– Кирило, у нашого сина висока температура! Ти потрібен удома! – Лариса зробила останню спробу достукатися до чоловіка. Але той продовжив із самозакоханням водити по щоці електробритвою, збираючись на парубочий вечір до свого друга, Славика.
– Ти чуєш мене, взагалі?! Я з ким розмовляю?!
– Ларко, ну що ти заладила? Діти постійно хворіють, що тепер? Разом із ними лягти і забути про життя? Ти розумієш, як важливо для мене підтримати в такий важливий день братика? Ми з ним більше ніж друзі, він мені як рідний! З першого класу разом!
– І що? Раз ви такі хороші друзі, Славко зрозуміє, що ти чиниш як справжній чоловік. Я не впораюся одна. Раптом доведеться швидку викликати? – у Лариси на очах з’явилися сльози відчаю.
Вона боялася цієї ночі. Дитина сильно хворіла, жарознижувальне не допомагало. Синок плакав і приводив молоду маму в жах. Усе валилося з рук, а найстрашніші жахи ставали дійсністю. Та ще й чоловік поводився так, немов хвороба сина – дурниця.
– Славко? Ні! Він не зрозуміє. Для друзів немає нічого важливішого, ніж підтримати одне одного в такий важливий день! Уяви собі: за 2 тижні він попрощається з холостим життям! Таке буває тільки раз! А діти хворіють постійно.
Якщо я не прийду, Славко образиться. До того ж він сказав, що багато хто “відвалився”: Ванька до матері поїхав, не зміг приїхати назад до дати, тільки на весілля приїде, Сашко на службі, Денис у лікарні! Якщо я відмовлюся – це буде взагалі не парубочий вечір, а якась нісенітниця.
Лариса дивилася на те, як міркує чоловік, і не могла зрозуміти, чому він у свої 25 років досі не виріс. Навіщо він просив її подарувати йому дитину, якщо не був готовий? Навіщо одружився, якщо не нагулявся? Навіщо дружить із цим Славком, який нічого з себе не представляє, і як Ларисі здається, зовсім не поважає “братика” Кирила.
– Не ображайся, Ларисо. Я вас із сином дуже люблю, але й брата кинути не можу.
– Він не брат! Він усього лише друг! – вигукнула Лариса.
– Вам, жінкам, не зрозуміти, що таке справжня чоловіча дружба. Це жіночої дружби не буває, а ми, чоловіки, один за одного горою. – Із цими словами Кирило вдягнув сорочку, яку заздалегідь просив приготувати, і, виливши на себе півфлакона парфумів, задоволено посміхнувся.
– Так, люба, дай мені картку. Я планую як подарунок оплатити Славку бар.
– Що?! – Лариса підозрювала, що чоловік захоче зробити подарунок другу на весілля. Що, можливо, придумає якусь шаблонну дурницю на кшталт шоу танцівниці, яка приїде до бару і станцює для нареченого. Але щоб узяти на себе організацію всього парубочого вечора! Та ще й коштом сімейного бюджету… Це було занадто.
– Я кажу: дай картку, на яку нам переказують гроші твої батьки, – повторив Кирило.
– Ця картка на крайній випадок! Для витрат на нашого сина! – Лариса схрестила руки на грудях. Вона була настільки обурена, що її почало трясти.
– Зараз і є крайній випадок. Дай картку. І не сперечайся! У мене немає грошей навіть на таксі!
– Я не дам тобі картку.
– Значить, я візьму сам! – Кирило відсунув дружину вбік і, різко смикнувши шухляду столу, витягнув маленьку сумочку з картками і важливими візитками.
Кирило не слухав доводів і умовлянь дружини. Після появи первістка, Лариса, на думку Кирила, перетворилася на курку-насідку. А тепер вона і зовсім стала його дратувати.
– Не треба робити з мене ворога. Я не буду витрачати все, що тут є. Потім, коли мені дадуть зарплату, я поверну. – Сказав Кирило і, не прощаючись із дружиною і навіть не глянувши в дитячу, швидко вийшов із дому.
Ларисі було гірко від усвідомлення, що можливо щойно зруйнувався її шлюб. Вона не могла допустити, щоб Кирило так вчинив із грошима і зважилася на крайні заходи.
***
Бар, у якому проходив парубочий вечір, був не найдешевшим закладом у місті. У Славка на такий заклад не вистачило б накопичень. І все ж цей чоловік любив пустити пил у вічі – прагнув красивого життя, розкоші й таємно заздрив друзям, адже хтось із них виріс в забезпеченій сім’ї, а хтось, як, наприклад, Кирило, одружився на багатій нареченій і тепер катався як сир у маслі.
– Привіт, братику! – Славко натягнув усмішку і поплескав друга по плечу. – Я вже думав, що ти залишишся вдома зі своєю клушею.
– У сина висока температура. Дружина не хотіла відпускати, – виправдався Кирило.
– От проблема-то! Таблетку дав і все, ніякої температури. 21 століття надворі! – розсміявся Славко.
– Гаразд, ми сюди не діагнози обговорювати прийшли, а веселитися! Принесіть моєму другові три штрафні шоти! І жвавіше! – розпорядився він, підкликаючи офіціантку.
– І закуски побільше. Сьогодні я плачу! – Кирило зі сміхом вийняв із кишені золоту картку і кинув на стіл.
Славко задоволено посміхнувся.
Поки Кирило розважався, Лариса боролася з жаром у синочка і телефонувала батькам. Коли її батько дізнався, що Кирило поїхав, вони з матір’ю Лариси швидко зібралися і приїхали до доньки.
– Як ви тут? – батько з хвилюванням подивився на Ларису. – Не повернувся наш “орел”?
– Ні… Трубку не бере. Тату, знаєш, він і на весілля до Славка зібрався один іти. Учора завів розмову, що не хоче просити свекруху сидіти з онуком. Це нижче його гідності, – поскаржилася матері й батькові Лариса.
– Тому я маю вдома залишитися з сином, а він як справжній друг поїде вітати молодих! На гроші, які ви дали!
– Та вже… – батько був дуже незадоволений поведінкою зятя. – Треба заблокувати ту карту.
– Я вже перевела гроші на свій рахунок.
Кирило про це не підозрював і зрозумів, що гроші з картки зникли тоді, коли спробував оплатити викликану танцівницю.
– Ви мені переказом перекиньте. – Сказала вона, закінчивши виступати і диктуючи номер.
Кирило номерок дівчини зберіг… А ось оплатити її послуги не зміг.
“Не вистачає коштів”, – прийшло повідомлення. Кирило спантеличився і вирішив перевірити баланс. Як виявилося, на картці було 100 гривень, що не вистачило б навіть на таксі.
– Це якесь непорозуміння! – Кирило почервонів як рак. Щойно він хвалився грошима, а тепер не зміг оплатити подарунок другові.
– Так що? Ви готівкою оплатите? Чи як?
– Так… Зараз… – Кирило вигреб усі гроші з кишень. Виявилося, що в нього вистачило б тільки на проїзд в автобусі. Хлопці з компанії почали з нього жартувати й відверто сміятися. Найбільше сміявся Славко.
– Що? Усі гроші дружина зжерла? Роззула, розібрала бідного Кирила?
– Славко… Це якась помилка. Банківська. Я не знаю… – Кирило почав питати в друзів у борг, щоб розплатитися з дівчиною.
Славко, зрозумівши, що друг не має ні копійки, став поводитися зовсім інакше. Багато і зло жартував і навіть висловив своє невдоволення. Він не планував стільки витрачати, розраховуючи на “спонсора” в особі багатого дружка.
Його причіпки та злі жарти з плином вечора та кількістю напоїв ставали дедалі бруднішими. Зрештою, коли мова вкотре зайшла про дружин і дітей, Славко перегнув палицю.
– Я взагалі не розумію, до чого було брехати, що ти спонсоруєш мій парубочий вечір?! Я б спланував витрати, а тепер виходить, що я витрачу в кілька разів більше запланованого.
– Славко, я…
– Не треба стрясати повітря. Усе ясно – ти під каблуком.
– Ні!
– Тоді дзвони дружині і нехай переведе тобі грошей. Це вона з тобою як із покидьком вчинила! Подивися історію платежів на картці, дружина просто посміялася над тобою!
Кирило подивився в додатку банку і справді побачив, що гроші були переведені з рахунку на рахунок дружини.
– Ну що, я правий?
– Я зараз їй зателефоную.
Кирило швидко набрав номер і, не питаючи про сина, почав кричати на Ларису.
– Ти зрадниця! Поверни гроші! Наді мною чоловіки сміються, кажуть, що в мене вдома жінка голова сім’ї!
Лариса вирішила не відповідати, кинула слухавку і вимкнула звук.
– Що? Послала тебе Лариска? Ти – не чоловік, Кириле. Ти – ганчірка! – розсміялися друзі.
– Ну а що я міг зробити? – Кирилу було огидно від такого ставлення дружини і від такої чоловічої “солідарності”.
– Треба було Ларці всипати як слід, щоб знала своє місце. Ось прям так! – Славко нахилився до Кирила і з усієї сили дав по плечу.
Друзі були вже під градусом, тому не контролювали силу. Кирило не хотів відповідати , але в запалі відповів. Зав’язалася сварка, зрештою хлопців розбороняла охорона.
– Ну ти взагалі… Розійшовся! – друзі засудили Кирила. – Прикрасив нареченого! Як він тепер одружуватиметься?
– До весілля заживе, – парирував Кирило. Настрою на продовження парубочого вечора не було. Та й хлопці не надто доброзичливо на нього дивилися.
Зрозумівши, що в нього немає ні грошей, ні поваги до винуватця торжества, вони втратили до Кирила будь-який інтерес. Славко і зовсім не хотів із ним розмовляти.
– Гей… Давай забудемо… – спробував Кирило.
– Думаю, тобі треба поїхати додому. Проспися. З тебе одні збитки.
Славко вказав на осколки, які збирала прибиральниця: Кирило розбив кілька келихів, і йому виставили рахунок, який нічим було платити.
Кирило сперечатися не став. Забрав порожній гаманець і вийшов із бару. У нього не було грошей на таксі, а оскільки була зима, він нічого не придумав, як зателефонувати своїй матері посеред ночі.
Та не відповіла. Дзвонити старенькій бабусі Кирило не став. Усі “друзі” були в барі, а інших він не мав. Залишалося знову зателефонувати дружині, але Лариса вже спала.
Дитина щойно заспокоїлася, і молода жінка змогла прилягти. Довелося Кирилу йти на крайні заходи: набрати номер тестя. Він відповів одразу.
– Так?
– Мені б це…
– Що?
– Грошей на таксі. Я додому хочу поїхати.
– Грошей не дам. Зараз сам викличу тобі машину. До батьків поїдеш, нам тут “орли” не потрібні, вистачає гострих відчуттів від хвороби дитини. – Сухо сказав тесть.
Кирило зрозумів, що сперечатися марно. І якщо з дружиною він ще міг впоратися, то з її батьком Кирилу змагатися не під силу.
На щастя, у Кирила були ключі від квартири матері. Жінка спала – навіть не почула, що прийшов син.
Вранці вона суворо глянула на нього, побачила сліди сварки і відправила до дружини.
– Повертайся додому. Мені тебе не треба. Одружився – ось і живи з Ларисою. Я свою материнську роботу виконала, тепер ти дорослий, сам за себе відповідай.
– Дай грошей на таксі.
– На автобусі поїдь, раз на таксі не заробив, – мати поклала на стіл 50 гривень і пішла пити каву. Кирило зрозумів, що не потрібен нікому.
Вночі він по-іншому подивився на своїх друзів. Тепер побачив справжнє обличчя власної матері.
“Може, я дружині потрібен? Синові?” – промайнуло в голові.
Але і вдома йому виявилися не раді. Лариса з самого ранку зібрала речі чоловіка і виставила за двері.
– Розмовляти вона з тобою не хоче. Я її повністю підтримую. Іди, – сказав тесть, відчинивши двері зятю.
Кирилу довелося піти в нікуди. Славко на дзвінок відповів нецензурною лайкою:
– Ти мені більше не друг! Мене наречена побачила і сказала, щоб я з тобою більше не спілкувався! Зіпсував мені парубочий вечір, і весілля під загрозу поставив, “прикрасивши” обличчя…
– Значить, це я каблук після цього? – усміхнувся Кирило.
– Ти дурний, от і все.
Славко кинув слухавку і заблокував номер “братика”. Ось і вся чоловіча дружба. Розбилася об суворе життя.
Тільки один із друзів погодився прийняти в себе Кирила.
– Я в тебе поживу, поки дружина не перестане ображатися… – винувато сказав Кирило, заносячи речі. Він не знав, що Лариса незабаром подасть на розлучення. Пробачати чоловіка після такого вона не хотіла і не могла.
– З таким Кирилом у розвідку не підеш, – ще до весілля казала мама Лариси. Тепер Лариса не сміялася над цими словами…
– Спасибі, що ви в мене є, – сказала вона батькові й матері. – Без вас я б не впоралася.
– Усе буде добре, донечко. Ми поруч.
Кирило кілька разів приходив до Лариси, але вона була непохитна.
Їх розлучили, призначили аліменти і час зустрічі батька з малюком. Але молодий татусь цим привілеєм не скористався. Він почав зустрічатися з танцівницею в барі, переїхав у її орендовану кімнату, їв локшину швидкого приготування і переконував себе, що щасливий.
Напевно, так і було. Кожному своє.
