Христина і Борис жили разом уже п’ять років. Одружилися по любові, купили квартиру в іпотеку. Христина працювала бухгалтером у великій компанії, Борис – менеджером в автосалоні. Жили не багато, але на життя вистачало. Проблеми почалися, коли батьки Бориса стали часто приїжджати в гості.
Марія Сергіївна від самого початку не злюбила невістку. Вважала, що син міг знайти партію й кращу.
– Синку, ну що ти в ній знайшов? – хитала головою свекруха. – Ні готувати толком не вміє, ні господарство вести.
Борис відмахувався:
– Мамо, перестань. Христина – прекрасна дружина.
Але Марія Сергіївна не вгамовувалася. Раз у раз намагалася вчити Христину життя, лізла з порадами.
– Ти неправильно борщ вариш. Ось я завжди…
– Навіщо тобі ця робота? Сиділа б удома, господарство вела.
– Щось ти розповніла, донечко. Дивись, чоловік молодий, знайде молодшу і стрункішу.
Христина намагалася не звертати уваги, але з кожним разом це давалося все важче. Одного разу не витримала:
– Маріє Сергіївно, я вас дуже поважаю. Але давайте ви не будете лізти в наше життя?
Свекруха образилася, поскаржилася синові. Борис став на бік матері:
– Христино, ну навіщо ти так? Мама ж добра бажає.
– Якого добра? – розлютилася Христина. – Вона мене зі світу зжити хоче!
– Не перебільшуй, – відмахнувся чоловік.
Відтоді стосунки між Христиною і батьками Бориса остаточно зіпсувалися. Марія Сергіївна за кожної зручної нагоди скаржилася синові на “невдячну невістку”. Борис дедалі частіше ставав на бік матері.
Останньою краплею став день народження чоловіка. Христина готувалася, накрила стіл. Прийшли гості, зокрема батьки Бориса. Марія Сергіївна демонстративно поморщилася, коли салат спробувала:
– М-так, невістко. Готувати ти так і не навчилася.
– А ви навчите, – не витримала Христина.
– Було б кого вчити, – фиркнула свекруха. – Недотепа, вона і є недотепа.
– Мамо! – зупинив матір Борис, але якось мляво.
– А що мама? – обурилася Марія Сергіївна. – Правду кажу. Ось ми з батьком думаємо – може, вам роз’їхатися? Квартиру продасте, гроші поділите. А ти, синку, до нас переїдеш.
– Що?! – Христина схопилася. – Ви з глузду з’їхали?
– Ну а що? – обурилася свекруха. – Іпотеку-то ми допомагали платити. Тож маємо право голосу.
– Яке право? – закричала Христина. – Ви нам копійки дали! Ми самі все заробили!
– Не кричи на мою матір! – раптом рявкнув Борис.
Христина осіклася. Уперше чоловік на неї так кричав.
– Взагалі-то твоя мати пропонує вигнати твою дружину з дому, – обурено сказала вона.
– Нічого подібного, – втрутився батько Бориса. – Ми пропонуємо все по-чесному вирішити.
– По-чесному? – Христина мало не задихнулася від обурення. – Ви…
– А ну припини! – Борис грюкнув долонею по столу. – Дістала! Вічно ти незадоволена! Батьків моїх не поважаєш!
– Синку, – вкрадливо почала Марія Сергіївна. – А може, справді, роз’їдетеся? Он яка вона скандальна. Не пара вона тобі.
Христина здивовано дивилася на чоловіка. Невже він підтримає цю маячню?
– Знаєте що, – повільно вимовив Борис. – Але ж ви маєте рацію. Нам потрібно роз’їхатися.
– Що? – прошепотіла Христина. – Ти це серйозно?
– Абсолютно, – відрізав чоловік. – Збирай речі і йди.
– Куди?
– Та хоч куди! До подружок своїх. Або до батьків. Мені байдуже.
– Але ця квартира і моя теж! – вигукнула Христина. – Я не піду!
– Підеш, – прогарчав Борис. – Інакше речі на вулицю викину.
Христина зрозуміла – він не жартує. На негнучких ногах пішла в спальню. Тремтячими руками покидала в сумку найнеобхідніше.
– Решту потім заберу, – кинула, виходячи з квартири.
– Скатертиною дорога! – крикнула слідом Марія Сергіївна.
Христина зачинила двері. Трохи постояла на сходовій клітці, все намагалася усвідомити те, що сталося. Потім повільно побрела вниз. На вулиці накрапав дощ. Брела, не розбираючи дороги.
У голові крутилася одна думка – як же так? П’ять років шлюбу, кохання, плани на майбутнє – і ось так усе в один момент завалилося? Через якусь дурість!
Зателефонувала подрузі:
– Олю, можна я в тебе поживу? Мені більше нікуди йти.
– Звичайно, Христино, – схвильовано відповіла подруга. – Що сталося?
– Борис мене вигнав, – глухо відповіла Христина. – Розповім при зустрічі.
Ольга охнула:
– Приїжджай швидше. Чекаю.
Христина спіймала таксі. Усю дорогу до Ольги намагалася стримати сльози. Подруга зустріла її з розпростертими обіймами:
– Розповідай.
Христина сльози проковтнула і повідала про те, що сталося.
– Ось же! – обурилася Ольга. – І чоловік твій – ганчірка! Як він міг?
– Не знаю, – схлипнула Христина. – Я не впізнала його сьогодні. Ніби підмінили.
– Нічого, – Ольга погладила подругу по плечу. – Поживеш у мене, заспокоїшся. А потім вирішимо, що робити далі.
Христина кивнула. Сил сперечатися не було.
Минув тиждень. Вона потихеньку приходила до тями. Борис не дзвонив, не писав. Ніби викреслив із життя.
– Може, подати на розлучення? – запропонувала якось Ольга. – Ну його до біса, такого чоловіка.
Христина похитала головою:
– Ні. Я так просто не здамся. Це моя квартира, я за неї платила. І я її поверну.
– І як ти це зробиш? – запитала подруга.
– У мене є план, – усміхнулася Христина.
Наступного дня вона вирушила в банк. Вийшла звідти з товстою папкою документів.
– Ну що, свекрушко, – пробурмотіла вона. – Пограємо?
Увечері Христина зателефонувала Борису.
– Алло, – похмуро відповів той.
– Вітаю, Борисе, – спокійно сказала Христина. – Нам потрібно поговорити. Про квартиру.
– Про що тут говорити? – буркнув чоловік. – Ми все вирішили.
– Ні, не вирішили, – відрізала Христина. – Завтра я прийду. І твої батьки нехай будуть. Є серйозна розмова.
– Гаразд, – після паузи відповів Борис. – Приходь о сьомій.
Наступного дня Христина подзвонила у двері квартири, яка тільки нещодавно була її домом. Відчинив Борис.
– Проходь, – буркнув.
У вітальні сиділи його батьки. Побачивши Христину, Марія Сергіївна скривилася:
– А ця навіщо прийшла?
– Вітаю, – спокійно сказала Христина. – Є, про що поговорити.
Дістала з сумки папку з документами:
– Ось, ознайомтеся.
– Що це? – насупився Борис.
– Документи на квартиру. І виписка за іпотечним кредитом.
– І що? – фиркнула свекруха. – Ми в курсі, що ви в іпотеку квартиру брали.
– Так, – кивнула Христина. – Але, мабуть, ви не в курсі, що останні три роки платила за неї тільки я.
– Як це? – сторопів Борис.
– А ось так, – усміхнулася Христина. – Любий, ти забув, чи що, що два роки тому тебе звільнили? І півроку ти сидів без роботи. І весь цей час платила я. Можете перевірити за виписками – там тільки мої платежі.
Борис розгублено гортав папери.
– Але ми ж допомагали! – обурилася Марія Сергіївна. – Гроші давали!
– Так, давали, – кивнула Христина. – Цілих сто тисяч. За п’ять років. А я за цей час виплатила півтора мільйони.
Свекруха почервоніла:
– Ну і що? Ти ж дружина! Повинна чоловікові допомагати!
– Згодна, – кивнула Христина. – Але й чоловік має дружину поважати. І захищати від нападок рідні.
Вона повернулася до Бориса:
– Ти не думай, що я все просто так залишу. У мене є повне право претендувати на цю квартиру. І я подала в суд на поділ майна. Запевняю тебе, справу я виграю.
– Але як же так? – розгублено пробурмотів Борис.
– Платила переважно я. Особливо останні роки. Тож або ми мирно домовляємося і ділимо квартиру навпіл, або я забираю її цілком через суд. Обирайте.
У кімнаті повисла тиша. Марія Сергіївна ошелешено хапала ротом повітря. Борис розгублено дивився на дружину.
– Я не знав, – пробурмотів він. – Вибач.
Христина знизала плечима:
– Треба було цікавитися. Ну то що, будемо домовлятися?
Борис повільно кивнув:
– Давай домовлятися.
– Синку! – обурилася Марія Сергіївна. – Ти що, слухаєш цю…
– Мамо, досить, – різко обірвав її Борис. – Це наша з Христиною справа.
Він повернувся до дружини:
– Вибач мені. Я поводився як ідіот. Може, обійдемося без усього? Давай не будемо розходитися.
Христина зітхнула:
– Не знаю, Борисе. Ти мене дуже образив.
Чоловік повернувся до батьків:
– Мамо, тату, вам краще піти. Ми самі розберемося.
– Але як же… – почала було Марія Сергіївна.
– Ідіть, – твердо сказав Борис. – Це наша з Христиною квартира. І наше життя.
Батьки неохоче піднялися.
– Ми ще не закінчили, – буркнула на прощання свекруха.
Коли за ними зачинилися двері, Борис ще раз попросив вибачення і попросив дружину не йти.
Христина задумалася. Потім кивнула:
– Добре. Я дам тобі останній шанс. Але за однієї умови. Твоя мати більше не втручається в наше життя. Ніяких порад, ніяких візитів без запрошення.
Борис кивнув:
– Обіцяю.
Марія Сергіївна намагалася сперечатися, але син був непохитний. Сім’я для нього тепер була на першому місці.Спеціально для сайту Stories
