Тамара прокинулася ще до дзвінка будильника – багаторічна звичка вставати о сьомій годині.
Вмилася і пішла на кухню готувати сніданок. Дістала з холодильника сирники, які зробила ще ввечері, поклала їх на сковорідку. За звичкою хотіла дістати другу сковорідку, але згадала, що чоловік у відрядженні, а старший син – Матвій – вже місяць як виїхав з дому – орендує квартиру і живе з якоюсь дівчиною.
Так що сьогодні снідати вдома буде тільки молодший – Ромка. «До речі, час його будити, а то знову на першу пару запізниться», – подумала Тамара.
Ромка навчається на першому курсі і ніяк не звикне, що до університетського корпусу ще треба їхати – це тобі не те, що бігати до школи, яка знаходиться прямо у них під вікнами. Бувало, хлопчаки і на перерві встигали додому заскочити.
– Мамо, а батько сьогодні приїжджає? – запитав Ромка, засовуючи в рот черговий сирник.
– Ні, післязавтра, – відповіла Тамара. А що?
– Нічого, я просто подумав, що він останнім часом часто їздить у відрядження. Раніше такого не було, а місце роботи він начебто не змінював.
– Чому? Він став начальником відділу. Це вже інші обов’язки, інша відповідальність, – пояснила мати.
– Гаразд, я побіг, – Ромка на ходу ковтнув кави і вискочив у передпокій.
«Дійсно, з відрядженнями Костя щось зачастив, – подумала Тамара, наливаючи собі кави, – якби я гірше знала його, могла б подумати, що він завів собі коханку, а відрядженнями тільки прикривається».
Сьогодні у неї легкий день: до обіду буде працювати з документами, а після обіду вона обіцяла виконати особисте прохання шефа – з’їздити додому до якоїсь його родички і проконсультувати її, як правильно скласти заповіт.
– Я, звичайно, і сам міг би це зробити, але це буде виглядати дещо неетично, можуть сказати, що я діяв у власних інтересах, – пояснив шеф. – Після цього в контору можеш не повертатися – відразу йди додому.
До будинку, де жила Єлизавета Федорівна, Тамара приїхала хвилин за п’ятнадцять до призначеного часу. Вона дістала телефон, щоб уточнити адресу. У цей момент повз неї проїхало таксі – Тамара ледь встигла відскочити, щоб її не обдало бризками з-під коліс.
Машина зупинилася біля четвертого під’їзду – саме туди йшла Тамара. Вона знову ступила на доріжку, але в цей момент сталося щось надзвичайне.
З таксі вийшов її чоловік, оббіг навколо машини і допоміг вийти високій молодій дівчині. Кілька кроків – і вони зникли в під’їзді.
Тамара повільно опустилася на лавку. «П’ять хвилин, – сказала вона собі, – треба йти працювати, а з цим ми потім розберемося».
Єлизавета Федорівна виявилася маленькою, сухорлявою старенькою. Вона зустріла Тамару привітно, провела в кімнату, де вже був накритий стіл до чаю.
– Як доїхали? Не заблукали? Наш будинок не на центральній вулиці, його ще треба знайти, – сказала вона.
– Гарний у вас будинок, – зазначила Тамара.
– Раніше у нас більше жили працівники міністерств, а зараз всякого народу повно. Ви на машині приїхали?
– Ні, у вас же тут метро поруч, я машину поруч з роботою залишила, боялася потрапити в затор і запізнитися. Зате мене тут біля вашого під’їзду мало не облив з голови до ніг якийсь таксист. Привіз дівчину – таку високу, симпатичну, – сказала Тамара.
– Так це Янка з тридцять сьомої квартири. Дівчині двадцять років, вона навчання кинула, працювати пішла. І знаєте куди? Купальники і нижню білизну демонструє. Мені сусідка сказала, що її фотографії у вітринах магазину виставлені, – пояснила Єлизавета Федорівна.
Закінчивши справи, Тамара повернулася до офісу, сіла в свою машину і замислилася.
З Костею вони дружили ще зі шкільних часів. Коли вона закінчила дев’ятий клас, а він одинадцятий, вони вперше поцілувалися і дали одне одному слово, що одружаться, коли Тамарі виповниться вісімнадцять.
Її мама була в шоці, коли дізналася, що її дівчинка-відмінниця перевелася на заочне відділення, влаштувалася на роботу і збирається заміж. А в дев’ятнадцять років вона вже привела на світ Матвія.
Всі, хто тоді знав Тамару і Костю, називали їх Ромео і Джульєтта. А вони були щасливі: вчилися, працювали, виховували дітей. Їм ніколи не було нудно одне з одним, вони навіть не сварилися. А якщо сперечалися про щось, то чоловік незмінно називав її Томочкою.
Вона завжди думала, що вони доживуть разом до старості, що разом будуть радіти онукам.
Але те, що вона побачила сьогодні, не вкладалося в її картину світу.
Костя «приїде» післязавтра. Тоді все з’ясується. Але до цього треба ще дожити.
Добре, що сьогодні п’ятниця. Ромка ще тиждень тому повідомив, що він з друзями на вихідні їде на якусь турбазу. Значить, вона буде вдома одна і спокійно все обдумає.
Свого часу мама дивувалася здатності дочки справлятися з неприємностями.
– Інша буде два дні сльози лити, а Томка відразу починає думати, як з неприємної ситуації виплутатися, – говорила мама.
І цю якість Тамара зберегла на все життя. Можливо, тому вона і вибрала професію юриста.
Те, що вона більше не хоче жити з Костею, – це однозначно. Цю квартиру їм допомогли купити його батьки, вона на неї претендувати не буде.
Жити їй є де: батьківську квартиру, яку вони залишили їй, коли поїхали в маленьке провінційне місто – на батьківщину батька, вона не здавала – не було необхідності і не хотілося, щоб там жили чужі люди.
Вона думала продати її і купити житло синам, але ось квартира знадобилася їй самій.
Машини у них у кожного своя. Так що ділити особливо нічого – хіба що гроші на її рахунку – треба буде віддати Кості половину.
Найбільше її турбувала реакція синів – вони хоч і дорослі, але невідомо, як відреагують.
І ще питання: з ким буде жити Ромка?
Костянтин повернувся в неділю близько шостої вечора. Сина вдома ще не було.
Чоловік вимив руки і сів за стіл. Тамара поставила перед ним тарілку, закриту кришкою. Костя підняв кришку: на тарілці лежав невеликий аркуш паперу, на якому було написано ім’я: «Яна» і її адреса.
Чоловік сидів, не піднімаючи голови, Тамара вийшла з кухні і стала неквапливо збирати свої речі.
– Зачекай, давай поговоримо, – зайшов до спальні Костя.
– Поговоримо, але пізніше. А зараз я хочу поїхати. Все мені за один раз не вивезти, приїду на тижні, – сказала Тамара.
Потім вона взяла валізу, прихопила сумку з ноутбуком і покинула квартиру.
Увечері їй зателефонував Матвій:
– Мамо, повертайся додому. Тато дуже переживає. Ну, пробач його, в житті всяке буває.
– Синку, звідки тобі знати, що буває в житті? Ваш батько образив мене своєю поведінкою, а я не звикла терпіти образи.
– Ви стільки років разом жили, а з цією Яною він всього півроку крутить. Він їй скоро вже набридне, – сказав Матвій.
– Ти знав про неї? – запитала Тамара.
– Я бачив їх один раз в ресторані, – відповів син.
– І ти промовчав? – запитала Тамара і, не чекаючи відповіді, поклала слухавку.
Найбільше Тамару образило те, що сини підтримали батька. Матвій якраз у цей час посварився зі своєю дівчиною і повернувся додому. Ромка теж сказав, що залишиться з батьком.
Вони кілька днів дзвонили матері і вмовляли її повернутися.
А через місяць після того, як Тамара отримала свідоцтво про розлучення, до неї прийшов Костя.
– Том, я розумію, що дуже винен, але, може, спробуємо ще раз? Адже ми так добре жили, ми кохали одне одного…
– Так, я тебе кохала. Я подарувала тобі синів. У нашому домі завжди було тепло, чисто і затишно. Ми добре жили цілих двадцять три з половиною роки.
А потім ти все наше хороше життя розтоптав для того, щоб триматися за молоде тіло. Ти, напевно, думав, що вскакуєш в останній вагон? Скажи, а про що ти з нею розмовляв?
Костянтин встав і попрямував до дверей.
З синами Тамара трохи пізніше почала спілкуватися, а ось колишнього чоловіка бачити не хотіла.
Спеціально для сайту Stories
