На стіні висів величезний телевізор, на якому без звуку йшов футбол. Зелене поле мерехтіло, освітлюючи гостей, що жували їжу.
Дядько Федір з апетитом накладав собі салат, час від часу поглядаючи на екран. Тітка Алла акуратно витирала губи серветкою.
Атмосфера за столом була святково напруженою, пахло запеченим м’ясом і дорогим парфумом свекрухи.
— Класна штука! — Максим плеснув долонею по столу, привертаючи увагу родичів. — Сімдесят п’ять дюймів, дядько Федоре. Матриця останнього покоління. Цілий місяць вибирав, щоб сім’я могла дивитися фільми в нормальній якості. Шик!
Він з любов’ю поглянув на тонку чорну рамку телевізора й поправив на зап’ясті новий смарт-годинник із металевим браслетом.
— Так, Максимка, молодець, — промовила Ельвіра Леонідівна, поправляючи бурштинову брошку на грудях. — Усе для дому, усе для родини. Справжній господар. Не те що деякі.
Вона багатозначно поглянула в бік кухні, де Маргарита діставала з духовки другу порцію гарячої страви.
Рита зробила вигляд, що не почула. Вона переклала картоплю на тарілку, витерла долоні вологою серветкою й понесла їжу до вітальні.
— Смачного, — Рита поставила тарілку в центр столу.
— Дякую, господине, — дядько Федір потягнувся за порцією. — А телевізор і справді чудовий. Дорогий, мабуть?
Максим невизначено махнув рукою й відпив зі склянки.
— Нормальний, — кинув він. — Для себе ж брав, не для чужих людей.
Ельвіра Леонідівна нанизала на виделку маринований гриб і пильно подивилася на невістку.
— Ось тільки я не розумію, Рито, чому мій син ґарує з ранку до ночі, здоров’я псує, а ти тільки й робиш, що розтрачуєш його кровні?
Над столом зависла важка пауза. Тітка Алла поспішно опустила очі в свою тарілку.
— Ельвіра Леонідівна, давайте не влаштовувати сцен перед гостями, — безвиразно промовила Рита, займаючи своє місце на краю столу.
— А чого мені соромитися? — голос свекрухи набрав обертів. — Нехай усі знають! Мій Макс крутиться, як білка в колесі. У нього вже синці під очима від сидіння у цьому офісі. А ти, мила, влаштувалася з комфортом!
Максим занурився в екран свого смартфона останньої моделі. Він вдавав, ніби вивчає важливу переписку, і в жіночі сварки принципово не втручався.
— Мамо, ну давай потім, — пробурмотів він, не відриваючись від екрана.
— Ні вже, синку, я не буду мовчати! — Ельвіра Леонідівна стукнула долонею по скатертині. — Ти у нас занадто добрий. А ця модниця! Я бачила у передпокої твої нові зимові чоботи, Маргарито. Натуральна шкіра, висока підошва. У торговому центрі такі коштують половину зарплати пересічної людини!
Рита відсунула свою тарілку. Апетит зник остаточно.
— На чиїй шиї я влаштувалася? — Рита подивилася прямо на матір чоловіка. — Я працюю.
— Ми знаємо, чим ти займаєшся! — фиркнула свекруха. — Сидиш вдома в піжамі перед ноутбуком. Кнопки натискаєш. Копійки свої отримуєш на булавки. А іпотеку хто сплачує? Макс сплачує! Комунальні послуги хто оплачує? Теж він!
Тітка Алла спробувала згладити гострі кути, нервово перекладаючи столові прибори.
— Еля, ну молоді самі розберуться. Сімейний бюджет — справа делікатна. У Федора ж сьогодні ювілей, зібралися добре посидіти, м’ясо он яке смачне…
— Алла, не лізь! — зупинила сестру Ельвіра Леонідівна. — Я мати, я маю право знати, куди йдуть гроші з родини. Я-то знаю, скільки зараз коштує життя. А вона то замовляє доставку продуктів, щоб самій не нести пакети, то бігає до перукарні, підфарбовувати коріння.
Свекруха перевела дух і схрестила пальці.
— Ти витрачаєш гроші мого сина на дурниці, давай звітуй! Розкажи, куди ти розтрачуєш зарплату чоловіка!
Рита перевела погляд на чоловіка.
Максим сидів у новій брендовій сорочці-поло. Він продовжував гортати стрічку новин, усією своєю поведінкою даючи зрозуміти, що те, що відбувається, — суто жіночі істерики, негідні його уваги.
— Максе, — Рита примружилася. — Ти нічого не хочеш сказати мамі?
Чоловік нервово знизав плечима.
— Рито, не починай, гаразд? Навіщо загострювати ситуацію. Сідай, поїж нормально.
— Я не загострюю, — Рита притулилася спиною до стіни. — Твоя мама вимагає фінансового звіту. Прямо тут і зараз. Вона звинувачує мене в тому, що я розтрачую твою зарплату на свої забаганки.
— І вимагатиму! — Ельвіра Леонідівна переможно оглянула замовклих гостей. — Бо мій син виглядає втомленим. А ти цвітеш і пахнеш. Значить, живеш за його рахунок і горя не знаєш.
Рита повільно засунула руку в кишеню домашніх штанів.
Вона дістала телефон. Натиснула кілька кнопок на екрані, не відриваючи погляду від свекрухи.
— Розмова закінчена, — Максим спробував встати з-за столу, його обличчя витягнулося, а на вилицях заграли м’язи. — Мамо, ходімо на балкон, повітрям подихаємо. Тобі душно.
— Сиди! — наказала Рита.
Голос пролунав так суворо, що Максим опустився назад на місце, так і не випрямившись до кінця.
Рита знову подивилася в телефон, змахнула шторку меню й натиснула іконку трансляції.
Величезний смарт-телевізор на стіні мигнув. Зелене футбольне поле зникло. На екрані діагоналлю сімдесят п’ять дюймів з’явилося зображення з телефону Рити.
— Що це за фокуси? — підозріло примружилася Ельвіра Леонідівна.
— Ви просили звіт, — Рита відкрила банківський додаток. — Будь ласка. Дивіться все. Якщо вже у нас вечір одкровень і сімейної бухгалтерії.
На величезному екрані з’явилася головна сторінка її особистого банківського облікового запису. Рита перейшла до розділу історії операцій. Цифри на такому великому екрані виглядали лякаюче чітко.
Дядько Федір мимоволі витягнув шию. Тітка Алла прикрила рот рукою.
— Ось, Ельвіра Леонідівна, дивіться уважно, — Рита тицьнула пальцем у екран телефону, дублюючи дії на телевізорі. — Двадцять п’яте число кожного місяця. Бачите цей регулярний платіж? Це за іпотеку.
— І що? — не зрозуміла свекруха, хоча її голос трохи здригнувся. — Це Макс тобі переказує, а ти платиш. Зручно влаштувалася!
— Так? — Рита скупо посміхнулася. — Давайте перевіримо. Відкриваємо перекази від Максима на мою картку.
Екран оновився. За останній місяць від Максима було три перекази. Суми були мізерні. У коментарях до платежів було зазначено: «на хліб», «за інтернет» і «додай на корм коту».
Ельвіра Леонідівна привідкрила рот. Бурштинова брошка на її грудях перестала підійматися в такт обуреному диханню.
— Що це таке? — вона перевела розгублений погляд на сина. — Максе? А де гроші на квартиру?
Максим втиснувся в стілець, ховаючи очі, і почав несамовито колупати виделкою картоплю.
— Мамо, ну там все складно… — вичавив він із себе. — Мені на роботі премії урізали. Плани не виконуємо. Криза у відділі.
— Два роки тому скоротили? — крижаним тоном уточнила Рита. — Тому що рівно два роки ти не даєш на квартиру ні копійки.
Вона знову повернулася до загальної історії витрат на екрані.
— А ось це, Ельвіра Леонідівна, оплата комунальних послуг. Теж чимала сума. Теж з моєї картки. А ось це — продукти в супермаркеті. Щовихідних чек на пристойну суму.
Левова частка моєї зарплати йде саме сюди. На базове забезпечення нашої родини. І свої чоботи я купила на ті гроші, що заробила, ведучи звітність ночами.
Тітка Алла гучно видихнула.
— Зачекай, — свекруха почала часто моргати, намагаючись осмислити побачене. — А на що тоді живе Макс? Куди він діває свою зарплату, якщо нічого додому не приносить?
Рита заблокувала телефон. Екран телевізора згас.
— А ось про це ви запитайте у нього, — Рита оглянула стіл. — Запитайте, скільки коштують оригінальні литі диски на його машину. Запитайте про цей новий смарт-годинник, який він тиждень тому купив. Про ехолот для риболовлі, що лежить у коморі. Про посиденьки з друзями щоп’ятниці в барі.
Дядько Федір делікатно відсунув тарілку, втративши апетит.
— Максе, — тихо запитав він. — А за цей величезний телевізор хто платив? Ти ж казав, що сам купив. За готівку брав, хвалився.
Максим знизав плечима, дивлячись у бік вікна.
— Розстрочка оформлена на мене, — відповіла Рита замість чоловіка. — Платіж списують щомісяця. Теж з моєї картки.
У кімнаті запанувала важка, тягуча тиша. Лише за стіною, у сусідній квартирі, хтось глухо стукав молотком.
— Алло, нам, мабуть, час, — дядько Федір важко підвівся з місця.
Тітка Алла кивнула, поспішно збираючи свою сумочку. Гості почали підводитися, намагаючись не дивитися на Максима.
Ельвіра Леонідівна сиділа нерухомо. Її звична напористість, її командирські нотки зникли.
— Максе, — вона ковтнула слину. — Це правда? Ти живеш за рахунок дружини?
Максим підхопився, ледь не перекинувши салатницю.
— Ніхто ні за чий рахунок не живе! Ми — сім’я, у нас спільний бюджет! Я теж вкладаюся! Я купую бензин, щоб возити нас на дачу до тебе ж, мамо!
— Спільний бюджет — це коли обидва вкладають гроші, — зупинила його Рита. — А коли один платить за все, а інший витрачає свої гроші виключно на іграшки та розваги — це називається по-іншому. І спонсором, Ельвіра Леонідівна, тут виступаю я.
Свекруха підвелася. Вона не дивилася ні на невістку, ні на сина.
— Я піду, — коротко сказала вона, беручи свою лакову сумочку.
Рита не стала нікого проводжати. Вона просто прибрала брудні тарілки в раковину.
Через пару тижнів Максим виїхав. Він перевіз свої речі до матері в кілька етапів, прихопивши й смарт-годинник, і ехолот. Рита не влаштовувала скандалів і не вимагала вибачень. Вона просто змінила замок.
Роздільний бюджет виявився для нього нестерпним випробуванням. За телевізор Рита продовжувала платити сама — екран і справді був чудовий, особливо коли дивишся кіно в тиші.
