До поліклініки Світлана ледве допленталась- ногу сильно підвернула. Оступилася випадково, та так, що ледве могла йти.
Якийсь лисий чоловік спритно оббіг Свєту і перед самим її носом проскочив першим до лікаря. Свєта в знемозі сіла на стілець – і тут не пощастило. Прошепотіла від образи:
-Ну і чоловіки пішли, ніколи не поступляться!. Жінка поруч почула:
-Та він уже був сьогодні, повторно зайшов, все ніяк протез не підберуть. У цьому наче швидко біг, значить підійшов!, – і розсміялася вголос.
-Хороша людина Андрій, сусід мій. Та тільки життя у нього не склалося. Ногу довелося відняти по коліно, дружина його кинула.
Думали, що він почне до чарки прикладатися, та ні – он як скаче, хоч один, як перст. Ні дітей, ні рідних, аа! – жінка рукою махнула, в цей же момент чоловік, трохи кульгаючи, вийшов з кабінету з посмішкою на обличчі.
І раптом підморгнув Свєті та її співрозмовниці:
– Ну що, дівчата, будемо жити! – тупнув ногою і пішов до виходу.
Свєта посміхнулася – “дівчата”. Це вже давно не про неї. Вона рано вийшла заміж, чоловік був на дванадцять років старший. Зате вони за китайским гороскопом були одного знака, обидва собаки.
Павло і справді любив собак, незабаром вони завели дога, потім Свєта дізналася, що в очікуванні малюка.
Друзі захоплювалися – у вас ідеальна сім’я – квартира, машина, дача, собака, скоро народиться син.
А у Свєти на шостому місяці стався зрив, не врятували їхнього синочка. Павло спочатку Світлану втішав, потім сказав:
– Ну що робити, ми вже не такі молоді, зате у нас є Гоша( так звали дога).
Свєта собаку любила звичайно, Павло з ним часто на виставки їздив, але хіба собака замінить дитину?
На виставці Павло з Олесею і познайомився, у неї теж дог був. А потім поставив Свєту перед фактом – у них з Олесею дитина буде, вона молода, подарує йому здорову дитину.
Так і сказав – молода, немов Світланв стара! Олеся і справді Павла не на дванадцять, а років майже на двадцять молодша, ну та й Бог їм суддя.
З Павлом Свєта і справді звикла себе старшою відчувати, ближче до його віку, немов життя її ось так – оп, і пролетіло в одну мить.
“Пенсія вже скоро”, – говорив їй Павло, ніби і у неї теж.
А тут вона якось подумала – сорок три їй ще, начебто не так вже й багато, а душею вона – як стара!
Через тиждень розтягнення майже минуло, Світлана пішла до лікаря і біля кабінету знову зіткнулася з тим самим лисим чоловіком.
– Мила дівчино, вибачте, проходьте переді мною, я тоді вліз без черги, – чоловік вибачливо посміхнувся.
Коли вона вийшла від лікаря, він так і сидів біля кабінету.
– Наступний, – крикнула медсестра з кабінету.
– Вас запрошують, – Свєта здивувалася, що він не йде до кабінету.
– А я вже був, пожартував я, на вас чекав, симпатична дівчино. Мене Андрій звати, а вас? Світлана? Так я і знав. Яке ж ще може бути ім’я у такої симпатичної і ясноокої. Можна самотній інвалід вас трохи проводить?
Світлана посміхнулася:
– Ну якщо я симпатична дівчина, то ви теж на інваліда не дуже схожі.
Вони вийшли разом, Андрій щось розповідав, потім він запропонував спертися на його руку, так як Світлана ще кульгала.
– Може зайдемо? – Андрій вказав на невелике кафе, – Смачно і недорого, пригощаю, а то не встиг поснідати.
З ним було цікаво і легко, Андрій запропонував Свєті зустрітися ще і вона не стала відмовлятися.
– Світлано, тільки не кажи, що я поспішаю, просто боюся, раптом хтось мене обійде на повороті, а я знову з носом залишуся, – заявив одного разу Андрій.
– Адже я кульгавий, лисий, а ти красива молода жінка! – Андрій на секунду замовк.
– Світлано, виходь за мене! Не кажи, що ми мало знаємо один одного, я мрію все своє життя пізнавати тебе. Не пошкодуєш, у мене є квартира, робота, я міцний чоловік, – він замовк, запитливо дивлячись на Свєту.
Потім опустив голову – видно, вона не хоче за нього, мовчить, та й що тут дивуватися, кому каліка потрібен, нині всім потрібні здорові та багаті.
– Андрію! – засміялася Світлана.- Та ти кращий за всіх, мені було незручно відразу погоджуватися, але я згодна!
Неймовірно, але після весілля Світлана майже відразу дізналася ,що чекає дитину. Їй навіть на думку не спадало, що у неї може бути дитина, давно вона на собі хрест поставила.
А тут раптом таке щастя, та й все відразу. Невже це все з нею відбувається, немов життя відкрутило час назад, і вона знову молода, красива і кохана жінка.
– Ти тільки поглянь, Андрію, який у нас Сашко кучерявий, ну треба ж! – дивувалася Свєта,
– Що тут дивуватися? – Андрій провів рукою по своїй гладкій, як коліно, голові.
– Це я зараз такий лисий, кульгавий, а раніше я був орлом, блондином кучерявим, у нас з тобою наш синочок, оченята матусі, кучері татка, – розсміявся Андрій.
– Надивитися на Сашка ніяк не можу, навіть не віриться, що у нас з тобою дитина! Ніби це не зі мною відбувається, – Свєта притиснулася плечем до плеча Андрія.
– Випадковий малюк наш Сашко, адже якби ми з тобою Андрію тоді не зустрілися, нічого б цього не було. І хлопчика нашого не було! – сказавши це, Світлана несподівано заплакала.
Андрій навіть розгубився.
– Світлано, та ти що? Ну перестань, ти що, моя маленька, все ж добре! Подумай сама, та на нашого Сашка подивися, хіба могло його не бути?
Так він точно мав народитися, я впевнений. І ми не просто так зустрілися, інакше я б без тебе зовсім пропав, ну не плач, Світлано?
– Та я від щастя плачу, – вона витерла сльози і ще міцніше притиснулася до чоловіка.
-Знаєш, нарешті вперше в житті я плачу від щастя, – Світлана посміхнулася, і на її віях сльозинки виблискували, як діаманти. Вона була багата і щаслива.
Адже найбільше багатство – це діти, а щастя – це любов.
Спеціально для сайту Stories
