Маргарита поспішно збиралася на роботу. Був ранній ранок, але Рита не відчувала ані втоми, ані сонливості — вона швидко приготувала чоловікові бутерброди, загорнула їх у фольгу і поклала на стіл.
Михайло працював в автосервісі, обідів у них не передбачалося, і щоразу доводилося щось брати з собою.
Сама Маргарита працювала в їдальні кухарем. Її підприємство було далеко від дому, тому жінці доводилося багато часу витрачати на дорогу, і вона вставала на дві години раніше за чоловіка; як то кажуть, вона була жайворонком, і ранні підйоми не обтяжували її.
На вулиці накрапав дощ, і жінка потягнула до себе парасольку, яка лежала на верхній полиці в передпокої. Парасолька вислизнула з рук і впала на підлогу. Маргарита завмерла, потім заглянула в спальню — чоловік не прокинувся.
Рита посміхнулася: «Ось вона, розсіяна жінка!» — і обережно вислизнула за двері.
Маршрутка приїхала напрочуд швидко. Рита влаштувалася біля вікна і почала дивитися на місто, що прокидалося. Жінка думала про своє життя. Вона вже не була молодою дівчиною, їй майже тридцять, вона була щаслива у шлюбі…
Незважаючи на те, що вони жили, як і багато хто зараз, небагато, але, як їй здавалося, дружно. І тільки одне засмучувало Риту — у них з чоловіком не було дітей, а так хотілося, щоб у неї був малюк, і зовсім не важливо, дівчинка це буде чи хлопчик.
Три довгих роки, що вона перебувала у шлюбі, Рита ходила до лікарів, але ті тільки розводили руками і говорили, що у неї все гаразд.
Маршрутка зупинилася, вирвавши Риту з роздумів.
Жінка розрахувалася і вийшла на вулицю — залишалося пройти через сквер, за яким розташовувалася їдальня. Зробивши кілька кроків алеєю, Маргарита зупинилася в здивуванні — на мокрій лавці сиділа маленька дівчинка і плакала.
На ній була тоненька курточка, і дівчинка зябко тремтіла від холоду, мокре волосся прилипало до обличчя, а по щоках, змішуючись із краплями дощу, текли сльози.
Рита підійшла до дитини й обережно запитала:
— Привіт! А ти чому тут сидиш сама?
– Мама вигнала. – Дівчинка схлипнула.
– Як це вигнала? – Здивувалася Рита – це здалося їй неправдоподібним – вигнати власну дитину під дощ!
– Вона спала, а я хотіла їсти. Я розбудила її і все… мама розкричалася… і вигнала мене. Я спочатку під сходами посиділа, а потім пішла сюди… ось…
– А як тебе звати?
– Дарина .
– Що ж мені з тобою робити, Дарино? — Рита задумалася, потім поглянула на годинник. — Гаразд, підемо. Ти де живеш? Далеко звідси?
– Ні, тут поруч. – Дівчинка
невизначено махнула рукою.
Вони пішли у вказаному Дариною напрямку і вже за п’ять хвилин стояли біля квартири. Рита натискала на кнопку дзвінка, але до дверей довго ніхто не підходив.
Нарешті двері відчинила сонна дивна жінка в брудному розтягнутому халаті, давно немите нерозчесане волосся обрамляло пом’яте опухле обличчя. Вона з подивом подивилася на Риту, потім перевела безглуздий погляд на Дарину і, нічого не розуміючи, відступила вбік:
– Проходьте.
Рита мовчки переступила через поріг. У квартирі стояв неймовірний запах, від якого жінці одразу стало зле. На брудній підлозі валялися якісь ганчірки, пляшки, а шар пилу на серванті свідчив про те, що тут дуже давно ніхто не наводив лад.
Розгублено озираючись, Рита помітила на полиці серванту фотографію — вона вже бачила її в альбомі чоловіка, тільки та фотографія, яка була у них вдома, була нерівно обрізана, і на фрагменті, що залишився, був її чоловік Михайло.
На цій фотографії теж був Михайло, але поруч із ним стояла молода красива жінка, в якій Рита не відразу впізнала господиню квартири. Маргарита обернулася й з подивом подивилася на цю неохайну жінку.
– Ну? — запитала та.
– Що, ну? — Маргарита, згадавши, як тут опинилася, взяла себе в руки. — Ваша дочка сидить у сквері й плаче. А вам байдуже?! Що ви за мати?
– А ти мене не повчай! Іди своїх виховуй! А до моєї не лізь! — Жінка різко повернулася до дочки. — Ти де ти тинялася? Я тобі покажу, як матір ганьбити!
Дівчинка жваво шмигнула в сусідню кімнату й зачинила за собою двері. Мати підійшла і почала стукати по ним кулаком, викрикуючи лайку та прокляття. Маргарита зрозуміла, що їй тут нічого робити, розвернулася і пішла.
Весь день її мучили думки про дівчинку, про фотографію та про ту неохайну жінку, яка, мабуть, мала якесь відношення до її чоловіка.
Увечері Рита, простягаючи Михайлу обрізану фотографію, запитала, хто був поруч із ним.
— Я тобі колись розповідав про Мілану, ну, ми з нею довго зустрічалися і хотіли одружитися, але вона зустріла іншого і кинула мене.
— А навіщо ти обрізав фотографію?
– Та я не міг пробачити їй того, що вона позбулася моєї дитини — коли ми розлучилися, вона була при надії, але через того іншого позбулася її.
А я поїхав з міста, щоб зустріти тебе. Ну, а повернулися сюди ми вже разом з тобою — як бачиш, приховувати мені нічого. Але чому ти питаєш?
– Знаєш, сьогодні зі мною сталася дивна історія, — відповіла Рита і розповіла чоловікові про дівчинку та її матір.
Михайло уважно вислухав дружину, а потім запитав, скільки років дівчинці. Рита відповіла, а він замислився. Так, вона могла бути його дочкою.
– Де, ти кажеш, вони живуть?
Рита докладно розповіла і пішла спати — вона відчувала себе втомленою, розбитою, до того ж у неї сильно розболілася голова.
Вона заснула, а коли о пів на другу ночі прокинулася, помітила, що в кухні горить світло. Непомітно вона підійшла і заглянула у привідкриті двері. Михайло сидів за столом і про щось думав.
Наступного дня Міша подзвонив у двері своєї колишньої коханої. Йому відчинила Дарина.
Дівчинка стояла і дивилася на незнайомого чоловіка, який чомусь їй посміхався.
– Привіт! Ти Дарина? А де твоя мама? – Дівчинка обернулася і побігла вглиб квартири.
– Мамо! До тебе прийшли!
– Хто? – З кімнати визирнуло опухле обличчя жінки.
Михайло дивився і не впізнавав Мілану – дівчину, яку він колись дуже сильно кохав.
– Ти? — Вона підняла брови. — Ти чого тут? Що тобі треба?
Михайло зайшов у квартиру, не чекаючи запрошення, вдихаючи затхле повітря цих стін.
– Мілано, я повинен знати правду. Дарина, судячи з віку, може бути моєю дочкою. Це так?
Жінка похитнулася, гикнула і підняла погляд на Михайла:
– Позич грошей, га? Ну, дуже треба… Аліменти ти ж мені не платив. А я її, ось годую, одягаю – з тебе ні копійки не брала. Дай хоч сотню.
– Чому ти обдурила мене? Ти ж сказала, що позбулася дитини.
– Я хотіла, але Валентин сказав, що хоче цю дитину, стане їй батьком… Потім кинув мене, коли Дарині було 3 місяці, сказав, що не має наміру виховувати чужих дітей. Я хотіла повернутися до тебе, але ти виїхав з міста.
– Я хочу зробити тест ДНК — якщо Дарина справді моя — я заберу її.
– Забирай хоч зараз, а то вона плутається під ногами – набридло – годувати треба, одягати треба, я собі іноді не купую нічого , щоб їй локшину купити. Дай грошей, Михайле.
Дарино несміливо підійшла до чоловіка:
– Ти мій тато? – Дівчинка дивилася на нього вишневими оченятами й не моргала.
– Так, Дарино, я твій тато. Я хочу забрати тебе до себе. Ти згодна?
Дівчинка боязко поглянула в бік матері й тихо запитала:
– А ти не ображатемеш?
Михайло важко зітхнув і сказав чомусь зміненим голосом:
– Ні, Дарино, ніколи.
Дівчинка кивнула:
– Тоді згодна!
Михайло погладив її кучеряву голівку і вийшов. Уже на сходах його наздогнала Мілана:
– Це… ну… гроші є? Позич. – Михайло простягнув кілька купюр — обличчя жінки розпливлося в усмішці.
Михайло не витримав і повернувся до квартири. Дарино все ще стояла посеред коридору, в «вишенках» читався смуток.
– Одягайся. Підемо. – У голові стукала одна думка: «Це моя Дарина! Я не маю права її тут залишати».
Через пів години Дарина переступила поріг квартири Михайла. Вона відразу впізнала тітку, яка нещодавно відводила її додому, а Рита стояла, дивилася на неї і не вірила, що все це правда.
А коли викупана й нагодована Дарина гралася в кімнаті з котом, Рита поглянула на чоловіка:
— Ти справді вважаєш, що вчинив правильно? Ти ж нічого про неї не знаєш.
– Ось і дізнаюся. Звичайно, правильно — хіба можна інакше ставитися до рідної дитини.
Рита повернулася і пішла на кухню. Вона сиділа і плакала, навіть не намагаючись стримувати свої емоції. Ну, чому це відбувається з нею? Рита дуже хотіла дітей, але не могла народити, а адже вона б зі свого малюка пилинки здувала б.
Тепер ця Дарина. Як же їй до неї ставитися? Погано — вона не зможе, добре — ну, а що, якщо у неї не вийде? Ще Маргарита відчувала пекучу образу на чоловіка, на Мілану, на життя…
У цей час вона відчула, як хтось погладив її по голові. Рита подумала, що це чоловік. Але, коли підняла голову, побачила, що це Дарина.
– У тебе щось болить? Або вдарилася? Я, коли засинаю, теж сильно плачу. Хочеш, я тобі гарну казку розповім? Я знаю одну.
Маргарита схлипнула і притиснула дівчинку до себе.
Минув рік. Михайло зробив аналіз ДНК, але тільки для того, щоб було менше проблем з усиновленням; для себе подружжя відразу вирішило, що в будь-якому разі, незалежно від результату, Дарина залишиться з ними, і вони будуть за неї боротися.
Маргарита щиро полюбила прийомну дочку, вони дарували одна одній всю свою невитрачену любов і ніжність. Михайло теж прив’язався до дівчинки — вони стали щасливою родиною.
Але одного разу сталася біда — Маргарита захворіла. Це сталося раптово. З самого ранку вона почувалася погано, навіть хотіла залишитися вдома, але потім все-таки пішла на роботу; проте, пропрацювавши кілька годин, жінка відчула сильну слабкість, а потім впала на руки колеги, який підбіг до неї.
Непритомність тривала довго, і коли Маргарита прийшла до тями, вона побачила над собою обличчя лікарів — вона була в лікарні.
— Що зі мною? — Маргарита ніколи не хворіла, і раптове нездужання серйозно її налякало.
— Ми зробили аналізи — дуже скоро картина проясниться, але поки що вам доведеться залишитися у нас. Ваші рідні скоро приїдуть — їм уже повідомили, не хвилюйтеся.
Незабаром після того, як лікар пішов, до палати увійшли Михайло та Дарина.
— Мамо Рито, що у тебе болить?
— Нічого, Даринко, все гаразд. Мені просто треба відпочити.
У цей час повернувся лікар:
— Так, мила, чому ви відразу не сказали, що ваг..ні? Так зі своїм здоров’ям жартувати не можна. Загалом діагноз простий — ви чекаєте дитину, і інших проблем у вашому організмі ми не виявили. А значить…
Значить, будемо робити все, щоб ваг..ність протікала легко і спокійно. Сьогодні ж вирушайте до жіночої консультації — бо тут вам залишатися абсолютно безглуздо.
Рита різко сіла на ліжку.
– Що? Що ви сказали, лікарю? Я ваг..на? Михайле, що він таке каже?
Але це була правда — мрія Рити здійснилася. Вона народила міцного здорового хлопчика, якого назвали Єгором. Дарина у всьому допомагала своїй прийомній мамі. Рита навіть не уявляла, як би вона сама справлялася з усім, якби не її старша розумна донька.
А потім народилася маленька Настя. Радості Михайла та Рити не було меж — тепер їхня сім’я була великою, дружною та щасливою, і Маргарита була впевнена, що це щастя прийшло одного разу в її дім разом із маленькою нещасною дівчинкою з доброю великою душею.
Спеціально для сайту Stories
