– У сенсі, батько хоче повернутися? – Марія не зрозуміла розповідь сина. – Майже п’ятнадцять років ми з ним офіційно сторонні люди після розлучення.
– Воно, звичайно, так, – Олексій не знав, як підібрати правильні слова. – Я все розумію, в молодості багато людей роблять помилки, але тепер вже ділити нічого.
– Так і спільного немає нічого, крім вас, – не розуміла жінка. – Але ви з Дариною вже дорослі, маєте свої сім’ї і самі вирішуєте, з ким спілкуватися, а з ким ні, але я тут до чого?
– Просто батько розумів, що ти не захочеш його вислухати, ось і попросив нас із сестрою слівце замовити, – виправдовувався Льоша.
– Нам би з Дариною так спокійніше було, якби знали, що ви живете разом і підтримуєте одне одного.
Марія проводила сина і не встигла зібратися з думками, як дочка подзвонила і почала ту ж болючу тему.
– Мамо, ти зрозумій, це ж наш батько і зараз у нього проблеми зі здоров’ям, – пояснювала вона.
– Поки ваш батько був молодий і повний сил, про моє існування навіть не згадував, а тепер різко щось змінилося, – намагалася не нервувати Марія.
– Може, ти забула, що він багато років тому кинув мене і вас заради іншої жінки!
– Але вони давно розлучилися, а вам було б непогано разом жити, адже ви старієте, – гнула свою лінію Дарина.
Марії стало важко на душі після спілкування з дітьми. Все їм віддавала, після розлучення навіть не намагалася нове життя будувати, боячись їх поранити, тому що обидва непросто переживали розставання батьків, яке збіглося з підлітковим віком.
А тепер виявлялося, що вони говорять на абсолютно різних мовах і один одного практично не чують. У пам’яті чомусь знову виник день відходу Анатолія, і стало ще гірше.
– Розумієш, я більше не кохаю тебе, – сказав він тоді, ховаючи очі. – Зустрів іншу жінку, з нею хочу до кінця днів жити.
– А як же ми з дітьми? – запитала вона тоді тремтячим голосом.
– А ви живіть, як і раніше, тільки без мене, – продовжував він. – Квартира ця тобі залишається, з дітьми спілкуватися буду і грошима допомагати в міру можливості, але тебе більше не кохаю.
– А ти подумав, як вони сприймуть твій відхід у такому віці? – все ще не могла повірити Марія.
– Нормально сприймуть, нехай дізнаються подробиці дорослого життя, неправильно жити без кохання, вибач, – сказав він, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
Слово своє Анатолій дотримав, на квартиру при розлученні не претендував, у нової коханої жити залишився. З дітьми спілкувався на нейтральній території, тому що в квартиру приходити сміливості не вистачало, а нова подруга до себе в гості їх не кликала.
Марія тоді якось намагалася пояснити синові і дочці причини розлучення, але вони не захотіли в деталі вдаватися.
– Батько нам сказав, що це його рішення і попросив поважати, – сказав тоді Льоша ,який за цей час подорослішав. – Нам непросто з Дариною, але потім якось воно саме вляжеться.
Тільки для Марії нічого не вкладалося само, вона тужила за чоловіком, ночами плакала в подушку і відмовлялася від пропозицій подруг звести її з іншим чоловіком.
Він нагадував про себе тільки спілкуванням з дітьми, лише одного разу зателефонувавши колишній дружині.
– Ми на відпочинок збираємося поїхати, а я, йдучи, снасті рибальські залишив на антресолі, – почав він тоді розмову по телефону.
– Можна в суботу їх заберу? Хотів, щоб діти принесли, але вони не зрозуміли, де і що лежить.
– Добре, приходь, – намагалася спокійно відповідати Марія.
Потім вона жила в очікуванні цієї суботи, продумуючи деталі розмови. Вирішила показати колишньому чоловікові, що живе без нього прекрасно, і хотіла зустріти його «при параді».
Потім подумала, що буде виглядати безглуздо і передумала…
– Ти схуд, – сказала вона тоді, дивлячись, як Анатолій пакує свої коробки. – Невже нова дружина не годує?
– Годує, просто працюю багато, – він не хотів обговорювати своє нове життя.
– Якщо що, я можу тебе нагодувати або їй рецепти передати твоїх улюблених страв, – розуміла, що говорить дурниці, але не могла зупинитися Марія.
– Тобі єхидство не личить, – якось втомлено сказав тоді Толик. – Тепер ми з тобою сторонні люди. У нас завжди будуть спільні діти, потім онуки, але на цьому все.
– Ти в цьому впевнений? – запитала вона з надією.
– Так, – рішуче відповів Анатолій.
Потім він пішов до нової дружини, а Марія сиділа одна на кухні і плакала від жалю до себе.
За рік після розлучення вона сильно схудла, а потім спробувала взяти себе в руки. Це було непросто, вона зображувала радість, а сама в душі зберігала надію, що колишній чоловік схаменеться і повернеться.
Розуміла, що люди засудять, але була готова прийняти його назад і про минуле назавжди забути.
– Батько зі своєю жінкою розійшовся, – через три роки розповідали Марії діти. – Він тепер перебрався в кімнату в гуртожиток.
Ця новина чомусь давала їй надію на можливе повернення Анатолія. Марія стала модно одягатися, ретельно стежити за собою і все чекала від нього першого кроку.
Подруги тоді вирішили, що вона влаштувала особисте життя, але вдаватися в подробиці Марії не хотілося, тому вона віджартовувалася.
Вона чекала, Анатолій не повертався, а потім зійшовся з якоюсь іншою жінкою. Навіть на весіллі у сина з нею був, а ось до Дарини прийшов уже один.
– Чому один? – запитала тоді Марія.
– Ірина у відрядженні, не змогла прийти, але передавала вітання, – сказав він спокійно.
Через деякий час Марія почала дивитися на ситуацію інакше, заспокоїлася, перестала чекати. Знайшла порятунок у роботі, купила дачу за містом і вільний час присвячувала собі.
У дітей тепер було своє життя, а вона своє заповнювала, наскільки це було можливо, друзями, родичами, квітами, а одного разу принесла додому бездомного кота.
Все вже якось склалося, заспокоїлося і здавалося зрозумілим, до моменту розмови з дітьми. Кілька днів Марія переживала і не знала, як правильно вчинити в такій ситуації. А потім побачила Анатолія біля під’їзду, повертаючись з роботи.
– Розумієш, я подумав, що все погане нам потрібно залишити в минулому, – говорив він, сидячи на кухні з чашкою чаю.
– Більша частина життя позаду, все негативне буття поросло, і згадувати його не варто. Давай будемо разом доживати життя, і онуків потім виховувати.
– Скажи чесно, чому ти вирішив повернутися саме в нашу квартиру, а не доживати з кимось із твоїх обраниць, які були після мене? – не стала зображати радість Марія.
– Здоров’я вже не те, наступного року на пенсію виходжу, – теж чесно відповідав Анатолій. – Ось і подумав, що діти у нас з тобою хороші, не кинуть і на старості склянку води принесуть.
– Ти пам’ятаєш свою фразу, що ми сторонні люди? – запитала вона, дивлячись колись коханому чоловікові в очі. – Я її набагато пізніше зрозуміла, але тепер повністю з нею згодна.
– Тобто, не приймеш мене назад? – запитав він.
– Ти не переживай, сам же говорив, що діти хороші, вони точно тебе не кинуть, – відповідала Марія. – Ти викреслив мене зі свого життя багато років тому, нехай все так і залишається.
Потім Анатолій пішов, а Марія залишилася одна сидіти в улюбленому кріслі. Вона вимкнула телефон, бо розуміла, що зараз він подзвонить дітям, і вони почнуть набридати питаннями і переконаннями.
А жінці вже нічого не хотілося, крім тиші і спокою. Вона так довго чекала його повернення, а потім все перегоріло і закінчилося.
Якби Анатолій щось сказав про бажання постаріти поруч, можливо б вона пошкодувала його і прийняла.
Але він зараз переживав тільки про власний комфорт і зручність, а втішати Марію нікому не хотілося. У неї були діти, подруги, дача і кіт, цього зараз здавалося цілком достатньо.
Спеціально для сайту Stories
