життя, і ті, зціпивши зуби, дали згоду на одруження.
Молодята оселилися в подарованій свекрухою і свекром трикімнатній квартирі.
Після отримання диплома батько Максима влаштував сина на роботу ближче до себе. Наталя попросила свекра допомогти з пошуком вакантного місця і для неї, але отримала тверду відмову.
— Наталю, навіщо тобі зараз влаштовуватися на роботу? — заявив Олександр Михайлович. — Ми чекаємо онуків від вас з Максиком. Немає сенсу забивати голову всякою нісенітницею. Ось народиш діток, підростуть, а потім можна і про кар’єру подумати.
Наталя розгубилася від такої прямолінійності і не знала, що відповісти. Олександр Михайлович продовжив:
— Ти не хвилюйся, у Максима буде хороша зарплата. Я про це подбаю. Тому спокійно займайся будинком.
Наталя тоді дуже образилася. Вона була однією з найкращих студенток на курсі і мала особисті кар’єрні амбіції. Але заперечувати свекру не наважилася і вирішила ввечері поговорити з чоловіком.
— Максиме, я не хочу сидіти вдома! Що я цілими днями буду робити? Може, мені самій пошукати роботу?
Максим серйозно подивився на дружину.
— Наталко, батько правий. Встигнеш ще попрацювати. Я дуже хочу, щоб ти народила мені сина. Та й мама з татом мріють про це. Обіцяю, що сам особисто знайду тобі тепле місце, як тільки настане час.
Наталя спробувала переконати чоловіка, але нічого не вийшло. Вона погодилася і не стала псувати стосунки з Максимом і його батьками, тим більше що і сама хотіла стати мамою.
Ось тільки шлях до материнства виявився занадто тернистим. Минув рік, але Наталя так і не змогла зав….ти. Свекруха забила на сполох і почала возити Наталю по лікарях.
Це був справжній кругообіг. Величезна кількість аналізів, досліджень, препаратів, уколів — і повна відсутність позитивних результатів. Наталя навіть зважилася на операцію, яку порадив лікуючий гінеколог. Але навіть вона не принесла довгоочікуваної вагі…ті.
Свекор постійно тиснув на Наталю. Від натиску батьків чоловіка хотілося тікати на край світу.
— Макс, я вже не знаю, що робити, — поскаржилася вона одного разу. — Я все роблю, що кажуть лікарі, але нічого не виходить. Мені здається, твої батьки дуже зляться на мене?
— Не перебільшуй, Наталю. Просто вони переживають за нас. Я єдиний син. Це природно, що вони чекають онуків.
Наталя зітхнула.
— Лікарка сказала, що мені потрібно змінити обстановку і перестати зациклюватися. Може, влаштуєш мене на роботу? Я божеволію вдома одна в чотирьох стінах.
— Моя люба, це не дуже хороша ідея. Думаю, що зайві нерви і проблеми тобі зараз ні до чого.
І цього разу Наталі не вдалося вмовити його. Потягнулися нескінченні дні очікування…
Так минуло чотири роки. Лікарі порадили спробувати процедуру ЕКЗ, пояснивши, що це хороша альтернатива.
Наступні три роки життя Наталі остаточно перетворилося на пекло. Вісім безуспішних спроб, з них три невдалих…
— Максиме, я більше не можу, — ридала Наталя на плечі чоловіка. — Більше я пробувати не буду. Нічого не виходить! За що нам такі випробування?
Максим гладив по голові і заспокоював як тільки міг. На відміну від свекра і свекрухи. Батьки Макса всім своїм виглядом демонстрували розчарування і невдоволення дружиною сина. Одного разу Наталя почула розмову Максима зі свекрухою, Марією Вікторівною:
— Максику, а ми тобі казали, що ти вибрав не ту жінку. Спочатку було зрозуміло, що все так і буде. Ти подивися на її сім’ю. Мати в бідності все життя прожила, братик Наталки взагалі незрозумілий якийсь. Та ще сімейка.
— Мамо, не треба, — намагався заперечити Максим. — Наталя не винна, що народилася в неблагополучній сім’ї.
Наталя не стала слухати розмову далі — її охопила образа. Стало неприємно, хоча частково свекруха була й права.
Мама Наталі була прекрасною і доброю людиною. Все життя присвятила дітям. Брат Олег теж не завжди був таким, як зараз. Після армії він одружився, і в родині народилися дві дочки. Потім сталося непередбачене.
Дружина Олега одного прекрасного ранку залишила записку, що їде в іншу країну, змінює віру і виходить заміж. Дітей кинула на батька і зникла в невідомому напрямку.
Олег важко переживав зраду і почав зловживати міцним. Його позбавили батьківських прав. Дівчаток виховувала мама Наталі, яка стала їх опікуном. Пару років тому Олег скоїв тяжкий злочин, отримавши великий термін.
Сама Наталя рідко приїжджала до рідного міста, але намагалася надсилати племінницям і мамі гроші. Робила це таємно, оскільки Максим був категорично проти.
Чоловік вважав, що ці діти — не його проблема, і вирішувати її він не зобов’язаний.
Сімейне життя Наталі і Максима погіршувалося з кожним роком. На них тиснули різні обставини. Це і неможливість мати дітей, і негативне ставлення свекрухи і свекра до Наталі.
Дванадцяту річницю з дня весілля Наталя зустріла з почуттям, що чоловік безповоротно віддалився.
Великий вплив на Максима мав і постійно зростаючий матеріальний добробут. Він займав дуже хорошу посаду, яка дозволяла жити на широку ногу. Чим більше грошей додавалося в родині, тим більше зростала прірва між Максимом і Наталею.
— Максиме, може, подумаємо про те, щоб взяти малюка з дитячого будинку? — одного разу почала розмову Наталя. — Можна взяти немовля і виростити дитину з пелюшок.
Максим навіть не дав договорити. Вона вперше бачила його таким злим і нервовим. Він кричав на дружину, звинувачуючи, що вона сама не може народити.
— Чому я повинен виховувати чужу дитину?! Я, на відміну від тебе, можу мати свою рідну. Не треба мені нав’язувати незрозумілих дітей. Ще неясно, хто їхні батьки! Нормальні люди від своїх дітей не відмовляються.
Того вечора вони дуже сильно посварилися. Максим наговорив багато неприємних речей, ображав і принижував. Наталя відчула себе порожнім місцем і нікчемною, непотрібною людиною. Її охопила хвиля гіркоти і образи на чоловіка, на себе і взагалі на весь світ.
Через два дні чоловік спробував вибачитися, але все це виглядало формальним і нещирим. Стосунки погіршувалися з неймовірною швидкістю. При цьому Максим категорично забороняв дружині влаштовуватися на роботу або поїхати до мами і племінниць в гості хоча б на пару днів.
Наталя відчувала, що потрапила в золоту клітку, стінки якої стискалися навколо з кожним днем все сильніше. Відчай накривав з головою. Останньою краплею стало те, що Наталя випадково дізналася в салоні краси, де робила манікюр.
Дві клієнтки жваво базікали між собою. Наталя спочатку не прислухалася, яке їй діло? Але раптом почула прізвище та ім’я свого чоловіка. Наталя насторожилася, і холодний піт виступив у неї на спині.
Одна приваблива молода брюнетка розповідала подрузі, що дуже щаслива. Три місяці тому вона подарувала коханому чоловікові довгоочікуваного сина. Далі послідували скарги, що чоловік одружений і не може кинути дружину з жалю.
У Наталі потемніло в очах. У зізнаннях брюнетки чітко простежувалося її життя з Максимом, причому з такими подробицями, які знали тільки вони вдвох.
«Це кінець, — подумала Наталя. — Все життя догори дригом і під укіс…»
На ватяних ногах вона повернулася додому, абсолютно не розуміючи, як себе поводити. Тепер стало зрозуміло поведінку чоловіка останнім часом, його нервозність, неприхована злість і зневага.
Наталя лягла в ліжко і зробила вигляд, що міцно спить. Сказати чоловікові, що вона все знає, означає втратити його раз і назавжди. Робити вигляд, що нічого не сталося, означає втратити саму себе остаточно.
Рано вранці пролунав телефонний дзвінок від мами. Наталя швидко взяла трубку:
— Мамо, чому ти так рано дзвониш? Щось сталося?
На тому кінці пролунав голос старшої племінниці Наталі, десятирічної Іри:
— Тітко Наталю, бабусю вночі відвезли лікарі і сказали, що вона пішла з життя.
Наталя скрикнула і впустила телефон…
Наступного дня відбувся похорон. Наталя дивилася на плачучих племінниць і усвідомлювала, що тепер вона єдина рідна для них людина. Але як їй вчинити? Їх тепер повинні забрати в дитячий будинок, адже офіційного опікуна більше немає. Що ж робити?
Серце розривалося. Наталя не могла допустити, щоб її рідні по крові люди виховувалися в дитбудинку.
Вона повернулася і подивилася на Максима. Він приїхав на похорон, але на його обличчі читалася така байдужість і навіть презирство, що ставало не по собі.
Після поминок вони приїхали в спорожнілий мамин будинок. Наталя покликала чоловіка на вулицю і вирішила з ним поговорити.
— Максим, я повинна забрати Іру і Настю до себе, — прошепотіла Наталя. — Або їх передадуть до дитячого будинку!
У ту ж мить Максим просто озвірів. Він кричав про безрідність дітей, про нікчемність і погані гени їхніх батьків. Це були страшні і низькі слова, які вбивали остаточний клин між людьми, які колись кохали один одного. Наталя не могла більше стримуватися, і сльози потоком потекли з очей.
— Ну так, звичайно, мої племінниці — не рівня твоєму новонародженому синові, чи не так? — зі злістю крикнула вона.
Чоловік завмер, як укопаний.
— Що ти зараз сказала?
— Ти прекрасно все чув і зрозумів, про що і про кого я говорю.
Максим замовк ненадовго, а потім…
— Може, це й на краще. Набридло ховатися. Так, у мене є кохана жінка і син. Мій рідний син, розумієш? Я про нього мріяв багато років. І я маю право бути батьком!
Наталя зробила все можливе, щоб не заплакати від болю, який роздирав її зсередини.
— Збери мої речі і відправ на таксі. Скажеш, які папери треба підписати для розлучення.
Наталя розвернулася і швидко пішла геть. Вона заскочила в будинок і присіла біля вхідних дверей. Сльози душили, а з грудей виривалися стогони.
У цей момент почувся дитячий голосок:
— Тітко Наталю, не плачте, а то голова буде боліти, — сказала молодша Настя. — Так бабуся казала.
Вона почала гладити Наталю по волоссю.
— Тітко Наталю, тільки не віддавайте нас до дитячого будинку, будь ласка, — крізь сльози сказала Іра. — Ми вас слухатимемося, чесно-чесно.
Наталя заплакала ще голосніше. Вона обіймала племінниць і розуміла, що нізащо їх не віддасть. Попереду буде складний і важкий період, але вона обов’язково впорається. Адже їй є заради кого жити.
Спеціально для сайту Stories
