Ігор відчинив двері й завмер. Перед ним стояв чоловік у потертій куртці, із сивим, сплутаним волоссям і обличчям, вкритим червоними плямами. Серце Ігоря на мить зупинилося.
– Привіт, синку! – хрипло сказав чоловік і посміхнувся. Ігор не міг вимовити ні слова. Він зрозумів, хто стоїть перед ним, але свідомість відмовлялася приймати реальність.
Чоловік зробив крок уперед і, не чекаючи запрошення, протиснувся в передпокій. Запах міцних напоїв і тютюну одразу ж заповнили весь простір навколо.
– Ну, чого мовчиш, синку? Зовсім батька не впізнаєш? – з удаваною веселістю запитав чоловік, оглядаючи передпокій.
Ігор, нарешті, зміг вичавити із себе слова:
– Навіщо ти прийшов?
Голос молодої людини звучав тихо і рівно, хоча всередині нього все кипіло від обурення.
Чоловік підняв брови, здивовано дивлячись на сина:
– Як навіщо? Побачитися хотів. Десять років минуло, як-не-як. Ти виріс. Чоловіком став.
– Побачитися? – з гіркотою перепитав Ігор. – Ти пішов, коли мені було вісім. Просто зібрав речі і пішов. Без пояснень. Без прощання.
Батько відвів погляд, явно зніяковівши. Потім похитав головою і знову подивився на сина:
– Я не пишаюся тим, що зробив, Ігорю. Сам знаєш, я вживав тоді багато. З твоєю матір’ю нам разом не життя було, а мука.
– Для тебе, може, і мука. А ми з матір’ю залишилися самі. Ти уявляєш, як це було?
Чоловік глибоко вдихнув, його голос став трохи м’якшим:
– Я розумію, сину. Мені немає прощення, знаю. Але я не прошу пробачити просто зараз. Просто… Дай хоча б шанс пояснити.
Ігор мовчав, намагаючись впоратися з емоціями. У ньому боролися злість, образа й неприязнь.
– Подивився? Тепер можна й піти!
– А мені нікуди… Я хотів у вас перекантуватися…
Ігор не міг повірити тому, що чув. Якби не мати, Ігор одразу виставив би батька за двері. Але вона зглянулася над колишнім чоловіком.
– Ігорюша, синку… – тихо сказала вона ввечері на кухні, коли батько напросився прийняти душ. – Нехай поспить у нас, а потім розберемося.
– Мамо, ти серйозно? – не стримався Ігор. – Ти забула, як він нас кинув? Як ти цілодобово на двох роботах пропадала?
Мати втомлено посміхнулася і поклала руку синові на плече:
– Я все пам’ятаю, рідний. Але не можна людину на вулицю викидати. Нехай відпочине. Потім поговоримо.
Ігор не звик сперечатися з мамою, тому лише важко зітхнув і кивнув. Вони мовчки постелили батькові в кімнаті Ігоря. Тієї ночі молодий чоловік спав на підлозі в материнській спальні.
Вранці вони прокинулися від гуркоту на кухні. Перелякані, вони поспішили перевірити, що відбувається. Увійшовши всередину, вони побачили батька, який орудував лопаткою і сковорідкою.
– Ольго! Ігорю! Зараз їсти будемо! Омлет майже готовий! – бадьоро повідомив він, весело посміхаючись.
Ігор закотив очі й кинув на матір незадоволений погляд. Вона непомітно, але суворо похитала головою, даючи зрозуміти, що поводитися потрібно нормально.
Йдучи на навчання, Ігор попрощався з усіма, щиро сподіваючись, що мама до вечора виставить батька за двері. Але, повернувшись додому ввечері, він зрозумів, що нічого не змінилося.
– Я трохи ще у вас поживу, – обережно промовив батько, помітивши незадоволений погляд Ігоря. – Роботу знайду, кут зніму й одразу піду, обіцяю.
Але виконувати обіцянку батько не поспішав. Спочатку Ігор спостерігав за ним із підозрою. Однак батько поводився цілком стерпно: не пив, нікого не ображав, намагався в усьому допомагати по господарству. Іноді навіть готував вечерю і зустрічав матір із роботи, мабуть, намагаючись загладити старі образи.
– Олю, я підлогу помив, білизну виправ, суп зварив, – казав батько з посмішкою, коли мати поверталася додому втомлена. – Відпочивай, люба, усе готово.
Ігор бачив, як поступово мама починала посміхатися частіше, її обличчя стало світитися. Вона ніби забувала про всі біди, які заподіяв цей чоловік. Це дратувало молодого чоловіка ще більше.
– Мамо, ти ж пам’ятаєш, яким він був раніше? – тихо запитав одного разу Ігор, залишаючись із матір’ю наодинці на кухні.
– Люди можуть змінюватися, синку, – м’яко відповіла вона, дивлячись кудись у вікно. – Може, він справді старається.
Ігор промовчав, але всередині все кипіло. Він не вірив, що батько змінився. І незабаром його побоювання підтвердилися. Батько отримав запрошення на співбесіду в якусь дивну конторку, і того дня, проводжаючи його поглядом, Ігор подумав із полегшенням:
– Слава Богу, скоро поїде.
Але батько повернувся пізно вночі абсолютно “веселий”. Він ледве тримався на ногах і ввалився у квартиру, голосно лаючись і кидаючи речі, що траплялися на його шляху.
– Чортове життя! – закричав він, хитаючись коридором. – Знову відмовили! Нікому я не потрібен!
Ігор схопився з ліжка і вибіг йому назустріч.
– Ти обіцяв! – закричав молодий чоловік, не стримуючи гніву. – Ти обіцяв не пити! Що це таке? Досить! Геть звідси!
– Синку, не треба… – затинаючись і хапаючи повітря, промичав батько, намагаючись схопити його за плече.
– Я тобі не синок! Забирайся! – різко відштовхнув його Ігор.
На шум вибігла мати. Вона злякано дивилася на сина і колишнього чоловіка.
– Ігорю, не треба… – благально прошепотіла вона.
– Мамо, ти серйозно? – Ігор був розлючений. – Ти його ще захищаєш?
– Він засмутився, синку, – зі сльозами на очах сказала мати, намагаючись підтримати колишнього чоловіка. – Просто зірвався… Він прийде до тями. Не можна його кидати в такий момент…
– Скільки разів ще це повториться? – холодно запитав Ігор.
Мати промовчала, опустивши голову, а батько, стоячи, важко дихав, безнадійно дивлячись на сина.
– Я виправлюся, Ігорю, – прошепотів він. – Клянуся, виправлюся…
Ігор не спав майже всю ніч. Він лежав на підлозі в маминій спальні на тонкому покривалі, дивлячись у стелю. Думки металися в голові, не даючи заснути. Чому мати знову пробачила його батька? Як вона може забути все, через що він змусив їх пройти? У грудях молодого чоловіка стискалася холодна лють.
Ближче до ранку мати прокинулася і тихо сіла на край ліжка, помітивши, що Ігор не спить.
– Синку, ну ти чого? Чому не спиш? – м’яко запитала вона, нахилившись ближче.
Ігор насилу підняв на неї очі й знизав плечима.
– Я не розумію, мамо… Як ти можеш його пробачити після всього?!
Вона важко зітхнула, простягнувши руку і ніжно погладивши сина по голові.
– Ігорю, милий, люди іноді змінюються…
– Він не зміниться, – перебив він різко. – Я його ненавиджу, мамо. І зневажаю…
Жінка замовкла на мить, потім похитала головою, м’яко й сумно дивлячись в очі синові.
– Не можна так, любий… Не можна ненавидіти. Уся злість, яку ми відправляємо в зовнішній світ, рано чи пізно повертається до нас же назад. Ти тільки собі гірше робиш.
– Гірше? – гірко запитав Ігор, відчуваючи, як усередині все стискається.
Мати знову ласкаво погладила його по волоссю, намагаючись заспокоїти:
– Потрібно давати людям шанс. Іноді – навіть не один.
І тут Ігор помітив, що на маминій руці немає її улюбленої каблучки. Цю каблучку вона носила постійно, знімала тільки коли займалася домашніми справами, вона була для неї дуже дорогим спогадом.
– Мамо, де твоя каблучка? – різко запитав він, тривожно вдивляючись у її обличчя.
Жінка розгублено подивилася на свої руки, наче помітивши пропажу вперше.
– Ой… Не знаю, синку. Напевно, на роботі залишила…
Вона виглядала трохи стривоженою, але швидко повернула собі самоконтроль, постаравшись посміхнутися.
– Не переживай, Ігорю. Знайдеться. Обов’язково знайдеться.
Минув ще тиждень. Зовні все було спокійно, батько намагався поводитися пристойно. Ігор терпів його присутність тільки заради матері, мовчки спостерігаючи і тримаючи все в собі. Але напруга в домі ставала нестерпною.
Одного разу в університеті раптово скасували останні дві пари, і Ігор повернувся додому раніше, ніж зазвичай. Уже на підході до будинку він відчув дивне занепокоєння. Увійшовши до квартири, він почув підозрілі звуки зі спальні матері.
– Що він там знову задумав? – пробурмотів Ігор собі під ніс.
Обережно, намагаючись не шуміти, він наблизився до дверей і тихенько заглянув усередину. Побачене його вразило: усі шухляди маминої шафи були висунуті, речі валялися всюди. Батько нервово перебирав мамину скриньку з прикрасами, він явно шукав щось.
– Ти що твориш?! – закричав Ігор, вриваючись у кімнату.
Батько здригнувся і різко обернувся, з жахом дивлячись на сина.
– Нічого, нічого, синку! Я просто… – голос його зірвався.
– Ти намагаєшся щось украсти в матері?! – гнівно перебив його Ігор, зробивши крок ближче. – Ти при своєму розумі взагалі?!
– Ні, ні! Я хотів… Позичити, розумієш? Гроші потрібні, – лепетав батько, уникаючи погляду сина.
Ігоря немов пронизав спалах. Він пригадав зникнення маминої каблучки і відчув неймовірну образу.
– Так ось воно що! Ти вкрав її каблучку?! Ти заклав її, так?!
Батько опустив голову, важко зітхнувши:
– Так… Я знову грав. Думав, що відіграюся і все поверну.
Гнів захлеснув Ігоря з головою. Він схопив батька за плечі й почав трясти його, кричачи:
– Ти знову це зробив! Ти не змінився! Ти ніколи не змінишся! Як ти посмів її знову обдурити?! Як ти посмів повернутися до нас?!
Батько намагався щось сказати, виправдатися, але Ігор не слухав. Він рішуче відпустив його і почав збирати його речі, кидаючи їх у сумку.
– Геть звідси! Негайно! – кричав він, виштовхуючи батька до дверей. – Щоб більше тебе тут не бачив!
Батько покірно пішов, повісивши голову. У квартирі настала дзвінка тиша.Спеціально для сайту Stories
Дізнавшись правду, мати Ігоря розридалася, вона довго не могла заспокоїтися. Хлопець тільки й міг, що гладити її по голові й говорити трохи наївні та дурні речі.
– Все буде добре, мамо… Я поруч, – шепотів Ігор, заспокоюючи її.
Йому було боляче за маму. Вона так відчайдушно вірила в добро, але світ знову показав їй, що добра в ньому не так вже й багато.
Наступного дня Ігор забрав усі свої заощадження і викупив каблучку з ломбарду, назву якої витрусив з батька днем раніше. Повернувшись додому, він віддав каблучку матері. Вона міцно обійняла його.
– Може, мені й не щастило в коханні, але син у мене справжнісінький чоловік, – сказала мама і поцілувала Ігоря в щоку.Спеціально для сайту Stories
