— Мамо, вгадай, що у мене в руці? — Микита сховав руки за спину. Він заїхав до матері після роботи, щоб порадувати її.
— Не знаю, — розвела руками Ольга Федорівна. — У тебе там може бути що завгодно.
— Подумай… Пам’ятаєш, ти в санаторій хотіла?
— Так! — Мати навіть завмерла. Невже син нарешті вирішив порадувати маму і потурбуватися про її здоров’я?!
— Ось! Це навіть краще, ніж якийсь санаторій в області! — Син потряс у повітрі трьома квитками на потяг.
— Не зрозуміла. Що це? — здивувалася мати, вивчаючи один з них, який віддав їй Микита.
— Мамо, ну ти що?! Написано ж! — хмикнув син. — Ми їдемо з Тетяною на море. На два тижні. Ти їдеш з нами. Я ж знаю — ти хотіла саме цього! Потяг через три дні.
— Та як це? Я ж навіть не планувала, — схаменулася Ольга Федорівна. Вона збиралася в санаторій, хоч і за свій рахунок… Їй треба було підлікуватися.
— А чого тобі планувати? Ти не працюєш, пенсію отримаєш якраз перед від’їздом. Кішок у тебе немає, квітів на підвіконні теж. Переживати немає про кого. Халат кинула в сумку і поїхала, — посміхнувся Микита.
— А де ми там жити будемо? У готелі? Дорого, напевно? — переживала мати. Вона давно нікуди не вибиралася з дому.
— Здався нам цей готель! — пирхнув син. — Ні. Ми як вільні люди дикунами поїдемо. Ми взимку ще будиночок забронювали недалеко від моря. А в санаторії до розпорядку прив’язаний будеш — бігом на обід, бігом на вечерю. Не прийдеш — гроші на вітер. Ні вже, ми хочемо ні від чого не залежати. Самі собі господарі, захотіли — пішли, захотіли — прийшли.
Син пішов, залишивши Ольгу Федорівну в змішаних почуттях. З одного боку, їй давно хотілося на море. Сто років не була. З іншого боку, вона ніколи не відпочивала з родиною сина.
Начебто непогано вона з невісткою спілкувалася, але вони і бачилися пару разів на місяць всього. А хто знає, як там все буде, адже їм доведеться жити пліч-о-пліч…
Три дні пролетіли в зборах непомітно. Ольга Федорівна купила собі новий купальник, сарафан, босоніжки. Дістала літній капелюх, куплений колись.
Настав день від’їзду. Зранку подзвонив син:
— Мамо, ти зможеш сама дістатися до вокзалу? А то нам такий гак робити, щоб за тобою заїхати. У копієчку влетить.
— Невже на таксі від вас до мене далі, ніж на автобусі? — здивувалася Ольга Федорівна. Коли синові треба, він приїжджав у будь-який час дня і ночі, нічого його не зупиняло. Але сперечатися вона не стала. Ні до чого починати подорож з сварок.
— Ну добре, доберуся, звичайно.
На вокзалі вона ледве знайшла Микиту і Тетяну. Вони сиділи в кафе і навіть не подумали зустріти її біля входу.
— Микита, ну чому ти мене не зустрів? —засмутилася Ольга Федорівна.
— Ну не заблукала ж, — відмахнувся син, — не в лісі ж.
— Вітаю, Ольго Федорівно, — невістка оглянула свекруху з ніг до голови і кивнула на валізу. — А ви що там набрали? Ніби на місяць зібралися.
— Нічого зайвого. Що зазвичай на відпочинок беруть, те й взяла, — знизала плечима свекруха. Тетяна тільки пирхнула.
Курортне місто зустріло відпочивальників спекою. Трійця без пригод дісталася до орендованого житла. Будиночок виявився дуже затишним. І до моря недалеко. Ользі Федорівні виділили невелику кімнату з усім необхідним.
— Неймовірно, тут навіть кухня є! — здивувалася вона. У кухні була плита, холодильник, мікрохвильовка. Загалом, все для комфортного проживання.
— Ми і брали будинок з кухнею, — підтакнув Микита, підморгнувши дружині. — Гаразд, мамо, ми на пляж. Зійдемо на розвідку. А ти приготуй чогось поїсти. Всі з дороги, зголодніли.
— Е-е-е, синку, а де ж я продукти візьму? — остовпіла від такої заяви Ольга Федорівна.
— Ну, це ми теж передбачили, — Микита підвів матір до вікна і вказав пальцем на магазин з відомою всім назвою, що видніється, і засміявся. — Ніби й нікуди не виїжджала. Так?
— Ольго Федорівно, посуд тут, — невістка відкрила одну з шафок і показала свекрусі гору каструль і сковорідок.
Молодь швидко зібралася, і вже через п’ять хвилин у будинку стало тихо. Ольга зітхнула і пішла за продуктами.
Через півгодини, повернувшись із магазину, вона взялася за приготування їжі. До повернення сина і невістки все було готово.
— Ух ти! Як тут пахне! Як вдома! — задоволено потирав руки син. — А ми з Тетяною такі голодні, що слона б з’їли.
— Ну як там, на морі? — дивлячись на те, як молоді наминають друге, поцікавилася Ольга Федорівна.
— Море як море, нічого особливого, — відгукнулася Тетяна. — Купа народу, торговці з баулами: «Гаряча варена кукурудза! Креветки! В’ялина риба!» — передражнила вона.
Свекруха розсміялася. Все-таки хотілося самій побачити все і почути. Вона навіть купила б качан кукурудзи і з задоволенням з’їла б його, натерши сіллю.
— Треба, напевно, з самого ранку йти, щоб місце зайняти, — припустила Ольга Федорівна, — поки народу ще не багато.
Тетяна і Микита переглянулися, але промовчали.
На ранок Ольга Федорівна встала раніше за всіх, приготувала нехитрий сніданок із залишків продуктів, поставила кип’ятити чайник і пішла збиратися на пляж. Вона вже склала великий рушник, дістала капелюх і окуляри, як до кімнати заглянув Микита.
— А ти куди? — здивовано запитав він.
— Як куди? На пляж! — не менш здивовано відповіла мати.
— А обід хто готуватиме? Ми зараз все доїмо, а повернемося і що?
— Синку, я ж приїхала не біля плити стояти, а відпочити, — Ольга Федорівна навіть розгубилася.
— А чому ти втомилася? Ти ж на пенсії. Не працюєш. Онуків у тебе поки що немає, так що з ними теж не возишся. Ми ось — втомилися! — роздратовано виголошував син матері. — Весь рік ґаруєш, а тут ще й біля плити стояти? А відпочивати коли?
— Микита, я трохи побуду на пляжі, а потім приготую, — виправдовувалася Ольга. — Раптом потім погода зіпсується?
— Ось приготуєш все, тоді й іди на своє море, — немов наказав їй син.
«Може, він правий? Чого я там не бачила, на цьому пляжі? А діти втомилися. Робота у них нервова, відпочивати потрібно», — думала вона, прибираючи підготовлену пляжну сумку з очей геть. — «Та й шкідливо в моєму віці вже під сонцем валятися».
Прибравши сніданок, син з невісткою пішли на пляж, а Ольга Федорівна — до знайомого магазину. Накупила продуктів. Пенсія танула на очах.
— Ще кілька таких походів і у мене не залишиться грошей на картці, — вона похитала головою, поглянувши на залишок. — Треба грошей хоч на продукти у них попросити.
Микита і Тетяна повернулися з пляжу, як за розкладом — до обіду. У Ольги, щоправда, знову вже все було готове, тож голодними ніхто не залишився.
— Оце я наївся! — поплескав себе по животу син. — Танюшо, може, ввечері на набережну?
— Звичайно, — підтвердила дружина, — не сидіти ж вдома!
— Я теж піду, мабуть, — Ольга Федорівна прибрала порожні брудні тарілки в раковину.
— Ну, привіт! — дивився на неї Микита. — А хто буде готувати вечерю? Після такої прогулянки завжди хочеться їсти.
— То, може, в кафе сходимо, там повечеряємо? Щось не хочеться мені цілий день біля плити стояти, — запропонувала Ольга Федорівна.
Син з невісткою переглянулися.
— Гарна ідея! — Тетяна зраділа. — Тут неподалік є пристойний заклад. Кажуть — шашлики там неймовірні!
Втрьох вони сходили на набережну. Подивилися на роботи вуличних художників, послухали музикантів і пішли в кафе.
Шашлик і справді був там чудовий. Вечеря пройшла спокійно. Коли принесли рахунок, Микита передав його матері під її здивований погляд.
— Так ви ж нас запросили в кафе, ви і рахунок оплачуйте. Ваша ідея була, — нітрохи не соромлячись, сказала свекрусі Тетяна. Ользі не було чим крити, і вона розплатилася. Правда, прикладаючи картку до терміналу оплати, вона відчула, як у неї піднімається тиск.
— Синку, до речі, ви мені на продукти хоч грошей дайте, — згадала, про що хотіла попросити його Ольга.
— Ха, ну ти даєш, мамо ! — Микита був щиро здивований, що мати не розуміє елементарних речей. — Ми купили тобі квитки, оплатили кімнату в будинку, так ще й за їжу повинні платити самі? Ну ти добре влаштувалася!
Тетяна мовчала, але з її вигляду було зрозуміло, що вона повністю поділяє обурення чоловіка.
Ольга відчувала себе так, ніби на неї вилили відро холодної води. Вона не очікувала, що її візьмуть з собою на роль кухарки та обслуговуючого персоналу.
Так, вона на пенсії, але вона її заробила своєю працею, виховуючи сина одна. Адже його батько зник, ледь дізнавшись, що стане батьком.
Вислухавши претензії сина і мовчазну підтримку дружини, Ольга Федорівна закрилася у своїй кімнаті. Їй ще ніколи не було так погано. Вона прилягла на ліжко і відвернулася до стіни. Сльози котилися по щоках, капали на подушку, залишаючи на ній мокрі плями.
«Виховала невдячного нахабу», — розлютилася вона, прокручуючи в голові розмову за столом. — «Ну ні, не для того я приїхала сюди, щоб біля плити кухаркою стояти і сльози лити. Діточки знахабніли, я теж знахабнію!»
Вранці, почекавши, коли син з невісткою підуть, Ольга дістала нову сукню, босоніжки, одягла капелюх і окуляри.
— Мм так, бліда як поганка, — критично оглянула вона себе в дзеркало. — Зате подумають, що місцева. Це їм же ніколи по пляжах шастати. Ех, шкода, що зараз сезон, місць, напевно, вже ніде немає.
Ольга вийшла з дому і пішла вулицею, роздивляючись будинки. На всіх парканах, хвіртках і дверях висіли оголошення: «Місць немає!». Вона вже зневірилася, як з дверей одного будинку вийшла молода засмагла дівчина з валізою.
— Вибачте, що так вийшло! — говорила вона жінці, яка вийшла слідом. — Я не думала, що мене терміново викличуть на роботу. Шкода, ще тиждень могла б відпочивати. Я вас підвела.
Ольга мало не підстрибнула від радості.
— Вибачте, я б могла орендувати на тиждень кімнату, якщо це не дуже дорого, — звернулася вона до господині.
— Я вам із задоволенням здам! Аби тільки кімната не пустувала, — зраділа та.
Всі залишилися задоволені, що так вдало все вийшло. Ольга відразу повернулася в кімнату, зібрала свої речі і, залишивши записку: «Поїхала додому. Дякую за “відпочинок”!» — заселилася в нове житло.
Кімната була нітрохи не гірша за ту, де вона жила, а пляж ще ближче.
Господиня здавала ще кілька кімнат. В одній з них жив самотній чоловік. Він відразу помітив нову даму.
— Я можу здатися вам занадто настирливим і безцеремонним, але чи не складете ви мені компанію на час, поки ми тут? Не люблю самотність, хоч і змушений відпочивати один. Нічого такого, все пристойно! Прогулянки містом, пляж. Можна в кафе біля моря відвідати. Мене, до речі, звати Віктор. А вас — Ольга? Я підслухав, — Віктор розсміявся. — Погоджуйтеся!
І вона погодилася. Віктор виявився приємним у спілкуванні, з хорошим почуттям гумору, легким на підйом, чоловіком одного віку з Ольгою, вдівцем, заможним і щедрим.
Працюючи вахтами, він любив відпустки проводити на морі. Але не в санаторіях чи готелях, а в таких ось, приватних будинках, орендуючи кімнату.
— Не терплю санаторії. Хоч і не люблю самотність, але мене дратують ці мурашники, — пояснив він свій вибір.
Ольга і Віктор побували скрізь, де тільки могли. На пляж вони ходили зранку, поки не було пекла. У Ольги з’явилася красива рівна легка засмага. Вона ніби помолодшала на кілька років.
Всі ті дні, що вона провела без сина і його дружини, молоді обривали їй телефон. Один раз Ольга Федорівна взяла трубку, але почувши звинувачення в тому, що зіпсувала їм відпустку, більше трубку не брала і взагалі вимкнула телефон.
Тетяні самій довелося стати до плити і готувати сніданок, обід і вечерю. Вони з Микитою мало не розлучилися, адже він йшов на пляж один, залишаючи дружину.
— Мені що, на тебе дивитися весь день, як ти тут каструлями гримиш? — огризнувся він, коли Тетяна висунула йому свої претензії.
У підсумку вони вирішили вечеряти в кафе, снідати вдома, а обід пропускали, смажачись на пляжі.
Додому Микита і Тетяна поверталися злі і незадоволені. Адже в кафе вони витратили ще більше грошей, ніж могли б витратити, купивши напівпансіон на базі відпочинку або в санаторії. А головне: їх ледь не вразило, коли на вокзалі в день від’їзду вони побачили Ольгу Федорівну, засмаглу, посвіжілу і щасливу, під руку з імпозантним чоловіком, який проводжав її на потяг.
— Оля, можна я приїду до вас? — раптом запитав Віктор, взявши її за руки. — Нічого поганого! Екскурсії, прогулянки, кафе або ресторан.
Вони обоє розсміялися, він поцілував Ольгу в щоку, і вона пройшла повз сина і невістку, які стояли з відкритими ротами.
Спеціально для сайту Stories
