Ліна була погана.
Дуже погана, прямо навіть шкода її, яка погана була ця Ліна. Всі намагалися донести це до жінки, що вона погана.
Погана, а ще нещасна.
Звичайно, чоловіка немає, син вже дорослий, живе окремо. Ліна одна, нікому не потрібна.
Прийшла на роботу в понеділок, всі хваляться один перед одним, як прали-прибирали всі вихідні. Хто на дачі працював, хто варення варив.
А Ліна мовчить, а що їй говорити? Їй говорити нічого, у неї чоловіка немає, дитина виросла, ось і мовчить в ганчірочку.
Сьогодні раніше відпросилася, всі знають, що пару разів на місяць раніше йде з роботи.
Кивають осудливо головами, всі знають, куди вона йде, з коханцями своїми численними зустрічатися. Всі впевнені на роботі, що у Ліни купа коханців.
Ліна погана, дуже. Вони ось хороші, всі заміжні дами, всі зайняті справами, а Ліна погана.
-Ліна, – каже мама, – ну що ти в мене така?
-Яка, мамо?
-Та незадоволена, ну ти хоч би якогось чоловічка знайшла, ну їй-Богу, донько. Ще не пізно і другу дитину народити, зараз всі народжують після сорока.
– Мамо, а навіщо мені якийсь чоловічок? Навіщо мені друга дитина від якогось чоловічка? — Щиро дивується Ліна. — Син у мене є, мені Льошки достатньо.
А чоловічок, як ти висловлюєшся, для чого мені потрібен, що мені з ним робити? Та у мене є Олег.
-Ліна! — сердито вигукує мама, — схаменися! Олег не твій чоловік!
-Як це не мій? Ще й як мій, — сміється Ліна, — на побачення раз на тиждень запрошує, подарунки дарує, у відпустку поїхати допомагає, мозок не виносить, до мами своєї на дачу і вікна мити не відправляє, труси-шкарпетки прати не змушує, вечерю не вимагає, проблемами не обтяжує, на дивані місце не пролягає.
Благодать.
-Звичайно благодать, все це дістається його бідній дружині.
-А ти хочеш, щоб це все дісталося мені? Ні вже, звільни, мені сорок з невеликим років, я була двічі, нагадую, двічі, заміжня і від такого щастя я тікала.
Мій перший чоловік, батько Льошки, якщо ти не забула, адже за твоєю наполегливістю я повинна була в вісімнадцять вийти за нього заміж, тому що старший, значить розумніший, значить серйозніший, любить мене, поважає, та ще й заможний, так мамо?
П’ять років, цілих п’ять років я сиділа в темниці, вчитися не можна, з подружками спілкуватися не можна, мені навіть Льошкою займатися не можна було, молода, щось не так зроблю, тільки горбатитися на нього і його маму.
Ааа, зате ж я в золоті була, так, точно.
Ну і виводив мене раз на місяць, як звірятко, показати людям, що ось, мовляв, дружина молода, а яка вся правильна, не те що ваші ці ляльки.
Сам правда не гребував такими ляльками, навідувався… А коли я втекла, та на розлучення подала, спасибі бабусі моїй улюбленій, що допомогла мені, так він все назад зажадав, навіть труси…
Вдруге я з кохання вийшла заміж, вчилася тоді і працювала, пам’ятаєш, мамо?
Вдень вчилася, як проклята, наздоганяла вкрадені можливості, а ввечері працювала, щоб не бути нахлібницею у вас з батьком…
-Ліна! Та як ти можеш? Хіба я хоч коли-небудь дорікала тобі за це? Хіба я шматка хліба, та тарілку супу пошкодувала рідній дочці, та онукові?
-Ти ні, мамо… Але ж є ще й не ти… Є ще той, хто побоявся, що я посягатиму на твою міцну шию і сяду туди, разом з дитиною.
-Про що ти?
-Про тата, про кого ще.
Та братика, Микиту ,дитинка, ніяк у житті, на той момент, не влаштувалася, а навіщо? Є мама…
Ти на двох роботах ґаруєш, прибігаєш додому, треба по дорозі в магазин забігти, а то у тебе ж галчата голодні, один на дивані, інший за компом сидить…
Готуєш, прибираєш, переш… Ось я і з великої любові поспішила вдруге заміж, без любові я жила.
Що у мене змінилося?
Та нічого. Хвороб додалося, була Ліна – Ангеліна, стала Ліна -всім-винна.
Коханий на дивані лежить, Ліна на роботі, потім в садок, моя ж дитина, не смію навантажувати чоловіка, це не його нащадок, та навіть був би його, це не чоловіча справа, чоловік і так втомлюється.
Прискакала, по дорозі в магазин, все на собі, дитина, продукти, машини — то у мене не було.
А навіщо? Зрозуміло, що чоловікові потрібніше, він що, на роботу на трамваї їздити буде? Всі жінки так живуть, що значить втомилася? А вечерю хто готувати буде?
Приготувала, на стіл накрила, нагодувала, випрала, випрасувала, а тепер йди чоловіка втіш, а то не дай Бог не отримає свою порцію тепла і ласки, так і піде наліво, скарб…
Грошей не вистачає? Так це твоїй же дитині не вистачає, от якби ти спільного народила, спадкоємця, то інша справа, може і поворухнувся б, а так ні, вибач, шукай в іншому місці дурня, який тебе і твій приплід утримуватиме.
Вибач, не на того напала…
Що значить не даси грошей на ремонт машини? Ну і що ,що моя? Ми ж сім’я. Порівняй теж, скільки ти заробляєш, нічого не роблячи, і скільки я.
Тобі пощастило… У сенсі йдеш? Ой, та вали, кому ти потрібна будеш, з дитиною, ха-ха-ха.
Ось так мама я вийшла заміж, була і за тим, хто більше за мене заробляє, була і за тим, хто менше.
Різниці ніякої. Всім добре, та тільки мені не дуже, мамо, тільки мені було погано.
-Ліна, всі ж так живуть, що ти, дитинко.
-Та нехай живуть, мамо! А я не буду, не хочу.
Як ти суботу провела?
-Нууу, Микита з Марією, Олечку і Івана підкинули нам з дідом, я гуляти з ними ходила, млинці пекла, та так особливо нічим і не займалася, пил протерла, пропилососила, підлогу вимила, випрала, ввечері дітей поклала, батька нагодувала, та прасувала, потім лягла в першій годині вже.
А вранці діти, так рано встають, млинців попросили, печи баба млинці і все, потім Микита з Марією, прийшли, я курку засмажила, салати настругала, піцу спекла, повечеряли, провела їх, прибрала трохи, об одинадцятій без задніх ніг лягла на диван і заснула, вночі прокинулася, батько розбудив, щоб на ліжко йшла…
-Мамо, я щось не пам’ятаю, щоб ти рвалася з Льошкою так сидіти? Щось я не пригадую, щоб я скинула на тебе дитину і побігла витріщивши очі відпочивати?
-Ліна, ти самостійна якась була, а ці, ой, слів немає…
-А хочеш я розповім тобі, як я провела минулі вихідні, мамо? У п’ятницю ввечері подзвонив Льошка, запитав, чи візьму я Тимоху на вихідні, вони в гори хочуть поїхати.
Звичайно я взяла, а чому і не взяти?
Тимоха вихованець Марини, дівчини Льошки, та мамо, якби ти не була так зайнята Микитою і його сім’єю, можливо ти б знала чим зайнятий твій старший онук.
Так ось, ввечері син з дівчиною закинули кота, привезли мені піцу і поїхали.
А я на ніч наїлася смачної піци і завалилася дивитися серіали. Адже мені не треба вскакувати з ліжка вранці в суботу.
Вранці встала, нагодувала Тимоху, зварила собі каву, витерла пил, закинула в машинку пару речей і подзвонила тобі, хотіла покликати в музей або просто посидіти, поговорити.
Трубку взяв тато, ти була зайнята, у тебе були мокрі руки, щось мила.
Назвав мене дармоїдом, сказав, що мати працює в поті чола, возиться з моїми племінниками, а я, як пані, ходжу по музеях.
Я хотіла образитися, але потім передумала, а який сенс? Він же завжди правий.
Я сходила в музей, ти знаєш, там виставка твого улюбленого художника, я пам’ятаю, як ти раніше любила його.
Потім посиділа в кафе, походила по магазинах, згадала про Тимоху, приїхала додому, котик спокійно спав.
Іти мені вже нікуди не хотілося, я завалилася на диван і дивилася серіал.
У неділю спали з Тимохою до одинадцятої, хотіла покликати тебе в кафе , але трубку взяла Марія, з повним ротом сказала, що ти зайнята, ти напевно мила посуд або прибирала зі столу.
Увечері подзвонив Олег і запросив до ресторану, знаєш, я пішла, а чому я повинна відмовлятися?
Я вільна жінка, не дізнаюся у нього подробиць, як там у нього дружина, які у нього з нею стосунки, ми не говоримо про це, він не напружує мене своїми проблемами, я його своїми.
Прекрасно провела вечір і лягла спати, вранці відпочивши пішла на роботу.
Я намагалася зустрічатися з неодруженими, мамо. Це ж морок.
Липнуть або хлопчики, які шукають мамку, або ображені долею і першою, другою, а то й третьою дружиною, з купою дітей, розлучені.
Що ти дивишся на мене так, мамо?
Світ змінився, розумієш.
Один такий мені заявив, що я зобов’язана буду приймати його дітей, розумієш, зобов’язана, тому що я жінка і в мене апріорі закладена любов до дітей, до всіх дітей.
Він буде, крім аліментів, утримувати дітей і колишню дружину, тому що вона, яка б вона не була, мати його дітей.
Ну, а жити ми зможемо на мою зарплату, адже залишки від своєї зарплати він буде витрачати на своє хобі, він рибалка.
Натомість буде годувати мене смачною рибою.
На моє запитання, чи буде він допомагати моїй дитині, сильно обурився і сказав, що у Льошки є свій батько, ось він нехай і допомагає.
Справедливо?
Звичайно справедливо, тому і був посланий, у Льошки крім батька є мати, це я.
Звичайно я стала поганою, дріб’язковою, жадібною, продуманою, хитрою. Хотіла повісити на бідного чоловіка свою дитину і жити приспівуючи…
Тому мама у мене з’явився Олег.
Так, я погана в ваших очах, але мені абсолютно не соромно, що я так живу.
Мені боляче і гірко, що ти так живеш, тому я і намагаюся витягнути тебе хоч ненадовго з дому, як сьогодні, наприклад, я набрехала тобі і батькові, що мені потрібна допомога.
Мамо, зі мною все добре, а зараз ми підемо з тобою займатися собою, ти проведеш цей час з користю для себе, зі мною, твоєю дочкою.
-Ти з глузду з’їхала, Ліна, а як же тато?
-А що не так з татом? Він хворий?
-Ні, але… обід же…
-Не повірю, що у тебе не був приготований обід.
-Але його потрібно розігріти і взагалі Микита…
-Мамо! Я можу образитися, серйозно… я знаю, що я погана, дозволь мені бути хорошою, ходімо відпочинемо… я дуже тебе прошу…
На роботі в понеділок жінки діляться, як вони втомилися відпочивати.
А Ліна лукаво посміхається, всі знають, що Ліна погана, вона йде танцюючою ходою і посміхається чомусь, відомому тільки їй одній.
Всім же зрозуміло, які думки в голові цієї Ліни, звичайно ж погані.
Спеціально для сайту Stories
