– Кому ти тепер потрібна з дитиною! І як ти її збираєшся виховувати?! Я тобі не помічник, так і знай. Тебе виростила, а тепер ще й твій тягар! Не потрібна ти мені, збирай речі і щоб духу твого в моєму домі не буде!
Катя слухала крики, не піднімаючи голови. Остання надія, що тітка все-таки дозволить їй пожити, хоча б поки вона не влаштується на роботу, розбилася на очах.
– Якби мама була жива…
Батька Катя не знала, а маму років п’ятнадцять тому збив на переході нетверезий водій. Органи опіки вже збиралися віддати дівчинку в дитбудинок, коли несподівано з’явилася далека родичка, якась троюрідна сестра матері. Вона й забрала її до себе, адже власний будинок і зарплата дозволили оформити опіку без зволікань.
Тітка жила на околиці невеличкого містечка. Дівчинка завжди була сита, охайно одягнена, та й до праці привчена, у власному будинку з двором і невеликою худобою завжди було достатньо роботи.
Може, їй не вистачало материнського тепла і ласки, але кого це хвилювало!
Катя добре вчилася. Закінчивши школу, вступила до педагогічного інституту. Швидко пролетіли веселі студентські роки, і ось безтурботне життя закінчилося, і дівчина повернулася до рідного містечка. Але цього разу повернення її не радувало.
Поплакавши, тітка, нарешті, трохи заспокоїлася:
– Все, йди з двору, щоб мої очі тебе не бачили.
– Тітко Таня, можна хоча б …
– Все, я сказала!
Катерина мовчки взяла валізу і вийшла на вулицю. Хіба вона думала, що ось так повернеться сюди? Приниженою, покинутою, та ще й при надії, щоправда, на невеликому терміні, але Катя все одно вирішила зізнатися, що чекає дитину. Не хотіла і не могла це приховувати.
Потрібно було знайти хоч якесь житло. Дівчина йшла, занурена у свої думки й не помічаючи нічого навколо.
А літо було в самому розпалі. У садах дозрівали яблука, груші, рясно золотилися абрикоси. Виноградні лози важкими гронами звисали з численних навісів, альтанок і опор, а синьо-малинові сливи ховалися під темним пружним листям.
З дворів тягнув солодкий аромат варення, смаженого м’яса та свіжоспечених коржів. Дуже хотілося пити. Катя підійшла до якоїсь хвіртки й окликнула жінку, що стояла біля літньої кухні:
— Господине, не дасте попити?
Поліна, ще нестара, міцна жінка років п’ятдесяти, озирнулася на голос.
— Заходь, якщо з добром.
Набрала з відра чашку води й подала дівчині. Та втомлено присіла на лавку і жадібно відпила.
— Можна я у вас трохи посиджу, дуже спекотно.
— Посидь, мила. Ти звідки? Бачу, ти з валізою.
– Я закінчила інститут, хочу влаштуватися на роботу в школу. Тільки житла немає. Не знаєте, може, хтось здає кімнату?
Поліна уважно подивилася на дівчину. Чистенька, охайна, але якась втомлена і ніби пригнічена сумними думками.
– Можеш у мене оселитися, та й мені веселіше буде. Дорого не візьму, але, домовимося, плати вчасно. Якщо згодна, підемо, покажу кімнату.
Жінка зраділа, що у неї буде постійна мешканка, зайва копійка ніколи не завадить, а в їхньому маленькому містечку, такому віддаленому від обласного центру, особливо розраховувати на підробіток не доводилося.
Син жив далеко, в гості навідувався рідко, тож, з іншого боку, буде з ким проводити довгі зимові вечори.
А Катя, все ще не вірячи в таку несподівану удачу, поспішила слідом за господинею.
Кімната була невеликою, але затишною, з вікном у сад, столиком, двома стільцями, ліжком і старенькою шафою. Їй цього цілком вистачить. Швидко домовилися про оплату, і дівчина, переодягнувшись, вирушила до управління освіти.
І полетіли дні. Робота, дім, робота. Катя не встигала відривати аркуші календаря, так швидко летів час.
Вона подружилася з господинею, яка виявилася доброю й чуйною жінкою. Та й сама прив’язалася до простої й скромної дівчини. Наскільки це було можливо, Катя допомагала їй по господарству, а вечорами вони часто базікали, сидячи в альтанці в саду.
Ваг..ність протікала легко. У Катерини не було ток..озу, обличчя залишалося чистим, ось тільки вона вже помітно погладшала. Дівчина розповіла Поліні свою нехитру історію. Тисячі таких або подібних випадків трапляються в житті.
На другому курсі Катя закохалася. Та не в кого-небудь, а в красеня Ігоря, єдиного сина заможних батьків, викладачів того ж ВНЗ.
Відпускати сина кудись до столиці вони не захотіли. Його шлях був визначений заздалегідь: навчання, аспірантура, викладання в інституті або наукова діяльність. Все це, зрозуміло, поруч із батьками.
Розумний, вихований, легкий у спілкуванні молодий чоловік завжди був душею будь-якої компанії і, звичайно ж, подобався дівчатам. Багато хто з радістю дружив би з ним. Але він звернув увагу саме на скромну Катю.
Можливо, йому сподобалася її сором’язлива посмішка, м’які карі очі чи тендітна фігура з ледь кучерявим волоссям? А може, він відчув у ній споріднену душу або той внутрішній стрижень, який буває у людей стійких, що не піддаються удар.м долі?
Важко сказати. Але решту років навчання молоді люди майже не розлучалися. Майбутнє Каті бачилося в рожевих тонах і поруч з Ігорем.
Той день дівчина пам’ятала до найдрібніших подробиць. Вранці вона раптом згадала, що у неї затримка! Як вона могла забути і не звернути на це уваги?! Катя купила в аптеці тест, прийшла в гуртожиток, випила склянку води і стала чекати. Так і є, дві смужки.
Дівчина дивилася на них, все ще не вірячи власним очам, так, дві смужки. На носі державні іспити, а тут таке! І як сприйме цю новину Ігор? У їхні плани діти поки що не входили.
Несподівана хвиля ніжності до маленької людини всередині неї раптом нахлинула на дівчину.
– Малюк…, – прошепотіла Катя, погладивши живіт.
Дізнавшись про все, Ігор вирішив того ж вечора познайомити Катю зі своїми батьками.
Згадуючи цю зустріч, дівчина не могла стримати сліз. Коротко розповіла, що батьки Ігоря запропонували їй зробити переривання і після складання іспитів виїхати з міста, звичайно ж, самій. Ігорю треба займатися кар’єрою, та й не пара вони.
Якою була їхня розмова з сином, Катя могла тільки здогадуватися. Наступного дня Ігор мовчки зайшов до неї в кімнату, поклав на стіл конверт з грошима і так само мовчки вийшов.
Про переривання Катя не думала. Вона вже полюбила цю крихітну істоту, яка жила в ній. Це її дитина, і тільки її. Але їм буде важко, допомагати нікому. І після недовгих роздумів дівчина вирішила все ж взяти гроші, які залишив Ігор, тверезо розсудивши, що вони їй, ой, як знадобляться.
Вислухавши історію Каті, Поліна по-жіночому пожаліла дівчину:
– Буває всяке. У житті це не найстрашніше. Ти не перша і не остання. Молодець, що не зробила переривання, не погубила невинну душу. Адже дитинка ні в чому не винна, це буде тобі розрадою, а там, хто знає, може, все й владнається на краще.
Але Катя навіть чути не могла, що з Ігорем ще може скластися. Її це відштовхнуло. Вона не могла пробачити собі такого приниження. І надто живим був спогад про те, як просто він відмовився від неї, навіть не зробивши спроби пояснити.
Час минав. Катя вже не працювала, ходила, як качка, перехиляючись з боку в бік. І з нетерпінням чекала, коли ж з’явиться на світ її малюк. Визначити, хто ж це буде, хлопчик чи дівчинка, лікарка не змогла. Та це й не мало значення, аби тільки дитина була здоровенькою.
Наприкінці лютого, у суботу, у неї почалися пер..ми, і Поліна відвезла її до лікарні. П..оги пройшли спокійно, Катя народила міцного здоровенного хлопчика.
– Єгорка, – шепотіла вона і гладила малюка по пухкенькій щічці.
Катя подружилася з іншими жінками в палаті. Саме вони й розповіли дівчині, що два дні тому тут народила дівчинку дружина начальника прикордонного загону. Правда потім виявилося, що вони навіть не одружені і жили в цивільному шлюбі.
– Ти навіть не уявляєш, він її просто завалив квітами! Приїжджав щодня. Тільки щось не так у них було. Вона весь час говорила, що не хоче дітей. А потім кинула дитину і втекла. Залишила записку, що відмовляється від неї, що не готова до дітей. Уявляєш?!
– А дитина як?
– Та як, з пляшечки годують, але медсестра сказала, що краще прикласти до грудей. А хто погодиться. Своїх дітей треба годувати.
У час годування принесли дівчинку.
– Може, хтось погодує? Вона слабенька, – сестричка з надією подивилася на молодих матусь.
– Дайте мені, шкода дитину, — Катя обережно поклала сплячого синочка на ліжко і взяла малятко.
– Ой, яка біленька! І така маленька! Буду називати її Марійкою.
У порівнянні з кремезним Єгором дівчинка була зовсім крихітною.
Катя приклала її до грудей, і малятко радісно засмоктало, але через кілька хвилин уже випустило с..к і солодко заснуло.
– Я ж кажу, слабенька, – сказала медсестра.
І Катя почала годувати двох.
Через два дні до палати зайшла сестричка і повідомила, що приїхав батько дівчинки і хоче побачити жінку, яка годує його дочку.
Так Катя познайомилася з начальником прикордонного загону полковником Дмитром Васильовичем Кузьменкь, молодим чоловіком середнього зросту з твердим поглядом блакитних очей.
Подальші події медичний персонал пологового відділення лікарні, а потім, за ініціативою вищезгаданих працівників, і все містечко згадували ще дуже довго, бо фінал усієї цієї історії вартий того, щоб її пам’ятали.
У день виписки Каті всі: лікарі, медсестри, санітарки, зібралися на ґанку, перед яким стояв автомобіль, прикрашений блакитними та рожевими кульками. Чоловік допоміг Каті сісти в машину, в якій уже сиділа Поліна, і передав їй спочатку блакитний, а потім рожевий згорток.
Помахавши на прощання, машина рушила з місця і незабаром зникла за рогом.
Ось так буває, людина не знає, якими будуть наслідки її вчинків. А вони бувають непередбачуваними, тому що життя, іноді підносить такі сюрпризи, придумати які просто неможливо.
