П’ять років тому вона навіть не думала про кар’єру бухгалтера. Курси здавалися тимчасовим рішенням, поки не знайдеться щось більш підходяще. Але цифри несподівано затягнули. Маленька фірма, де Віра починала, стала для неї другою домівкою.
З Андрієм вона познайомилася випадково. Високий брюнет із серйозним поглядом і ледь помітною посмішкою. Віра досі зберігала фотографію з їхнього першого побачення.
Весілля було скромним, тільки близькі друзі та родичі. Іпотека на двадцять років здавалася вічністю, але вони сміливо підписали папери. Перша власна квартира! Невелика двушка в спальному районі стала для молодої сім’ї справжнім скарбом.
Знайомство зі свекрухою Віра згадувала з неприязню. Висока, ставна жінка, Галина Петрівна, оглянула невістку з ніг до голови і ледь помітно стиснула губи.
– Значить, без вищої освіти? – Галина Петрівна підняла підборіддя. – І чим же ти плануєш займатися далі?
– Я вже працюю бухгалтером, – Віра намагалася говорити впевнено. – Пройшла спеціальні курси.
– Курси, – протягнула свекруха, немов пробуючи слово на смак. – А мій Андрійко університет із червоним дипломом закінчив, між іншим.
Андрій тоді не заступився за дружину. Просто поклав руку на плече і легенько стиснув.
Галина Петрівна ніколи не втрачала можливості натякнути Вірі на її “невідповідне походження”.
– Андрію, любий, передай, будь ласка, сіль, – просила свекруха за сімейною вечерею, повністю ігноруючи Віру, яка сиділа ближче за всіх до сільнички.
На сімейних святах Галина Петрівна саджала Віру подалі від себе, не забуваючи голосно обговорювати з родичами їхнє “велике генеалогічне древо”.
Три роки пролетіли непомітно. Віра старанно вчилася на заочному відділенні економічного факультету, паралельно роблячи кар’єру. Підвищення у велику філію стало несподіванкою навіть для неї самої.
– Посада головного бухгалтера? Тобі? – Андрій уставився на дружину, коли вона повідомила новину. – Але там же цілий штат… і відповідальність.
– Так, – усміхнулася Віра. – Уявляєш? Директор сказав, що я найкращий фахівець.
Андрій обійняв дружину, але в його очах промайнуло щось дивне.
Новина про підвищення Віри збіглася з фінансовими проблемами сім’ї чоловіка. Галина Петрівна та її чоловік Віктор Сергійович вклали всі заощадження в якесь сумнівне підприємство, яке швидко прогоріло.
Увечері пролунав телефонний дзвінок.
– Андрію! – голос Галини Петрівни звучав надривно. – Ти маєш допомогти батькам! Ми на межі розорення!
Віра сиділа поруч, слухаючи розмову. Серце стиснулося від нехорошого передчуття.
– Мамо, але що я можу зробити? У нас самих іпотека, – Андрій нервово барабанив пальцями по столу.
– Це питання я навіть обговорювати не буду! – відрізала Галина Петрівна. – Ти наш єдиний син! Невже дозволиш батькам піти по світу? Ми вклали всі гроші…
– Я знаю, мамо, – зітхнув Андрій. – Я подумаю, що можна зробити.
Закінчивши розмову, Андрій повернувся до дружини.
– Віро, нам потрібно серйозно поговорити, – його голос звучав глухо. – Батьки в біді. Тебе ж підвищили, зарплата зросла…
– Що ти пропонуєш? – Віра напружилася.
– Може, візьмемо ще один кредит? – Андрій дивився благально. – Їм справді важко.
Віра мовчала. Нова посада не означала миттєвого багатства. До того ж, вони тільки-тільки почали вибиратися з боргової ями.
– Давай подумаємо, – нарешті промовила вона. – Зараз не час для поспішних рішень.
Наступного дня Галина Петрівна нанесла несподіваний візит. Без попередження, у розпал робочого дня. Віра змушена була відпроситися з роботи, щоб зустріти свекруху.
– Я бачу, ви тут непогано влаштувалися, – Галина Петрівна окинула квартиру критичним поглядом. – А ми з батьком Андрія на межі злиднів.
– Ваші фінансові труднощі мене дуже засмучують, – Віра намагалася говорити спокійно, хоча всередині все кипіло. – Але я не розумію, чим можу допомогти.
– Не розумієш? – Галина Петрівна стиснула губи. – Тебе підвищили, значить, будеш більше заробляти. От і допомогла б батькам чоловіка.
– Підвищення тільки відбулося, – пояснила Віра. – Поки що великих грошей не передбачається.
– Вічно ти відмовки шукаєш, – Галина Петрівна демонстративно відвернулася. – Андрюша мав рацію. Казав: “Мамо, не сподівайся, вона ніколи нам не допоможе”.
Віра промовчала. Сперечатися зі свекрухою було марно.
Літо принесло довгоочікувану відпустку. Віра планувала її кілька місяців. Після напруженої роботи хотілося просто виспатися, погуляти містом і, можливо, з’їздити на кілька днів до моря.
В останній робочий день директор викликав її до себе.
– Віро Миколаївно, не можу не відзначити вашу роботу, – директор простягнув конверт. – Премія і відпускні. Ви їх справді заслужили.
Вдома Віра перерахувала гроші і здивувалася. Сума виявилася досить пристойною. Вона відразу перевела все на свій особистий рахунок, вирішивши трохи подумати, як розпорядитися несподіваним багатством.
Увечері Андрій сидів на кухні, задумливо дивлячись у вікно.
– Знаєш, – почав він, не повертаючись до дружини, – мама дзвонила. Їй потрібно внести платіж за кредитом.
– Знову? – Віра відкрила холодильник, намагаючись приховати роздратування.
– Не знову, а знову, – невдоволено зауважив Андрій. – Тобі легко говорити. А їм зараз дуже важко. Кредит з’їдає всі гроші.
– І що ти пропонуєш? – Віра дістала овочі для салату.
– Ну, у тебе ж відпускні… – Андрій нарешті повернувся до дружини. – І премія. Тобі виплатили пристойну суму. То що щодо допомоги батькам?
Віра мовчки нарізала помідори.
– Я планувала на ці гроші відпочити, – нарешті проговорила вона. – Може, навіть до моря з’їздити.
– До моря? – Андрій насупився. – А як же мої батьки? Їм же їсти нічого!
– Наскільки я знаю, твій батько продовжує працювати, – зауважила Віра. – А мама отримує пенсію.
– Тобто тобі плювати на мою сім’ю? – голос Андрія підвищився.
– Ні, звісно, – Віра глибоко зітхнула. – Просто я теж заслужила на відпочинок. І ці гроші чесно заробила.
– Добре, – Андрій різко встав. – Я все зрозумів. Значить, до мами я поїду один.
Із цими словами він вийшов із кухні, залишивши Віру в розгубленості.Наступного дня Галина Петрівна зателефонувала сама.
– Віро, – голос свекрухи звучав несподівано м’яко, – я запрошую вас з Андрієм на вечерю. У суботу, о шостій.
– Дякую, Галино Петрівно, – розгублено відповіла Віра. – Ми прийдемо.
Субота настала занадто швидко. Віра одягла свою найкращу сукню, намагаючись мати презентабельний вигляд. Андрій після тієї розмови був мовчазний і холодний.
Вечеря почалася цілком дружелюбно. Галина Петрівна розстаралася з частуванням.
– Ось, пригощайтеся, – свекруха поставила на стіл блюдо з м’ясом. – Останнє віддаємо, можна сказати.
Віра й Андрій переглянулися.
– Мамо, не починай, – тихо попросив Андрій.
– А що я такого сказала? – Галина Петрівна картинно сплеснула руками. – Правду кажу. У нас грошей на продукти майже не залишилося. Усі на кредит ідуть.
– І скільки вам ще платити? – запитала Віра, намагаючись зберігати спокій.
– Ще два роки, – зітхнула Галина Петрівна. – Але ми вже на межі. Пенсія маленька, батько ледве кінці з кінцями зводить.
Вона витримала паузу і додала:
– А ось у деяких і премії, і відпускні… І все собі, нічого рідним не перепадає.
– Мамо! – Андрій кинув виделку на стіл.
– А що? – Галина Петрівна підняла голову. – Я правду кажу! Ось ти, Віра, маєш допомогти нам. По-родинному.
– Повинна? – Віра відклала серветку. – Чому я вам повинна?
– Тому що ми сім’я! – відрізала Галина Петрівна. – А в сім’ї заведено допомагати одне одному.
– Дивно, – усміхнулася Віра. – Раніше ви мене сім’єю не вважали. Пам’ятаєте, як на минулий Новий рік сказали: “Ну, ця твоя… нехай теж приходить”?
Галина Петрівна почервоніла.
– Це зовсім інше!
– Ні, Галино Петрівно, те саме, – Віра встала з-за столу. – Я вам не зобов’язана віддавати свої гроші тільки тому, що ви невдало вклалися.
Додому вони з Андрієм поверталися в цілковитому мовчанні.
Через тиждень телефон Віри знову задзвонив. Номер свекрухи.
– Так, Галино Петрівно? – Віра намагалася звучати нейтрально.
– Так ти вирішила щодо грошей? – без передмов запитала свекруха. – Нам терміново потрібно внести платіж, інакше почнуть нараховувати проценти.
– Я вже озвучила своє рішення, – Віра міцніше стиснула телефон. – Мені шкода, але я не можу вам допомогти.
– Не можеш чи не хочеш? – голос Галини Петрівни став крижаним. – У самої грошей кури не клюють, а батькам чоловіка – ні копійки!
Віра закипала.
– Я працюю днями й ночами, відкладаю кожну копійку…
– На себе, кохану! – перебила свекруха. – А ми голодуємо! Ти зобов’язана нам допомогти!
Щось усередині Віри обірвалося.
– Я не зобов’язана вирішувати ваші фінансові проблеми! – голос Віри дзвенів від напруги. – Ви – не моя сім’я.
Вона натиснула відбій і кинула телефон на диван. Руки тремтіли.
Увечері двері грюкнули так, що задребезжали шибки. На порозі стояв Андрій, а за його спиною виднілася Галина Петрівна.
– Як ти могла так сказати моїй матері?! – закричав Андрій із порога. – Що значить “ви – не моя сім’я”?
– Я ж казала, – підхопила Галина Петрівна, – вона завжди була такою! Думає тільки про себе!
Віра мовчки дивилася на них.
– Ти обираєш свої гроші замість нашої сім’ї? – Андрій наступав на дружину. – Відповідай!
– Я вибираю повагу до себе, – тихо промовила Віра. – Твоя мати ніколи не вважала мене сім’єю. А тепер раптом згадала про родинні зв’язки?
– Та як ти смієш… – почала Галина Петрівна, але Віра підняла руку.
– Ні, це ви як смієте вимагати від мене гроші? Ви вклалися в якусь авантюру, а розплачуватися повинна я?
– Значить, так? – очі Андрія звузилися. – Вибираєш гроші замість сім’ї?
Віра мовчки пройшла в спальню. Дістала невелику сумку і почала складати найнеобхідніші речі.
– Що ти робиш? – Андрій слідував за нею по п’ятах.
– Йду, – просто відповіла Віра. – Набридло жити з людиною, яка не поважає мене і мою працю.
– І куди ти підеш? – глузливо запитала Галина Петрівна, з’являючись у дверях.
– Не ваша справа, – Віра застебнула сумку. – Прощавайте.
Через півроку, сидячи в офісі нотаріуса, Віра підписувала останні документи про продаж квартири. Іпотечне житло продали. Гроші, що залишилися, розділили навпіл. Розлучення з Андрієм було швидким і болючим, але тепер усе позаду.
– Вітаю, Віро Миколаївно, – посміхнувся нотаріус. – Тепер ви повністю вільні від зобов’язань.
Свобода. Яке прекрасне слово. Віра вийшла на вулицю і підняла обличчя до весняного сонця. Нове життя тільки починалося.Спеціально для сайту Stories
