— Знову сьогодні у свого Ігорка ночуєш? — незадоволено запитала мати Ксенії.
— Так, ночую! — відповіла дівчина.
Ксенія знала, що батькам не до вподоби її молодий чоловік, тільки ніколи не розуміла, чому. Що він їм такого зробив? Начебто хороший хлопець, на два роки старший за саму Ксенію.
Що до неї, що до її батьків дуже добре ставиться, хоча і знає, що вони його на дух не переносять. Батьки Ігоря теж нормальні, порядні люди. Ксенію приймають завжди як рідну дочку і навіть лають і засуджують свого сина, якщо він хоч якось її образить або нешанобливо, на їхню думку, вчинить з нею.
Коли Ксюша питала матір, у чому ж справа? Та їй говорила тільки, що вона сама повинна розуміти.
Але минуло вже два роки, як Ксенія та Ігор зустрічалися, а вона все ніяк не могла цього зрозуміти…
Але ось якось раз, коли у неї був день народження, двадцять років, кругла дата і все таке. Ксюша вирішила зібрати і родину, і друзів разом, виїхати на природу і там всім разом відпочити.
З друзями і подругами Ксенії батьки дуже навіть ладнали, тільки до Ігоря одного неодмінно чіплялися. Причому мати більше, ніж батько. Він тільки махав рукою на стосунки дочки, взагалі був небалакучий чоловік за своєю натурою. Зате мати компенсувала його мовчання сповна.
Там, де можна було сказати одне слово, вона видавала сотню. Більш балакучих людей Ксюша за свої двадцять років не зустрічала.
Весь вечір всі веселилися, грали в різні ігри, співали пісні, було чудово. Ігор намагався не потрапляти на очі батькам своєї дівчини, щоб випадково не зіпсувати свято. І все виходило.
А потім, ближче до десятої вечора, приїхала на свято старша сестра Ксюші. Віка була старша за сестру на три роки, і саме вона була єдиною з родини Ксенії, хто ладнав з Ігорем. Вони добре спілкувалися, могли обговорювати якусь тему годинами, сміятися над чимось, жартувати.
Цього разу мати дівчат вперше побачила, як Ігор спілкується з Вікою.
— Михайле, ти подивися, як залицяльник Ксюши з Вікою розмовляє! — звернула увагу на те, що відбувається, мати.
— І що? — прогудів Михайло Дмитрович.
— Як що? У Віки ж нікого немає, ні молодого чоловіка, ні навіть залицяльника! Я взагалі не бачила раніше, щоб вона хоч з кимось за ручку ходила! А тут дивись, як задушевно базікають сидять! Ось треба їх звести! А то Ксюха вискочить за нього заміж, а Віка так і буде в дівках ходити!
— Я, звичайно, не в захваті від того, що мої дочки взагалі так швидко подорослішали, але якщо ти думаєш, що це буде правильно… Роби! Мене тільки сюди не вплутуй!
— Ось завжди так! Як тільки вирішується доля наших красунь, ти в кущі! Тільки й вмієш, що залякувати їхніх кавалерів напідпитку! Скільки ти від Віки потенційних наречених відігнав своїми погрозами? Вже давно б вийшла заміж! І Ксюха слідом за нею зі своїм Ігорем! А зараз треба зробити так, щоб Віка вийшла заміж раніше за неї!
— Та навіщо тобі це, Людо? Залиш дівчат у спокої! Кожна вийде заміж у свій час! Хіба не пам’ятаєш, як твої батьки нам палиці в колеса ставили, поки не вийшли заміж дві твої старші сестри?
— Я все пам’ятаю! І пам’ятаю, як злилася на батьків за це! Але тільки коли сама стала матір’ю, зрозуміла, чому вони так робили! І нам з тобою так само треба зробити!
Вирішено! Треба Віку розпитати про цього Ігоря! Як він їй? Чи подобається? Можливо, вона б хотіла з ним стосунки почати… А те, що рік різниці у них, не біда зовсім! — більше сама собі, ніж чоловікові, говорила Людмила Василівна.
— Роби, що хочеш! Тільки мене в це не вплутуй! — махнув на дружину рукою, як завжди, Михайло Дмитрович.
Дружина окинула його поглядом, сповненим презирства, повернулася до старшої дочки і виявила, що Ігор вже не сидить з нею і не спілкується, а повернувся до Ксенії. Вона швиденько обігнула всю веселу компанію друзів Ксенії і підійшла до старшої дочки.
– А чого це ти тут одна сидиш, ягідко моя? — запитала Людмила Василівна старшу дочку.
— Та чому одна? Тільки що он з хлопцем Ксюхи базікала! — відмахнулася Віка від слів матері.
— Дівчинко моя, скажи, тобі подобається цей Ігор? — сідаючи поруч з дочкою, запитала жінка.
– Ну… Він хороший хлопець! Цікавий, вихований, добрий! Думаю, нашій Ксені дуже пощастило…
– Мене зараз не цікавить твоя молодша сестра! Я про тебе питаю! – перебила мати Віку.
– А що про мене? – не зрозуміла дівчина.
— Чи подобається тобі Ігор? Хлопець твоєї сестри! Чи хотіла б ти з ним завести стосунки? — більш прямолінійно запитала Людмила Василівна.
— Мамо, що ти взагалі таке говориш? — жахнулася Віка. — Звідки в тебе тільки такі думки в голові беруться?
— Донечко, я ж бачила, як ви тут мило розмовляли з ним! Що між вами щось є… Тільки ви обоє боїтеся в цьому зізнатися…
— Максимум, що є між нами, що нас пов’язує, це Ксюха! Моя сестра! І твоя дочка, якщо ти раптом забула! — заявила Віка матері.
— Та бути цього не може! Я ж точно бачила між вами якусь близькість, Віко! Скажи мені! А я вже придумаю, як посварити Ксюшку з Ігорем і звести вас!
— Мамо, ти хоч розумієш, що ти мені говориш? Що пропонуєш? Ти хочеш зіпсувати Ксюші життя, щоб у мене хтось з’явився? Як це взагалі розуміти? – в повному здивуванні, шоці і навіть жаху запитала Віка.
– А як мені ще реагувати на те, що твоя молодша сестра може вийти заміж раніше, ніж ти?
— А ти не думала, що треба порадіти за неї? Ні? Що взагалі не варто лізти в особисте життя своїх дітей? Не думала?
— Ти не розумієш цього, Віка… Але не можна, щоб молодша сестра виходила заміж раніше за старшу! Просто послухай маму!
— А хто сказав, що не можна? — нервово зареготала дівчина, почувши цю абсурдну версію.
— Твої бабуся з дідом! Вони нас з дитинства привчали, що заміж дівчата повинні виходити за старшинством і ніяк інакше!
Молодші не можуть вийти заміж, поки старша без чоловіка! Це, між іншим, ще здавна так було заведено! Інакше сім’я вважалася неповноцінною.
— Це коли так робити не можна було, мамо?Ти взагалі розумієш, яке зараз століття?
— Та кому яка різниця, яке зараз століття? Це правило не можна порушувати, і все!
— Ні, мамо! Кому яке діло до цього абсурдного правила?
— Мені! І всій нашій родині, взагалі-то! Мені ось батьки не дозволяли вийти заміж за вашого батька, поки ваші тітки не вийшли заміж!
І чекати мені довелося цього дозволу майже шість років! Але нічого, ми з вашим батьком впоралися! Всі спокуси постійно уникали! А ви… Нове покоління… Нічого ще не розумієте в житті, зате заперечуєте занадто багато!
— А якщо я взагалі не вийду заміж, то і Ксюші, чи що, ви не дозволите вийти? — все ще вражена, що взагалі веде таку розмову, запитала Віка матір.
— Звичайно! Значить, обидві будете без чоловіків! Але до цього доводити не можна, а значить, треба тобі шукати чоловіка собі! Є хоч хтось на прикметі вже, крім цього Ігора? — запитала мати.
– О, ні-ні-ні! Своє особисте життя я ні з тобою, ні з батьком більше обговорювати не буду! Ви мені і так всю юність зруйнували цим контролем якості хлопців! А ось ця розмова довела, що я правильно роблю, що не посвячую вас у свої справи!
– Віко… Як же так? З мамою, зі мною-то можеш поділитися…
— Ні, мамо! Я тебе люблю, звичайно, і тата теж, але у вас, виявляється, таргани в голові гірші, ніж я думала раніше! Так що моє життя залишиться тільки моїм! — відповіла дочка.
Через кілька днів після дня народження Ксенії Ігор запропонував їй з’їхатися. Хоча обоє вони були ще студентами, але Ігор вже перейшов на випускний курс і роком раніше обзавівся роботою.
Там, де він проходив практику, йому запропонували попрацювати на півставки, неповний робочий день, природно, через навчання, а як закінчить, то відразу переоформлять на повний день, і зарплата буде від сорока тисяч гривень.
Витрати по квартирі він вирішив взяти на себе, так як знав, що батьки його дівчини не схвалять її співжиття з ним і грошей на проживання хоч якусь малу частину давати не будуть.
Ксенія погодилася, але вона не хотіла бути нахлібницею і почала ще під час канікул шукати собі підробіток, щоб можна було поєднувати з навчанням.
Вони прожили так трохи більше року. Все було просто чудово. Бували, звичайно, дрібні побутові сварки, але вони швидко і легко сходили нанівець.
І ось практично відразу після свого випускного Ігор зробив Ксенії пропозицію. Звичайно, вона погодилася вийти за нього заміж. Вони кохали одне одного.
А коли вона прийшла розповісти про це своїм батькам, вдома тільки мама. Ксенія не стала чекати батька, почала розповідати матері радісну новину.
— Мамо! — вигукнула вона. — Я з чудовими новинами прийшла до вас!
— Це ще з якими? Додому нарешті повертаєшся? — підняла запитально праву брову Людмила Василівна.
— Ні! Я виходжу заміж! Ігор зробив мені пропозицію! — раділа дівчина.
— Що? Ніякого «заміж», Ксюшо! Ще зарано! — розсерджено відповіла їй мати.
Людмила Василівна припускала, що щось подібне рано чи пізно станеться, тільки не знала, коли саме.
— Чому це не можна? — здивувалася Ксенія.
– Тому що не можна! Ти ще вчишся! Занадто молода для заміжжя! І плюс…
– Мені двадцять один рік, мамо! Не рано і не пізно! Що це ще за заборони незрозумілі? Ми з Ігорем живемо вже рік разом, а скільки просто зустрічалися ще?
— Це все абсолютно безглуздо! Ви просто даремно втратили час удвох, дорога! А я тобі казала — не з’їжджайтеся, ми з тобою не раз сварилися на цю тему! Але хто б слухав матір, правда? Ось і зараз, яка спокуса, пропозицію він тобі зробив… Але вийти заміж ти поки не можеш!
— Та чому ж не можу? Можу, звичайно! Що за дурниці, мамо? Невже нам треба ще купу років зустрічатися, просто так прожити разом, щоб я могла за нього вийти заміж?
— Не вийдеш ти заміж раніше, ніж твоя старша сестра! А якщо не послухаєшся — можеш забути, що у тебе є батьки! Зрозуміла? — злобно гримнула Людмила Василівна на дочку.
— Ти що таке несеш, мамо? Звідки взагалі це правило ти вичитала? — шоковано і засмучено запитала Ксюша матір.
— Це не дурість, дорога! Так мене і моїх сестер виховували твої дідусь і бабуся! Всі ми підкорялися цьому правилу, люба! І ти з сестрою – не винятки!
– З чого б це?! – закричала Ксюша.
– А ось з того! Подорослішаєш – сама все зрозумієш! А зараз просто відмовляйся від пропозиції і повертайся додому!
— Ні!
— У якому це сенсі «ні»? — тихо, але злобно запитала мати дівчину.
— А ось у такому! Кажеш, що якщо я не послухаюся якогось тупого правила, то у мене не буде батьків? Значить, так тому і бути…
— Ах ти, невдячна дівчисько! Та як ти смієш так з матір’ю розмовляти?! — закричала мати на Ксенію.
— Та ось просто…
Ксенія вийшла з вітальні, де і відбулася ця розмова. Взулася і зібралася вже вийти з дому, як на порозі з’явилися батько і Віка.
— Що сталося? — занепокоїлася старша сестра, побачивши сльози на очах у Ксюші.
— Ця маленька хамка вирішила вийти заміж! Ви уявляєте? — крикнула, виходячи з вітальні слідом за дочкою Людмила Василівна.
Старша сестра відразу накинулася з обіймами і привітаннями.
— Моя солоденька! Це ж просто чудово! Вітаю, сестричко! — раділа Віка, знову заражаючи Ксюшу хорошим і радісним настроєм.
– Так, донечко, це дуже добре! Дуже радий за тебе! З Ігорем твоїм би ще поговорив…
– Тату! – докірливо перебила його Віка.
– Загалом, вітаю! – завершив він свою думку.
— Ви тут всі з глузду з’їхали, чи що? Ніякого весілля не буде! — закричала мати на всю квартиру.
— Людо, заспокойся! Нехай діти живуть своїм життям! — загородив дівчаток від дружини Михайло Дмитрович.
— Так не можна! Віка ж ще не заміжня!
— Якщо я колись вирішу вийти заміж, мамо! Ти про це дізнаєшся або прямо перед весіллям, або відразу після! А взагалі, краще в іншій країні звідси бути! — визираючи з-за спини батька, сказала Віка матері.
— Я не хочу, щоб ти мені мізки намагалася переналаштувати на свій лад тільки через те, що у тебе так було! Було і було! Все! На цьому час закінчити! А Ксюха прийшла з тобою радісною новиною поділитися і мало не втекла зі сльозами на очах… Хіба це справа?
— Я сказала, що не дозволю їй вийти заміж раніше за тебе!
— А ти спробуй зупини! — сказала Ксенія, теж виглядаючи з-за спини батька.
— Ви що, всі проти мене тут змовилися?! — закричала жінка на дочок і чоловіка.
— Ксюшо, йди додому, ми тут самі з мамою поговоримо… — сказала Віка молодшій сестрі, знову обійнявши її. — Ще раз вітаю!
Ксенія швидко вибігла з квартири і пішла на зупинку.
Розмова з Людмилою Василівною нічим хорошим не закінчилася. Вона твердо вирішила, що якщо Ксенія її не послухається і вийде заміж раніше Віки, то вона викреслить її зі свого життя раз і назавжди.
У підсумку, на скромне весілля, де були рідні та найближчі друзі з обох сторін, прийшли всі запрошені, крім Людмили Василівни.
Ксенія дуже сподівалася, що та змінить свою думку, але дива не сталося, на жаль.
Через кілька років, коли у Ігоря і Ксюші з’явилася на світ дочка, Людмила Василівна через свого чоловіка, який підтримував, як міг, дочку завжди з тієї самої розмови в коридорі квартири, передала подарунок онучці: брязкальця, шкарпетки і черевички, природно, на виріст. А також там була вкладена листівка з написом:
«Я зроблю все, щоб ти не зробила таких же помилок, як твоя егоїстична мати!»
Спеціально для сайту Stories
