– Ну і хто він після цього?
– Звичайний чоловік. І ніякий не козел, як би ти не хотіла це від мене почути.
– Чому… не козел? – розгубилася Юля.
– Та зрозумій ти, Юлю! У них, у чоловіків, зовсім інша психологія, інший менталітет!
– Та який ще, нафіг, менталітет! Просто, він козел, ось і вся психологія!
– Юля, ти взагалі навіщо мене покликала? – тихо запитала Анна.
– Як це, «навіщо»? – Юля від обурення аж задихнулася, – ти мені подруга, чи як?
– Подруга, звичайно, але…
– Подруга, значить, підтверджуєш. А ще ти на психолога вчишся, а ще ти старша, мудріша, досвідченіша! Ось я і покликала тебе мені допомогти розібратися в ситуації, а ти відразу мене термінами своїми навантажуєш: психологія, менталітет та інше!
– Юлечка, вибач мене, звичайно, але ти не в ситуації розібратися хочеш, а отримати підтримку своїх звинувачень, засудження козлів і тому подібне. Ти вже давно в усьому розібралася, визначила винних, тепер тобі потрібні тільки співчуття і підтримка обраного курсу!
– Що ти таке говориш, Анно? – розгубилася подруга. – Якого такого курсу?
– А ти не розумієш? Ось поясни мені, будь ласка, чого ти з Льошкою посварилася?
– Тому що він мене не любить і не цінує!
– З чого раптом? Ти ж буквально три дні тому аж захлиналася: «Ах, Льошенька, він такий, він такий, я з ним така щаслива, він просто ідеал!».
Прямо вставляй Льошеньку в рамочку, став на поличку і молись на його світлий образ! А потім – раз, і все, козел він, виявляється!
– А хто ж іще? Ми домовилися в суботу допомогти мамі тумбочку перевезти, прямо зранку, він погодився, просив тільки, щоб до обіду закінчити, вони з друзями збиралися в бар футбол дивитися, якийсь фінал, не знаю точно, о другій годині початок.
– І що?
– І нічого! Тітка Іра, у якої ця сама тумбочка знаходилася, кудись пішла зранку, затрималася, попросила перенести на годину дня. А Льошка ні в яку!
Каже, що не встигнемо до другої, а пропускати свій футбол він, бачте, не збирається.
Мама запропонувала після футболу перевезти, о п’ятій, він теж відмовився. Вони, розумієш, в барі дивляться, хором кричать і пінне п’ють. А після ризикувати не хоче сідати за кермо.
Я кажу: «Так не пий , потім ввечері зможеш, після того як тумбочку перевеземо». А він подивився на мене так… задумливо, чи що, головою похитав з жалем. «Ні, не вийде», – каже.
– А далі що було?
– Що-що! Мені стало прикро, що йому якийсь футбол дорожчий за нас з мамою! Слово за слово зачепилися, я врешті-решт поставила питання прямо: «Вибирай, або я з мамою, або футбол з пінним!». А він тільки плечима знизав, розвернувся і пішов! Ну і хто він після цього?
– Звичайний чоловік. І ніякий не козел, як би ти не хотіла це від мене почути.
– Чому…? – розгубилася Юля.
– Тому що чоловіку ставити ультиматуми типу: “Або я, або щось інше!” – це найгірша справа, це завжди програш! І справа тут не в тобі і не в твоїй мамі. Ось це “або-або” озвучувати йому взагалі не можна, вони, чоловіки, цього не виносять на якомусь молекулярному, чи що, рівні.
Адже сама поміркуй, ти ж його в яке становище ставиш! Він же в принципі вибирати нічого не хоче, йому і так добре, і він себе винним не відчуває: його попросили допомогти, він не відмовився.
На день і вечір у нього свої плани, він озвучив їх заздалегідь. Так, для нього це важливо – зустріч з друзями, футбол.
А тут – на тобі! Якась тітка Іра раптом поїхала у своїх справах і захід переноситься. Давай, Льоша, скасовуй свій футбол, тут проблеми важливіші будуть! Ах, не хочеш? Тоді ось тобі ультиматум в зуби – або-або.
– Ну і що? Хіба це неправильно, чітко визначити свою позицію? – якось пафосно заявила Юля. – Якщо кохаєш, потрібно намагатися зробити все для коханої людини, а не зриватися в бар! Він же говорив, що мене кохає, а сам… – Юля схлипнула.
– Я тобі весь день втовкмачую, що вони – хлопці, чоловіки мислять зовсім по-іншому. Він тебе любить, звичайно, але по-своєму, по-чоловічому.
Готовий допомагати тобі і твоїй мамі, витрачати на тебе гроші, виконувати якісь прохання і навіть капризи. Але при цьому, врахуй, твою маму і твою рідню він любити не зобов’язаний, він робить їм всілякі послуги тільки заради тебе.
І відвозити якусь тумбочку він готовий тільки заради тебе, а не заради твоєї мами, і відмовився жертвувати своїми планами він не тому, що не любить тебе або проти твоєї мами, а просто тому, що хоче сьогодні подивитися футбол з друзями!
А всі ці ультиматуми з вибором, це працює добре тільки в фільмах. В реальному житті після такого «або-або» звичайний чоловік або стане жалюгідним підкаблучником, або відправить дружину. Можливо, буде страждати в розлуці, але жити з нею не зможе!
Подруги замовкли. Анна відсторонено пила свою майже остиглу каву, а Юля хотіла б щось сказати, але поки ще не знала, що саме. Нарешті вона подолала свою нерішучість і запитала старшу подругу.
– То ти думаєш, що я Льошку тепер втратила?
– Дивись сама, зараз багато чого залежить від тебе: перший крок маєш зробити саме ти, а вже його реакція підкаже тобі, як діяти далі.
– А що ж все-таки мені сказати, як діяти? Якщо чесно, дуже не хочу його втрачати…
– Ось і не втрачай! Не буду категорично радити, але я б зробила вигляд, що просто нерозумно пожартувала. Зателефонувала б ввечері, як ні в чому не бувало, запитала, як футбол. Якщо буде питати про тумбочку, скажи, типу «коли зможеш, неважливо», і вже з мамою і тіткою Ірою потім узгоджуй не під їхні бажання, а під його можливості, і буде тобі щастя! Тобто, вам.
Ну все, бувай, подруго, мені додому пора бігти, Віталія з вечерею зустрічати! Ти мені потім напиши або зателефонуй обов’язково, як все пройшло, ок?
***
Пізно ввечері Анно з посмішкою прочитала повідомлення: «Ми з Льошкою помирилися, у нас все добре. Спасибі тобі величезне!»
Спеціально для сайту Stories
