-Бабцю, постав на стіл щось. Кишки від голоду зводить, – з порога заявив Михайло, вішаючи на гачок запилену кепку.
Тетяна незадоволено сказала:
– Ну яка я тобі бабуся? Мені тільки п’ятдесят з хвостиком. Я що, така стара? – бурчала вона, ставлячи на стіл тарілку з супом і кошик з хлібом. Михайло помив руки і, проходячи повз неї, легенько плеснув нижче спини.
– А хто ж ти? У тебе онучці два роки, значить бабуся. А я дід і пишаюся цим, – засміявся він, сьорбаючи гарячий суп.
– Ну називай так вдома, а не на людях. А то вчора в магазині закричав: «Бабцю, тут калоші на тебе стоять », – передражнила вона його. – Знаєш, як незручно було? Всі захихикали за спиною.
Михайло хмикнув:
– Так не над тобою, а над Петровичем, який розбив пляшку, заплативши за неї останні копійки. Як він голосив, я думав на коліна впаде і з підлоги злизувати почне.
Таня єхидно сказала :
– Так ти тому йому пляшку купив?
Михайло, зачерпуючи ложку, знизав плечима:
– Так шкода його стало.
Таня не втрималася :
– Ось тому у тебе гроші і не затримуються. Марнотрат.
Коли Михайло поїв і Тетяна почала прибирати зі столу, вона нерішуче сказала:
– Михайле, тут знаєш яка історія. Антон приїжджає і начебто не один.
У чоловіка відразу зіпсувався настрій.
– І навіщо він тут потрібен? Як він тоді заявив? Ідіть до біса, ви мені ніхто. Кинув Надьку майже біля РАЦСу і поїхав. Бачите, вона нібито з його другом перед весіллям зустрілася. Бідолашна плакала і пояснювала, що він просто за касетою зайшов.
А цей ти диви який, і ніхто йому не указ. Ще й з собою тягне когось. Знайшов, мабуть, якусь міську фіфу, прислужуй їй. Дзвони йому, пиши, роби що хочеш, але нехай навіть на очі мені не показується, – сердито виголошував Михайло.
Тетяна винувато опустила голову.
– Вибач, але вони вже ввечері тут будуть.
Михайло грюкнув дверима і наостанок сказав:
– Ну і сиди з ними одна.
Тетяна подивилася йому вслід і зітхнула. Наскочив чорт на біса. Через цю Надьку все. Коли Антон оголосив, що одружується з нею, вона в душі скорчилася. Не подобалася вона їй. Начебто скромна і ввічлива, але відчувалося якесь удавання.
Коли Антон зі скандалом поїхав, вона теж не довго ридала. Заміж майже відразу вискочила. За того самого друга. З цього висновок: диму без вогню не буває. Значить було там щось.
Тетяна поставила пиріг у духовку. Михайло охолоне і прийде, куди він подінеться. А вона за вісім років за сином сильно скучила.
Дочка майже щотижня приїжджає, благо недалеко живе. А Антон старший і душа за нього боліла. Цікаво тільки, надовго чи ні. І головне, щоб з батьком знову не посварилися.
Антон приїхав, коли Тетяна вже перестала чекати. Зате Михайло весь вечір її підколював:
– Дивись, носом вікна протреш, доведеться нові купувати, — і реготав.
– Антошенька, синочку, — кинулася йому на шию Тетяна зі сльозами. — Який ти став, весь у батька.
І не відразу помітила маленьку дівчинку з рюкзаком у руках.
– Ой, а це хто у нас? Як тебе звати? – нахилилася до неї Тетяна. Дівчинка подала маленьку ручку.
– Я Катя, а ви хто?
Тетяна випросталася і подивилася на сина, і справді, хто вона їй? Антон поставив сумки біля порога і сів на стілець.
– Познайомся, мамо. Це Катя. Дочка моєї дружини Ольги.
Тетяна посміхнулася і кинулася до дівчинки. – Зви мене бабуся Таня. Ти ж моя онука.
Катя подивилася на Антона.
– Дядько Антон, це правда? Ця тітонька, мені бабуся?
Той втомлено кивнув:
– Так.
Катя ввічливо обійняла Тетяну.
– Вітаю, бабусю .
Тут з кімнати вийшов Михайло.
– Не зрозумів, який дядько Антон і яка онука?
Син підхопився зі стільця і простягнув руку
– Вітаю, батьку. І вибач за нашу з тобою останню розмову. Я був молодий, життя ще справжнього не нюхав.
Михайло з посмішкою запитав:
– А зараз нанюхався?
Антон зітхнув
– Сповна.
Батько міцно його обійняв:
– Ну тоді, ласкаво просимо додому, синку.
І в обох в очах блиснули сльози. А Тетяна зітхнула з полегшенням, помирилися.
Після пізньої вечері, коли Катя вже спала, Антон все пояснив:
– Я ж, коли поїхав, був злий. Адже ви всі не знали правди, а я не хотів підставляти Надьку. Тієї ночі я пішов до неї, хотів сказати «на добраніч», дурень. А вона з Вітькою прямо в кущах обіймається. Я Вітьці хотів в око дати, але Надька не дала. Заголосила, що його любить. Ну я плюнув і пішов. Але це вже в минулому.
Поїхав я в місто до свого друга Павла і давай гуляти, поки гроші не закінчилися. Довелося роботу шукати. Знайшов. У магазині охоронцем. Там на касі Ольга і працювала. Худа, маленька. Одного разу їй покупець нагрубив, сказав, що здачу неправильно дала. Та розплакалася і в підсобку. А я якраз там чай пив.
Кажу їй :”- Хочеш я йому в морду дам?”
Вона посміхнулася: “- Якщо всіх би ти, то виручки в магазині не буде . Тут через одного, такі хами. Свої неприємності на нас зганяють.”
А я їй: «То вже мала б звикнути, чого ревіти?» А вона мені: «Справа в іншому. Мене з донькою господиня з квартири виселяє. Куди йти, уявити не можу». Я й питаю: «А скільки років доньці?» .
Ольга дістала фотографію і з гордістю сказала:” – Три. Поки я на зміні, з нею сусідка баба Ліза сиділа. Вона б нас до себе взяла, та син її до себе забирає, а квартиру продає. І як на зло зарплата через тиждень”. І пішла назад на касу, опустивши голову.
– Ні, я не закохався в неї з першого погляду і з другого теж. Мені просто стало її шкода. Відразу було видно, що дурну дівчину обдурив якийсь негідник і кинув. А вона тепер з дитиною б’ється, як риба об лід. Я пожалів її.
Після зміни підійшов і запропонував переїхати на час до мене. Я на той час орендував кімнату в гуртожитку. Вона спочатку відмовлялася, мабуть боялася. Але врешті-решт не на вулиці ж їй жити з дитиною і вона погодилася.
Так і стали жити разом, як сусіди. Вона мені готувала, прала. Ми змінами помінялися. Вона працює, я з Катькою сиджу. До речі, скажу, дитина безпроблемна. Серйозна не по роках. Напевно, в батька характером пішла. Тільки через півроку ми стали жити як справжня сім’я.
А два роки тому Ольга захворіла. Ми боролися, як могли, але півроку тому її не стало. А за місяць до її см…ті я усиновив Катю, щоб у разі чого вона не потрапила до дитячого будинку. А вона мене досі дядьком називає. Адже Ольга була чесною іноді до нудоти і пояснила, що у неї є рідний тато, тільки він їх покинув.
Ми тоді навіть сильно посварилися. Тиждень не розмовляли. Поки вона першою до мене не підійшла і не пояснила. Що вона з дитинства жила в прийомній сім’ї і не знала про це. Дізналася випадково у вісімнадцять років. З тих пір і поклялася правду завжди говорити.
А до вас приїхав за допомогою. Мені Павло знайшов хорошу роботу. Гроші хороші платять. А Катюху нікуди подіти. Не візьму ж я її з собою. Чи не могли б ви за нею доглядати, поки я на вахтах буду? Такий шанс втрачати гріх, – і благально подивився на батьків.
Михайло з Тетяною переглянулися і одночасно сказали:
– Ну звичайно, залишай. Тільки побудь хоч тиждень з нами, нехай звикне. А то відразу в вир з головою, засмутиться дівчинка.
На тому і вирішили.
Катя потихеньку відтанула у діда з бабусею. Ходила годувати курей і все намагалася допомогти Тетяні. Діда Михайла вона побоювалася, поки він їй великого ведмедя не приніс. Як вона раділа, обіймаючи цю громадину. І все повторювала:
– Дід Михайло є, тепер і ведмідь Михасик буде.
Коли приїжджала дочка з онукою, кращої няньки і не треба було. Вона і пограє з нею, і на колясці покатає.
А коли Антон через три місяці приїхав з вахти, вона побачила його першою. І закричала:
– Дідусю, бабусю, там тато приїхав. Ура!
І кинулася його обіймати. Дорослі заплакали. Значить, Катя побачила в них свою справжню сім’ю.
