— А нам хто допомагати буде?! — закричала мама.
Софія навіть відсахнулася від неї, настільки люто прозвучали ці слова. Вона не впізнавала свою матір. Немов чужа людина стояла зараз поруч з нею. Зате тепер вона все зрозуміла. Адже мама перестала ходити навкруги і показала своє справжнє обличчя…
…Софія — симпатична молода жінка двадцяти восьми років. Живе з мамою, вітчимом і молодшим братом.
Мати розлучилася з її батьком, коли дівчинці було п’ятнадцять. Тато пішов в іншу сім’ю.
Виявилося, що він довгий час жив на дві сім’ї, розлучатися з матір’ю Софії, Раїсою Дмитрівною, не збирався.
Але правда відкрилася, і Раїса Дмитрівна вказала йому на двері. Батько, Борис, дуже переживав розрив з дочкою, яку дуже любив. Він добре заробляв і, судячи з усього, з тією, іншою жінкою, справи у нього пішли ще краще, тому що на вісімнадцятиріччя Софії він подарував їй однокімнатну квартиру.
Софія вступила до інституту і оселилася в тій квартирі. З батьком часто бачилася, і він допомагав їй грошима.
Матері ж було не до Софії. Ще до її вступу до ВНЗ у матері закрутився роман. Незабаром Раїса Дмитрівна вийшла заміж і народила сина.
Софія закінчила інститут, і батько допоміг їй знайти хорошу роботу. З матір’ю і її новим чоловіком вона спілкувалася. Під час навчання — менше, а потім, коли почала працювати, спілкування стало досить частим.
Почалося все з того, що Софія допомогла їм грошима. Отримавши першу зарплату, Софія поділилася цією радістю не тільки з батьком, але і з матір’ю.
Раїса Дмитрівна запросила дочку в гості, на чай. Посиділи добре, поговорили. Потім, ніби ненароком, мама згадала, що у них з грошима зовсім туго. Чоловікові зарплату затримують.
— А у мене, ти ж знаєш, завжди крихти виходили. Але не можу я звідти піти: роботу свою люблю і не кину. Та й куди я піду в такому віці? Вже не буду рипатися.
А Гриші треба б подумати про нове місце. Тільки от дадуть гроші за попередні місяці і тоді. А то, що ж? Так і піде ні з чим з тієї роботи, нехай спочатку борги виплатять! А братику твоєму, курточка нова потрібна.
Бачиш, коротка стала — ручки стирчать, мерзнуть. І чобітки я купила дешеві, зовсім не гріють. Ніжки замерзають і болять. Треба б теплі, хороші купити…
Софія, в пориві добрих почуттів, виклала матері половину зарплати.
— Ось. Беріть! Вам потрібніше. Я одна все одно стільки не витрачу. Дякую батькові, влаштував мене на хороше місце. Просто так туди не потрапити.
Мати зморщилася незадоволено і Софія зрозуміла, що про батька вона даремно заговорила. Через роки, мати на нього була все так само зла…
Так і повелося. Софія часто купувала продукти, дорогі ліки, якщо було потрібно. Допомагала. На роботі у неї справи йшли дуже добре. Правда, завантаженість тільки зростала. Спочатку вона хапалася за всі замовлення, тому що це добре оплачувалося.
А незабаром Софія починала розуміти сенс фрази «всіх грошей не заробиш» і стала вже від чогось відмовлятися, тому що втомлювалася. Додому ледве «приповзала», просто падала на ліжко. Готувати їй не було коли. І взагалі все було ніколи. Мама стала кликати її після роботи до себе в гості.
— І відпочинеш, і повечеряєш тут. Я рано закінчую, встигаю і по магазинах пробігтися, і обід приготувати. А ти можеш і на ніч залишатися, звідси на роботу поїдеш.
Кімната вільна є. Чого ти в свою квартиру мотаєшся? Тільки щоб переночувати?
Софія подумала-подумала і погодилася. Перевезла деякі речі, стала жити з мамою, Григорієм і молодшим братом Євгеном. Правда на вихідні вона ще їздила до себе додому.
Потім Софія почала зустрічатися з симпатичним колегою по роботі. Ігор був на два роки молодший за неї, дуже веселий і жвавий. Він кликав Софію на різні заходи, в кафе, в кіно і просто погуляти. І Софія зрозуміла, що таке насолоджуватися життям.
Вона почала витрачати деякі суми просто для власного задоволення. І їй це сподобалося. Тому що гроші вона навчилася заробляти, а витрачати їх — ні. Купувати собі щось не було коли, ходити кудись — ні з ким, зате з кожним місяцем вона «допомагала» своїй родині все більше, і потреби їх зростали.
Григорій так і не збирався влаштовуватися на іншу роботу, зарплату йому продовжували затримувати. Євгену весь час потрібні були одяг, іграшки, потім комп’ютер, потім ще багато всього. Адже він братик, маленький… Чому б не допомогти?
Ігор розфарбував життя «загнаної» роботою і «допомогою» родичам Софії в яскраві кольори. Вона закохалася. Переїхала назад у свою квартиру і стала там жити з ним.
З мамою, однак, контакт не втрачала, часто дзвонила, розмовляла. Звичайно ж, ділилася радістю, говорила про свої почуття. Більше того — справа йшла до весілля.
Одного разу Ігор і Софія приїжджали до Раїси Дмитрівни разом на чай, щоб познайомитися. З тих пір мати спочатку побічно, а потім прямо почала натякати і говорити про те, що потрібно почекати з таким важливим рішенням.
Що вона переживає за Софію і Ігор їй не дуже сподобався, і що він може виявитися ненадійною людиною і, як би потім не пошкодувати.
Так і вийшло. Софії зателефонувала якась молода жінка і повідомила, що давно вже чекає дитину від Ігоря. І нехай Софія не стоїть у них на шляху. Запрошувала її на зустріч у кафе, щоб поговорити і довести свою правоту, якщо вона не вірить.
Софія повірила. І в кафе не пішла. Навіщо посилювати свої страждання? Вони розлучилися з Ігорем, який, до речі, клявся і стверджував, що не знає ніякої жінки. Просив показати її номер телефону, щоб зателефонувати і з’ясувати, хто так нерозумно пожартував і розіграв Софію.
Тільки Софія в пориві гніву очистила весь список дзвінків, а Ігоря прощати не збиралася. Вона беззастережно повірила тій, хто дзвонив, головним чином тому, що завжди сумнівалася в Ігорі.
Цю думку їй активно прищеплювала мама. «Він молодший за тебе, він занадто товариський і несерйозний, — говорила Раїса Дмитрівна.
— Чому він після роботи не завжди йде з тобою додому, а затримується? З ким він проводить час?» Софія знала, що в Ігоря ненормований робочий день, і не думала про погане, проте мама продовжувала сіяти в її душі сумніви.
І тепер всі ці сумніви підтвердилися. Ігор обманював її.
Софія впала в депресію. Одній вдома перебувати їй було важко, і вона переїхала до матері. Квартиру почали здавати. Гроші за оренду Раїса Дмитрівна брала сама: Софії тоді було ні до цього.
І зарплату Софія, майже всю, віддавала матері, залишаючи собі невелику суму. Їй не було шкода грошей на «допомогу» своїй родині.
Через деякий час Софія якось вибралася. Почала посміхатися і хоча б чимось цікавитися. Звичайно, важливу роль в цьому зіграла її улюблена робота: тотальна зайнятість, і що найголовніше, — Ігор, який перейшов працювати в інше місце, більше не потрапляв їй на очі.
Так і жили. Особисте життя після розриву з Ігорем у Софії не складалося. Вона боялася обпектися і нікому не довіряла. Однак час лікує, і Софія незабаром зустріла «свою долю».
Саме так. Костя, через місяць після знайомства, оголосив про свої почуття і зробив Софії пропозицію.
Ось тут і «підняли голову» всі страхи, що були в душі жінки. Вона злякалася, що історія може повторитися. Тоді, з Ігорем, все теж було добре, і вони теж збиралися одружитися. І чим все закінчилося?
Насправді були істотні відмінності від «тоді». Софія інстинктивно боялася комусь розповідати про Костю. І матері, особливо. І до пори, їй вдавалося приховувати свої стосунки. Костя знав, що вона живе з матір’ю, правда про те, що у неї є своя квартира, навіть не здогадувався. І одного дня запропонував з’їхатися.
— Переїжджай до мене. У мене своя житлова площа. Поживемо пару місяців разом, а потім, як ти хочеш, зіграємо весілля влітку! Насправді, я не чекав би ні хвилини. Я так люблю тебе!
Костя дивився на Софію з ніжністю. А вона все прокручувала в голові різні жахливі сценарії.
«Тому що так добре просто не буває…» — думала жінка, розриваючись між своїми сумнівами і бажанням просто жити і кохати.
— Я теж кохаю тебе! Але я хочу переконатися, що ми підходимо одне одному до весілля. І, напевно, пора вже розповісти про наші стосунки мамі і познайомити її з тобою…
Раїса Дмитрівна сприйняла в багнети новину про те, що дочка переїжджає до свого майбутнього чоловіка. Новини обрушилися на неї раптово. Вона ошелешилася.
Почала наводити різні, не дуже переконливі аргументи, чому дочці не варто з’їжджати. Але Софія була тверда у своєму рішенні. Скандал набирав обертів і, врешті-решт, мати, втративши залишки самовладання, стиснувши кулаки, закричала:
— Ти не посмієш кинути нас!!! А хто нам допомагати буде? Вийдеш заміж, народиш дитину і забудеш про нас! Ми планували ремонт! Я вже вибрала путівки на літо! Кредит на машину потрібно віддавати і…
— Мамо?.. — Софія ошелешено сіла на диван. І добре, що він там був, інакше вона, напевно, впала б. Вона раптом з жахливою ясністю зрозуміла, що всі ці роки її просто банально використовували.
Раїса Дмитрівна теж зрозуміла, що, в пориві гніву, наговорила зайвого і тому пішла на поступки:
— Донечко, послухай матір, я турбуюся. Раптом він виявиться таким же негідником, твій Костя! Пам’ятаєш, як тобі було погано тоді, коли тебе Ігор зрадив?
Але Софію вже не можна було збити з пантелику. Вона все зрозуміла. Думки закрутилися в її голові з шаленою швидкістю. Вона подумала про те, що напевно не було ніякої дитини від Ігоря.
Це мати все влаштувала, той дзвінок. І зараз, і тоді, Раїса Дмитрівна турбувалася тільки про себе і своє забезпечене життя. Адже з заміжжям дочки вона позбудеться солідної грошової надбавки. Більше нічого її не хвилювало…
Костя на своїй машині приїхав за речами Софії. Того ж вечора. Софія зателефонувала і розповіла йому про все.
Так і познайомилися. Мати мовчала і з ненавистю дивилася на дочку, яка складала речі в сумки. Софія ні хвилини не хотіла більше залишатися в будинку матері.
І ще. За підтримки Кості, вона зажадала у матері ключі від своєї квартири і відомості про мешканців, які там зараз проживали. Вона вирішила взяти все в свої руки.
Коли Григорій повернувся з роботи, він застав момент, як Софія і Костя виходили з квартири з речами. Він байдуже привітався, пройшов у квартиру і почав роззуватися. Софії здалося, що йому було глибоко байдуже.
І брат Євген, весь цей час грав у сусідній кімнаті на комп’ютері, який, до речі, був куплений на гроші Софії, і жодного разу навіть не вийшов, щоб дізнатися, про що так лаються сестра і мати. Він ріс таким же егоїстичним: було в кого.
…Рідний батько Софії, Борис, привітав дочку з майбутнім весіллям. Вони зустрілися в кафе разом з Костею.
— Я радий за вас, діти! На весілля-то покличете? — запитав Борис, посміхаючись.
— Звичайно, тато, — сказала Софія. Вона була щаслива.
— А як же з матір’ю бути? Раїса, ледь мене побачить на весіллі… — почав батько.
— А ніяк, — відповіла Софія, — Вона заявила, що я її зрадила, і що знати вона мене не бажає і на весілля не прийде. Ось так.
— Ти їх розпестила. Буде тобі урок… Нічого, донечко. У житті буває різне, головне після цього — зробити правильні висновки.
Давайте не будемо про сумне. Костянтине, ти обіцяєш мені любити, оберігати і захищати мою дочку? — жартома і урочисто запитав Борис.
— Звичайно! — посміхнувся Костя.
Софія дивилася на батька і Костю і думала про те, як сильно їх любить. І як добре, що вони у неї є!
А мати нехай живе, як вміє. Бог їй суддя.
Спеціально для сайту Stories
