Ще трохи, буквально дві зупинки, п’ять хвилин пішки, кілька хвилин у булочній, хвилина на ліфті – і вона буде вдома!
Світлана страшенно втомилася за весь день.
Коли, нарешті, до кінця робочого дня все було здано, Світлана присіла і змогла спокійно випити чашку кави — першу за весь день.
У неї тряслися руки, голова паморочилася, і взагалі організм від пережитого стресу почав потихеньку розсипатися.
Ну якось зовсім не вчасно! Завтра друге замовлення, начальство вже грізно коситься і натякає на терміни.
Тож треба зібратися, відпочити вдома та завтра з новими силами приступати до чергового авралу (що за звичка у замовників — тягти до останнього?!).
– Алло, Юро, привіт!
Чоловік був удома. Він знову сидів без роботи, але треба віддати йому належне, якось примудрявся підробляти на те, щоб забезпечити їх поки що маленьку сім’ю необхідним мінімумом.
-Так, я вдома, а ти коли будеш?
– Я виходжу з роботи. Втомилася, як кінь!
– О! До речі, про їжу — хліба купи дорогою.
Світлана пообіцяла заскочити в булочну поряд з будинком і пішла одягатися.
І ось зовсім небагато залишилося.
З паперового пакета йшов дражливий аромат свіжого багету і житнього хліба.
– Юро, я вдома!
Повісила плащ, скинула туфлі і босоніж пішла на кухню, передчуваючи вечерю та відпочинок.
Але кухня зустріла її запахом кави, що втекла на плиті, заляпаним чимось липким стіл, купою посуду в раковині.
– Юро, а ти сьогодні працював десь? — гукнула вона у бік кімнати, де, на її думку, був чоловік.
– Ні, я весь день удома. Лежу.
Лежить?
Світлана відчула глухе роздратування, готове на тлі втоми та нервування на роботі, вилитися в галасливу істерику.
Вона залишила пакет із хлібом і поспішила до кімнати, приготувавши цілу тираду.
Юрко лежав під її улюбленим пледом і прикривав чоло рукою.
– Я, здається, захворів. У мене страшенно болить голова і ломить суглоби.
Світлана доторкнулася до його чола — нормального, не гарячого. Звернула увагу, що у самої тремор у тілі так і не пройшов.
– Коли я тобі дзвонила півгодини тому, ти як почував себе?
– Та вже недобре… У мене зранку щось почалося. Голова… Суглоби. І це… Очам боляче.
– Юро, ну чому ти мені не сказав? Я б хоч до аптеки зайшла, адже вдома немає ліків. Про хліб не забув!
Чоловік скривився (напевно, надто голосно сказала) і слабким голосом відповів:
– Та я вже мамі зателефонував, вона привезе все.
Світлана мовчки вийшла з кімнати. “Ну, звісно! мамі”.
Мама у Юри була сильна у всіх відносинах та сферах життя. Вона знала відповідь на будь-яке питання, вміла лікувати від будь-яких хвороб, могла дати пораду щодо будь-якої ситуації. І при цьому не мала спеціальної освіти.
Просто мама Юри любила читати жіночі газетки, гороскопи та медичні журнали. І вважала, що володіє настільки допитливим розумом і приголомшливою інтуїцією, що не потребує жодної спеціальної освіти.
А навіщо? Вона і так у всьому розуміється.
Особливо в здоров’ї свого синочка.
Світлана хотіла б усміхнутися при цій думці, але не змогла. Вона згадала, як Юрко розповідав їй сімейні історії.
…У молодості мама Юри була красунею, в яку закохувалися усі місцеві хлопці. Але вона обрала столичного хлопця, який прибув у відрядження.
Роман тривав недовго — мама Юри не хотіла чекати, тож уже за три місяці зіграли весілля.
Молоді поїхали до столиці, де дружина успішно дізналася про дитину,але на останніх місяцях,сталося жахливе.Дитину вона втратила.
Подружжя тяжко переживало цю трагедію, а потім мама Юри повернулася до рідного міста, зненавидівши Київ, де з нею трапилося ось таке горе.
Чоловік приїжджав до неї регулярно, намагався переконати повернутись. Але мама Юри перебувала у затяжній депресії та нічого не хотіла чути.І тоді чоловік покинув столицю та переїхав до неї. Відкрив свій бізнес та почав його успішно розвивати.
А через якийсь час мама знову дізналася, що в них буде дитина. І їй довелося лягти в стаціонар, щоб зберегти дитину
(скоріше, щоб зберегти її розум!) і благополучно привести у цей свят малюка, під наглядом найкращих лікарів.
Коли з’явився Юрко, щастю його батьків не було меж. У нього була окрема дитяча кімната, найкращі іграшки, пляшечки та пустушки.
Мама Юри так боялася за свого хлопчика, що кожен його чих чи плач сприймала як загрозу здоров’ю, а то й життю! У неї в телефоній книзі були номери всіх лікарів – педіатрів, лорів, хірургів, неврологів.
Вона консультувалася кілька разів на добу.
Медики, які отримують від її чоловіка хорошу надбавку до основної зарплатні, охоче читали їй цілі лекції.
Антибіотики, противірусні та інші медикаменти закуповувалися у величезній кількості.
Юрко, з’явився на світ міцним і здоровим малюком, але завдяки маминій турботі до двох років знайшов букет захворювань — від алергії до пневмонії.
– Ми не підемо сьогодні гуляти, там вітер і холодно, — говорила мама Юри, загортаючи сина в кілька светрів і кладучи під ковдру. — А ще в нас алергія . Тож почекаємо зими.
Взимку вона боялася морозного повітря, навесні сезонних вірусів. Лише влітку за хорошої погоди вона виходила на прогулянку, але при цьому Юра знаходився у великому візку, завішеному сіткою — щоб ніякі мікроби не торкнулися його під час прогулянки!
Юра, який постійно перебуває поруч із тривожною матір’ю, благополучно виправдовував її очікування і хворів.
Він не знав, що таке алергія, поки мама не повідомила йому, що коли свербить вушко або носик, це точно алергія. І вони разом намагалися знайти її причину.
Список дозволених Юрі продуктів був дуже коротким – м’ясо кролика або індички, гречка, печиво, яловичина, сухофрукти. Вітаміни доповнювали цей раціон.
Чоловік мами Юри (дивно, ніхто і ніколи не називав його татом Юри…) , якийсь час намагався побороти параною дружини, забираючи п’ятирічного Юру з собою на роботу, де хлопчик дуже любив бувати. Там можна було поїсти заборонене морозиво чи з’їсти цукерку. Якось йому дали полуницю — дуже смачну, ароматну та соковиту! Юрко з’їв ягідку і попросив ще. При цьому у Юри не було жодних ознак алергії!
Але одного разу він похвалився мамі про полуницю. Причому, не одразу, а за кілька днів після того, як покуштував.
Мама голосно лаялася, плакала, тицяла Юркові в дзеркало, вимагаючи розглянути ознаки хвороби. І Юрко реально починав помічати червоні плями, відчувати біль у горлі та носі, його накривала традиційна мігрень. І все закінчувалося викликом чергового лікаря.
Спроби чоловіка мами Юри звозити сина на рибалку завершувалися повним провалом – Юрі не можна було на рибалку. У нього ж алергія на рибу!
Коли настав час йти до школи, Юрко з’явився в ній першого вересня, подарував вчительці квіти. Хлопчик чекав на шкільні пригоди і дуже хотів навчатися.
Але ввечері мати виявила у нього алергічний риніт і заявила, що за станом здоров’я Юра проходитиме індивідуальне навчання.
Чоловік мами Юри після цього махнув рукою та поїхав до Києва. Він продовжував утримувати сім’ю цілком гідно — дружина і син, ні в чому не потребували.
А Юрко, який залишився без батьківського виховання, приймав мамини заскоки як даність. Іншої реальності він і не знав.
Мама була його найкращим другом — вони разом гуляли, дивилися фільми, читали книжки. У певний час мама дозволяла вийти в інтернет на ноутбуці, але при цьому вона була поруч і уважно стежила, чим цікавиться син.
А коли Юра увійшов у пубертатний період свого розвитку, мамин вплив виявився під загрозою.
Юра бунтував, вимагав дозволу навести друзів (яких у нього і не було…), відмовлявся приймати ліки.
Але все закінчувалося тим самим — Юриною істерикою, алергією та мігренью.
– Синочку, тобі не можна хвилюватися… Якщо ти доводитимеш себе до головного болю, то можеш захворіти. Є така страшна хвороба – рак мозку. Тож краще не доводь до цього.
Змучений мігренню Юра клявся собі і мамі, що поводитиметься гідно. Але черговий сплеск гормонів руйнував його обіцянки.
– Ви його доведете до психлікарні, — сказав мамі психіатр, якому колишній чоловік мами перестав платити гроші.
– І це в кращому виипадку. У гіршому — він щось із собою зробить.
Мама накупила книг і журналів про підліткову психологію і, здолавши їх зміст у лічені дні, зрозуміла, що лікар мав рацію.
Так у Юри з’явилася відносна свобода, користуючись якою він потроху опановував простір під назвою “життя”.
Але мама завжди була напоготові, і як тільки вона бачила хоч найменшу загрозу її синочку, тут же включала турботу і нагадувала йому про здоров’я.
Коли Юрко познайомив її з майбутньою дружиною, мама оцінила свої шанси на перемогу як мінімальні. І пішла правильним шляхом — потоваришувала з майбутньою невісткою.
Зі Світланою Юра познайомився на виставці, куди прийшов з мамою. А Світлана була з подругою.
У гардеробі переплутали номерки, і Світлані видали шубу мами Юри. Ну, а тій, відповідно, пуховик дівчини. Коли вони залагодили непорозуміння, Юрко раптом захотів продовжити знайомство з Світланою і запросив її до кафе. Вона не відмовилася.
Мама поїхала додому на таксі, а вони посиділи у кафе, а потім погуляли містом.
Увечері у Юри піднялася температура. І мама знову його лікувала. І казала, що йому шкідливі такі прогулянки.
Як Світлана з Юрою дійшли до весілля — залишається досі загадкою.
…Світлана побрела на кухню.
Якщо чоловік дзвонив мамі відразу після її дзвінка, то свекруха буде тут із хвилини на хвилину.
Так і є!
У дверях закрутився ключ (“а чому б не дати ключ мамі? адже вона про нас дбає!”),
І свекруха увірвалася до їхньої квартири. Чергово цмокнувши Світлану в щічку і засунувши їй пакет із продуктами, вона швидко помила руки і поспішила до кімнати з хворим Юрою. Звідки незабаром почулися жалібні слова чоловіка і фрази свекрухи, що співчуває.
Світлана, долаючи свою втому і тремор, розклала продукти, витерла стіл, почистила від підгорілої кавової гущі плиту. Від голоду почало нудити, і вона схопила куплений багет і відкусила пристойний шматок.
Ну, звісно, свекруха саме в цей момент заявилася на кухню!
– Світлано, ти сама погано харчуєшся і Юру до ладу не годуєш. Ти бачиш, він хворіє. Ну, приготуй йому щось смачненьке. І обов’язково звари курячий бульйон з петрушкою та морквою.
Свекруха підійшла до заповненої посудом раковини.
– Ну, люба моя… Що це таке? Хіба можна так запускати кухню?
– Я щойно з роботи повернулася. Не встигла, — ледве проковтнувши шматок булки, спробувала виправдатись Світлана.
Мама Юри говорила ласкаво. А слова були злими.
– Світлано, це не привід для такого неподобства. Ти маєш вимити посуд до відходу на роботу.
– Так я йшла, все було вимито!
Свекруха мовчки посміхнулася, але від цієї усмішки настрій узагалі зіпсувався.
– Ти приводь тут все в порядок, потім звари бульйон із грудки, бачила — я купила? Ось, всю грудку поклади у воду, не шкодуй. Юрі треба лікуватись, для цього сили потрібні.
Мама Юри щось продовжувала говорити, а Світлана раптом відчула таку слабкість і шум у вухах, що похитнулася… Потім на очі наче насунули важкі шторки, стало темно.
…Голос чоловіка був тремтячим і плачучим.
– Мамо, викликай швидку, що ти чекаєш?!
– Так, Юро! Відставити паніку, кому сказала! Звичайна непритомність. Така вона у ніжна.
Різкий запах аміаку змусив Світлану скривитися і закрутити головою. Але крутити було дуже боляче.
– Тихо, тихо, не крути головою, — голос свекрухи став ближче. – У тебе струс. Обережно підводимось, обережно … Ось.
– Кохана, ти як? Тобі краще? Ти мене так налякала!
Світлана обережно піднялася з підлоги, перед очима танцювали сірі крапки, в голові шуміло.
– Юро, відведи дружину в ліжко, а я поки що тут розберуся. Ну, треба ж! Непритомна впала… Добре, що вдома.
Світлана за допомогою чоловіка дісталася ліжка, буквально завалилася на нього і сховалася під улюбленим пледом. Юрко притяг. Йому він був уже без потреби.Її продовжувало трясти. Нудота пішла, але шум у вухах і крапки перед очима залишилися. Вона заплющила очі і поринула в напівдрім.
Але розмову між чоловіком та його мамою вона добре чула.
– Мені не подобається її вигляд, якась вона бліда, синці під очима. Ви добре харчуєтесь? — мама Юри ввімкнула інтуїцію.
– Та нормально ми харчуємось. Сама подивись у холодильник. Все є.
– Юрочко, але дівчинка зомліла, це не нормально! До речі, як твоя голова?
– Не знаю, не думав. Не болить, начебто.
– Ну і добре. А Світлану треба лікувати, я ж бачу — у неї виснаження та занепад сил.
Потім голоси злилися в єдиний гул, і Світлана вже не розбирала, про що говорять мати з сином. Та й особливого бажання не було слухати.
Хтось легенько торкнувся її за плече, і Світлана миттєво розплющила очі.
Мама Юри нахилилася над нею з виразним обличчям.
– Світлано, треба поїсти. Прокидайся.
У руках свекрухи був великий прозорий кухоль, у якому хлюпав жовтого кольору бульйон зі шматочками моркви, петрушки та кропу.
Світлана взяла цей кухоль і зробила великий ковток.Гаряча рідина обпалила горло, але хотілося ще.
– Не поспішай! Візьми хліб і поїж спокійно.
Світлана випила весь бульйон і з’їла хліб. Це було смачно!
– Мамулю, ну що? Як вона?
Чоловік боязко протиснувся до кімнати. Він уже не виглядав хворим. Мабуть, теж поїв маминого цілющого бульйону.
Свекруха забрала порожній кухоль і пішла на кухню.
– Світлано, ти нас налякала, — чоловік сів поруч. — Добре, що мати була в нас.
Світлана мовчала. Їй не хотілося нічого обговорювати. Після їжі дуже хотілося спати. Очі злипалися.
– Юро, завтра такий важкий день… Можна, я посплю?
– Звичайно, кохана, відпочивай.
І він вийшов. А Світлана провалилася в глибокий сон.
Будильник заголосив о шостій тридцять. Час підйому. Світлана прокинулася бадьорою.
Вона пішла у ванну, почистила зуби і з подивом почула на кухні якісь звуки. Чоловік варив каву.
– Мама сказала, що тебе треба добре годувати. Доброго ранку!
На чисто витертому столі вже стояла тарілка з бутербродами та дві чашки кави.
– Лимончик?
Вона кивнула головою. Кава з лимоном, з ранку ,чудово бадьорила.
Вони пили каву і мовчки дивились у вікно. Говорити не було про що.
– Як твоє здоров’я? – Знайшла Світлана нарешті тему. Адже вчора вона виявила чоловіка майже тяжко хворим.
– Та все нормально. Не скаржусь. Ти їж бутерброд.
Світлана посміхнулася. Ну, ясна річ! Якщо навколо чоловіка не було звичної метушні, він чарівним чином одужував.
– Світлано, знаєш… Хотів тобі сказати. Я знайшов гарну роботу. За своєю спеціальністю. Сьогодні везу документи, а завтра вже виходжу.
– Я рада, – підтримала вона чоловіка.
Думками вона вже була на роботі. З новим замовленням. Так і помчала — з думками та планами, щодо виконання чергового замовлення.
Але цього разу, пам’ятаючи про вчорашню непритомність, Світлана щадила себе. Перекушувала йогуртами та бананами, в обід пішла з офісу, щоби прогулятися.
І тут подзвонила свекруха.
– Світлано, як ти почуваєшся?
– Все добре, дякую! Юра вранці сніданок приготував, уявляєте?
– Молодець, добрий хлопчику, — автоматично промовила свекруха. — Значить, так, Світлано! Я тебе записала до лікаря. Завтра на дванадцяту годину. Крутись, як хочеш, але сходи!
– Навіщо? Я добре почуваюся.
– Треба, дівчинко, мені здається в тебе буде дитина. І якщо я маю рацію, то тобі треба поберегтися.
Дитина!? Та ну! Дурниці.
– Завтра, Світлано, завтра! І лише спробуй не піти! Я приїду ввечері до вас.
– Гаразд. Виключно з поваги до вас.
– Дякую тобі, дівчинко моя!
Наступного дня Світлана сходила до лікаря, як і обіцяла. І припущення її свекрухи підтвердилися – вона була на третьому місяці!
Юра, дізнавшись про це, закружляв її в обіймах. А його мама, прибувши увечері, категорично заявила:
– Світлано, завтра ж лягаєш у стаціонар на збереження.
Світлана з Юрою здивовано подивилися на неї.
– Навіщо? Зі мною все добре!
– Мені краще знати, чи добре. І не сперечайся!
Мама Юри раптом виявила незвичайну твердість. І Світлана, згадавши її сумну історію з першою дитиною, вирішила підкоритися.
Вона пролежала десять днів у відділенні, де їй просто кололи вітаміни і прослуховували серце майбутньої дитини. І їй сподобалося перебувати в цій чудовій атмосфері — майбутні матусі перебували під пильним наглядом лікарів, все у відділенні свідчило про турботу та контроль.
Але потім її виписали, як абсолютно здорову.
Свекруха примчала ввечері і голосно обурювалася.
І Світлана раптом зрозуміла, що мама чоловіка своєю панікою може тільки нашкодити! І Юрко своєю солідарністю робить тільки гірше…
– Любі мої! — звернулася вона до чоловіка та свекрухи. — Я дуже люблю вас. Але попереджаю — якщо ви обоє не припините силоміць тримати мене під медичним контролем, я просто поїду до батьків і жо появи дитини ,буду там. І це не жарт!
Чоловік прийняв ультиматум стримано, а от свекруха довго плакала, переконувала… Потім погодилася.
У належний термін з’явилася здоровенька дівчинка.
Дивно, але за весь час виношування дитини, у Юри не сталося жодного нападу мігрені, жодної ознаки алергії, і навіть сезонні віруси були безсилі — майбутній тато світився таким позитивом, що його організм був серйозно захищений.
Мама Юри раптом забула про слабке здоров’я сина, а всю свою енергію спрямувала на турботу про невістку.
І про онучку. З якою вона гуляла щодня за будь-якої погоди.
Дівчинку назвали Вікою. На відміну від свого тата, Віка не хворіла, міцно спала ночами і не боялася протягів.
Бабуся перестала вивчати симптоми та лікування дитячих захворювань, а почала вивчати статті педіатрів, які навчають загартовування та зміцнення імунітету без допомоги ліків.
Світлана з Юрою з подивом помітили, що з їхнього життя пішли недуги. Вони перестали хворіти.
І коли Віці виповнилося два роки, бабуся подарувала їй сірого кошеня.
Мрія Юри…
І ні в кого в сім’ї не виникло навіть найменшої ознаки алергії.
