Історія на межі комедії та трагедії. Мені комедія, а сусідові… ну ви зрозуміли. У того сусіда, який живе ближче до мене серед ділянки, росла гігантська груша. Урожаю з неї ніхто не збирав, та це й технічно неможливо. Росла вона з однією метою — тримати його в тіні.
Я переживав, що груша одного разу впаде і зламає паркан, який мені доведеться відновлювати за свої гроші. Грошей у сусіда ніколи не було. Просив його спиляти грушу, доки вона не завалилася на паркан. Сусід відповів, щоб я не ліз не в свої справи.
Під час чергового весняного вітру груша не витримала та впала. Але впала не на паркан, а просто на будинок сусіда. В результаті вибито два вікна, розбито шифер, ґрунтовно пошкоджено кроквяну систему. Водостік зірвало. У двох місцях луснув фундамент. Стіна з південного боку нахилилася.
Він стверджував, що завдяки цій груші йому не потрібний кондиціонер. Натомість тепер йому не потрібен кондиціонер, бо немає будинку.
Сусід живе у літній кухні. Бажання допомагати сусідові немає.
Він же звинувачує все і всіх: від вітру до груші.