Ненавидів свого брата всією душею, всім серцем і були на це причини. Мені 17, брату 25 років, ми обидва виросли в сім’ї де панував приказний тон і суворість.
Навіть наша мати, яка вміла залагодити будь який конфлікт, боялася батька і його заморочок.
В один прекрасний день я, прийшовши зі школи, сів за комп’ютер, я займався музикою, навіть заробляв собі на життя, був вуличним музикантом, не хотів брати в батька гроші.
Як завжди я вдягнув навушники і сів монтувати відео, але тут почув звуки які долинали з кухні. Сварилися батько та брат.
“Знову він, чого він прийшов, підлабузник, батькова тінь” – промайнуло в мене в голові, я зняв навушники і поспішив на кухню, вони ледь не побилися.
Я не розумів чому, адже батько завжди гордився своїм старшим сином. Після їхнього конфлікту батько сказав, що завжди хотів щоб я брав приклад з брата.
Ці порівняння мене так дістали, я хотів собою бути, а не братом. І тут, неочікувано для мене і навіть батька брат взяв слово. Те що він сказав назавжди змінило життя всіх нас.
-Тату, облиш його, нехай він займається тим чим хоче. Пам’ятаєш, ти завжди хотів щоб твій син був командиром, так ось, зовсім скоро мені дають підполковника.
Ти не пустив мене на бокс і футбол, ти хотів сина військового, в тебе він є, не ламай життя брату. І саме тоді, в той момент, я зрозумів, що хочу бути схожим на брата.
