Я дев’ять років у заміжжі і намагалася порозумітися зі своєю свекрухою. Часто робила, як вона радила, прислухалася, намагалася нормально спілкуватись, але це людина, якій все не так.
Купили фотоапарат? Навіщо? До чого такі витрати. Хочете на море? Воно вам не треба! Розпоряджалася нашим гаманцем на повну до одного моменту. Ми назбирали початковий внесок на іпотеку.
Коли вона дізналася, що збираємося брати двокімнатну квартиру та ще й в місті, весь будинок оглух від її криків. Та ви дурні! Для чого Вам іпотека? Кредити – це жахливо! І одразу квартира!
Починайте, як ми з батьком, із кімнати! Намагалася донести думку: “Я ж у при надії! Там будуть перспективи і для нас, і для дитини”. Марно. Знайшли трикімнатну квартиру дешеву з ремонтом, купили на місці.
Тоді ми так нікуди не поїхали. Потім сестра чоловіка вирішила підкорювати місто. Поїхала, але нічого не вийшло. Дізналася я постфактум. Свекруха мені зі сльозами розповідала з моїми ж доказами, чому її доньці треба жити у місті.
Приїхали, називається. Було ще багато чого, вони купили двері, як у нас у квартирі, спліт-систему, ковролін поклали. Роблячи все це із коментарями, які ми дурні.
Потім чоловік втратив гарну роботу. Іпотеку не тягнули. Я сама поїхала до столиці, винайняла квартиру на перші зароблені гроші. Приїхав чоловік, перевезли дитину.
Тепер ми добре заробляємо обидва і платимо за дві квартири: іпотека – платити ще 5 років, та орендоване житло. Багаті ж… Його сестра теж приїхала сюди. Попрацювала, подивилася і вирішила також взяти іпотеку!
Свекор бере кредит на перший внесок для неї, однокімнатна квартира вже куплена. Вона розумна! Мораль цієї історії проста! Робіть усе те, що вважаєте за потрібне. Хорошим для всіх ніколи не вийде бути…
