– Я щось тебе не розумію, – заявила Жанна, уважно дивлячись на свою подругу. Її голос звучав із легкою ноткою здивування.
– Щось не так? – здивувалася Надя, піднявшись із крісла і підійшла до дзеркала, щоб поправити свою зачіску.
– Та ні, я про інше, – сказала Жанна. – Поки ми з тобою розмовляли, тобі двічі телефонували твої родичі, і щоразу вони просили в тебе гроші.
Надя, змахнувши пасмо волосся, знизала плечима…
– Ну це ж брат і сестра! – відповіла вона, не бачачи нічого дивного в їхніх проханнях.
– Так-так, – погодилася з нею Жанна, схрестивши руки на грудях. – Але ти їм одразу ж переказувала гроші.
– А що тут такого? – усе ще не розуміючи, до чого хилить подружка, Надя повернулася назад у крісло.
– Адже ти в сім’ї наймолодша. Твоя сестра на шість років старша за тебе, а брат на чотири роки. Чому саме вони в тебе просять гроші, а не ти в них? – її слова звучали із занепокоєнням.
– Знаєш, а мені приємно, – заявила Надя, знову відводячи погляд убік. – Раніше вони мені давали гроші, а тепер, ніби як по справедливості, я їм допомагаю.
Поступово розслабившись, обидві дівчини поговорили ще хвилину, але незабаром Надя схаменулася.
– Ой, мало не забула! Мені ж треба до мами! – вигукнула вона і швидко одягнулася.
Насолоджуючись свіжістю весняного дня, Надя не помітила, як минуло півгодини, перш ніж постукала у двері будинку батьків.
– Ну нарешті! – обурилася Світлана Геннадіївна. – Я вже думала, що ти не прийдеш!
Наді стало неприємно. Мати вічно нагадувала доньці, що вона спізнюється і, здається, не могла стримати свого невдоволення. Замість спокійного зауваження їй обов’язково слід було вколоти, вимовити щось про те, яка вона безвідповідальна.
– Усе, все, я вже тут, – заявила Надя, поставивши туфлі вбік і увійшовши до зали.
– Сьогодні, напевно, вже разів п’ять дзвонив твій дядько Сергій, ти ж пам’ятаєш? – промовила Світлана Геннадіївна.
– Так… – важко зітхнувши, промовила донька.
– Ти йому обіцяла допомогти.
– Ну, мамо… – Надя жалібно подивилася на свою матір, намагаючись знайти слова.
– Не скигли, – відповіла Світлана, нахиляючи голову вбік. – Це твій дядько. Йому потрібно допомогти. Ти в нього скільки разів гостювала влітку! З тебе не убуде.
– Так, – подумала про себе Надя, згадуючи, як приємно проводила час у будиночку дядька. Вона ясно пам’ятала, як у дитинстві разом зі своїм братом робила там загату, лазила по деревах і раз по раз натрапляла на змій.
– Я постараюся, – здалася Надя, знаючи, що мати не відстане, поки вона не допоможе фінансово своєму дядькові.
– Ось і добре! – задоволена відповіддю своєї доньки, вимовила Світлана Геннадіївна. – Чай чи каву? – запитала вона, прямуючи на кухню і ввімкнувши чайник.
– О, ні, мамо, мені час! – Надя глянула на телефон, вдаючи, що зайнята, але насправді побоювалася, що мати знову про щось її попросить. Тому, не чекаючи відповіді, вона вибачилася і швидко повернулася в передпокій.
У цей момент пролунав дзвінок у двері. Світлана Геннадіївна відчинила, і через поріг переступив Олексій.
– Ось ти мені якраз і потрібна! – зрадівши зустрічі, вигукнув він, глянувши на свою молодшу сестру.
– Ні-ні, ти вже… – почала була Надя, але різко перервала себе. – Мені час, ніколи, я тікаю!
– Та зачекай! У мене до тебе справа, – наполегливо вимовив брат.
– Знаю-знаю, – відповіла вона і помахала йому рукою. – Якщо що, дзвони.
Вона вискочила на майданчик, швидко зачинила за собою двері і, цокаючи підборами, побігла вниз сходами, відчуваючи легке хвилювання від міської метушні за вікном.
Вдома її зустрів задоволений Олег. Він одразу ж запросив дружину на кухню і дістав із холодильника замовлену ним із ресторану вечерю.
– Як приємно, – захоплено промовила Надя, підбігаючи до столу.
– Щоправда, у мене гроші закінчилися, – зізнався їй Олег.
– Ага, – відгукнулася жінка, взявши телефон. Одразу ж активувала інтернет-банк і за кілька хвилин уже скинула своєму чоловікові гроші.
І тут Надя згадала слова своєї подруги.
“А чому я дійсно переказую їм гроші?” – запитала вона себе.
З того самого моменту, як стала працювати консультантом з нерухомості, у неї з’явився хороший заробіток. Робота непроста, і для багатьох це непосильно. Тут важливий особистий контакт – без нього ніяк. Наді це вдавалося зробити вельми легко: вона знаходила нові теми для розмов і, ніби між іншим, завжди порушувала питання про нерухомість.
Звісно ж, не все йшло добре, особливо в перший час, але вона вчилася на прикладах, і тепер у неї була хороша клієнтська база.
Справи йшли в гору, і навіть незважаючи на те що на ринку нерухомості відчувалася криза, вона стабільно отримувала свій гонорар. Тому їй було приємно робити подарунки своїм рідним: брату, сестрі, мамі, батькові, чоловікові, свекрусі або свекру.
Гроші були невеликі, але Надя задумалася: адже вона практично щотижня переказувала частину свого заробітку.
– Мені треба гроші на машину, – відволік її Олег.
– А куди ти подів ті, які я тобі переказувала в неділю? – запитала вона. Сума, можливо, і невелика порівняно з її гонораром, але все ж десять тисяч – це гроші.
– Я оплатив басейн, купив собі взуття і відігнав машину в автосервіс, – відповів Олег.
– А з нею-то що сталося? – уточнила Надя.
– На перевірку, – тут же відповів Олег.
Чомусь їй стало це неприємно чути. Її чоловік працював, заробляв – нехай небагато, але все ж заробляв – і всі гроші витрачав на себе.
Надя давно вже не замислювалася над цим: їй вистачало своїх заощаджень. На душі щось заскребло, проте вона не стала заперечувати, знову активувала інтернет-банк і знову перевела чоловікові гроші.
А наступного дня, коли чоловік втік на роботу, а Надя ще стояла перед дзеркалом і робила останній штрих у своєму макіяжі, зателефонував телефон. Це був її брат.
– Ти що, вчора так швидко втекла? У мене до тебе була справа! – суворо вимовив Олексій.
– Так-так, у тебе завжди до мене справа, – відповіла сестра, – що цього разу?
– Позич п’ятдесят тисяч! – це було не прохання, це був наказ, принаймні Наді так здалося.
– Ну, почекай, – вона відклала вбік помаду і, з подивом подивившись на себе в дзеркало, відповіла: – Я ж тобі кілька місяців тому скидала.
– Ну розумієш, – почав Олексій, – у мене із зарплатою поки що не дуже, дружина тягне, та й дитина… зараз вельми великі витрати на неї. Скинь… – секунду помовчавши, додав:
– Допоможи братові.
Надя про себе подумала, що Олексій був дорослим чоловіком, завжди подавав себе як ділового, успішного, навіть крутого. Напевно, тому він першим одружився.
Уже через рік у нього з’явилася дитина. Але дитяча звичка весь час просити гроші – якщо раніше в матері, то тепер він звертався до молодшої сестри.
– Я постараюся, – роздратовано відповіла Надя, – постараюся наприкінці тижня.
– Ти найулюбленіша сестричка! – відповів Олексій і відключив дзвінок.
Надвечір зателефонувала її старша сестра Тетяна.
– Зараз я в магазині. Ти просто не уявляєш, що я тут побачила! – сказала вона з ентузіазмом.
Почувши це, Надя напружилася і згадала Жанну.
– Що ти хочеш купити? – запитала вона сестру.
– Блуза перламутрова! Я про таку навіть не мріяла!
– Скільки? – навіть не уточнюючи, чи потрібна сестрі ця річ, запитала Надя.
– Три тисячі, – одразу ж відповіла сестра.
І вона знову швидко активувала інтернет-банк і перевела гроші.
– Люблю тебе! Потім скину фотку, тобі вона точно сподобається!
– Так-так…
Наді подобалося, коли їй дякують: по дрібницях чи просто так. Подобалося і все. Вона в цьому бачила якийсь сенс життя, а інакше навіщо гроші, якщо їх не давати?
Пролунав дзвінок від чоловіка, і він повідомив, що запрошує її в ресторан. Надя зраділа: давно вже не відпочивала, весь час бігала, на ходу перекушувала, і тільки вдома могла трохи розслабитися. Тож уже за годину вона під’їхала до ресторану, увійшла в зал і, побачивши Олега, підійшла до нього і ніжно поцілувала в щічку.
Принесли блюдо, відкрили напій, і Надя зробила перший ковток. Олег знав, що вона любить, імовірно, знав набагато краще, ніж вона сама. Посміхнувшись, Надя вже взяла виделку, щоб приступити до вечері.
– Мені потрібні гроші! – тут же вимовив Олег.
Почувши це, у Наді моментально зіпсувався настрій. “Та скільки ж можна!” – про себе закричала вона. Відклавши виделку вбік, вона подивилася на чоловіка. Знову промайнула розмова з Жанною.
– У мене щось важкі часи, – промовила вона, прокручуючи в голові свої слова і посміхаючись самій собі.
– Ринок просів, усе руйнується, просто кошмар. Клієнти в паніці розбігаються, як щури з корабля, а забудовники…
– Що, все так погано? – напружився Олег.
Дружина йому не відповіла. Той романтичний настрій, який був кілька хвилин тому, раптом лопнув, як мильна бульбашка.
– Ну, ти гроші даси? – знову повторив Олег.
Бажання вечеряти остаточно зникло. Поклавши на стіл серветку, Надя сказала:
– Спасибі, що запросив, але в мене справи…
– Гей, зачекай! – крикнув їй чоловік. – Заплати за вечерю.
Почувши це, Надя мало не розсміялася.
– Ти що, знущаєшся? – Вона підійшла назад до столика і з презирством подивилася на Олега. – Ти запросив мене в ресторан і тепер вимагаєш, щоб я оплатила його?! Якщо в тебе немає грошей, відкрий свій банк, активуй кредитну картку і заплати ось за це! – кивнула вона на стіл.
Випроставшись, Надя з презирством подивилася на чоловіка. Зараз вона його ненавиділа. Він вічно виклянчував у неї гроші, а тепер вирішив за її рахунок ще й повечеряти. Вона різко розвернулася і швидко пішла з ресторану.
Варто було їй вийти на вулицю, як зателефонувала мати й одразу ж нагадала, що знову дзвонив дядько Сергій.
– Мамо, – постаралася якомога спокійніше відповісти їй Надя, – у мене проблеми, у бізнесі проблеми, ти це розумієш? Я… – Вона захлиналася від злості, хотілося кричати.
– Що сталося? – схвильовано запитала Світлана Геннадіївна.
– Усе нормально, мамо, – уже більш спокійно відповіла донька.
– Ні, ні, скажи, що сталося? Що з твоїм бізнесом?
– Мамо, – вона важко зітхнула, – тобі складно зрозуміти. Ти ніколи не цікавилася моїм бізнесом, ти не знаєш, як я працюю, з ким працюю і що я роблю. Ти знаєш тільки одне – що я приношу гроші, тому не треба робити вигляд, що переживаєш за мій бізнес.
– Ну я й справді переживаю! – образившись на її слова, відповіла мати.
– Мамо, поки що не великі проблеми, – і Надя не стала далі колупатися в цій темі. Вона подякувала за дзвінок, а потім відключила зв’язок.
Йти додому зовсім не хотілося, тому, зайшовши до подруги Жанни, вона розповіла про дивовижну вечерю, яку чоловік вирішив влаштувати.
– Він що, з дуба впав? – обурилася подруга.
– Навіть не знаю… – все ще ображена на Олега відповіла Надя.
– Дивний він якийсь. Утім, і ти-то сама не краща.
Із цим вона була згодна. Розуміла, що привчила не тільки чоловіка вічно випрошувати в неї гроші, а й рідних. Однак що тепер робити, вона не знала. Але перший крок було зроблено, і вигадана легенда з проблемами в бізнесі має допомогти.
Повернувшись додому, вона побачила свого чоловіка. Він усе ще дувся на неї, але Надя не стала акцентувати увагу на тому, що сталося. Увімкнувши свій улюблений фільм, вирішила розслабитися. Однак через кілька годин, коли кіно закінчилося, до неї звернувся Олег.
– Завтра шістнадцяте число, – вимовив він так, немов дружина повинна здогадатися, що він мав на увазі.
– І…?
– Треба заплатити платіж за автокредитом.
– Я дивуюся твоєму нахабству! – подивилася вона в очі чоловікові, хмикнула, а потім продовжила: – Ти подарував мені машину. Дякую тобі за такий жест, але це ти взяв автокредит. Чоловічий вчинок, – і Надя кивнула головою.
Олег ледве помітно посміхнувся; йому сподобалося, як дружина його похвалила.
– Але ось що дивне: чомусь за цей подарунок сплачую я? – Вона розвела руки в сторони. – Ба більше, я своїм подарунком навіть не користуюся.
Надя встала, підійшла до тумбочки і демонстративно взяла в руки ключі від машини.
– Ееее, – тут же заперечив Олег.
Але Надя йому не відповіла, з презирством лише подивилася на чоловіка і пішла на кухню, заварила собі чай, а потім пішла в спальню.
Весь наступний день Олег не розмовляв із дружиною. Знайшов він гроші для автокредиту чи ні, вона не знала. Однак до вечора прийшла улюблена свекруха Марина Степанівна. Вона з’являлася рідко, але, як то кажуть, у потрібний момент, та просто так вона не приходила в їхній дім, їй завжди було щось потрібно. А що саме, Надя вже знала: свекруха затіяла ремонт на кухні.
– Надію, – звернулася вона до жінки, – ти допоможеш?
Господиня будинку відклала вбік рушник і повернулася до Марини Степанівни.
– Ось що мене дивує: ви почали робити ремонт на кухні, але чомусь не порахували свої доходи з витратами. Ви спочатку знали, що у вас грошей не вистачить на ремонт, а отже, він буде за мій рахунок?
Свекруха, збентежено, опустила погляд.
– У мене зараз фінансові проблеми. Ринок нерухомості просів, і це серйозно. Дуже серйозно, – на останній фразі Надя зробила особливий акцент. – Грошей поки що не буде.
– Поки що, це скільки? – обережно запитала Марина Степанівна.
– Навіть не знаю… рік, два, а може, й більше. Це ринок.
Свекруха була дуже засмучена. Так, вона розуміла, що таке ринок, бачила, як ціни в магазинах зростають, але завжди вважала, що в невістки все схоплено, і будинки будувалися, і будуватимуться далі. Однак наполягати на своєму вона не наважилася. Тому, посидівши ще хвилин п’ять, Марина Степанівна пішла.
Однак увечері свій голос подав Олег. Схоже, мати вже поговорила з ним щодо відмови дружини допомогти з ремонтом.
– Ти ж їй раніше обіцяла, – заявив чоловік.
– Раніше, так, – відповіла йому Надя, але тепер одна лише згадка про гроші її починала злити. – Я твоїй матері купила холодильник, пральну машину, а свекор ось уже третій місяць виклянчує в мене величезний телевізор. Не знаю, правда, навіщо він йому, але мені регулярно дзвонить і вимагає. Грошей не буде! – холодно вимовила дружина.
– Як довго? – немов хлопчик, якому не купили іграшку, запитав Олег.
– Поняття не маю. Я не відповідаю за економіку в країні. У мене все погано, – і, помовчавши секунду, додала, – дуже погано.
Почувши це, Олег запанікував. Він спершу схопився за телефон, щоб повідомити матері вердикт дружини, а потім втік до спальні, потім на кухню, а потім у ванну.
Минуло кілька днів. Світлана Геннадіївна попросила доньку відвідати її. Надя купила пиріг і ближче до вечора зайшла до матері. Коли господиня будинку налила чай, вона нагадала доньці про прохання свого брата.
– Мамо, – почала Надя, – я дядькові Сергію на початку року дала двісті тисяч. Він сказав, що в нього проблеми з ногами, потрібно було купити уколи. Він обіцяв повернути гроші, але він навіть не подзвонив і не сказав, подіяли ці уколи чи ні. Зараз він мовчить, а напряму мені не дзвонить, бо знає, що винен ці гроші. І взагалі, – Надя подивилася на свою матір, – чому я маю йому допомагати? У нього є свої діти.
– Ну, ти ж якось йому обіцяла, – спробувала захистити свого брата Світлана Геннадіївна.
– А тітка Юля два роки тому всім повідомила, що в неї проблеми із зубами, – продовжувала Надя, – буквально благала мене дати грошей, я дала вісімдесят. Тітка Юля обіцяла повернути, але повернула лише двадцять. Я знову мовчу, але тут несподівано вона прокинулася, і знову потрібні були гроші.
Якийсь час вони мовчали й пили чай, а потім Надя наважилася і жорстко вимовила:
– Більше грошей нікому не буде!
Вимивши посуд, вона пішла одягатися і вже за хвилину покинула будинок матері.
Світлана Геннадіївна залишилася сама. Вона пишалася своєю донькою. Наймолодша змогла домогтися того, чого не змогли зробити інші її діти: вона вже заробила на квартиру, машину, і ось тепер допомагає всім. Їй стало шкода її.
За півгодини до матері в гості завітала старша донька Тетяна й одразу ж з образою на Надю заявила, що та відмовила їй дати грошей.
– А тобі не соромно? – запитала Світлана Геннадіївна. – Ти найстарша, у тебе є чоловік, але ти просиш гроші в молодшої сестри.
Таня очікувала підтримки, а не осуду, тому, образившись на матір, пішла.
Світлана Геннадіївна кілька хвилин посиділа, а потім взяла телефон і зателефонувала молодшій доньці.
– Надю, у мене є невеликі заощадження. Якщо тобі треба, можу дати, – сказала вона.
– Мамо, велике спасибі! – із вдячністю в голосі відповіла донька. – Залиш їх собі й нікому не давай, тільки обіцяй, нікому.
Надя відчувала, що ще трохи, і почне кричати, тому вирішила сходити до своєї подруги Жанни. Та працювала масажистом і вміла зняти напругу.
Уже лежачи на масажному столі їй зателефонувала тітка Віра.
– Надю, – почала тітка Віра і, пославшись на те, що її дочка закінчила школу, – дівчинці треба відпочити на морі, підкинь грошенят.
– Тітонько Віро, – уже спокійно відповіла Надя, – минулого разу ви просили в мене гроші на ваше здоров’я, але поїхали в Єгипет. А вже через півроку ви хвалилися, що були в Туреччині. Але якщо у вас були гроші, навіщо просити в мене? Мене навіть цікавить не це, а чому ви мені не віддали борг?
Якийсь час у телефоні була тиша, а потім тітка Віра обуреним голосом сказала:
– Не хочеш давати – не давай!
І тієї ж секунди зв’язок розірвався.
– От скажи мені, – Надя звернулася до подруги Жанни, яка продовжувала масажувати її спину. – Що я роблю не так?
– Бачиш, ти їм даєш потроху, по п’ять, десять тисяч – порівняно з твоїм гонораром це небагато, можна сказати, на насіння. Але вони це роблять постійно, і сума йде велика. Ти їх просто привчила, а тепер вони вимагають: не даси – буде скандал.
– Що робити?
– У тебе гарна ідея, прикинься, що розорилася.
Надя посміхнулася.
– Так, так, ідея гарна: одночасно відмовити всім. Твоя сестра Тетяна, – продовжила Жанна, – у неї є чоловік і дитина. Я не розумію, якого дідька вона лізе до тебе з простягнутою рукою? А брат… Він же так пишався своєю зарплатою, і той туди ж. Про твого чоловіка я взагалі мовчу – він у тебе нагадує альфонса, чоловіка, якого ти утримуєш. Ти вже сама розберися, але вони знахабніли?
– Так, – погодилася Надя, – ти маєш рацію.
Вона заплющила очі і, слухаючи ніжну музику, що лунала з динаміків, задрімала.
За годину, коли Надя йшла додому, їй спершу зателефонувала Тетяна і одразу ж, благаючи, попросила гроші на погашення кредиту.
– Я не буду годувати твого чоловіка, – заявила Надя.
– Та до чого тут чоловік? Мені треба просто погасити кредит. Якщо хочеш, я потім тобі віддам.
– Не кажи дурниць, – відповіла їй молодша сестра. – Якщо я дам тобі гроші і ти погасиш кредит, це означає, що ці ж гроші ти витратиш на свою сім’ю, а значить, будеш годувати чоловіка. Ні, не вийде! Твій чоловік не мій чоловік, і я його годувати не буду!
Тетяна образилася і відключилася. Проте вже за десять хвилин зателефонував Олексій і одразу ж заявив, що в нього в цьому кварталі є план зробити в будинку ремонт.
– Грошей не буде! – навіть не дослухавши його, заявила Надя.
Олексій замовк, зрозумівши, що далі розписувати красу своєї квартири вже марно. Щось сказав і, згорнувши тему розмови, як і його старша сестра, відключився.
Минув тиждень, і раптом Надя помітила, що їй ніхто не дзвонить щодо грошей – ні тітка, ні брат, ні сестра, ні свекруха і свекор. Вона цьому навіть зраділа.
За кілька днів у неї був день народження; у гості прийшли друзі, ну і, звісно ж, брат із сестрою. Вони так чи інакше крутилися навколо фінансового обвалу на ринку нерухомості. Надя, поморщившись, немов у неї болить голова, лише відповіла:
– Величезні проблеми.
Далі вона не стала уточнювати, що за цим криється, і всі зрозуміли, що поки фінансової підтримки не буде.
Коли всі гості пішли, до Наді підійшла її мати і сказала, що з нею тепер не розмовляють ні сестра Віра і Юля, ні брат Сергій.
– Це й зрозуміло, – спокійно відповіла Надя. – Навіщо ти потрібна, коли немає грошей?
Мати важко зітхнула, подякувала доньці за чудову вечерю і, попрощавшись із зятем, пішла.
Щойно двері за Світланою Геннадіївною зачинилися, Олег зажадав від Наді віддати ключі від машини.
– А чим ти займаєшся всі ці дні? – запитала його дружина.
– Працюю, – відповів Олег.
– Ти в штаті своєї компанії ось уже як чотири місяці не значишся. Поясни, де пропадаєш?
Чоловік, відвернувшись від дружини, пробубнив:
– Я на поверсі вище, вище там перспективний відділ.
– Ось, тримай, – і Надя простягнула йому листок.
– Що це? – запитав її Олег.
– Платіжка з квартплати. Ми ж сім’я, я півтора року платила за квартиру, а тепер ти будеш платити півтора року.
Олег розгубився, він відклав убік листок і подивився на свою дружину.
– Я навпаки хотів попросити в тебе грошей, щоб погасити автокредит.
– Ні-ні, – відповіла йому Надя. – Ти будеш оплачувати квартплату півтора року, а ще повернеш мені гроші, які я оплачувала за твій автокредит. А якщо ні… – вона замовкла і з презирством подивилася на чоловіка. – А якщо ні, то просто йди з мого дому.
Почувши це, Олег розлютився. Не кажучи жодного слова, немов маленька дитина, якій не дали обіцяних ласощів, він одягнувся і пішов.
Однак наступного дня Олег зателефонував своїй дружині і став вибачатися за вчорашню поведінку.
– Поверни мені гроші, які я заплатила за твоїм кредитом, – знову зажадала Надя.
Вона ще вчора думала про те, що відбувається в її сім’ї, і зрозуміла лише одне: вона давно не кохає чоловіка, жила лише за звичкою, як це роблять більшість.
– Якщо не повернеш гроші… – вона помовчала, а потім упевнено сказала: – Я подам на розлучення. – І, не чекаючи відповіді, відключилася.
Жанна все чула. Вона прийшла в гості до своєї подруги і тепер з якоюсь гордістю дивилася на неї.
– Круто! – вимовила Жанна.
– І тепер, коли я перестала їм давати гроші, я стала найжадібнішою бабою.
– Не ламай голову над цим, – сказала Жанна, – він тебе давно вже не кохає. – Вона мала на увазі Олега.
– Йому просто було зручно з тобою жити: ти за квартиру платила, ти його одягаєш, утримуєш, та ще й надаєш безкоштовні сексуальні послуги. Про це можна тільки мріяти.
– Так, – тихо промовила Надя.
Минуло кілька днів, Надя кілька разів намагалася додзвонитися до свого чоловіка, але він не відповідав. Схоже, він аж надто сильно образився на неї. Тому вона зібралася і прийшла в гості до свекрухи. Марина Степанівна насторожено прийняла невістку.
– Вітаю, Надійко, – сказала свекруха з усмішкою.
Зайшовши в зал, Надя звернула увагу, що ремонт на кухні, який затіяла свекруха, був закінчений.
– Довелося взяти кредит, – зауважила господиня будинку.
– Красиво, – лише змогла сказати Надя, не надто зацікавлено.
– Ти коли зможеш мені дати гроші? – запитала Марина Степанівна, раптом ставши серйозною.
Слово “гроші” як ганчірка перед биком! Надя не стримавшись, вибухнула.
– Грошей не буде! – холодно сказала невістка.
Вона порилася в кишені й дістала ключі від машини.
– Ось, – і поклала їх на стіл. Надя подивилася свекрусі в очі. – Віддайте їх вашому синові. Він мені не відповідає . – Вона поплескала долонькою по ключах. – Це його подарунок мені, тільки я за нього другий рік плачу.
Їй хотілося наговорити багато, пригадати і пральну машинку, і холодильник, розповісти, що її чоловік ось уже чотири місяці не працює і все бреше .
Вона попрямувала до передпокою, вже взувала туфлі і, повернувшись, звернулася до свекрухи.
– Мені такий чоловік не потрібен. Він брехун! Передайте йому, що я подаю на розлучення!
Марина Степанівна щось вимовила, але Надя не стала її слухати. Вона давно все вирішила, вийшла на майданчик і спокійно зачинила за собою двері.
Буквально тієї ж секунди зі спальні вийшов Олег.
– Дурень! – вимовила Марина Степанівна. – Дурень! – повторила вона. – Втратив таку жінку! Вона ж золотце, а ти… – Вона зам’ялася, але тут же продовжила: – Дурень!
Уже за годину Олег, захекавшись, прибіг до Наді додому. Господиня будинку відчинила двері й простягнула йому сумку.
– Що це? – взявши її, Олег відкрив і подивився на вміст.
– Ти боягуз! – спокійно сказала Надя. – Ти був у будинку своєї матері. Я бачила твої черевики, але ти сховався, як боягуз, побоявся висунути свій ніс. А це, – вона вказала рукою на сумку, – це те, з чим ти прийшов до мого дому. Я тобі це повертаю. А тепер пішов геть!
Жінка штовхнула чоловіка в груди, і він, щоб не спіткнутися, зробив крок назад.
– Пробач мене, я… – залапотів Олег.
– Так-так-так, – філософськи, вимовила Надя. – Ти хочеш повернутися до мене, тому що в тебе три кредити, а ще мати взяла кредит, і ви хотіли це все повісити на мене. Вали до біса!
І тієї ж секунди Надя зачинила двері.
Простоявши хвилину, господиня будинку прислухалася до кроків її колись коханого чоловіка. Повернувшись до зали, Надя відчинила шафку, дістала звідти скриньку і подивилася на рівні пачки грошей. Це була та сума, яку вона заощадила за останній місяць.
У звичайних умовах ці гроші пішли б її братові, сестрі, тіткам, дядькові, ну і, звісно ж, свекрусі з чоловіком.
Взявши одну пачку і поклавши її в сумочку, вона вийшла з дому.
Уже за годину вона була у своєї подруги Жанни.
– Тримай! – сказала Надя, простягнувши ту саму пачку грошей.
– Що це? – зі здивуванням перепитала подруга.
– Ти ж хотіла злітати в Європу, подивитися на замки, ось і злітай!
Жанна обережно взяла гроші і притиснула їх до грудей. Для неї це була велика сума. Вона давно хотіла злітати в Європу, не сидіти в ресторанах і не бродити центральними вулицями. Вона хотіла подивитися на ті самі замки, про які читала ще в дитинстві.
– А може, давай разом махнемо? – запропонувала Жанна і, підійшовши до Наді, обійняла її.
– Ідея гарна! – послідувала відповідь.
– Йдемо! – радісно вигукнула Жанна і потягнула подружку із собою.
Уже за кілька хвилин вони сиділи перед терміналом комп’ютера і переглядали пропозиції від операторів.
– Ось! – вигукнула Надя, вказавши рукою на файл із гарячими путівками.
– Летимо! – тут же заявила Жанна і від радості обійняла свою подругу.
