– Бабусю, тато привів додому якусь тітку і сказав, що вона житиме з нами! – плакала в слухавку чотирнадцятирічна Єва. – Як він міг? Він зрадив маму!
– Який негідник! – вигукнула Марія Григорівна. – Дружини лише три роки, як не стало, а він уже в дім бабу тягне! Не плач, моя дівчинко! Бабуся не дасть тебе в образу!
Три роки тому мама Єви пішла з життя після важкої хвороби. Увесь цей час Влад намагався замінити доньці батька і матір, але в дівчинки почався перехідний вік, і батькові стало важко справлятися.
Рік тому він познайомився з Жанною – молодою працівницею, яка влаштувалася до нього у фірму. Молода жінка іноді допомагала йому порадами щодо виховання доньки, оскільки у неї були молодші сестри і вона знала всі їхні примхи і закидони.
На цьому ґрунті Влад і Жанна зблизилися, і через рік після знайомства він зробив жінці пропозицію. Вони тихо розписалися, і Жанна переїхала в будинок до Влада і Єви.
– Ти навіщо її привів до нас? – Єва, зі сльозами в голосі, повернулася до батька. Вона лежала на своєму ліжку, коли він зайшов до неї в кімнату поговорити. Зустрівши Жанну вдома, Єва тут же пішла до себе і не виходила з кімнати всі вихідні.
– Донечко, ти вже велика, повинна розуміти, – батько спробував погладити її по голові, але дівчинка скинула його руку, – я не завжди зможу допомогти тобі, особливо в якихось особистих питаннях.
– У мене є бабуся! Вона допоможе! – огризнулася донька.
– Бабуся, це добре! Але вона старого гарту і багато чого не знає, а у Жанни є сестра твого віку. Може, ви ще й потоваришуєте з нею, – Влад не знав, як іще розмовляти з донькою – та була налаштована вороже.
– Сам дружи з нею! – Єва знову відвернулася до стіни. Батько посидів ще з хвилину і вийшов із кімнати.
– Ну що? – Жанна чекала його на кухні. – Поговорили?
– Угу, – кивнув Влад, – дується.
– Нічого, потрібен час, усе владнається, – обнадіяла його нова дружина.
Влад багато працював, тому Єва часто залишалася з мачухою вдома наодинці. Після багатогодинного “відлюдництва” голод вигнав дівчинку з кімнати. Тим паче, квартирою розносилися запаморочливі аромати домашньої їжі.
Мачуха у фартусі матері щось готувала, наспівуючи собі під ніс якусь мелодію.
– Ти навіщо вдягла цей фартух?! – замість привітання, зло сказала Єва. – Це мамин!
– Вибач, я зніму, – Жанна одразу ж зняла його і повісила на стілець. – Їсти будеш?
– Сама їж свою бурду! – Єву понесло. Їсти хотілося нестерпно, але бабуся ж їй сказала, щоб вона робила все на зло мачусі: “Ти роби їй все наперекір, вона не витримає і піде від вас!”
– Як хочеш, – знизала плечима Жанна. – Мені на роботу потрібно з’їздити, помиєш посуд? Я не встигаю.
– Ще чого! – фиркнула Єва. – Ти тут насвинячила, ти і мій!
Вона розвернулася і вийшла з кухні, ковтаючи слину: повна сковорода котлет стояла перед очима, зводячи з розуму. Від голоду навіть нудило, але Єва вирішила впертися і не здаватися.
“Ось буде погано від голоду, нехай тато тоді поплаче, та пізно буде!” – думала вона, знову завалюючись на ліжко. Почувши, як грюкнули вхідні двері, Єва набрала бабусю.
– Бабусю, можна я до тебе приїду? Дуже хочеться їсти! – онука захлипла в слухавку.
– Батюшки, та що ж це таке?! Тебе там голодом морять? – ахнула Марія Григорівна.
– Ну… – зам’ялася Єва, – вона там котлет насмажила. Але я не стала їсти!
– Це ще чому? Усе, що є у вашому домі – це твоє! – повчала онуку бабуся. – Твій батько заробляє на продукти, а вона тебе обслуговувати повинна! Тож іди і сміливо їж, усе, що вона там приготувала! Не вистачало ще гастрит заробити! Нехай вона тебе боїться, а не ти її!
– Та я її й не боюся. Просто вона мене змушує посуд мити після неї, – скаржилася онука жалісливій бабусі.
– Ні, це вже ні в які ворота! – обурилася Марія Григорівна. – Вона там що про себе уявила? Знайшла рабиню Ізауру!
– Бабусю, а це хто? – не зрозуміла дівчинка.
– Та так, нещасна одна. Ти не йди у своєї мачухи на повідку, – змінила тему бабуся, – а то вона так на шию сяде і ніжки звісить! А я поговорю з твоїм батьком! І ось ще, я тобі зараз надішлю статті про права дитини, почитай їх. Стануть у пригоді!
Підбадьорена бабусею, Єва попрямувала на кухню. Наївшись досхочу, вона поставила брудний посуд у раковину і спокійно пішла до себе. Завалившись із телефоном на ліжко, вона почала читати статті, надіслані бабусею.
За читанням дівчинка задрімала і не почула, як повернулася мачуха.
– Єво, я ж попросила тебе помити посуд, – увійшла вона до падчерки в кімнату, – а ти замість цього ще й свою тарілку в раковину поставила.
– А ти чому без стуку заходиш у мою кімнату? – обурилася Єва. – Ти порушуєш моє право на приватне життя! І я не зобов’язана виконувати за дорослих їхню роботу!
– Гаразд, вибач, – Жанна вийшла з кімнати і постукала у двері.
– Не можна! – крикнула Єва.
Мачуха знизала плечима і пішла до себе. До приходу Влада в будинку був порядок.
– Ну, як ви тут? – запитав він у дружини. Та тільки знову знизала плечима і нічого не сказала.
Натомість Єва кинулася до батька і, схлипуючи, почала скаржитися:
– Вона змушувала мене працювати! Там була ціла гора посуду! А я не рабиня з цього, як його… ! Це порушення прав дитини.
– Рабиню звали Ізаура. Гаразд, я поговорю з Жанною. Але ти за собою хоча б прибирай, – батько обійняв доньку і, поплескавши її по спині, вийшов із кімнати.
– Ну, що? Скаржиться? – усміхнулася Жанна. Влад кивнув.
– Про права дитини хтось її напоумив. Ох, нелегко тобі доведеться, – він обійняв дружину.
– Нічого, впораюся, – посміхнулася вона.
Конфлікти стали частішими з початком навчання. Єва зовсім нехтувала домашніми обов’язками, прикриваючись своїми правами.
– Я маю право на відпочинок! – істерила вона, коли мачуха просила її зробити щось по дому. – Я й так цілий день у школі втомлююся! А ти тут для чого? Тебе ніхто не кликав! Щось не подобається – можеш іти!
Єва могла увійти в кімнату до Жанни без стуку, щоб взяти якусь річ. На здивований погляд мачухи вона фиркала:
– Це мій дім! Де хочу, там і ходжу! І питати дозволу я не зобов’язана!
– Знаєш, – сказала якось Жанна чоловікові, – мені здається, хтось Єву налаштовує проти мене. Якщо чесно, я тобі не говорила нічого, не хотіла, щоб ти думав, що я скаржуся або, що не можу впоратися із ситуацією.
Але я не можу впоратися із ситуацією! Я почала боятися, що в разі чого, ти повіриш доньці, а не мені.
Влад дуже здивувався зізнанням дружини. Він то думав, що в них усе налагодилося. Єва давно не скаржилася йому.
Одного разу, думаючи, що батько вже пішов на роботу і вдома нікого немає, дівчинка зателефонувала бабусі. Збираючись до школи, вона увімкнула гучний зв’язок.
– Ну як ти там, Євочко? – Марія Григорівна була рада, що дівчинка телефонує їй за порадами. – Поставила на місце мачуху свою?
– Так, бабусю! Твої поради завжди допомагають! – захихотіла онучка, не підозрюючи, що батько слухає розмову.
Він уже збирався йти з дому, коли почув розмову колишньої тещі та доньки. Вирішивши затриматися, він усе зрозумів.
– Ось і добре! Ще не вистачало, щоб мою єдину онуку за прислугу тримали! – сердито виговорювала Марія Григорівна. – Ти маєш вчитися і не відволікатися на всілякі дурниці. Батько твій не для того одружився з цією… щоб ти її обслуговувала. А зовсім навпаки. Тож не слухай нікого, крім бабусі!
Влад хотів було вже увійти в кімнату до дочки, але передумав. У нього виник інший план.
До вихідних Жанна наготувала всякої всячини, але Влад за сніданком покликав усіх на дачу.
– Я не хочу, – сказала Єва, – і взагалі, мені уроки потрібно робити.
– Ну, тоді залишайся, – погодився батько. – А ми з Жанною з’їздимо, відпочинемо. Приїдемо в неділю ввечері. Не буде тобі самій нудно?
– Ні, звісно! – погано приховуючи радість, відповіла Єва. Вона вже придумала влаштувати незабутню вечірку з нічною дискотекою.
– Тату, а ти мені грошей залишиш? – донька обійняла батька і запобігливо зазирнула йому в обличчя.
– А навіщо тобі гроші? – здивувалася Жанна. – Ти ж займатися вдома будеш.
– Справді, – погодився Влад із дружиною.
– Взагалі-то, згідно із сімейним кодексом, батьки зобов’язані утримувати мене до вісімнадцяти років! – сердито заявила Єва і від добродушного настрою в неї нічого не залишилося.
– Ми тебе й утримуємо, – Влад, нарешті, на власні очі побачив зміни в доньці. – Чи ти боса ходиш? Голодна?
– Чому всім моїм однокласникам дають гроші на кишенькові витрати? – донька продовжувала обурюватися.
– І ти отримуєш щотижня, – нагадав їй Влад. – На цей тиждень тобі вже видавали, тож які претензії? Вчися планувати!
Єва, фиркнув, пішла до себе в кімнату. Влад із Жанною, переглянувшись, мовчки зібралися і поїхали на дачу.
Єва тут же зателефонувала Марії Григорівні, попросити грошей.
– Та що ж за батько такий?! – ахнула бабуся. – Кинути дитину одну! Без грошей! Без їжі! Євочка, приїжджай до мене!
– Ні, ні, бабусю! – онука злякалася, що вечірка скасується, а вона вже написала однокласникам. – Мені уроки вчити треба. Просто грошей мені переведи, якщо можеш. Я в магазин сходжу, за хлібом.
– Навіть хліба дитині не залишили! – розсердилася бабуся. – Я тобі перекажу. Купи собі, чого захочеш!
Вечірка вийшла класною. Підлітки, не соромлячись, під’їли все, що було в холодильнику, Єва на бабусині гроші замовила піцу. Музика грала до самої ночі, поки сусіди не стали стукати в стіни. Вранці всі розійшлися, залишивши після себе базлад. Єва не стала нічого прибирати, а завалилася спати.
Влад уже підозрював, що дочка не просто так залишилася вдома. Але вони з Жанною все одно не були готові до того, що побачили.
Єва прокинулася від суперечки, яка лунала з кухні. Вона прислухалася.
– Вона вже не маленька недолуга дитина! Хтось у її віці працювати йде! А ця… – батько був не на жарт розсерджений, – розпещена і впевнена у своїй безкарності! І я не збираюся більше дивитися, як вона перетворюється на неконтрольованого підлітка! Зараз це звалище, потім нічні клуби, а потім… що? Дитина?!
– Владе, почекай! – Жанна говорила тихо, але твердо. – У неї не стало мами, батько приводить якусь незнайому тітку, коли пам’ять про матір ще жива і свіжі спогади. Зрозуміло, вона протестує! Дай їй час. Ну так, я не дуже справляюся із ситуацією, але я потерплю, чесно-чесно.
Єва слухала, і в душі в неї змішалися злість і сором, образа й туга за матір’ю.
– Вона ще спить, – голос Жанни пролунав біля дверей у кімнату Єви, і дівчинка натягнула ковдру вище про всяк випадок, – давай просто все приберемо. Мені здається, це зачепить її сильніше, ніж твій крик і покарання.
– Я б їй влаштував прочухана… Але послухаю тебе, – сердито сказав Влад.
Вони переглянулися і пішли наводити лад. Дочка прокинулася до середини дня, коли вдома все блищало.Спеціально для сайту Stories
Вона поводилася тихо і намагалася не потрапляти на очі батькові.
А наступного ранку Жанна не змогла встати з ліжка. Жінка застудилася на дачі.
– Єво, – батько заглянув до кімнати доньки, – Жанна захворіла. У неї висока температура. Я викликав лікаря, але не можу залишитися – сьогодні дуже важливий день на роботі, не можна не піти. Зможеш побути вдома, поки не прийде лікар? Можу я на тебе розраховувати?
– Ой, вже нічого з нею не станеться, – закотила очі Єва з удаваною байдужістю, хоча всередині від страху все стиснулося. Вона раптом чітко згадала, як погано було мамі, коли вона хворіла…
Біль пронизав серце дівчинки. І нехай Жанна не була її рідною мамою, але вона начебто не була схожа на злу мачуху. Вона навіть начебто любила тата… З нею він знову почав усміхатися…
– Просто дочекайся лікаря. Я не прошу доглядати за Жанною, знаю, що для тебе це непосильна ноша, – Влад подивився на доньку з таким розчаруванням, що їй стало не по собі.
Лікаря довелося чекати довго. Єва не знаходила собі місця і наважилася зазирнути в спальню. Мачуха лежала з палаючими від жару щоками, волосся прилипло до чола, дихання було важким, губи потріскалися.Спеціально для сайту Stories
Склянка на тумбочці була порожня.
– Тобі принести води? – Єва обережно підійшла до Жанни.
– Так, – та ледь помітно кивнула. Дівчинка взяла склянку і пішла на кухню по воду. У цей момент задзвонив телефон. “Бабуся” загорілося на екрані. Єва взяла слухавку.
– Євочко, сонечко, як у тебе справи? – поцікавилася бабуся.
– Ба, а що роблять, коли висока температура? – запитанням на запитання відповіла онучка.
– Ти захворіла? Та як же так? Не встежили?! Засіли на своїй дачі, на дитину наплювати! – обурено запричитала Марія Григорівна.
– Це не я, це Жанна захворіла. Я лікаря чекаю. У неї висока температура, – хотіла заспокоїти бабусю Єва, але не тут-то було.
– Не ходи до неї! – вигукнула жінка. – Не вистачало ще щось підчепити від неї! Чим вони там думають із батьком твоїм! Збирайся зараз же і приїжджай до мене, від гріха подалі!
– Бабусю, вибач, я залишуся. Їй більше нікому допомогти. Вона ледве дихає там.
– Дурне ти дівчисько! Не ходи до неї, хіба мало чого…
– Бабусю, я обережно. Не переживай. Знаєш, вона не така вже й погана, вона мене захищала перед татом, – задумливо сказала Єва. – Ну все, бувай. Я потім зателефоную.
Єва подивилася на фотографію мами, яка стояла на полиці. Мама посміхалася. Єва посміхнулася їй у відповідь і поквапилася віднести мачусі воду, а потім прийшов лікар і Жанні стало краще.Спеціально для сайту Stories
