– Тобі пощастило, Іване. Ти ходиш у гості до дружини, а вона — до тебе. Якби у мене було таке… Я б уже давно став суперменом, — з образою сказав Женя.
Іван махнув рукою. З Євгеном він не бачився два роки. Раніше вони добре ладнали, коли працювали разом. А тепер, випадково зустрівшись і заговоривши про життя, не хотілося втягувати колишнього колегу в усі сімейні справи.
Та й хіба можна відразу ж почати скаржитися на життя? Хотілося показати себе з найкращого боку. Та й залишилася певна заздрість до того, як жив його колишній колега.
— Живу добре, це точно… — Іван вичавив посмішку. — Ніхто не набридає… Мозок ложечкою не виїдає. Прокидаюся як людина, засинаю як пан… Дружина приїжджає на вихідні, готує запаси, виконує свій обов’язок — і цілий тиждень її знову не видно.
З друзями зустрічаюся, коли душа забажає. Та й це навіть смішно, коли дорослий тридцятип’ятирічний чоловік у дружини, немов у няньки, просить дозволу прогулятися.
Євген кивнув.
— А як щодо зрад? Не боїшся, що твоя… того… піде до іншого…
— Ну, як… — запнувся Іван, — нормально… Як у всіх. Чесно живемо. Гостьовий шлюб — це те саме, що й звичайний. Хіба що подружжя живе окремо. Зустрічаються, коли душа зажадає. Без претензій, скандалів, докорів.
Такі шлюби навіть міцніші. Вчені це довели, — прикинувся Іван, щоб додати колориту.
— Тому що… Тому що побутова рутина не з’їдає. Немає сварок — немає образ. Сімейне життя руйнують дрібні претензії… А далі — по наростаючій. Та й моя кохана куди ж подінеться… За таких-то шикарних умов проживання. Ось ти, Женя, як і раніше, щасливий у шлюбі?
Євген похитав головою. На даний момент щасливим він себе назвати не міг. Щойно посварився з дружиною, і в ньому говорила образа.
— Дівчина, яку я взяв за дружину, перетворилася з веселої й милої, на втомлену й незадоволену всім жінку. Претензії з вуст дружини ллються немов із рогу достатку. Їй усе не так.
То причепиться через розкидані шкарпетки, то через посуд у раковині. Ось зараз ми посварилися через те, що доведеться відкласти відпустку. Вона хоче робити ремонт, а я планував на тиждень-другий орендувати будиночок на березі річки.
Посварилися так, що повертатися додому не хочеться. І таке огидне відчуття на душі… неприємне… Не знаю, як пояснити…
— Ніби ти винен у сварці? — підказав Іван.
— Так, саме так.
— Якщо тобі дорога дружина, то вам треба роз’їхатися. І якомога швидше. — дав непрохану пораду Іван.
– Сьогодні тобі не можна орендувати будиночок на березі річки, завтра — без дозволу зустрітися з друзями, щоб пінного випити. А післязавтра що буде… Хіба це життя? Ув’язнення, не інакше.
Женя важко видихнув. Рішення проблеми, яке запропонував Іван, здалося йому привабливим. Яке б життя тоді почалося…
Попрощавшись із колишнім колегою, Женя повернувся додому. І майже з порога поставив дружину перед фактом.
— Світлано, давай жити гостьовим шлюбом… Або, як правильно кажуть… Будемо жити як гості. Тобто приходити один до одного в гості. Ти до мене, я до тебе…
Світлана, втомлена після роботи, нарізала капусту й слухала, як син читає книжку. Не відразу зрозуміла, чого від неї хоче чоловік.
Син Микола підвів на тата здивовані очі.
Євген подумав, що його не почули. Але колишня рішучість кудись випарувалася.
— Що? — Света відклала ніж і витерла руки об фартух. — Ти приніс сіль?
— Сіль? — Женя подивився на порожній пакет у своїх руках і напружився. Зараз знову почнуться претензії й докори… Звинувачення. Приниження й нові образи.
Виходив по сіль, а прийшов ні з чим. Навіть просте прохання виконати не зміг, і це після сварки! Що за чоловік…
— Забув, — пробурмотів Євген і впевненіше додав. — З голови вилетіло. Не дивно. Від твоїх скандалів будь-хто все забуде.
Світлана задумливо подивилася на чоловіка. Женя чекав, коли вона щось відповість. Якщо вона знову почне його в чомусь дорікати, то ще раз запропонувати жити у гостьовому шлюбі стане набагато легше.
Вважай, сама напроситься. Але Света мовчки кивнула, зняла фартух і вимила руки. Потім прибрала капусту й вийшла з кухні.
– Я сама піду за сіллю.
Євген здивовано крикнув їй услід.
– І навіть нічого мені не скажеш?!
Світлана знизала плечима і, ледь не плачучи, відповіла:
– Я занадто втомилася, щоб знову щось доводити.
Євген, вже готовий випалити якусь уїдливу репліку, прикусив язика й подивився на сина. Тон дружини змусив його розгубитися. Микола позіхнув і закрив книгу.
У сімейні сварки він не втручався. Суперечки між батьками йому ніколи не подобалися й були неприємні. Але зараз будь-яке його слово могло образити когось із батьків. Він вважав, що у сварці, яка сталася годину тому, вони обоє були одночасно винні й праві.
Візьмемо маму, яка хотіла нову кухню… Вона готувала щодня, і їй хотілося краси та порядку. Візьмемо тата, який працював без вихідних, і йому хотілося на пару тижнів поїхати на річку й відпочити… Насолодитися природою та подихати свіжим річковим повітрям.
І як зрозуміти, хто в цій ситуації правий. Мама кричала, що відпустка рано чи пізно закінчиться, а нова кухня залишиться на довгі роки. Розумніше за все відкласти поїздку.
Тато у відповідь сперечався, що відкладати поїздку — це все одно, що відкладати життя… Свої емоції, враження…
— А я що, не втомився? — запитав Євген Свету, коли та вже вийшла з квартири. — Тільки подумай! Не образила, а принизила! Ось я поїду, буду жити в іншому домі, а потім ти будеш плакати по-справжньому!
Благатимеш повернутися! Нема чого зараз витискати з себе сльози. Я не піддамся.
Микола вийшов із кухні. Женя зціпив зуби. Даремно він почав висловлюватися при синові.
Злячись і важко дихаючи, він оглянув кухню. На очі потрапили відколи на стільниці, облуплені шафки. Зі стіни впав календар, демонструючи Жені відірваний шматочок шпалер, який дружина старанно прикривала то плакатами, то дитячими малюнками, то величезним календарем.
Чоловік подивився під ноги. Вигляд стертого лінолеуму не порадував. І чому він раніше не помічав усіх цих недоліків?
З іншого боку, якщо не звертати уваги на красу, то все у них на кухні нібито нормально.
Єген встав зі стільця й підійшов до раковини, щоб вмитися. Кран хитався вже цілий місяць і підтікав. Не було часу розбиратися, у чому справа.
Увімкнувши холодну воду, Євген вмився, бурмочучи собі під ніс. Ось полагодить кран — і все стане нормально…
Збираючись заварити собі чай, чоловік налив воду в електричний чайник. Але увімкнути його не вдалося. Перев’язаний ізоляційною стрічкою старий провід остаточно відвалився.
Чоловік з гучним стуком поставив чайник на стіл і увімкнув газову плиту, побіжно шукаючи якийсь ковш.
Згадавши, що дружині особливо ніде було зберігати кухонне начиння, спробував відкрити духовку. Не вийшло. Чоловікиу довелося докласти зусиль, щоб її розчинити. Він перестарався. Дверцята впали, ледь не переламавши Жені пальці на ногах.
Микола, почувши гуркіт, забіг на кухню.
— Тату, що ти наробив? Мама лише злегка привідкриває дверцята. Їх треба притримувати, щоб вони не відвалилися.
Женя розвів руками. Усе на цій кухні руйнувалося й ламалося просто на очах. Наче за змовою. Уявивши, що скаже дружина, коли повернеться, Женя вкрився гарячим пітом. Щоки почервоніли, а в горлі з’явився ком.
— Я розберуся, — сказав він синові, — йди до себе.
Але Микола, як на зло, не йшов. Син підійшов до холодильника.
— Я за компотом.
— Ні, не смій, — прикрикнув Євген.
Не вистачало ще, щоб і холодильник зламався. Микола дивно подивився на батька й пішов. А Женя залишився стояти посеред кухні, подумки готуючись до розмови з дружиною.
Ось вона повернеться, ось побачить, що сталося… Почне зі своєї улюбленої фрази: «Я ж казала». Тоді-то він ще раз і повторить свою пропозицію про шлюб. Але як він залишить дружину в усьому цьому безладі? Це не по-чоловічому.
Неохоче зізнавшись самому собі, що ремонт все-таки потрібен, Євген пішов по рулетку. Роблячи виміри, він уявляв собі, яке життя почнеться… Ось він поїде… . Дружина залишиться сама… На вихідних приходитиме до нього… Як сказав Іван — виконувати подружній обов’язок.
А у нього з’явиться можливість робити все, що заманеться… А що йому заманеться? Він і так робить те, що хоче. Знедоленим себе точно не відчуває. Буде далі працювати, спати, їсти й чекати на прихід дружини… А вона… . Що вона робитиме у вільний від нього час? Сумуватиме й чекатиме зустрічі? Гулятиме з подругами? Або ще гірше… З чоловіками.
Светка у нього красуня, хай сама себе такою й не вважає. Доглянута, струнка, господиня. Женя часто помічає, як на неї кидають погляди чоловіки. Хіба що дружина трохи вибаглива й прискіплива. Вона не стане заводити стосунки з першим-ліпшим.
Він сам два роки бігав за нею, не знав, з якого боку підійти. Друзі сміялися, а з чого б не сміятися… Адже до Светки у нього було багато… І стосунки якось одразу ж починалися… А тут…
А якщо згадати перший поцілунок з нею. Як вона підпустила його до себе. Він тоді притиснув її до себе, опустив руки їй на сідниці, засунув руку під спідницю. Вона від страху вся здригнулася і боялася поворухнутися. Чекала, що буде далі.
Йому тоді стало огидно від самого себе і соромно. Светку хотілося оберігати й носити на руках. І куди все це поділося… Того дня всі його попередні романи здалися йому огидними й неправильними.
Якщо відпустити Светку, хто знає, що з цього вийде… Її заберуть. Одурманять. Адже знайдеться галантний і порядний чоловік, який теж захоче носити її на руках. Та й Светка навряд чи захоче жити не по-людськи.
Гостьовий шлюб! Ха! Якась нісенітниця… Він не для того так довго добивався своєї дружини, щоб так легко її відпустити. Не дочекається! Він не переїде від неї. Нехай навіть і не мріє. Євген вже й забув, що пропозиція про гостьовий шлюб пролунала саме від нього.
Взявши аркуш паперу, почав записувати виміри. Покликав сина на допомогу. Нехай вчиться. Микола слухав батька й охоче допомагав тримати рулетку. Почали обговорювати, як облаштувати кухню так, щоб вільного місця стало більше.
Час пролетів непомітно.
Тим часом Света йшла вулицею й вдихала на повні груди вечірнє повітря. Вона не збиралася плакати, але пропозиція чоловіка про «гостьовий шлюб» стала ударом у серце. Свого Женю вона любила й поруч із собою ніякого іншого чоловіка не бачила.
І навіщо вона так розлютилася на нього через риболовлю… Мабуть, у всьому винна втома. Відсутність відпочинку. Людині обов’язково потрібен час, щоб прийти до тями.
Та й кухня… Навіщо вона так розлютилася… Якось цей ремонт і зробиться, а ось емоції від поїздки, час (найцінніший ресурс), проведений із сім’єю, ніхто не замінить.
Молодшими вони точно не стануть. І всі ці сварки, суперечки, чвари через те, що мало спілкуються, мало розмовляють по душах… І куди подівся той трепет і бажання не відпускати людину від себе хоча б на хвилинку…
Світлана повернулася додому, так і не купивши солі. Забула, навіщо виходила. На негнучих ногах зайшла додому і пройшла на кухню. Вирішила — якщо Женя її розлюбив, втомився від неї, то навряд чи вона зможе його відрадити… . Але спробувати варто.
— Про гостьовий шлюб… — не договорила вона фразу, перервавши саму себе. Чоловік із сином активно обговорювали, що де буде стояти. Звіряли виміри.
Євген підвів на неї голову й витер крапельки піту з чола. Він почув, що сказала дружина, і змерз.
— Гостей поки що запрошувати зарано, — сказав він, вдаючи, що нічого не зрозумів. — Ось як зробимо ремонт… Як приведемо до ладу кухню… Тоді відразу кого захочеш, того й запросимо. Але в нас є велика проблема. Майже нерозв’язна. Усе залежить від тебе.
— Яка?
— У яких тонах ти хочеш, щоб була наша кухня?
Світлана гучно видихнула. Микола, посилаючись на втому, вийшов із кухні. Не хотів заважати батькам миритися.
— Тож треба вирішувати разом, — відповіла вона. — І про риболовлю… Будиночок на березі річки… Ми можемо собі це дозволити… Якщо правильно розподілимо бюджет, то вийде…
Євген махнув рукою.
— А вже й не хочеться.
— Хочеться, — заперечила Світлана. — Дуже хочеться побути разом на березі річки. Всією сім’єю.
— Марнотратство, — заперечив Женя.
— Потреба. Душевна потреба, — заперечила Світлана. — Така сама необхідність, як і нова кухня.
Євген посміхнувся. Він знав, що вони впораються. Зрозумів, що все вийде. І Света теж це зрозуміла. Через годину обговорень про ремонт і відпочинок подружжя, налякане думками про гостьовий шлюб, вже й забуло, через що сварилося і чому не могло зрозуміти одне одного.
