Кіра Юріївна була не з тих, хто лізе в життя своїх дітей, але й мовчки дивитись не буде, як діти відверто роблять помилки.
Дітей у Кіри Юріївни було двоє. Два сини. Хлопчики були двійнятами. До школи вони пішли в один клас, а ось після школи кожен пішов своєю дорогою.
Костя, любив машини і закінчивши дев’ять класів пішов на автомеханіка. Ну дуже любив машини і що під капотом машини батька знав краще за нього самого. Льоня ж, бачив себе співробітником якоїсь великої компанії і рухався в тому напрямку.
Сама ж Кіра Юріївна овдовіла, коли синам було по двадцять . Чоловік був її старшим на п’ятнадцять років і до пенсії йому не вистачало буквально місяця. Серце підвело. Так молода жінка сорока п’яти років стала дуже забезпеченою вдовою.
Чоловік після повноліття синів написав заповіти на користь дружини, зі словами, якщо мене не буде, то діти тебе не покинуть точно. На це у чоловіка були свої причини, виходячи зі свого досвіду.
А чому забезпеченою вдовою? Так крім трикімнатної квартири, де на той момент жили всі члени сім’ї, за покійним батьком сімейства рахувалися ще дві двокімнатні квартир. Одна з його батьків, а друга його тітки, сестри батька.
Передбачалося, що обидві ці квартири будуть передані дітям у користування, як ті повноцінно стануть на ноги і зможуть себе забезпечувати. Ну а потім ними ж і успадкуються.
На момент того як батько пішов з життя, Костя вже відслужив і тільки-но повернувся . Із роботою питань не було. Якби не армія, то він із навчальної лави вирушив працювати у хороший автосервіс, але довелося трохи почекати. З’їжджати від матері він не поспішав. Їй була потрібна підтримка.
А ось Льоня, тільки-но закінчив інститут і влаштувався на роботу від матері з’їхав. Сказав, що він хлопець дорослий, самостійний, і йому хочеться свободи.
Кірі Юріївні було важливо як живуть її діти. Головне, щоб у них все було благополучно. Щоб була робота та щастя в особистому житті. Сама жінка була ще працездатна і тому в життя дітей не лізла.
Кіра Юріївна була активною жінкою і, коли підійшов вік виходу на пенсію, вона зовсім туди не поспішала. За цей час у її дітей відбулися серйозні зміни.
Костя одружився, відкрив свій невеликий автосервіс і все йшло до того, що ще років за десять це буде великий сервіс або навіть мережа. Дочка в нього вже ходила до садка і нещодавно народився синок.
Невістка – мрія будь-якої, адекватної свекрухи. Господарська, дбайлива, незважаючи на два декрети, намагалася рухатися у професійній сфері, а головне не горіла бажанням повісити на свекруху онуків. Звичайно, Кіра Юріївна допомагала з онуками в міру своїх сил, але їх їй не нав’язували.
А ось у Льоні все навпаки. Син довгий час жив на своє задоволення. У професійному сенсі не причепитися. Рухався кар’єрними сходами твердо і впевнено. Як і хотів — працював у великій компанії. Так, ще не начальник відділу, але його заступник із перспективою.
Дорога машина, закордонні відпустки. Але з особистим життям було не однозначно. Подруги були, але до РАЦСу не доходило.
І ось трапилося, Льоня виявив бажання познайомити матір зі своєю майбутньою дружиною. Маючи досвід із невісткою від старшого, Кіра Юріївна була налаштована дуже позитивно. Звичайно, чекати таких же теплих стосунків не варто, але як знати, думала жінка, коли готувалася до зустрічі з майбутньою невісткою.
Кіра Юріївна не знала яку дівчину приведе син і тому трохи здивувалася, коли це виявилася зовсім не дівчина, а ровесниця сина. І не просто ровесниця, а розлучена жінка із двома дітьми.
Дівчата-двійнята восьми років. Як прогресивна жінка, вона нічого не мала проти такого стану справ, але щось її бентежило у розмові з майбутньою невісткою.
Під час розмови раз у раз проскакувало, що чужих дітей не буває і якщо чоловік любить жінку, то має любити і її дітей. До речі, у тих самих дітей тата не було навіть у свідоцтві про народження. Але це вибір сина та мати його поважала.
Після весілля Міла з доньками оселилися у квартирі Леоніда. Двокімнатній .Тож дівчаткам виділили окрему кімнату. Всі начебто зажили щасливо. Перші дзвіночки почалися буквально за кілька місяців після весілля сина. Льоня зателефонував у п’ятницю ввечері і бадьорим голосом промовив:
-Мам не хочеш взяти онучок до себе на вихідні?
Від цих слів Кіра Юріївна аж втратила мову. Які такі онучки?
-Льонько, ти про кого? — Прийшовши до тями, спитала жінка.
-Ну про Ганну і Машу. — Льоня говорив так само бадьоро.
-Льонечка, не ображайся, але це не мої онучки. І я не готова взяти до себе на вихідні сторонніх дітей, яких бачила лише двічі у своєму житті.
-Мамо, вони не сторонні! — Син розлютився. – Це дочки моєї дружини.
-Для мене дівчинки чужі діти. — спокійно промовила мати. — Тим більше, у мене на ці вихідні гостюють діти Кості, який про це попросив ще тиждень тому.
-Так і знав, що ти так ставитимешся до дівчаток. — роздратовано проскрипів у слухавку син.
-Я не повинна займатися чужими дітьми, навіть якщо це діти твоєї дружини. Вона мені теж чужа людина, бо її я бачила цілих три рази у своєму житті.
-Ага, а Костика дружина тобі значить не чужа людина. — ще зло сказав Льоня.
-Ліна з Костею вісім років одружені. От будете зі своєю Мілою стільки ж одружені, і вона мені буде не чужою людиною.
Після цих слів матері Льоня сам кинув слухавку.
За півгодини зателефонував Костя і поцікавився, що в матері сталося з братом, бо той зателефонував, звинуватив у всіх гріхах і кинув слухавку. Мати пояснила те, що сталося, і син заспокоївся. Після цього Льоня вже не намагався підсунути матері доньок дружини.
Кіра Юріївна бачила доньок другої невістки виключно на спільних святах і зазначила, що у дівчаток дуже дорогі телефони, брендовий одяг, та й сама Міла виглядала “дорожче”. Очевидно, все за рахунок Льоні, але жінку це не стосувалося. Син сам вирішує, як йому витрачати свої гроші.
А ось про спільну дитину жодних розмов, що дуже непокоїло Кіру Юріївну. Син добре заробляв і при помірному розподілі коштів цілком можна було відправити дружину в декрет, поки що вік дозволяє. Але навіть син почав говорити про те, що їм вистачить двох дітей. Кіра Юріївна зробила свої висновки.
А потім прийшов Костя приголомшив новиною, що вони з’їжджають із квартири. У них двоє дітей, їм уже тісно та й діти різностатеві. Тож Костя з Оленою вирішили взяти іпотеку на трикімнатну.
Грошей накопичили достатньо, хороший перший внесок, з посильним платежем. Але тут заперечила Кіра Юріївна. Навіщо брати іпотеку, коли можна продати двокімнатну, в якій вони живуть і відразу купити квартиру. А якщо залишаться гроші, то витратити на ремонт.
Зробили все як належить. Кіра Юріївна продала квартиру, гроші подарувала синові. Син із невісткою оформили квартири виділивши всім членам сім’ї частки відповідно до вкладених коштів. На ремонт залишилося небагато грошей. Меблі вони забрали з колишньої квартири.
На душі у жінки за одного із синів стало спокійніше. А ось за Льоню мати переживала все більше і більше. Поглядаючи на соцмережі другої невістки. А в тієї то обновки, то аквапарки з дочками, то ще якісь розваги. Ні, вона не була проти, але вона розуміла за рахунок чого це свято життя. Не кого, а саме чого.
І ось Льоня вирішив поспілкуватися з матір’ю на дуже важливу тему.
-Мамо, ти маєш продати квартиру і віддати мені гроші.
-Яку квартиру? — спокійно спитала мати, хоча вже розуміла про що говорить син.
-Ту, Де ми живемо. Нам трикімнатна потрібна, іпотеку брати будемо. Дівчаткам окремі кімнати потрібні.
-Льоню, а я думала, що ви спільну дитинку вирішили завести. Я онуків все ще чекаю.
-Мамо, у нас і так двоє дітей.
-Не у вас, а у твоєї дружини. У тебе ще дітей немає. – спокійно сказала мама. — І квартиру я не продаватиму.
-Як Костик захотів розширити свої квадратні метри, так побігла продавати, а як я захотів, то не будеш? — Льоня сердився.
-Костя хотів купувати квартиру в іпотеку для створення зручності своїх дітей, а ти для чужих намагаєшся. Ми ці квартири з вашим батьком купували для того, щоби ви сім’ї будували, дітей народжували, а ти чужих дітей виховуєш. Ось і виховуй за свій рахунок, а не за рахунок моєї родини.
Це сімейне майно, яке до твоєї дружини та її дітей не має жодного відношення. Я взагалі цю квартиру і свою на дітей Костика запишу. Вони продовження нашої родини. А коли ти вирішив не продовжувати наш рід, то й майно тобі ні до чого.
-Мамо, як ти можеш таке говорити? — Льоня аж кричав від обурення.
-Ось так і можу. Була б у тебе твоя, рідна дитина, то їй би залишила, а якщо ти вирішив ось так, то квартира тобі не потрібна. Поки живіть, може, накопичиш на свою квартиру, а цю я онукам залишу!
-Ти завжди Костю любила більше за мене! — закричав на матір син.
– Вас я люблю однаково, але поки не буде онука, не буде і квартири. – Категорично заявила жінка.
Син залишив квартиру Кіри Юріївни, посилаючи на її адресу різні прокляття. Було боляче, але це був обдуманий крок. І не тому, що вона сина не любила. Вона хотіла змусити його подивитися на своє життя іншим поглядом. І справа не у онуках.
Їй, якщо що, то вистачить двох. Але було почуття, що сина використовують. Він же завжди казав, що хоче сина, заздрив братові та його родині. А тепер ось несподівано перехотів. Та й, зрештою, у нього хороша зарплатня, може й сам купити собі житло. Та й не планувала вона квартиру у сина забирати, і про спадщину збрехала, його ця квартира. Навіть заповіт уже складено.
Ближче до вечора зателефонувала невістка Міла і висловила своє невдоволення, що свекруха так вчинила із сином та онучками. За словами “онучки”, жінка розсміялася мало не в слухавку і порадила їй самій вирішувати житлові проблеми своїх доньок, а не лізти в гаманець родини Кіри Юріївни.
Син із матір’ю перестав спілкуватися, але з квартир не з’їхав. З братом він теж не розмовляв, хоч Костя кілька разів намагався поговорити з братом.
Кіра Юріївна намагалася тримати себе. Що вдієш, син дорослий хлопчик, тож нехай думає сам. Хоча іноді й відвідували думки, що вона перегнула палку.
Тільки от поглядаючи на соцмережі невістки, відзначила що все рідше з’являються фотографії з обновками та розвагою сімейства.
Минуло майже півтора року, як син з’явився в матері на порозі.
-Мамо, пустиш? — Льоня винний стояв на порозі, в руках улюблений тортик Кіри Юріївни.
-Ну заходь. — Жінка впустила сина. – Поговорити прийшов, я так розумію.
-Так. Повинитися. – Він простягнув тортик.
-Пішли чаю поп’ємо. Поговоримо.Кіра Юріївна розлила чай, нарізала торт.
-Так про що поговорити хотів?
-Розлучатися планую. Щось я здається не туди рухаюся. — спокійним голосом, але з нотками смутку говорив син.
-А що сталося? — Кірі Юріївні було щиро цікаво, як у сина справи.
-Ну ти коли сказала, що квартиру продавати не будеш і не даси нам грошей, Мілка істерику закотила, що моєму брату дали, а нам ні.
Я тоді ще й із Костиком посварився знатно на цьому ґрунті. — Голос Леоніда був дещо сумним. — А вона все вимагала та вимагала, що дівчаткам потрібні окремі кімнати. Ну, я вирішив збирати на перший внесок. Грошей я заробляю добре, ти ж знаєш. Тільки ось збирати не виходило. То на одне потрібно, то на друге, то знову смартфони дівчаткам треба міняти. Почав суворіше обмежувати дружину в грошах, так скандали почалися, що я не можу забезпечувати її і дітей. В запалі однієї з останніх сварок я ляпнув, що це не мої доньки. Мамо, ти не уявляєш, що там почалося. Вона на мене мало не накинулася.
-Що далі плануєш робити?
-Розлучення. Вона такий погром влаштувала, коли з’їжджала із квартири. Намагалася навіть меблі виносити, але меблі купувала ж ще ти.
-Як мило з її боку. — лише посміхнулася жінка. – Як далі плануєш жити?
-Поки що не знаю. Працювати. Збирати на свою квартиру. Ти в чомусь мала рацію, мамо. У мене за стільки років нема нічого свого. Навіть у Кості є власний автосервіс. Маленький, але свій, та й у нову квартиру гроші він вкладав і свої теж. А я не маю ні свого будинку, ні своїх дітей. Я дуже любив Мілку і був готовий відмовитися від свого заради неї.
-У тебе ще є час створити своє. — по-доброму посміхнулася мати.
Розлучення було складне. Міла всіма силами намагалася якнайбільше забрати на свою користь, тільки виявилося, що нічого вони не нажили. Навіть фіранки у квартирі свекрухи Міла не замінила. Леонід був спустошений. Він поринув у своє життя, адже мав мету.
Чоловік не залишив своїх спроб отримати все й одразу. Через два роки він одружився з молодою жінкою, з дитиною, чудовим хлопчаком, того ж віку, що й син Костика. А згодом у них з’явилося ще двоє дітей.
Кіра Юріївна любила всіх трьох дітей. Для жінки вони всі були рідними. Для неї було великою радістю, коли в її квартирі збиралися її діти з дружинами та онуками. Велика, дружна сім’я.
