– Валю, все вирішено! У суботу в Ганки на дачі збираємося! Досить, скільки можна відкладати! І так уже другий рік усе плануємо зустрітися, але, крім розмов, ні до чого справа не доходить. То одне, то інше. А сьогодні ми домовилися з Ганкою, – радісно закричала в трубку Лариса.
Валентині зателефонувала її давня подруга, з якою вони були дружні з самої школи. Вона і ще третя їхня подруга Ганна колись давно були нерозлучною трійцею.
– Ну, чудово, я рада, – злегка стримано відповіла Валя.
– Досить хандрити, подруго! Давно пора вже забути й відпустити. А ти все переживаєш. Було б про кого! Подумаєш, зрадник злився. Туди йому й дорога. Півроку вже минуло, а ти все киснеш.
– Та годі, Ларисо… Не будемо про це, – перебила її Валя.
– Ось саме – не будемо. Ми тобі ще такого чоловіка знайдемо – закачаєшся!
– О, ось цього мені точно не треба! Такого добра мені й задарма не потрібно! – занадто емоційно відреагувала жінка. – Я тепер вільна, і дуже рада цій обставині.
– Ну і я рада за тебе, якщо так. Значить, проблем узагалі ніяких. Так, готуйся, у суботу вранці я за тобою заїду. Щодо їжі ми з Анютою в принципі домовилися. Васька її нам шашлик замаринує, зелень у них на дачі вся своя. Ну а решту, по дрібниці, я сама куплю. У мене якраз завтра після обіду буде час вільний. Потім порахуємо і розкидаємо на всіх.
Від тебе потрібен гарний настрій, зручний спортивний одяг і бажання зустрітися з давніми нерозлучними подругами, – жваво видала їй найділовіша з них трьох Лариса.
– Добре. Буду готуватися! – усміхнувшись, відповіла Валя.
Жінка справді була рада тому, що за три дні вони всі разом зустрінуться, посидять на затишній дачі в Ганни та згадають свою молодість.
Зараз Валя жила сама. Доросла донька Рита нещодавно з’їхала від неї до свого хлопця, з яким вони незабаром збиралися піти в РАЦС.
А чоловік…
Віктор кинув її півроку тому. Ніколи б вона не могла припустити, що з ними таке коли-небудь може трапитися. Завжди вірила йому беззастережно і навіть думки такої не припускала – що чоловік може покохати іншу.
Яку іншу, якщо вони – одне ціле? Ось уже понад двадцять років живуть душа в душу, всі вихідні разом, усі свята, всі відпустки…
Коли і як таке сталося, що Віктор став для неї чужим? Чому Валя цього не помітила? Чому жодного разу не засумнівалася в його вірності?
Так картала себе Валентина безсонними ночами після його відходу. А потім сама ж розуміла – нічого б це не змінило. Той, хто надумав зрадити і піти, обов’язково це зробить. І ніхто йому не завадить.
Чоловік оголосив про свій відхід у той момент, коли Валі найбільше потрібна була його моральна підтримка. Їй тоді щойно зробили важку операцію – жіночі проблеми. Валя була на лікарняному після виписки і сиділа вдома. Чекала чоловіка з роботи, готувала обіди та вечері. І чекала його підтримки та розуміння. Слів якихось, добрих і теплих.
Про те, що він продовжує її кохати, як і раніше. Як у молодості, коли вони тільки зустрілися. Про те, що вона, як і раніше, для нього приваблива і бажана. Чекала, але не дочекалася.
А дочекалася зовсім інших слів. Жорстоких і жахливих.
– Ти не замислювалася, чому природа так задумала – ви, жінки, старієте набагато раніше за нас, чоловіків, – почав Віктор здалеку.
– Хто тобі це сказав? Ви теж старієте, просто у вас це зовні не так помітно. А за статистикою дуже мало чоловіків доживає до похилого віку, на відміну від нас, жінок, – Валя хотіла все перевести в жарт, тому говорила з посмішкою.
– А як на мене, краще завжди бути молодим і привабливим, ніж старезним дідком повзти в старості до свого кінця.
Повисло незручне мовчання. Валя бачила, що Віктор не жартує.
– А навіщо ти мені зараз про це? – уже без усмішки запитала вона. На душі стало незатишно.
– Я сподіваюся, що ти сама це бачиш… Якими різними ми тепер стали з тобою, – говорив Віктор похмуро і ніби через силу, в очі дружині намагався не дивитися.
– Що? Про що ти? – Валя ще не розуміла, що відбувається, але таким свого коханого Вітюшку бачила вперше.
– Валю, я молодий чоловік, і мені хочеться поруч із собою бачити таку ж молоду й енергійну жінку. Розумієш? Щоб вона сама мене заводила і надихала… Щоб ділилася зі мною своєю молодою енергією.
Він помовчав рівно півхвилини, а Валя в цей час навіть слова не змогла вимовити. До неї раптом дійшов увесь жах його слів, увесь їхній страшний і непоправний сенс.
– Отже, я, сорокап’ятирічна і на даний момент хвора “тітка”, тебе вже не влаштовую, я так розумію. Яка вже в мене тепер енергія? Так, один пшик…
– Ти сама все розумієш… Я йду. Ні, не треба, не питай, хто вона і як я зміг так вчинити! Зміг, Валю, зміг. І це життя. Ти ще нестара. Захочеш влаштувати свою долю, знайдеш собі когось підходящого за віком. Якогось чоловіка похилого віку. Хоча, навіщо він тобі? Краще займися собою, своїм здоров’ям. Дивись, Маргоша скоро тебе бабусею зробить, з онуками будеш няньчитися. Теж прекрасне заняття, а чому б і ні?
Віктор, напевно, хвилювався, тому був особливо жорстокий із нею тоді. Валя так і вирішила про себе.
– Іди. Не тримаю.
Квартира, в якій вони прожили з чоловіком понад двадцять років, була дошлюбною власністю Валентини. Тому на неї Віктор не претендував. Та й не міг. А ось дещо з меблів і побутової техніки забрав, йдучи.
Валя не заперечувала. “Забирай і забирайся з мого життя назавжди” – так і сказала йому.
Донька поставилася філософськи до відходу батька, у неї самої в цей час розвивався роман з Олегом. Їй було не до проблем батьків.
– Мамо, не переживай. Не ти перша. З моїх трьох подружок тільки в однієї батько живе з матір’ю. Ну такі вони, що ж тепер поробиш! Найголовніше – назад його не пускай. А то сподобається батькові, так і буде він бігати, – міркувала вона по-дорослому.
– Не пущу. Та й не повернеться він. Від таких хіба йдуть назад?
– Ой, не можу! Ще й як ідуть? Ось від таких найчастіше і йдуть назад, – Рита думала, що заспокоїла матір, але Валентина лише зітхнула.
Сусідка днями розповіла Валі, що бачила в супермаркеті Віктора з його новою обраницею.
– Фіфа така, вся із себе. Губи – во, груди – во, вії приклеєні – нічого свого немає, Валю! Як лялька, ні дати ні взяти. Ось на кого наші чоловіки тепер ведуться.
Сьогодні, в суботу, Валя встала раніше, щоб встигнути підготуватися до поїздки на дачу. Вона хотіла зробити дівчатам сюрприз і вирішила спекти свої фірмові булочки з корицею.
Все було майже готове. Та й сама жінка вже вбралася у світло-салатовий літній спортивний костюм, куплений спеціально з цієї нагоди, і легкі мокасини з тонкої білої шкіри. На голову приготувала світлу бейсболку від сонця.
У цей час пролунав дзвінок у двері.
– Дивно, – глянувши на годинник, здивувалася Валя. – До приїзду Лариси ще хвилин двадцять-тридцять. Раніше, чи що, вирішила, виїхати? На неї це зовсім не схоже.
А коли відчинила двері, то навіть трохи розгубилася.
У під’їзді стояв Віктор. Поруч із ним, біля ніг, як слухняне цуценя, лежала сумка з речами.
– Вітаю, Валю! – посміхнувся колишній чоловік широкою чарівною посмішкою. – Не чекала?
– Ні, звісно. Ти правий як ніколи! А чого? Забув, де живеш? Так я нагадаю – не тут!
Валентина не запрошувала Віктора всередину. Так і стояла в дверному отворі.
– Ти кудись поспішаєш? – з цікавістю розглядаючи струнку і таку гарну в цьому модному костюмі Валентину, запитав колишній. – Вбралася-то як! І зачіску змінила, дивлюся. Тобі, до речі, стрижка дуже личить. А що ти раніше так не стриглася?
– Так, ти мені зуби не заговорюй. Кажи, що тут забув, і провалюй. Мені справді ніколи.
– Так я все… повернувся. Назад, додому, так би мовити. У сім’ю, у рідні пенати, до рідних людей.
– А там що ж? Енергія вичерпалася, чи що? – усміхаючись, запитала Валя.
Її ця ситуація починала забавляти. Ні, є все-таки на світі справедливість! І вона зараз на повну помститься тому, через кого стільки сліз пролила.
Валентина дивилася на чоловіка і не вірила тому, що відчуває. Вона його більше не кохала. Зовсім! Нічого не відчувала, крім гидливості й досади, що стільки років було витрачено даремно поруч зі зрадником.
А Віктор усіма очима дивився на колишню дружину, яка змінилася і так покращала без нього.
“Треба ж, які зміни з нею відбулися! Хто б міг подумати! Схудла, рум’янець он який на щоках, волосся пофарбувала і відрізала, і як це все їй личить!” – думав він.
І головне – краса-то у його колишньої була натуральна. Тепер Віктор це явно бачив, після його ляльки, оздобленої і переробленої сто разів.
– Валю, я повернувся назад, пустиш? – боязко запитав він.
– Ні, звісно! Що ти придумав? Пішов – усе! Назад дороги немає! А ти що думав – побігаєш і повернешся. А я буду тебе чекати з розпростертими обіймами? Ні, милий мій, не буду. Навіть і не збиралася, – говорила йому Валя із зухвалою посмішкою.
– Валю, ти мене пробачиш, я знаю. Ти добра, – упевнений у власній неперевершеності та незамінності, промовив Віктор прохальним голосом.
– Так, я добра, Вікторе, але зовсім не дурна. Тому на тебе тут нічого не чекає. Береш зараз свою сумочку і йдеш на всі чотири сторони. До останньої, я так розумію, дороги вже немає. Прогнала? Так тобі й треба. Але ти не сумуй, ти молодий, енергійний чоловік, у самому розквіті сил. Знайдеш собі ще. Обов’язково!
– Валю, Валюшенько, ну що ти вередуєш. Ну, посварила і досить. Пусти мене. Ти ж найдобріша з усіх жінок на землі. Пусти!
– А навіщо? Що, старість близько, замаячила неподалік? Доглядати за тобою нікому буде? Так? А я теж не можу. Я добра з тими, хто заслуговує на це. А ти ні, не з їхнього числа, – сміливо відповідала Валя.
У цей час пролунав дзвінок на мобільник. Побачивши на екрані номер подруги, Валя вирішила трохи пожартувати.
– Так, любий, слухаю тебе! Уже приїхав? Який ти швидкий! Ну добре, чекай. До себе тебе не можу запросити, тут проблема. Так, скоро вийду сама.
– Валю, ти що там, збожеволіла? – запитала Лариса.
– Тут у мене гості непрохані з’явилися. Зараз вирішу проблему і вийду до тебе, коханий, – посміхаючись у порожнечу, продовжувала дивувати Ларису вона.
– Аудієнцію закінчено. Я маю їхати. Нас із… із Дмитром друзі запросили на дачу, шашлик, свіже повітря…. Усе таке. Загалом, мені зовсім ніколи, Вікторе. Абсолютно! Якщо в тебе все, то прощавай!
Валентина із задоволенням зачинила двері перед ошелешеним колишнім чоловіком. І розреготалася.
Віктор вийшов у двір і окинув поглядом стоянку, де зараз було десятка два машин. Яка ж приїхала по його дружину? Дуже цікаво!
Чоловік сів на лавку неподалік і став чекати.
Ось вийшла Валентина, у гарному яскравому костюмі та білій бейсболці, у руці в неї була невелика сумка з продуктами. Обличчя її було радісним і щасливим, Віктор це добре бачив. Вона сіла в машину з тонованим склом. Йому так і не вдалося побачити, хто сидить за кермом.
– Значить, не збрехала. Уже встигла, завела собі залицяльника. І як швидко, ти подивися! Хто б міг подумати! Але ж я вирішив, що їй тепер тільки з онуками возитися в її віці. А вона ще нічого, красива, фігура що треба, – думав Віктор із жалем.
Він піднявся і знехотя побрів у своє нове життя. Яким воно буде тепер, чоловік не знав.
