Коли мати Ольги і Каті вийшла заміж і поїхала далеко, вона залишила своїм дочкам не тільки квартиру, а й можливість розпоряджатися своїми життями самостійно.
Оля, старша, без вагань скористалася цим шансом. Невдовзі вона вийшла заміж і переїхала до чоловіка, залишивши Катю саму з книжками і мріями про кар’єру.
Вечорами Катя сиділа за старим дубовим столом, знову і знову перечитуючи сторінки підручника з права. Сестра ж лише жартувала над таким завзяттям молодшої.
– Ну, Катрусю, коли ти вже вийдеш заміж? – глузливо запитала Оля. – Забудь ці твої книжки, знайди собі нормального чоловіка з грошима, і все в тебе буде чудово! Нічого витрачати молодість на навчання!
Катя посміхалася у відповідь і, не відриваючись від підручника, відмахнулася:
– Та годі тобі, Олю. У мене все і так чудово. Навчання, робота… Мені поки не до заміжжя.
– Ага, звісно. Ну, твоя справа. Ось у мене і Максим, і Сонечка. Чудова міцна сім’я. Що ще потрібно? Хіба що багатого коханця, для різноманітності, – хихикнула вона.
Минув певний час, Катя вже складала останні іспити в магістратурі, коли одного вечора пролунав стукіт у двері. Плутані стуки, немов хтось насилу тримався за ручку.
Катя відчинила двері й побачила Олю з маленькою Сонею на руках. Очі Олі були червоними від сліз. Виявилося, щось найрізноманітніше знадобилося її чоловікові…
– Олю, що сталося? – стривожено запитала Катя, пропускаючи їх усередину.
– Ми з Максимом розлучаємося. Він пішов до іншої… Я не знаю, що робити.
Соня, не розуміючи того, що відбувається, притулилася до мами і заснула.
– Я так боялася цього, Катю. Я думала, що все в нас буде добре. Але я помилялася, – Оля продовжувала ридати.
Катя обійняла сестру.
– Олю, ти не одна, я тут. Ми впораємося. Я допоможу тобі. Ти сильна, ти виховаєш Соню, і ми разом пройдемо через це.
Оля уткнулася в плече Каті й тихо заплакала.
– Все буде добре, Олю. Все буде добре.
Незважаючи на труднощі і відсутність досвіду роботи, Оля не збиралася здаватися. Вона шукала роботу, роздруковуючи резюме і відгукуючись на оголошення. Співбесіди стали її новою рутиною. Щоразу, йдучи з дому, вона казала Каті:
– Ну що, сьогодні піду підкорювати чергового роботодавця. Побажай мені удачі!
Катя посміхалася у відповідь, підбадьорюючи сестру:
– Ти впораєшся, я в тебе вірю. Усе вийде.
Паралельно з пошуком роботи, Оля намагалася влаштувати Соню в дитячий садок. Це було непросто.
– Катю, не знаю, що я б робила без тебе, – говорила Оля, коли Катя вкотре поверталася з племінницею з поліклініки, де оформляли медичну карту для садочка.
Катя тільки махнула рукою:
– Та годі, що ти. Ми ж сім’я.
Катя проводила багато часу з Сонечкою, звільняючи Олі час, щоб та могла стати на ноги.
– Тітонько Катю, а мама скоро? – запитувала Соня, коли вони разом ліпили з пластиліну.
– Скоро, малятко. Мама дуже старається, щоб тобі було добре. Вона скоро повернеться і розповість нам багато цікавих історій.
Вечорами, коли Оля поверталася додому, Катя готувала вечерю, і вони сідали обговорювати день. Оля завжди дякувала сестрі за підтримку:
– Дякую тобі, Катю. Не знаю, як би я без тебе справлялася. Ти не тільки моя сестра, ти моя найкраща подруга.
***
Через місяці пошуків Ользі все ж вдалося влаштуватися на нову роботу в маркетинговий відділ комерційної компанії, де вона і познайомилася з Віталіком, одним із менеджерів.
Він був чарівним і уважним, і незабаром між ними зав’язався роман. Оля, здавалося, знову почала відчувати смак до життя після місяців боротьби і невдач.
Тільки ось після працевлаштування Катерині не стало легше… Допомагаючи сестрі влаштуватися, вона втрачала свій час. Немов проживала чуже життя.
Нові стосунки стали впливати на поведінку сестри. Оля все частіше затримувалася на роботі під різними приводами, а ввечері йшла на побачення з Віталіком. Катя помітила, як її сестра почала спізнюватися додому, іноді повертаючись пізно вночі.
Одного вечора Катя збирала документи для співбесіди в одну з провідних юридичних фірм міста, коли її мобільний раптово задзвонив. Це був дзвінок із дитячого садка.
– Доброго дня, це Ірина Володимирівна. Вибачте, але ваша племінниця все ще тут. Ви заберете її? – голос виховательки був спокійним, але в ньому відчувалася втома.
Катя зітхнула, відклавши документи.
– Так, звісно, зараз буду. Прошу вибачення за затримку.
Вона зібрала необхідні речі і поспішила в садок. Співбесіду довелося скасувати.
Цей інцидент став останньою краплею.
Увечері, коли Оля повернулася додому, Катя вже чекала на неї у вітальні. Оля намагалася пройти повз, але Катя зупинила її.
– Олю, нам потрібно поговорити, – серйозно сказала Катя.
– О, Катю, не починай. Я так втомилася, – спробувала відмахнутися Оля, тут її сестра помітила, що Оля весела.
– Ні, ти послухай мене. Я весь цей час тебе підтримувала, але ти не можеш так продовжувати. Через тебе я пропустила важливу співбесіду сьогодні. Ти обіцяла, що будеш забирати Соню! Я не можу жити за тебе! У мене є своє життя, я стільки вчилася, не для того, щоб усе втратити через твої любовні пригоди!
Оля, відчуваючи докір у голосі сестри, вирішила якось вирулити з цієї ситуації.
– Катю, я… Я не знала. Вибач, будь ласка. Я справді не хотіла створювати тобі проблеми.
– Але проблеми вже створено, Олю. Ти думаєш тільки про себе. Мені здається, ти забуваєш, що Соня – твоя донька, а не моя.
– Я все пам’ятаю! На добраніч!
Оля чмокнула сестру в маківку і пішла до своєї кімнати, а Катя лише похитала головою.
Дні текли одноманітно, Катя все ще піклувалася про Соню, ніби це була її дитина. Вона влаштувалася на роботу і намагалася поєднувати працю і сім’ю, а Оля продовжувала спізнюватися і перекладати відповідальність на сестру, купаючись в ігристому і романтичному чаді. Життя Каті крутилося навколо племінниці, і вона вже змирилася з думкою, що так буде завжди.
Одного вечора, повернувшись додому, Оля увірвалася у квартиру з новинами, які мали змінити все.
– Катю, Віталік переїде до мене! Ми так вирішили! – заявила вона, щойно переступивши поріг.
Катя завмерла, втративши дар мови від несподіванки. У цей момент із кухні вийшла Інга Василівна, їхня мати, яка несподівано прилетіла до рідного міста, відвідати дочок.
– Ні, не переїде! – грізно сказала вона.
– Мамо?! Ти що тут робиш? Як ти… – Оля обернулася, вона була шокована.
Інга Василівна не дала доньці договорити.
– Олю, ти з глузду з’їхала?! Катя мені все розповіла. І вона не зобов’язана прикривати тебе. Соня – твоя дитина, твоя відповідальність! Прийди до тями! Який, до біса, Віталік? Квартиру я купувала не для Віталіків та інших примаків!
Оля, яка не очікувала такого повороту, почала кричати:
– Ти поїхала і тепер повертаєшся, щоб вчити мене?! Мати року! Ти взагалі не знаєш, що я пережила! І, звісно, Катя поплакалася, і ти тут як тут! Мамина радість і улюблениця!
Інга підійшла до доньки і взяла її обличчя в руки.
– Не неси нісенітниці! Я тебе дуже люблю, Олю. Саме тому зараз не сюсюкаюся. Іноді любов – це дістати батіг! І прийшов час мені вправити тобі мізки!
Слова матері застали Олю зненацька. Щось перевернулося в неї в душі. Інга продовжила:
– Ти маєш вибрати, що важливіше: швидкоплинні захоплення чи твоя дочка! Мені здається, що вибір очевидний! Займися Сонею! Віталіки твої нікуди не подінуться!
Після кількох днів у місті Інга забрала Катю на море, щоб дати їй перепочинок і можливість відпочити від домашніх турбот. Оля залишилася з Сонею сама. Жінки розраховували, що Ольга схаменеться, але вийшло інакше. Коли Катя повернулася, вона була шокована.
Сестра скористалася відсутністю Каті й привела-таки Віталіка додому.
– Привіт, сестро! – з іронією в голосі прокричала Оля. Її залицяльник сидів в одних шортах на кухні та поїдав яєчню.
– Приємно познайомитися! – цокаючи, сказав Віталік.
– Де Сонечка? – стримуючи себе, запитала Катя.
– У планшет грає. Будеш їсти?! – запитала Ольга.
Катя заперечно похитала головою. Усередині неї закипала лють. Дівчинка ніколи не грала сама, було зрозуміло, що Ольга просто звільнилася від доньки, сунувши їй планшет і займаючись своїми справами. Оля сіла на коліна до Віталіка і розсміялася, а він, наївшись, видав непристойний звук і почухав живіт. Каті стало нудно від цього.
– Ви до нас у гості надовго?
– Чого? – процідив Віталік через ідіотську посмішку.
– Він тут житиме… Не в гостях!
Катя кивнула, після чого встала з-за столу і кинулася в кімнату Олі. Вона вигребла всі речі Віталіка, схопила його кросівки і туфлі, які стояли біля дверей, і викинула за двері.
– Ти що твориш, дурна?! – кричала на Катю старша сестра.
– Він негайно піде. Ти зрозуміла мене? Я рахую до трьох! Інакше наступні, цінніші речі, полетять у вікно.
– Ти не маєш права! – верещала Оля.
– Один…Два…
Віталік схопився. Не хотілося втрачати мобільник.
– Я справді краще погуляю, – він забрав у Каті свій телефон, а потім, натягнувши майку і схопивши сумку, вибіг із квартири.
– Що ти робиш, Катько?! Це і мій дім теж!
– Ні! Тепер це не твій дім! У тебе був шанс, але ти його змарнувала.
– Мама нам його залишила!
– Мама, квартиру нікому не переписала. А завдяки твоїм гулькам. Тепер квартира дістанеться мені і Сонечці!
Ольга дивилася на сестру з люттю.
– Я знищу тебе! Ти все прорахувала, спланувала!
Ольга підлетіла до сестри. Але Катя була спокійна. Вона була вищою за Ольгу і сильнішою, тому схопила її за руку і сильно стиснула.
– Тобі було сказано взятися за голову. У тебе є дочка, їй і займайся! Не хочеш? Я зателефоную Максиму, і ми швидко позбавимо тебе батьківських прав. Чуєш мене?
Оля зрозуміла, що з сестрою немає сенсу боротися. Крізь ридання вона видавила із себе “ні”.
– Це останнє попередження!
Катя вдарила рукою по стіні, щоб хоч якось випустити всю ту злість, що вона відчувала. Оля продовжувала ридати. Віталік того дня не повернувся, і через два дні теж. А потім він і зовсім пішов з відділу, де працювала Ольга.
Покинута жінка ненадовго злягла, але її нудьга через невдале особисте життя закінчилася швидко.
Одного разу дорогою на роботу вона підвернула ногу, її виручив дуже симпатичний чоловік, і вся історія закрутилася по новій. Ольга дуже швидко забула про своє головне призначення – бути матір’ю для Соні, і перед Катею постало серйозне питання… Що робити далі?
– Мамо, я не можу кинути все життя на вівтар благополуччя Соні, як би я не любила свою племінницю. У мене робота, особисте життя, зрештою! – вона знову зателефонувала матері.
– Я розумію, Катю. Ми з чоловіком поговорили і вирішили, що заберемо Сонечку. У нього є хороші перевірені люди, які допоможуть залагодити всі формальності. З Ольгою розмовляти марно. Вона деградувала. Я не впізнаю в ній свою доньку. Тому нехай живе як хоче. Я прийму Соню, а Ольгу викреслю з життя назавжди. Ти, я думаю, зі мною погодишся.
– Ти маєш рацію, мамо. Як завжди…
Після довгої розмови Ольга відмовилася від Соні на користь матері. Дівчинку відвезли далеко від рідного міста, але натомість вона знайшла турботу і любов бабусі.
Катя влаштувалася на роботу і незабаром вийшла заміж. Квартиру матері вона стала здавати, помінявши замок і суворо заборонивши сестрі дошкуляти мешканцям.Спеціально для сайту Stories
Ольга ж, зрозумівши, що більше розраховувати нема на що, зв’язалася з черговим чоловіком і зникла. Катя не намагалася її шукати, зосередившись на своєму житті і зітхнувши з полегшенням.
