– Ось якщо не будеш хорошим хлопчиком, не почнеш вчитися, то будеш як той дядько! – говорила висока блондинка синочку.
Той, про кого йшла мова, важко пересувався по вулиці. Одутле обличчя, нечесана голова, при ходьбі він дивно тримав руки – ніби ніс коромисло.
– Знову в магазин пішов! Ось дивна річ, люди, які працюють, собі нічого не можуть дозволити, а дармоїди живуть у своє задоволення! – поглянула вслід чоловіка, літня жінка.
Він не завжди був таким, звичайно. Колись цей самий Микола був першим красенем у дворі. Дівчата за ним божеволіли. Був схожий на актора Ван Дамма. Джинси, синя сорочка. Займався спортом. Штанга досі збереглася. «Вона у тебе вже заіржавіла», – жартували іноді знайомі.
Микола дружив з Катериною. Вона була дочкою заможних батьків. Темноока, кучерява, вся така повітряна, як балерина. Краще за всіх одягалася. Їй лестило, що саме на неї звернув увагу найкрасивіший хлопець. Він їй подобався, але кохання не було.
А ось Микола за Катериною божеволів. Все готовий був заради неї зробити.
– Синку! Не можна ж так! Вона тобою крутить, як хоче! – говорила Миколі мати.
Але той не слухав. Він був щасливий. А далі – Катя вийшла заміж. За іншого. По-перше, тому що батьки так захотіли. Батько відразу сказав: “Коля тобі не рівня! З обличчя воду не пити! Він жебрак. Нам такий зять не потрібен”.
А по-друге, Катя закохалася. У свого чоловіка. І всі були щасливі, крім Миколи. Той благав Катю, плакав, на колінах стояв, молив не кидати його. Тільки все було марно.
Ось з цього фатального випадку і понеслося. Коля сам себе на руйнування запрограмував. Став сильно прикладатися до чарки, на жодному робочому місці довго не затримувався.
– 40 років лежав на дивані, більше двох тижнів не працював, після його відходу підприємства закривалися. Дійсно, правда! Може, звичайно, збіг обставин такий, але три місця, як Колька звідти пішов, закрилися.
А в трудовій у нього стаж по два тижні. Ми з друзями пробували його витягнути, та куди там. Людина поки сама не захоче, нізащо не зупиниться. Ніякі бабки, кодування та інше не допоможуть. А ось батьків його шкода. Намучилися вони з ним, – каже сусід Миколи.
Батько Колі, дядько Павло, був змушений піти працювати. Інакше двох пенсій не вистачало. Мама, тітка Ліда, щодня гладила сина, як маленького по голові, благала.
– Коленька! Що ж ти з собою робиш, синочку? Зупинись, прошу тебе. Перед людьми соромно. Тоді в січні в одних капцях по снігу в магазин пішов, дивом не замерз. Як же так, Коленька. Кинь ти все погане, не вживай!
За характером Микола так і залишився добрим, не злим. Але зламався.
І начебто все, можна б сказати, що зникла людина. Але доля піднесла сюрприз… Одного разу на порозі їхньої квартири з’явилася Катя.
Багато років минуло. Тітка Ліда просто ахнула, побачивши її. Катя боязко посміхнулася. Вона теж стала іншою. Виглядала дуже добре, але сам вигляд був втомлений.
– А Коля… вдома? – запитала Катя.
Тітці Ліді хотілося зачинити перед нею двері. За те, що кинула її сина. Життя йому зіпсувала. А потім вона гостю впустила. І тут з кімнати вийшов Микола. Зі склянкою.
Побачив Катю, випустив її з рук. Зіткнувся поглядом із собою в дзеркалі. І так йому в цей момент огидно стало! Це чудовисько, що там відбивається – він? Перший красень двору?
– Коля… Я до тебе. Можна, пройду, – Катя зробила кілька кроків назустріч.
Торкнулася рукою його щоки. І Микола заплакав. Вони довго розмовляли на кухні. У кімнату Микола її не пустив – не прибрано.
З’ясувалося, що з чоловіком Катя розлучилася.
– Не треба було стільки терпіти. Скільки я від нього пережила, слів немає. І руки став розпускати. Ми ж поїхали майже відразу з міста. А тут он, повернулася.
Мама з татом тут поховані. Тягне сюди. Дочка у мене. Зустріла знайомих, вони про тебе розповіли. Пробач мене, Коля. Я ж теж оцінила, як ти мене сильно кохав, ніхто більше так на мене не дивився. Не тримай зла.
Хоча винна я перед тобою. Але мене і так життя покарало. А чоловікові тільки татові гроші і були потрібні, – плакала Катя.
А Микола мовчав. Йому було соромно, що колись кохана дівчина бачить його в такому вигляді. Йому було погано, всього трясло, але вперше не було бажання піти в магазин за пляшкою. А хотілося просто жити. І бачити Катю.
– Ось що, Коля. Я зараз за соком томатним сходжу, а потім ми з тобою прогуляємося, – Катя рішуче встала і вийшла.
Поки її не було, Микола тремтячими руками намагався помитися. Ноги були як ватяні. Знайшов ножиці, спробував підстригтися, та невдало. Щедро полився одеколоном батька.
Катя, повернувшись, розсміялася. Він виглядав так безглуздо. Вона зрозуміла, що Колю треба рятувати.
З того дня вона стала в їхньому домі частим гостем. Знайомі крутили пальцем біля скроні. Мовляв, навіщо тобі цей пропащий? Нормальних чоловіків повно. Але Катя уперлася.
– У будь-якої людини має бути шанс. Хто знає, якби я його тоді не покинула, може, все б у нас склалося інакше. Я б не мучилася з колишнім чоловіком, Колька б не змарнував своє життя.
Якщо у мене не вийде, що ж, значить так судилося. Але спробую, – відповідала Катя.
У неї вийшло. Микола зміг позбутися шкідливої звички. Слабохарактерний, але впорався. Мати з батьком не нарадуються. Влаштувався в садок сторожем. У житті не працював особливо, а тут раз – і схаменувся.
– Коля! Ти ж працював “доглядачем дивана”. Чого це тебе переклинило? – дивуються знайомі.
Він лише рукою махає. І щодня чекає на свою Катю. Слухає її кроки.
У батька з матір’ю прощення просив на колінах. Нервів і здоров’я багато у них забрав, що вже говорити. Але зміг зупинитися і вибратися. Виходить, любов все-таки рятує…
Спеціально для сайту Stories
