– Сашко, привіт, – у горлі знову запершило, тож довелося прокашлятися, перш ніж почати говорити.
З того боку тут же пролунав нетерплячий голос.
– Настю, ну чого там? Зв’язок поганий, не чути тебе майже.
– Та я тут захворіла. Ти коли додому?
– Ну, зараз я з хлопцями зайшов у бар після роботи, тож не знаю, години за три буду, напевно.
– Приходь раніше, будь ласка. Удома поїсти нічого і порошку від застуди на три прийоми, а аптека до восьмої.
– Настю, ну вона ж поруч із будинком зовсім, – здивовано промовив чоловік.
– Сашко, я взагалі-то хворію. У мене тридцять вісім і на кухні незрозуміло, одне вікно чи два. Так, ліки вже прийняла – і все одно та сама картина, – почала пояснювати Настя чоловікові всю ситуацію.
– А, ну тоді все зрозумів. Скоро буду, не нудьгуй там, – без особливого ентузіазму в голосі відгукнувся Олександр.
Настя поклала слухавку. І спробувала згадати, як поводилася, коли хворів Сашко.
Із чоловіком така напасть траплялася рідко, але якщо вже раптом йому не щастило підхопити застуду – удома одразу все переверталося.
Настя примудрялася одночасно готувати улюблені страви чоловіка, бігати в магазин за речами, які йому хотілося, і в аптеку за ліками, які треба було приймати.
А ще попровляти подушки, відчиняти й зачиняти вікно, просто “посидь зі мною, а то нудно”, читати йому його улюблені книжки, розповідати, що відбувається за вікном…
Коротше кажучи, жінка для хворого чоловіка виконувала буквально весь асортимент допомоги, який могла надати любляча сім’я в її особі.
І чути від Сашка пропозицію самій із температурою йти в аптеку було прикро.
Але на думку спало те, що завжди казали жінки старшого покоління про чоловіків.
Мовляв, у жінок основний робочий орган – це серце, а в чоловіків – мозок.
І якщо перші величезну увагу приділяють почуттям і емоціям, які переживають, то другі є більш раціональними і висловлюють навіть любов до партнерки через дії.
Ось зараз Сашко повернеться додому, зайде дорогою до аптеки, потім зварить Насті нормальний супчик і подбає про неї точно так само, як і будь-яка любляча людина про свого партнера.
Принаймні, вона на це сподівалася.
За два роки з їхнього шлюбу і півроку стосунків до нього вона хворіла лише кілька разів, і обидва рази чоловік був у відрядженні, тож можливості протестувати його щодо дотримання клятви , у Насті не було.
Як виявилося, даремно.
Тому що до ранку Сашко вдома так і не з’явився. Телефон не відповідав. Єдиний раз, коли він узяв слухавку, було скоромовкою вимовлено:
– Слухай, Настю, тут обставини змінилися, я дуже зайнятий, давай якось сама, гаразд?
Що там за обставини, Настя так і не з’ясувала: вийшовши до аптеки, щоб купити ліки на заміну тим, що закінчилися, вона просто біля стійки фармацевта несподівано для себе знепритомніла.
І прийшла до тями тільки коли приїхала “швидка”.
Медики вмовили їхати в лікарню, де й діагностували запалення легенів. Ще посварили, мовляв, де ви раніше були, що так усе запущено.
А на роботі Настя була! І вдома! І ось ніяких симптомів, крім температури, що піднялася вчора, у неї не було зовсім.
Телефон чоловіка не відповідав. Насті потрібен був одяг, зубна щітка, зарядка для смартфона, який доживав останні двадцять відсотків, але Сашко вперто не брав слухавку.
Насилу додзвонившись до однієї з колег, жінка попросила її приїхати спершу до неї в лікарню по ключі, а потім – з’їздити додому і взяти все потрібне за списком.
Пообіцяла дати грошей за турботу, але колега, добра жінка, лише відмахнулася, коли принесла все необхідне.
І навіть поговорила з Настею по душах про те, що відбувається.
– Ну чого ти. Сьогодні тобі, завтра мені допомога знадобиться, не все грошима міряється.
А чоловік у тебе, звісно, той ще… – з губ колеги, яка не скупиться на висловлювання, зірвалося лайливе слово.
– У квартирі запах такий, ніби тиждень гуляли, я речі твої збираю, цей на ліжку валяється і тільки стогне, щоб я не шуміла. Я й запитала, мовляв, нічого, що дружина в лікарні? А йому хоч би що…
Настя відчула, як губи затремтіли.
Прикро було до неможливості через те, що вона тут лежить, покинута й забута, без потрібних дрібничок, одягу й навіть документів, а чоловік там після застілля, хоча Настя просила повернутися раніше, а тепер…
За тиждень Настиного перебування в лікарні Сашко так і не прийшов до неї жодного разу.
Лише іноді дзвонив і скаржився, як йому нудно одному. А ще – що тепер доводиться самому собі готувати.
– Уявляєш, довелося вчора замовити доставку. Умотався, як проклятий, тепер думаю, винести дві коробки з-під піци чи тобі залишити, ха-ха-ха. Ти там, до речі, скоро виписуєшся?
Скучив уже і за нормальною їжею, і за затишком у домі… – розливався солов’єм у слухавці Олександр, а Настя з кожним його словом відчувала дедалі більшу огиду.
Не розуміла жінка тільки одного: як вона могла вляпатися в це, та ще й абсолютно нічого не помітити за півроку стосунків і два роки шлюбу?
Адже вона досить прониклива і недурна загалом жінка була, як можна було не зрозуміти, що чоловік у відповідній ситуації поводитиметься… так?
Мабуть, таке можна виявити тільки коли ситуація станеться.
І добре, що в Настиному випадку не було нічого особливо небезпечного, що відключилася вона в аптеці, а не вдома, і що добра колега змогла підстрахувати.
А якби історія склалася інакше, тьохнуло б у Сашка хоч щось, схоже на почуття провини?
Відповідь на це запитання була очевидною.
Тому з лікарні Настя поверталася з твердим наміром зібрати речі й замовленим на певний час вантажним таксі.
Меблів у неї своїх не було – все, що було в дошлюбній квартирі чоловіка, було куплено, власне, до їхнього розпису в РАЦСі, тож везти належало тільки одяг, взуття та комп’ютер. Чотирьох сумок їй, мабуть, вистачить.
– О, привіт. А ти вчасно. Я тут розхворівся, мабуть, від тебе підчепив, – це були перші слова, які вимовив їй Сашко після тижневої розлуки.
Настя у відповідь на це лише байдуже знизала плечима і, роззувшись, пройшла в кімнату.
Витрусила з принесеного з собою пакета першу сумку і почала набивати її своїми речами.
– Е, я не зрозумів… А це що зараз відбувається?
– Це відбувається розлучення і дівоче прізвище.Я не збираюся залишатися в шлюбі з людиною, яка не прийшла ночувати до хворої дружини, натомість веселячись із друзями по шинках – раз.
Два – не збираюся жити з чоловіком, який замість хоч одного слова співчуття весь тиждень скаржився мені на те, як йому тут одному погано.
Три – не збираюся спускати на гальмах те, що все потрібне мені в лікарню принесла колега, поки ти валявся з похміллям.
– Ось саме, з похміллям! Я хворів, – тут же почав виправдовуватися Сашко. – Мабуть, отруївся, так погано мені ще на ранок жодного разу не було.
А те, що слова такі… Ну ти знаєш, чоловіки більше на вчинках спеціалізуються, слова ми не дуже підбираємо.
– Вчинки в тебе теж не дуже, я тобі хвилину тому про все розповіла.Терпіти таке я не маю наміру, тому відсунься-но і не загороджуй мені шафу.
– Настю, я взагалі-то захворів.
– І що? – Настя під цю перепалку встигла набити речами і застебнути другу сумку.
Здається, вистачить трьох…
Ні, все ж таки буде чотири, ще ж два зимових пуховика й улюблена подушка.
– А вдома, взагалі-то, ліків немає.
– Вони є, ти їх просто не бачиш. Ти, коли з бару повертався, купив мені пачку порошку від температури, як я й просила.Ось його і пий тепер. Має бути смачним.
– Настю, це ось зараз узагалі не смішно. Хворій людині дорікати тим, що не вийшло вирватися і задовольнити всі твої забаганки! – обурився Сашко.
– У мене температура тридцять вісім, якщо вже тобі так хочеться з’ясовувати стосунки, давай це зробимо тоді, коли я буду в нормальному стані, а не ось у цьому ось…
– Сашко, ти що, не зрозумів? Ніяких з’ясовувань стосунків не буде. Я йду. Завтра ж, а може навіть і сьогодні, якщо встигну за часом, подам документи на розлучення. Ділити нам нічого, тож уже за місяць, думаю, будеш вільний.
І зможеш сидіти в барах скільки влізе, ніяка хвора дружина не буде відволікати.
– Та далися тобі ці бари… Настю, я взагалі-то не чужа тобі людина за два з гаком роки спільного життя. І мені, взагалі-то, погано! Ти звалиш зараз, а мені що, робити накажеш, якщо раптом гірше стане?
– Мені плювати, – рівно відповіла Настя.
І, відповівши на дзвінок водія таксі, попросила його піднятися й допомогти спустити сумки, пообіцяв доплатити за послуги вантажника.
– Переїжджаєте? – усміхнувся чоловік, щойно побачив чотири картаті сумки.
– Так. Їду до нового життя, намагаючись не штовхати мішок сміття, що нагадує про старе, – красномовно подивилася Настя на майже колишнього чоловіка.
Той демонстративно закашлявся і, захитавшись, звалився на диван, заплющуючи очі.
– Настю, мені справді погано.
– Ну а мої які проблеми? Швидку собі виклич, якщо раптом що.
Сашко відкрив одне око, осудливо подивився ним на Настю, намагаючись знайти в ній хоч крихту совісті.
Мабуть, не знайшов, оскільки протягнув:
– Совісті в тебе немає. Але ж так добре раніше прикидалася.
Раніше – кохала. Але, як і зазвичай це буває, один мерзенний вчинок людини може досить легко відрубати всі світлі почуття.
Сашко цього так і не зрозумів.
Ще два тижні він дзвонив Насті з різних номерів, то скаржачись на тривалу застуду, то звинувачуючи в хворобі її, мовляв, заразився від дружини.
Настя тільки й встигала, що блокувати нові номери. А потім дзвінки припинилися.
На розлученні Сашко не сказав колишній дружині практично ні слова, лише дивився, засуджуючи.
Та зрідка покашлював демонстративно в кулак, мовляв, дивись, до чого довела – втекла, не вилікувала, тепер страждає бідна людина.
Насті було на страждання колишнього плювати.
Частково навіть вони її тішили, оскільки вважала їх жінка своєрідною кармою за те, що Сашко свого часу наплював на хвору дружину.Спеціально для сайту Stories
