Дід Семен вийшов з електрички, трохи постояв, після довгого сидіння ноги не хотіли йти.
Народ швидко розійшовся в різні боки, в будь-якому напрямку були дачі. Йому треба було перейти залізничний міст через річку, спуститися з нього по високих сходах, потім ще трохи пройти з гірки, і він на місці.
Цього літа він тут ще не був. А минулих років син відвозив їх на машині навесні і забирав восени в місто. Пенсія приходила на картку, магазин в дачному товаристві був, а син з родиною іноді приїжджав.
А цього року ось рідко буває. Біда у них трапилася. Дружина, Галя, ще взимку впала і зламала ногу в двох місцях і шийку стегна.
Місяць у лікарні, а потім виписали з діагнозом: чекати безкоштовну операцію не менше року. І ще сказали, що навряд чи взагалі вона буде, безкоштовна операція. Та й платна, якщо гроші і знайдуть, навряд чи. Вік.
Дід Семен плакав вдома, щоб ніхто не бачив. Він розумів, що це початок кінця. Як це прийняти, він не знав. Не був готовий.
Поки дружина була в лікарні, він весь час думав, як жити далі. Потім взяв себе в руки, він завжди був сильним, брилою, як казала його Галя. Він сам буде про неї піклуватися, все буде робити сам.
Вони давно живуть разом, золоте весілля давно відзначили. Усе в житті бувало, і дружина його виходжувала після аварії, на ноги поставила. А він що, не зможе?
Він усе продумає, щоб їй було зручно, головне, щоб їй не було боляче і духом не впала. І лежачи можна життя. Нехай їм залишився рік або два, це вже не важливо, аби тільки разом.
Він буде готувати те, що вона любить, будуть разом дивитися телевізор, читати книги, як раніше. Вона буде в’язати, будуть грати в шахи і в карти, вони так любили грати в карти в молодості, навіть пісні будуть співати, потихеньку, напівголосно, як раніше.
Вони так добре співали! Та хіба мало радощів у житті, не треба впадати у відчай.
Сьогодні дід вирішив порадувати дружину малиною, син ще через тиждень тільки приїде з відрядження, а покупну вони не люблять, своя завжди смачніша.
Поїхав на першій електричці і до обіду хотів вже повернутися. Якщо дружині щось знадобиться, вона постукає в стіну, сусідка прийде, у неї є ключ, так домовилися.
Ділянка заросла травою, огірки і помідори садити не стали, тільки ягоди. Син з дружиною приїжджали зібрати полуницю, смородину. Звичайно їм привозили.
Малина взимку сильно вимерзла, ягід було мало, але дуже великі. Знайшов на кухні коробочку з кришкою з-під печива, з тонкого пластику. Невелика така, літра на півтора, та й ягід більше не буде.
Хотів поїхати відразу, як зібрав малину, але тут сусіди, раді були зустрічі, адже стільки років пліч-о-пліч жили. Слово за слово, а час то йде.
Сусіди пригостили овочами, що у кого було, і кабачок, і огірки, і помідори, і горох, і навіть яблука, рожеві маленькі, принесли.
Дід знайшов у сараї коліщатка від сумки візка, поставив свій старий рюкзак, все добре уклав, коробочку малини поставив зверху.
У сараї побачив свої вироби – вирізав з дерева то фігурки, то картинки, дудочки, свистки дітям робив.
Взяв у руки довгу недороблену рибину, хвіст не встиг вирізати минулого літа, а потім зайнявся чимось іншим і цю відклав на потім. Покрутив рибину в руках і вирішив забрати додому, доробити на дозвіллі.
Замотав у ганчірочку і засунув у рюкзак, шматок бруска не хотів залазити і висовувався. Дід просто прикрив його ганчіркою.
Йому треба було встигнути на останню електричку. Ні, вона не остання звичайно, потім просто була перерва чотири години і довелося б чекати вечора.
Назад треба було йти вгору. Сонце піднялося і стало спекотно. Дійшовши до мосту, перед високими сходами, дід зупинився перепочити. Йому було спекотно. Син завжди йому казав:
-Батьку, навіщо ти цей піджак влітку носиш? Адже спекотно.
-А як же я без нього? У мене тут у внутрішній кишені і документи, і гроші, і телефон, і ключі. Та й звик я, не можу без нього.
-Ну так можна жилет взяти, у нього спина з сітки, а кишень ще більше. І не спекотно, і є куди все покласти.
-Та ну жилет! Я все життя піджак носив!
З висоти дачі були як на долоні, так хотілося постояти подивитися, коли ще сюди потрапить. Але треба йти, електричка чекати не буде.
Троє підлітків теж поспішали на електричку. Весело переговорюючись:
-Чому ми тягнулися в таку далечінь, чому твоя мама не могла тобі на картку грошей кинути?
-Ні, не могла. Вона ягоди за готівку продає. А ти чого незадоволений? Зате пиріжків поїли.
-Так, пиріжки смачні.
Дід Семен піднявся на міст і відпочивав. Згадалося, як вони з Галею отримали цю ділянку, як любили сюди їздити, як любили стояти на цьому самому мосту, коли проходив поїзд.
Інші намагалися пропустити поїзд і потім перейти міст, бо було страшно. А вони не боялися. Ех, молодість, молодість, коли ж це було.
Двоє молодих людей обійшли діда, а третій зачепився за візок і мало не впав. Розлютився і зі словами:
– Ти що, старий козел, стоїш тут на проході!
Пнув ногою рюкзак що було сили.
Дід прокинувся від спогадів, і спробував схопити хлопця за майку:
-Ти, що робиш!?
Хлопці вже з гоготом бігли по мосту.
Електричка була майже порожня. Дід пройшов у вагон і сів біля вікна. Поїзд рушив, колеса застукали і все за вікном замиготіло.
Радіо оголошувало правила проїзду в поїздах.
Двері вагона з гуркотом відчинилися і ввалилася та сама трійця. Вони сміялися, обговорювали, що вони там комусь сказали і те, що їм відповіли. Побачили діда і сіли прямо навпроти нього. Вирішили посміятися над ним.
-Діду, тобі не жарко? Напевно, мізки вже киплять.
– Та які там мізки, там вже кисіль, а не мізки.
Дід Семен підсунув до себе візок і почав розв’язувати рюкзак. Він хотів дістати недороблену рибину, вона нагадувала кийок, і пригрозити цим хамам. Але раптом хлопці замовкли.
-Дивись, у нього з рюкзака кров капає.
Крізь тканину рюкзака проступали яскраво-червоні плями.
-Що у нього там?
-Це сокира! Це з неї капає?
Один підскочив і з криком “маніяк” рвонув по проходу, спіткнувся об чиюсь сумку, впав, за ним рвонули і двоє інших.
Дід розгорнув рибину, зняв ганчірку. Коробочка з малиною перетворилася на місиво. Дістав пакет, поклав туди зламану коробочку, не викидати ж, що добру пропадати, варення зварить.
Ганчіркою витер руки, рюкзак і підлогу під рюкзаком. Став дивитися у вікно, сльози так і намагалися вирватися назовні.
Дід часто моргав і вперто намагався їх стримати.
Через два сидіння сиділа молода жінка з дівчинкою років шести. Вони спостерігали за дідом і тихо переговорювалися. Дівчинка підійшла і запитала:
-Дідусю, а чому у тебе ягода така, ти що впав?
-Та ні, не впав, це ось ці негідники мені рюкзак штовхнули і все пом’яли. А я малину старенькій бабусі віз. Вона хворіє.
Дівчинка втекла до мами, щось їй розповіла.
Потім повернулася, в руках у неї було маленьке, дитяче відерце, повне малини.
-Візьми, дідусю. Нехай твоя бабуся одужує.
І втекла до мами.
Дід тримав маленьке відерце і не міг вже стримати сльози, вони котилися по зморшкуватих неголених щоках. Поставив відерце на сидіння, порився в рюкзаку, дістав маленьку дерев’яну пташку. Поманив дівчинку рукою.
– Дмухай ось у цю дірочку. І пташка заспіває.
Дівчинка дмухнула і заспівав свисток.
-А ти потихеньку, як пташка співає.
І тоненьким голоском заспівала дерев’яна пташка.
– Ох, ти, пташка… Всі ви, поки маленькі, такі хороші, добрі, жалісливі. Звідки ж такі дорослі беруться. В який момент все в вас ламається?
Погладив дівчинку по голові зморшкуватою рукою.
Куди ж зникає любов і жалість? Його син, коли був маленький, був такий домашній, всі називали його маминим синочком. Навіть коли одружився, жив у дружини, щодня до них забігав, сумував за матір’ю.
Потім, як то все рідше приїжджав, але дзвонив завжди. І ось тепер знадобилися гроші на операцію. А у сина вони є, він машину хотів поміняти. Семен чув, як невістка синові говорила: «І не думай їм гроші пропонувати, скільки їй жити залишилося?
Це просто гроші на вітер викинути. У тебе вже скоро онуки будуть, а ти все про матір пам’ятаєш».
Так і не запропонував син. Та вони б і не взяли, так вирішили. Їм було важливо, щоб син запропонував. Машина важливіша.
Ось і залишився осад у душі, що якось не правильно сина виховали, упустили щось, дуже важливе. Щось таке, що якщо його упустиш, то потім змучишся, і життя не буде радістю. Ось як ця машина. Чи буде вона синові в радість?
Про те, що сталося сьогодні, як і про почуту розмову сина з невісткою, дід Семен дружині не розповів. Навіщо її хвилювати.
Своїх треба берегти. А він завжди беріг свою Галю. Про малину сказав: упустив ненавмисно. А про дівчинку розповів.
І дружина весь вечір посміхалася, захоплюючись маленькою дівчинкою. Радіючи тому, що в світі є доброта і співчуття.
Спеціально для сайту Stories
