– Ну все, я пішов, – сказав Андрій, взуваючи кросівки.
– Як пішов? Куди? – стривожено запитала Аліса, вибігаючи з кухні.
– Піду зустрінуся з друзями. Давно не бачилися, – буденно відповів чоловік.
– Я весь тиждень просила, щоб ти посидів сьогодні ввечері з Оленкою, поки я сходжу до лікаря, – здивовано вигукнула Аліса.
– Треба було краще нагадувати, – зухвало відповів чоловік.
– Я казала про це тричі цього тижня і ще два – минулого. Ти обіцяв звільнити вечір, – ображено нагадала Аліса.
– Значить запишись на інший день. Нічого з тобою не трапиться! – відповів Андрій, не виявляючи ні краплі співчуття.
– Я чекала запису в безкоштовну поліклініку цілих два тижні! А тепер мені знову чекати? Ти ж знаєш, що я страждаю від болю в животі, а до платного лікаря йти не дозволяєш, – стримуючи сльози, вимовила Аліса…
– Ось і правильно! Коли вийдеш на роботу, тоді й звертатимешся в платні клініки. А зараз я за все плачу, і не збираюся витрачати зайві гроші! Іди, у тебе дитина в кімнаті плаче, – скомандував Андрій, не бажаючи далі обговорювати ситуацію.
Поки Аліса допомагала доньці нанести мазь і приклеїти пластир, Андрій скористався моментом і, коли дружина відволіклася, тихо вийшов з дому. Він ніколи не бажав залишатися наодинці з донькою і всіляко уникав цього.
Найчастіше Андрій пропонував залишати Олену зі своєю мамою Світланою Петрівною. Але коли Аліса дзвонила, щоб домовитися, завжди виявлялося, що свекруха або зайнята, або хворіє, ніби спеціально уникає спілкування з онукою.
У підсумку, Алісі доводилося справлятися з усім самій. Коли Олені виповнилося два роки, молода жінка стала помічати, що у неї постійно болить шлунок. Безсонні ночі і перекуси на бігу не пройшли безслідно і дали свої результати.
Знеболювальні приносили лише тимчасове полегшення, тому Аліса вирішила звернутися до лікаря. Коли вона скаржилася на погане самопочуття, Андрію це було байдуже. Він просто кивав, роблячи вигляд, що слухає, і тут же забував, не бажаючи навантажувати себе зайвими проблемами.
Аліса не звикла скаржитися. Андрій знав цю особливість дружини, і йому було зручно, що його функціонал у сім’ї обмежувався тільки роботою і відпочинком після неї. Про доньку він знав тільки, що вона дівчинка на ім’я Олена. Іноді він навіть міг забути рік її народження і, якщо його запитували, довго прикидав, коли ж саме вона з’явилася на світ.
***
– Як ти все це терпиш? Він же відверто витирає об тебе ноги! – шоковано вимовила старша сестра Аліси – Женя.
– Так? Я якось не помічала… – розгублено відповіла жінка. – Я постійно в такій метушні, що не залишається часу на дрібниці.
– Які дрібниці? Твій чоловік ще жодного разу за три роки не залишався з донькою наодинці. У нього постійно якісь “важливі” справи. Андрій такий самий батько, як і ти! – усередині в Жені все кипіло від несправедливості.
– Я не думала про це. Мені завжди здавалося, що чоловіки не повинні брати участь у вихованні дітей. Згадай хоча б нашого батька, – нагадала Аліса.
– Наш батько – далеко не ідеал! Зауваж, зараз від нас він вимагає беззастережної турботи до себе. А, коли мати сиділа з нами вечорами і робила уроки, або не спала ночами, коли ми хворіли, ти пам’ятаєш де був наш батько? Якщо чесно, я не дуже. І зараз мені зовсім не хочеться йому допомагати, – зізналася Євгенія.
– Так, є таке… – Аліса задумалася. – Ти відкрила мені очі на деякі речі. Я подумаю, обіцяю, – з усмішкою додала вона. – Андрій – не погана людина. Можливо, я просто неправильно його прошу.
– На твоєму місці, я б тикала його в калюжу, як маленьке кошеня! – фиркнула Женя. – Мені не подобається, що хтось ображає мою молодшу сестру. Тож, якщо він не зміниться – я сама з ним поговорю.
– Гаразд, – розсміялася Аліса й обійняла сестру за плечі. – Здається, від нашої балаканини Оленка прокинулася.
***
Уночі Алісі стало дуже погано, і болі в животі не давали їй заснути. Вона намагалася знайти хоч якесь положення, щоб полегшити страждання, але жодне з них не допомагало, а ліки не приносили полегшення.
– Що ти все возишся? – незадоволено пробурчав Андрій. – Мені рано вставати на роботу. Якщо не хочеш спати, йди на кухню і не заважай іншим.
Аліса слухняно встала і попленталася на кухню. Вона не пам’ятала, скільки часу минуло, але біль не вщухав. Зрештою, жінка зважилася на, як їй здавалося, відчайдушний крок – зателефонувати до швидкої допомоги.
Вранці її госпіталізували. Андрій був дуже обурений і незадоволений тим, що тепер йому доведеться запізнитися на роботу. Він розбудив Олену і наспіх зібрав її речі в сумку. Там були тонкі літні кофтинки і штанці, хоча на вулиці стояли сильні морози. Добре, що він принаймні здогадався одягнути на доньку зимовий комбінезон.
Дзвінок у двері.
“Хто б це міг бути так рано?” – здригнулася Євгенія і пішла до вхідних дверей.
Подивившись у вічко, вона ахнула і швидко відчинила двері. Андрій виштовхнув уперед Олену і кинув на підлогу сумку з речами. Женя запитально подивилася на чоловіка.
– Твоя сестра в лікарні. Тому Олена поки побуде в тебе, а в мене робота, – заявив Андрій.
– Невже не можеш взяти лікарняний? – поцікавилася Євгенія. – Усе-таки це твоя донька, а не чужа дівчинка! Що сталося з Алісою?
– Без поняття. Знову прикидається, що в неї то там болить, то тут. Я вже шкодую, що вибрав у дружини таку хворобливу, – з презирством відповів Андрій. – Усе, мені ніколи з тобою тут розмовляти. Бувай.
Двері зачинилися. Олена дивилася на тітку великими блакитними очима і не розуміла, що відбувається.
– Ти хоч поїла, сонце моє? – запитала Женя, акуратно знімаючи шарф із шиї дівчинки.
Та заперечно закивала.
– Ну тоді підемо, годувати тебе буде.
Євгенія працювала віддалено, і Андрій не вважав це нормальною роботою, тому й привів доньку в цілковитій упевненості, що все робить правильно. Женя вирішила не робити поспішних висновків і спочатку дізнатися все в Аліси.
– Привіт. Як ти? – вона нарешті змогла додзвонитися до сестри.
– Я в лікарні, – слабким голосом відповіла Аліса. – Подзвони Андрію, запитай, як там Оленка. Я дуже хвилююся.
– Олена зі мною. Твій чоловік не захотів залишатися з донькою, – невдоволено сказала сестра.
– З тобою? – здивувалася Аліса. – Але так навіть краще. Ти зможеш краще про неї подбати.
– Це точно. Що тобі сказали лікарі? – схвильовано запитала Женя.
– Загострення гастриту… Пам’ятаєш, у мене в дитинстві вже було таке? Сподіваюся, що скоро повернуся додому, – пояснила Аліса. – Давай я подзвоню свекрусі, може, вона візьме Оленку до себе. Усе-таки вона заважатиме тобі працювати.
– Спробуй, але якщо не вийде, то я побуду з племінницею. Не переживай про це.
Аліса одразу ж зателефонувала Світлані Петрівні. Та почала кричати в слухавку.
– Як ти посміла лягти в лікарню? Ти взагалі думаєш своєю головою?
– Я не збиралася лягати в лікарню, – спробувала порозумітися невістка.
– А якого біса тоді викликала швидку допомогу? Мені Андрюша все розповів. Повісила на нього дитину і рада лежати відпочивати, – продовжувала обурюватися свекруха. – Мені воно треба – годувати твого чоловіка вранці та ввечері? Давай, їдь додому!
– Щойно лікарі випишуть мене, одразу поїду додому, – коротко відповіла Аліса. – Як вам не соромно таке казати?
– Мені має бути соромно? – розсміялася Світлана Петрівна. – Мало того, що ти прив’язала до себе мого сина дитиною, так ще змусила його купити квартиру в іпотеку. Тепер, він бідолаха мучиться, виплачує ці величезні платежі. А сама живеш на всьому готовому! – з презирством додала вона.
Аліса відчула, як по її щоках котяться сльози. Вона завжди намагалася бути гарною дружиною і матір’ю, але останнім часом Аліса відчувала, що це все марно. Для свого чоловіка і його матері вона завжди буде недостатньо хороша.
– Я внесла половину суми за квартиру. Решту суми платитиме Андрій зі своєї зарплати. Про що ви взагалі кажете? – не витримала Аліса, відчуваючи, як від нервів піднімається нова хвиля болю. – Я більше не буду розмовляти з вами в такому ключі!
Аліса вимкнула телефон, не в силах вислуховувати більше маячню від Світлани Петрівни. Вона відключилася від ліків, які нарешті почали діяти. Аліса не знає, скільки проспала, але, піднявши телефон, побачила кілька десятків пропущених викликів від свекрухи, чоловіка і лише один від сестри. Їй вона якраз зателефонувала в першу чергу.
Після довгих роздумів Аліса зважилася звернутися до своєї сестри Жені з проханням. Вона пояснила всю ситуацію, попросивши її доглянути за маленькою Оленкою, поки вона перебуватиме в лікарні під наглядом лікарів.
– Звичайно, в чому питання! Головне, одужуй, – відповіла Женя, намагаючись підтримати сестру. – Якщо тобі потрібно буде десь пожити, моя квартира завжди в твоєму розпорядженні.
Женя, після продажу батьківської квартири, взяла іпотеку, але на дуже вигідних умовах, оскільки працювала в IT-сфері і швидко розплатилася з боргами. Аліса ж використала частину своїх коштів, як початковий внесок для іпотечної квартири, де вона зараз жила разом із чоловіком і донькою.
Не раз вона шкодувала про те, що не купила собі окреме житло, розуміючи, що це могло б полегшити її життя.
Аліса провела в лікарні кілька днів, і кожного з них вона дзвонила Жені, щоб дізнатися, як справи в Оленки. Сестра намагалася її підбадьорити, розповідаючи про те, як вони разом грають, малюють і навіть печуть печиво.
– Олена сьогодні запитала, коли ти повернешся, – сказала Женя під час чергового дзвінка. – Я сказала, що це станеться дуже скоро.
– Дякую, що допомагаєш, – насилу стримуючи сльози, сказала Аліса. – Я не знаю, що б я робила без тебе.
– Не дякуй, – Женя посміхнулася. – Ти знаєш, що я завжди на твоєму боці.
Але одного разу телефонний дзвінок пролунав не від Жені. Це була Світлана Петрівна.
– Коли ти вже випишешся? – почала свекруха без передмов. – Андрій уже п’ятий день вечеряє в мене. Я не збираюся годувати його все життя!
– Щойно лікарі дозволять, – тихо відповіла Аліса, намагаючись зберегти спокій.
– Ти взагалі думаєш про свою сім’ю? – Світлана Петрівна підвищила голос. – Ти залишила Олену, кинула чоловіка. Ти тільки й умієш, що байдикувати!
Аліса не стала сперечатися. Вона просто поклала слухавку і заплющила очі. Усередині все кипіло: образа, злість і розчарування. Але найбільше її мучило питання: “Чому я все це терплю?”
Коли Алісу нарешті виписали, вона не повернулася додому, а поїхала до сестри. Олена з радістю кинулася до неї в обійми, а Женя з тривогою дивилася на сестру.
– Ти маєш не дуже гарний вигляд, – підсумувала вона. – Усе ще болить?
– Ні, я почуваюся добре, – Аліса опустилася на стілець. – Але я так більше не можу. Я втомилася. Втомилася від Андрія, від його матері, від цього життя, – на очах у неї з’явилися сльози.
– Тоді залишайся тут, – запропонувала Женя. – У мене є вільна кімната. Олена вже звикла до мене.
Аліса задумалася. Вона боялася змін, але найбільше її лякала думка залишитися самій. Страх, що не зможе виростити доньку самотужки, сковував її зсередини.
– Добре, – нарешті вимовила вона. – Я залишуся.
***
Кілька днів потому, коли Андрій зателефонував, його голос був сповнений обурення.
– Довго ти ще будеш валятися в лікарні?
– Я вже добу, як виписалася, – відповіла чоловікові Аліса.
– У сенсі? А де ти тоді?
– Я в Жені. Ми в Жені. І ми з донькою більше не повернемося до тебе, – резюмувала Аліса. – Поки я лежала в лікарні, у мене відкрилися очі. Ти – точно не та людина, з якою я б хотіла прожити все життя.
– Ти що, з глузду з’їхала? – вигукнув він. – Ти не можеш просто взяти і піти!
– Можу, – спокійно відповіла Аліса. – Я більше не хочу так жити.
– Ти пошкодуєш про це, – вимовив Андрій, його голос тремтів від гніву і нерозуміння.
***
Через кілька днів Світлана Петрівна зателефонувала невістці з одним лише запитанням.
– Ти ж розумієш, моя люба, що після розлучення від квартири Андрія тобі нічого не дістанеться? І навіть не думай судитися з нами! – уїдливо сказала свекруха.
– Чому ж? У мене на руках документи про те, що гроші я отримала після продажу спадщини. Тому ваш син не має на них жодного права. А свої виплати за два роки він може залишити собі, я на них не претендую, – упевнено відповіла Аліса.
– Ах, ти мерзота! Ми ще подивимося, хто правий!
Через кілька місяців Аліса й Андрій розлучилися. Квартиру продали, частина грошей пішла на погашення іпотеки, а решту Аліса поклала на рахунок. Світлані Петрівні довелося змиритися з тим, що квартиру довелося продати, а гроші повернути невістці.
У Андрія не було своїх накопичень. Він переїхав жити назад до матері, де жив після весілля з Алісою. Виявилося, що крім Аліси Андрій нікому був не потрібен. Його активне і цікаве життя, як йому здавалося, стало дуже нудним.
Ніхто не дзвонив йому і не питав, коли додому, не цікавився його здоров’ям і що він хоче на вечерю. Життя стало нудним і одноманітним.
А в Аліси почався новий етап. Їй потрібно було знайти роботу, щоб забезпечити себе і доньку. Вона почала шукати вакансії, оновила своє резюме і надіслала кілька відгуків. Щоразу, коли приходила відмова, її охоплювало розчарування, але вона знала, що не може здаватися.
Одного разу, коли Аліса сиділа за комп’ютером, Женя підійшла до неї з чашкою кави.
– Як справи з пошуками? – запитала вона, сідаючи поруч.
– Є кілька цікавих пропозицій, але всі вони вимагають досвіду. Я не впевнена, що підійду, – зітхнула Аліса.
– Адже ти талановита, у тебе все вийде, – підтримала її Женя. – Головне – пробувати. І не забувай: я завжди поруч.
Аліса посміхнулася, відчуваючи, як її підтримка надає їй сил. Вона вирішила не здаватися і продовжила шукати. І невдовзі, коли Аліса вже майже втратила надію, їй надійшло запрошення на співбесіду до невеличкої компанії, що шукала людину на посаду, яка відповідала її навичкам.
Співбесіда пройшла успішно, і за кілька днів Аліса отримала довгоочікуваний дзвінок.
– Вітаємо, вас прийнято на роботу! – звучало по той бік дроту.
Аліса не могла стримати радості. Вона обійняла Олену, і вони разом почали танцювати по кімнаті.
– Мамо, ти щаслива? – запитала дівчинка з посмішкою.
– Так, доню, я дуже щаслива! Ми з тобою починаємо нове життя! – відповіла Аліса, усвідомлюючи, що попереду на них чекає багато нового.
Аліса розуміла, що, незважаючи на всі труднощі, вона зробила правильний вибір. Тепер у неї була не тільки робота, а й можливість створити для своєї доньки безпечний і люблячий простір, де вони могли рости і розвиватися разом.Спеціально для сайту Stories
